Розділ 1. Індивідуальне істинне тіло

1.1. Сонсан і хьонсан

Кожен предмет творіння має ті самі атрибути, що й Первісний образ, а саме дуальні аспекти сонсан і хьонсан. Сонсан належить до нематеріальних аспектів створеного світу, тобто функцій або властивостей, а хьонсан — до його матеріальних аспектів, таких як маса, структура і форма. У мінералах сонсан являє собою їхні фізико-хімічні властивості, а хьонсан — структуру, форму та інші параметри речовини, яка складається з атомів і молекул.

Рослини мають власні сонсан і хьонсан. Стосовно рослин аспектом сонсан є життя (життєва сила), а аспектом хьонсан — клітини і тканини, які складають будову та форму, тобто тіло рослин. Життя — це прихована в тілі свідомість, якій властива цілеспрямованість. Функція життя полягає в автономній здатності рослини зростати, утримуючи свою форму. Поряд із власними аспектами сонсан і хьонсан рослини мають також елементи сонсан і хьонсан, властиві мінералам. Це пояснюється тим, що рослини містять у собі мінеральні речовини.

Тваринам властиві аспекти сонсан і хьонсан вищого рівня, ніж у рослин. Аспектом сонсан, характерним для тварин, є інстинкт. Аспектом хьонсан тварин є їхня будова та форма, яка включає органи чуття й нервову систему. Тварини також містять у собі мінеральні речовини, а тому мають аспекти сонсан і хьонсан на рівні мінералів. Крім того, вони також мають аспекти сонсан і хьонсан рівня рослин, бо всі клітини і тканини тварин функціонують на рівні рослин.

Людина є двоєдиною істотою, яка складається з духовного «я» та фізичного «я». Аспекти сонсан і хьонсан, властиві людині, мають вищий вимір, ніж у тварин. Сонсан, притаманний лише людині, — це духовна душа, тобто душа духовного «я», а хьонсан, притаманний лише людині, — це духовне тіло, тобто тіло духовного «я». Сонсан фізичного «я» — це фізична душа, а хьонсан фізичного «я» — це фізичне тіло. Але у фізичному тілі людини є також мінеральні речовини; у цьому сенсі людина також має аспекти сонсан і хьонсан рівня мінералів. Людина складається з клітин і тканин, тож має аспекти сонсан і хьонсан на рівні рослин. Подібно до тварин, людина має органи чуття і нервову систему, а отже, має аспекти сонсан і хьонсан на рівні тварин. Аспект сонсан тваринного рівня в людини, а саме інстинкт, називається фізичною душею. Душа людини складається з фізичної душі і духовної душі. Фізична душа прагне їжі, одягу, житла і сексу, а духовна душа спрямована до цінностей істини, добра, краси та любові. Фізична душа і духовна душа, поєднані в одне ціле, є первісною душею людини.

Наведемо більш докладні пояснення щодо духовного «я» людини. Фізичне «я» складається з тих самих елементів, що і все суще, а тому живе лише протягом певного періоду часу. На противагу йому духовне «я» живе вічно і складається з духовних елементів, які неможливо побачити за допомогою фізичного зору; проте зовнішній вигляд духовного «я» нічим не відрізняється від фізичного «я». Під час смерті фізичного «я» духовне «я» звільняється від нього подібно до того, як ми знімаємо із себе та викидаємо старий одяг. Звільнившись від фізичного «я», духовне «я» потрапляє в духовний світ і живе там вічно.

Духовне «я» має дуальні властивості сонсан і хьонсан: сонсан духовного «я» — це духовна душа, а його хьонсан — це духовне тіло, тобто тіло духу. Чутливість духовного «я» розвивається у взаємодії з фізичним «я» протягом земного життя. Отже, якщо людина під час життя на землі втілювала любов Бога й померла, то її духовне «я» буде вічно жити в духовному світі радісним життям, сповненим любові. І навпаки, тих, хто на землі творив зло, після смерті чекає життя, сповнене мук, у світі злих духів.

Таким чином, людина має аспекти сонсан і хьонсан, притаманні мінералам, рослинам і тваринам. Крім того, вона має також дуальні властивості вищого рівня, тобто сонсан і хьонсан духовного «я». У людині поєднуються всі елементи Всесвіту. У цьому сенсі людину можна розглядати як мікрокосм Всесвіту. Зі сказаного раніше ясно, що з переходом на вищі рівні буття — від мінералів до рослин, тварин і людей — аспекти сонсан і хьонсан з кожним новим шаром стають більш змістовними. Це так звана багатошарова структура аспектів сонсан і хьонсан у творінні, схематичне зображення якої представлено на Рис. 2.1.

Рис. 2.1. Багатошарова структура сонсан і хьонсан у творінні

Слід зазначити, що людину було створено не шляхом механічного накопичення відповідних аспектів сонсан і хьонсан, характерних для мінералів, рослин і тварин та додавання наприкінці до них сонсан і хьонсан вищого рівня, притаманних людині. У процесі творення світу Бог спочатку уявив собі людину як істоту, що поєднує в собі аспекти сонсан і хьонсан. Далі Він уявив собі тварин, рослини та мінерали, по черзі опускаючи певні елементи з аспектів сонсан і хьонсан, властивих людині.

Проте фактичне створення в часі та просторі відбулося у зворотному порядку, тобто спершу Бог створив мінерали, потім рослини, потім тварин і, нарешті, людину. Тому з погляду на результати може здатися, що аспекти сонсан і хьонсан людини було створено шляхом накопичення шарів сонсан і хьонсан, притаманних мінералам, рослинам і тваринам.

Той факт, що притаманні людині сонсан і хьонсан мають багатошарову структуру (Рис. 2.1), приводить до двох важливих висновків. По-перше, сонсану людини притаманна як багатошаровість, так і цілісність. Тобто, хоча душа людини складається з духовної і фізичної душі, ці дві душі нерозривно пов’язані між собою. Отже, за допомогою духовної душі людина може управляти фізичною душею (інстинктами). Ба більше, душа людини пов’язана з життям (автономністю). І хоча за допомогою душі зазвичай не можна керувати вегетативною (автономною) нервовою системою, загальновідомо, що таке керування стає можливим унаслідок тренувань. Люди, що практикують йогу, наприклад, можуть за допомогою медитації змінювати ритм роботи серця і навіть повністю зупиняти його ¹. Душа також пов’язана з аспектом сонсан, притаманним мінеральним речовинам усередині організму. Окрім того, душа людини має також зовнішній зв’язок з аспектом сонсан мінералів і рослин. Відомо, що людина може впливати не тільки на тварин і рослин, а й на матерію (тобто мінерали) за межами себе самої без застосування фізичних засобів ². З іншого боку, за даними сучасних досліджень, тварини, рослини та речовини реагують на прояви людського розуму. Ця здатність добре відома у тварин, однак останнім часом з’ясувалося, що рослини також реагують на прояви людського розуму ³. До того ж є дані про можливе існування здатності до сприйняття навіть у сфері речовин та елементарних частинок ⁴.

По-друге, багатошарова структура сонсан і хьонсан, властивих людині, дозволяє зробити важливі припущення щодо феномену життя. Атеїсти і теїсти постійно сперечаються про існування Бога, втім, у наш час унаслідок розвитку природничих наук ті, хто заперечує існування Бога, багато в чому перебувають у більш вигідному становищі. Ґрунтуючись на досягненнях природничих наук, нездатних довести існування Бога, атеїсти стверджують, що Бога немає. Проте в питанні життя навіть атеїсти не можуть з упевненістю заперечувати існування Бога. Причина в тому, що вони не спроможні пояснити походження життя з наукового погляду. Тривалий час питання походження життя було єдиною точкою опори теїзму. Сьогодні, однак, ця точка опори стає хиткою, бо науковці стверджують, що вони досягли такого рівня, що дозволяє творити життя.

Отже, чи справді вчені можуть створювати життя? Відповідно до сучасних досягнень біології ДНК (дезоксирибонуклеїнова кислота), що є в хромосомах клітини, містить чотири види азотних основ: аденін, гуанін, цитозин і тимін. Структурне розташування цих чотирьох основ формує генетичну інформацію клітини, яку можна назвати кресленням живого організму. Ця генетична інформація визначає будову та функції живого організму. Отже, можна стверджувати, що живі істоти зрештою створюються через ДНК. Сьогодні вчені вже можуть синтезувати ДНК. Тому матеріалісти роблять висновок про непотрібність Бога в поясненні феномена життя.

Проте чи тотожні синтез ДНК вченими та створення життя? З погляду філософії Об’єднання відповідь негативна. Навіть якщо науковці можуть синтезувати ДНК, вони здатні відтворити лише аспект хьонсан живої істоти. Більш фундаментальним елементом життя будь-якої істоти є її аспект сонсан. Отже, те, що сьогодні можуть відтворити вчені, не є саме життя, а лише його носій. Це схоже на те, як фізичне «я» людини є основою, на якій тримається духовне «я». Фізичне «я» бере свій початок від батьків, тоді як духовне «я» походить від Бога. Схожим чином, навіть якщо вчені стверджують, що можуть створити ДНК, життя як таке походить від Бога.

Образно кажучи, цю думку можна пояснити, використовуючи як приклад радіоприймач. Радіоприймач — це пристрій, який перетворює електромагнітні хвилі на звукові. Він тільки вловлює радіохвилі, що випромінюються передавальною станцією, і перетворює їх на звукові. Проте той факт, що вчені винайшли радіо, не означає, що вони винайшли звук. Аналогічно той факт, що вчені відтворили ДНК, не означає, що вони відтворили саме життя; це означає, що вони відтворили механізм, здатний нести життя.

Всесвіт — це поле, сповнене життя, яке бере свій початок з аспекту сонсан Бога. Життя може виникнути тоді, коли є механізм, здатний сприйняти життя. І саме цим механізмом є особливі молекули, що називаються ДНК. Цього висновку можна дійти, виходячи з багатошарової структури аспектів сонсан і хьонсан.

1.2. Янсон та имсон

Розглянемо тепер властивості янсон та имсон індивідуального істинного тіла. Як говорилося в теорії Первісного образу, янсон та имсон теж є дуальними властивостями Бога. Водночас вони є атрибутами сонсан і хьонсан. Іншими словами, сонсан і хьонсан містять у собі властивості янсон та имсон.

Дослідимо спочатку янсон та имсон, що властиві сонсан і хьонсан людини. Сонсан людини — це душа, яка володіє інтелектуальними, емоційними та вольовими здібностями. І кожній із цих здібностей притаманні аспекти янсон та имсон. Наприклад, аспектами янсон інтелектуальних здібностей є ясність розуму, гарна пам’ять, здатність викликати інформацію з пам’яті, точність, кмітливість, дотепність тощо. Аспекти имсон інтелектуальних здібностей представлені розсіяністю, забудькуватістю, здатністю пам’яті вбирати інформацію, неясністю думки, прямолінійністю і т. д. Аспектами янсон емоційних здібностей є веселість, галасливість, радість, збудження тощо. Аспекти имсон емоційних здібностей представлені роздратуванням, мовчазністю, смутком, спокоєм, врівноваженістю тощо. Аспектами янсон вольових здібностей є активність, агресивність, креативність, легковажність і т. д. А аспекти имсон вольових здібностей представлені пасивністю, великодушністю, консерватизмом, розсудливістю тощо.

Таблиця 2.1. Янсон і имсон як атрибути сонсан і хьонсан (у випадку людини)

Вище ми розглядали характеристики янсон та имсон як атрибутів сонсан і хьонсан індивідуальних істинних тіл. Крім того, на кожному з рівнів, тобто на рівні людини, тварин, рослин і мінералів, можна виявити предмети з більш вираженими властивостями янсон або з більш вираженими властивостями имсон. На рівні людини — це чоловіки і жінки, на рівні тварин — самці та самки, на рівні рослин — тичинки і маточки, в молекулах — катіони й аніони, в атомах — протони й електрони. Існує припущення, що навіть одноклітинні бактерії мають чоловічу і жіночу стать ⁵.

Як пояснювалося раніше, і чоловік, і жінка мають характеристики янсон та имсон як інтелектуальних, так і емоційних, і вольових здібностей. Однак є якісна відмінність між чоловіком і жінкою у проявленні цих характеристик янсон та имсон. Наприклад, і чоловік, і жінка мають ясність, котра належить до аспекту янсон інтелектуальних здібностей, але ця ясність у них якісно різна. Зазвичай ясність розуму в чоловіка має здебільшого всеосяжний характер, тоді як ясність розуму в жінки здебільшого аналітична й орієнтована на деталі. Що стосується смутку, який є аспектом имсон емоційних здібностей, то чоловічий смуток переважно характеризується душевним болем (сильний, жорсткий смуток), тоді як жіночий часто має скорботний характер (легкий, м’який смуток). Щодо активності, аспекту янсон вольових здібностей, то активність чоловіка дає відчуття твердості й жорсткості, а активність жінки — м’якості й ніжності. Такі відмінності між чоловіками та жінками є якісними відмінностями.

Проаналізуємо тепер, як були використані янсон та имсон у процесі творення Всесвіту. Боже творення можна порівняти з чудовим витвором мистецтва, в якому гармонійно поєднуються янсон та имсон. Процес створення Всесвіту можна порівняти з виконанням симфонії, тобто, образно кажучи, Бог виконував величну симфонію під назвою «Створення неба й землі». Бог розпочав виконання симфонії з Великого вибуху ⁶, потім створив галактику, Сонячну систему та Землю. На Землі Він створив рослини, тварин і, нарешті, людей. У процесі виконання симфонії гармонійно поєднуються різні аспекти янсон та имсон у вигляді високих і низьких тонів, сильних і слабких та довгих і коротких звуків у виконанні інструментів типу янсон та имсон. Подібно до цього й розглядається гармонійна взаємодія незліченних видів янсон і имсон у процесі творення Всесвіту.

У людській діяльності також пущені в дію янсон та имсон. На гармонії між чоловіком і дружиною тримається сім’я. У живописі потрібне гармонійне поєднання чітких і ледь помітних ліній, світлих і темних тонів, великих і малих об’ємів забарвленості. Саме так гармонія янсон та имсон проявляється через сонсан і хьонсан як під час творення Всесвіту, так і в діяльності людського суспільства. Гармонійне використання янсон і имсон — неодмінна умова змін, розвитку, а також прояву краси. Таким чином, доходимо висновку, що Бог зробив янсон та имсон атрибутами сонсан і хьонсан для того, щоб виразити гармонію і красу через янсон та имсон.

1.3. Індивідуальний образ індивідуального істинного тіла

1.3.1. Індивідуалізація універсального образу

Індивідуальний образ не є окремим атрибутом універсального образу, він є індивідуалізованим універсальним образом. Оскільки універсальний образ складається з атрибутів сонсан і хьонсан та янсон і имсон, різні прояви цих атрибутів у кожного предмета є не інакше, як їхнім індивідуальним образом.

Характер (сонсан) і зовнішній вигляд (хьонсан) різних людей відрізняються один від одного. До того ж атрибути янсон та имсон аспекту сонсан і атрибути янсон та имсон аспекту хьонсан у різних індивідів також різні. Наприклад, кожен проявляє емоційний стан радості (атрибут янсон), а також емоційний стан печалі (атрибут имсон) по-різному. У різних індивідів носи (частина тіла типу янсон) відрізняються за розміром та формою. Вушна раковина (частина тіла типу имсон) за розміром та формою в різних індивідів також різна.

1.3.2. Видові відмінності та індивідуальний образ

Особливості, спільні для певних предметів, зазвичай називаються таксономічними ознаками, а таксономічні ознаки, характерні для окремих видів, що належать до одного роду, називаються видовими відмінностями. Наприклад, «людина» як і «собака» чи «кішка» є видовим поняттям, яке належить до родового поняття «тварина», але слово «розумна» є прикладом якості таксономічних ознак, спільних для видового поняття «людина» (з точки зору філософії Об’єднання зрозуміло, що і таксономічні ознаки, і видові відмінності тут — це все індивідуалізація універсального образу). Отже, таксономічні ознаки окремої живої істоти — це поєднання видових відмінностей на різних рівнях.

Розглянемо, наприклад, людину. Як живій істоті людині властиві таксономічні ознаки, тобто видові відмінності тварин, а не рослин. Як тварина людина має видові відмінності (характерні особливості) хребетних, а не безхребетних. Як хребетне людина має видові відмінності (характерні особливості) ссавців, а не риб або плазунів. Як ссавцеві людині властиві видові відмінності (характерні особливості) приматів, а не хижих (гризунів). Як примату людині властиві видові відмінності гомінідів, а не довгоруких мавп. Як гомініду людині властиві видові відмінності людей (Homo), а не людиноподібних мавп. І нарешті, як людина (Homo) вона має видові відмінності, тобто характерні особливості не первісної людини, а людини розумної (Homo Sapiens).

Таким чином, таксономічні ознаки людини включають видові відмінності (характерні особливості) семи рівнів: царства, типу, класу, ряду, родини, роду і виду. На основі видових відмінностей цих семи рівнів формуються специфічні якості індивіда, тобто створюється його індивідуальний образ. Можна сказати, що специфічні якості індивіда, які базуються на видових відмінностях семи рівнів, є індивідуальним образом людини.

Класифікація видових відмінностей людини на цих семи рівнях винайдена біологами для зручності. Однак Бог не створював людину шляхом пошарового нагромадження цих видових відмінностей. Відповідно до «Викладу Принципу» Бог створив усе суще за образом і подобою властивостей і форми людини, яку Він створив пізніше ⁷. Перше, про що подумав Бог при створенні Всесвіту, було створення людини, однак людина стала найостаннішою, кого створив Бог. Тобто Бог сформував концепцію всього сущого, поклавши в її основу образ людини. Використовуючи образ людини як прототип, Бог розвинув концепцію тварин. Потім, ґрунтуючись на концепції тварин, Він створив концепцію рослин, а на основі концепції рослин — концепцію мінералів. Отже, при розробці концепцій Бог спочатку створив концепцію людини, потім по низхідній тварин, рослин і, нарешті, мінералів. Проте фактична черговість у творенні Всесвіту була зворотною. Це означає, що першими Бог створив речовини і небесні тіла, потім по висхідній — рослини, тварин і, нарешті, людей.

Бог розробляв концепцію людини не шляхом почергового поєднання кількох видових відмінностей, а шляхом безпосереднього задуму людини, яка відразу має всі атрибути (сонсан і хьонсан та янсон і имсон). Ба більше, концепція, створена Богом, була не абстрактною; Бог намалював у Своїй душі Адама і Єву з конкретними індивідуальними образами. Потім Бог виключив із концепції людини певні якості й елементи, трансформував її і тим самим створив концепцію різних тварин. Аналогічно з концепції тварин Він вилучив певні якості й елементи, трансформував її та створив концепцію різних рослин. Потім з концепції рослин Він вилучив певні якості й елементи, трансформував її і таким чином створив концепції різних небесних тіл і мінералів.

Що стосується тварин, Бог почав із концепції тварин вищого рівня розвитку і, трансформуючи її шляхом вилучення з неї певних якостей та елементів, поступово розвинув концепції тварин, що стоять на нижчому рівні розвитку. (Те саме стосується й рослин.) Тому, розглядаючи лише результати творення, складається враження, що видові відмінності кожного наступного загону тварин пошарово накопичувалися в людині.

Стосовно мікросвіту слід зазначити, що індивідуальні образи молекул, атомів та елементарних частинок тотожні видовим відмінностям (характерним особливостям) кожного виду молекул, атомів та елементарних частинок. Наприклад, усі молекули води мають однакову форму та хімічні властивості. Те саме стосується атомів та елементарних частинок. Тобто в мікросвіті індивідуальний образ збігається з видовими відмінностями. Причиною цього є те, що атоми й елементарні частинки є складовими елементами буття вищого рівня розвитку. Те саме стосується й мінералів. Гори, річки й небесні тіла, які складаються з мінералів, усі мають свій індивідуальний образ. Але індивідуальні образи самих мінералів — це не що інше, як їхні видові відмінності.

Те саме стосується рослин і тварин. Іншими словами, характерні особливості кожного виду є їхніми індивідуальними образами. Наприклад, характерні особливості гібіскусу складають індивідуальний образ усіх гібіскусів, а характерні особливості певного виду курки складають індивідуальний образ усіх курей того самого виду. Таким чином, кожна людина має свій індивідуальний образ, тоді як індивідуальний образ усіх інших предметів відрізняється залежно від виду.

1.3.3. Індивідуальний образ і навколишнє середовище

Індивідуальний образ людини — це характерні особливості, властиві їй від народження, проте в ньому також присутній аспект, який змінюється відповідно до навколишнього середовища. Причина цього в тому, що кожен індивід, як і Первісний образ, у своєму існуванні та русі виявляє одночасно як аспект збереження ідентичності, так і можливість розвитку (змін). Іншими словами, людина існує і росте, об’єднуючи в собі незмінність (аспект збереження ідентичності) і мінливість (аспект розвитку). З цих двох аспектів незмінний аспект є основним, а аспект змін — другорядним. З погляду генетики можна сказати, що індивідуальний образ відповідає спадковій ознаці. У процесі розвитку індивіда його індивідуальний образ зазнає часткових змін через постійну дію віддавання та приймання з навколишнім середовищем. Частину індивідуального образу, яка змінюється або змінилася, називають «змінюваним індивідуальним образом». Таку варіабельну частину індивідуального образу можна співвіднести з набутою ознакою в генетиці.

Т. Д. Лисенко (1898—1976) проводив експерименти з яровизації озимої пшениці та стверджував, що характерні властивості живих істот можуть бути змінені шляхом зміни довкілля. Мало того, він заперечував, як чисто метафізичну, генетичну теорію Менделя-Моргана, згідно з якою жива істота має незмінні ознаки, що передаються через гени. Лисенко заперечував наявність незмінних ознак у живих істотах та виділяв лише здатність до зміни під впливом довкілля. Теорія Лисенка дістала таку сильну підтримку з боку І. В. Сталіна (1879—1953), що вчені «менделісти-морганісти» були вигнані з радянської науки. Пізніше, внаслідок подальших експериментів закордонних науковців теорію Лисенка було визнано помилковою, а теорію Менделя-Моргана було відновлено у своїх правах як наукову. Зрештою стало очевидним, що лисенківщина була теорією, сфабрикованою за вказівкою радянського уряду з метою підтвердження матеріалістичної діалектики. Отже, ми можемо впевнено стверджувати, що кожен предмет поєднує в собі незмінність і мінливість.

Стосовно індивідуального образу залишається питання про те, чи дійсно середовище визначає людину. Комуністична ідеологія стверджує, що характер людини визначається навколишнім середовищем, і наполягає, наприклад, на тому, що керівні здібності В. І. Леніна (1870—1924) як революційного діяча були продуктом тогочасної ситуації в Росії. З погляду філософії Об’єднання людина є суб’єктом і володарем довкілля. У зв’язку з цим, коли назрівають певні умови середовища, людина, що наділена від народження неординарним характером і здібностями, стає вождем (суб’єктом), щоб узяти під контроль це середовище. Відповідно у випадку російської революції Ленін спочатку народився як власник виняткових здібностей, а коли внутрішні й зовнішні умови дозріли, він продемонстрував свої вроджені здібності і привів Росію до комуністичної революції, взявши під контроль тогочасне середовище. Отже, середовище визначає не весь індивідуальний образ людини, а впливає лише на змінювану його частину.