Розділ 2. Взаємопов’язане тіло

2.1. Що таке взаємопов’язане тіло?

2.1.1. Взаємопов’язане тіло з погляду структури

Як уже згадувалося, індивідуальне істинне тіло містить у собі корелятивні елементи суб’єкта й об’єкта, які об’єднані в одне ціле через дію віддавання та приймання зосереджено на меті. Це індивідуальне істинне тіло може вступати в суб’єктно-об’єктні стосунки з іншим індивідуальним істинним тілом, унаслідок чого між ними виникає дія віддавання та приймання. При цьому це індивідуальне істинне тіло зокрема називається взаємопов’язаним тілом. Перефразовуючи вищесказане, коли одне індивідуальне істинне тіло, що утворило внутрішню чотирьохпозиційну основу, вступає в стосунки з іншим індивідуальним істинним тілом та формує зовнішню чотирьохпозиційну основу, воно відображає двоступеневу структуру Первісного образу і називається взаємопов’язаним тілом.

2.1.2. Взаємопов’язане тіло з погляду мети

Якщо дивитися з погляду мети, то кожен індивід неодмінно має двоїсту мету: індивідуальну і загальну. Таких індивідів ще називають взаємопов’язаними тілами. Індивідуальна мета полягає в підтриманні власного існування та розвитку, а загальна мета полягає у сприянні існуванню та розвитку цілого.

Далі розглянемо низку об’єктів у світі творіння від елементарних частинок до Всесвіту. Елементарні частинки існують заради формування атомів (цілого) та одночасно підтримують власне існування. Атоми існують заради утворення молекул (цілого) та одночасно вони зберігають своє існування як атоми. Молекули існують заради формування клітин (цілого) й одночасно вони зберігають власне існування як молекули. Клітини існують для утворення тканин та органів (цілого) і водночас зберігають власне існування як клітини. Атоми й молекули також існують для утворення речовин (цілого), з яких складаються всі матеріальні тіла, наприклад Земля. Земля існує заради формування Сонячної системи (цілого) й одночасно вона зберігає своє існування як окрема планета. Сонячна система — заради створення галактики (цілого) й водночас не втрачає свого існування як Сонячна система. Галактика існує заради формування Всесвіту (цілого) й водночас підтримує власне існування. Ба більше, Всесвіт існує заради людства (цілого) і водночас існує як Всесвіт. Попри те, що люди зовнішньо надзвичайно малі, їхня цінність є більшою, ніж сукупність усього Всесвіту. Ось чому Всесвіт існує заради них.

Таким чином, усі предмети творіння мають подвійну мету, тобто загальну мету та індивідуальну. Найвища загальна мета всіх предметів творіння полягає в існуванні заради людини, а загальна мета людини — в житті заради Бога. Таким чином, усі предмети творіння, від елементарних частинок до Всесвіту та людини, існують як взаємопов’язані тіла, що мають двоїсту мету.

Виділяються два типи загальної мети: загальна мета аспекту сонсан і загальна мета аспекту хьонсан. Наприклад, Земля служить для утворення Сонячної системи та водночас — місцем проживання людини. Електрони в мікроскопічному світі обертаються навколо атомного ядра, утворюючи атоми, але водночас вони також обертаються для людей (заради створення всіх речей, які є об’єктами володарювання людини). Таким чином, кожен рівень створеного світу — від елементарних частинок до Всесвіту — існує як для того, щоб бути частиною буття вищого рівня розвитку, так одночасно і в ім’я людства. Перша з вищезгаданих цілей називається загальною метою типу хьонсан, а друга — загальною метою типу сонсан (Рис. 2.2).

Рис. 2.2. Система загальних цілей предметів творіння

2.1.3. Взаємопов’язане тіло з точки зору направленості стосунків

Як було сказано вище, Первісний образ має двоступеневу структуру, тобто складається з внутрішньої і зовнішньої чотирьохпозиційної основи. У створеному світі всі предмети мають аналогічну двоступеневу структуру, тобто зберігають внутрішні чотирьохпозиційні основи як індивідуальні істинні тіла, водночас утворюючи зовнішні чотирьохпозиційні основи з іншими індивідуальними істинними тілами.

При формуванні зовнішньої чотирьохпозиційної основи людина бере участь у діях віддавання та приймання з іншими людьми у шести напрямках: верх і низ, перед і тил, правий і лівий бік. Якщо розмістити людину в центрі, то вгорі розташовуватимуться її батьки, керівники та старші за віком; внизу — її діти, підлеглі та молодші за віком; попереду — вчителі, лідери та досвідченіші колеги; позаду — учні, послідовники та менш досвідчені колеги; праворуч — брати і сестри, друзі й товариші; ліворуч — ті, хто з нею не згодні, противники та особи, несумісні за характером. Таким чином, люди перебувають у стосунках з іншими в шести напрямках. Те саме стосується й усіх предметів творіння. Маючи стосунки в шести напрямках, індивідуальне тіло є взаємопов’язаним тілом. Шість напрямків взаємостосунків людини як взаємопов’язаного тіла показані на Рис. 2.3.

Рис. 2.3. Шість напрямків взаємостосунків людини як взаємопов’язаного тіла

Людина також перебуває у взаєминах із природним середовищем. Вона чутлива навіть до впливу далеких зірок, адже загальновідомо, що космічні промені мають певний вплив на фізіологічні функції людини. Зайве говорити, що людина перебуває в тісних контактах із мінералами, рослинами і тваринами, у цьому значенні вона теж є взаємопов’язаним тілом.

2.1.4. Взаємопов’язане тіло з погляду позиції

Цей підпункт буде пояснено нижче в пункті «Позиція існування».

2.1.5. Матеріалістична діалектика і взаємозв’язок

Як і філософія Об’єднання, матеріалістична діалектика стверджує, що все у Всесвіті взаємопов’язано. Сталін, наприклад, наголошував на взаємопов’язаності всього, що існує, і критикував метафізику, яка розглядає предмети окремо. Він писав: «На противагу метафізиці, діалектика розглядає природу не як випадкове накопичення предметів, явищ, відірваних один від одного, ізольованих один від одного, а як зв’язне, єдине ціле, де предмети, явища органічно пов’язані один з одним, залежать один від одного й обумовлюють один одного» ⁸.

З погляду філософії Об’єднання всі створені предмети відображають дуальні властивості Бога, отже, вони існують не лише як індивідуальні істинні тіла, а і як взаємопов’язані тіла, які прямо чи непрямо пов’язані з іншими індивідуальними істинними тілами. Матеріалістична діалектика пояснює це терміном «взаємозв’язок». Визнаючи взаємозв’язок предметів, матеріалістична діалектика не пропонує жодного пояснення його причин. До того ж на основі цієї теорії взаємозв’язку комуністи протягом тривалого часу стверджували, що робітники світу повинні об’єднатися заради революції. Таке твердження є стрибком у логіці.

На противагу матеріалістичній діалектиці, філософія Об’єднання за допомогою концепції взаємопов’язаного тіла пояснює, що кожен предмет на основі мети обов’язково пов’язаний прямо чи опосередковано з іншими в напрямках: верх і низ, перед і тил, правий і лівий бік. Отже, взаємозв’язок є неминучим. Відповідно Всесвіт — це гігантський організм, що складається з незліченних взаємопов’язаних індивідуальних тіл.

2.2. Суб’єкт і об’єкт

Як говорилося раніше, індивідуальне істинне тіло володіє універсальним образом, що складається із сонсан і хьонсан, янсон і имсон. Ці властивості сонсан і хьонсан та янсон і имсон перебувають у стосунках суб’єкта й об’єкта. Індивідуальне істинне тіло, яке є предметом творіння, окрім сонсан і хьонсан та янсон і имсон, має ще один вид суб’єктно-об’єктної пари. Ця пара складається з головного та підлеглого елементів. Це зумовлено просторово-часовою природою створеного світу. Наприклад, стосунки між батьками й дітьми в сім’ї, учителями та учнями в школі, Сонцем і Землею в Сонячній системі, ядром і протоплазмою в клітині не належать ні до стосунків типу сонсан і хьонсан, ні до стосунків типу янсон і имсон. Вони є стосунками між головним і підлеглим елементами, які співвідносяться між собою як суб’єкт і об’єкт.

Таким чином, в індивідуальних істинних тіл є три види суб’єктно-об’єктних стосунків: сонсан і хьонсан, янсон і имсон та головного й підлеглого елементів. Усі вони походять від суб’єктно-об’єктних взаємостосунків між дуальними властивостями Бога. У такому разі які характеристики суб’єкта й об’єкта? Стосовно об’єкта суб’єкт характеризується центральністю, активністю, динамічністю, креативністю, ініціативністю і зовнішньою направленістю (екстравертністю). Стосовно суб’єкта об’єкт характеризується залежністю, пасивністю, статичністю, консервативністю, інертністю і внутрішньою направленістю (інтровертністю). Це не означає, що якийсь окремий суб’єктний елемент і окремий об’єктний елемент перебувають у всіх цих стосунках одночасно. Здебільшого їхні стосунки характеризуються якимось одним аспектом суб’єктно-об’єктних взаємостосунків. Тобто іноді вони можуть вступати в стосунки центрального та залежного, іноді в стосунки активного і пасивного тощо. Резюмуючи, можна сказати, що суб’єкт — це той, хто володарює, а об’єкт — це той, хто піддається володарюванню.

2.2.1. Система індивідуальних істинних тіл у світі творіння

Кожен предмет творіння характеризується корелятивними стосунками між суб’єктом і об’єктом, тобто між сонсан і хьонсан, янсон і имсон та головним і підлеглим елементами. Пояснимо це, навівши кілька прикладів індивідуальних істинних тіл на різних рівнях по низхідній, від Космосу (макрокосму) до елементарних частинок (мікрокосму).

Попри великі розміри, Космос є одним індивідуальним істинним тілом. Він складається з духовного світу і Всесвіту (фізичного світу). Духовний світ є невидимим, а фізичний світ — видимим. Ці два світи перебувають у суб’єктно-об’єктних стосунках. У цьому випадку це стосунки між сонсан і хьонсан, так само як і стосунки між духовним «я» і фізичним «я» людини.

Всесвіт також є індивідуальним істинним тілом. Він має свій центр, довкола якого обертається приблизно 200 мільярдів галактик (туманностей). У цій системі стосунків центральна частина Всесвіту є головним елементом, а галактики — підлеглими елементами. Вони перебувають у стосунках суб’єкта й об’єкта. Галактика також є індивідуальним істинним тілом. Наприклад, галактика, в якій ми живемо, складається з групи зірок, які утворюють центральне ядро, та приблизно 200 мільярдів зірок, які його оточують. Ядро галактики є головним елементом, а зірки — підлеглими елементами, і ці два види елементів перебувають у суб’єктно-об’єктних стосунках.

Сонце — одна з багатьох зірок, що утворюють галактику. Сонячна система також є індивідуальним істинним тілом. Вона складається із Сонця і дев’яти планет. Сонце і планети як головний і підлеглі елементи перебувають у стосунках суб’єкта й об’єкта. Земля, яка є однією з планет Сонячної системи, також є індивідуальним істинним тілом. Земля має центральну частину (ядро), а також — кору і поверхню. Головний елемент (ядро) і підлеглий елемент (кора та поверхня) перебувають у суб’єктно-об’єктних стосунках.

Поверхня Землі також може розглядатися як індивідуальне істинне тіло. Поверхня Землі складається з елементів природи та населена людьми. Люди виступають як головні елементи (суб’єкти), а елементи природи — як підлеглі елементи (об’єкти). Люди формують країни, які є індивідуальними істинними тілами, що складаються з уряду та народу, де уряд є головним елементом (суб’єктом), а народ — підлеглим елементом (об’єктом).

Сім’я як одиниця країни також є індивідуальним істинним тілом, що складається з батьків і дітей та чоловіка і дружини. Батьки та діти перебувають у суб’єктно-об’єктних стосунках як головні й підлеглі індивіди. Чоловік і дружина також перебувають у суб’єктно-об’єктних стосунках як індивід типу янсон та індивід типу имсон. Окрема людина теж є індивідуальним істинним тілом, що складається з духовного «я» і фізичного «я». При цьому духовне «я» і фізичне «я» перебувають у суб’єктно-об’єктних стосунках, які є стосунками сонсан і хьонсан.

Зі свого боку, як індивідуальне істинне тіло фізичне «я» складається з головного мозку і тулуба з кінцівками, які є головним елементом (суб’єктом) і підлеглими елементами (об’єктами). Кожна клітина людського тіла є індивідуальним істинним тілом, що складається з ядра, яке виступає як головний елемент, і цитоплазми, що виступає як підлеглий елемент. Також ядро ​​клітини є індивідуальним істинним тілом, що складається з хромосом, які виступають як головний елемент, і ядерного соку, що виступає як підлеглий елемент. Кожна хромосома також є індивідуальним істинним тілом, що складається з дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) як головного елемента і білків як підлеглого елемента.

Нуклеїнова кислота — це молекула, яка сама є індивідуальним істинним тілом, що складається з азотних основ (пурини та піримідини) як головного елемента; моносахариди (рибоза й дезоксирибоза) та солі фосфорної кислоти виступають при цьому в ролі підлеглого елемента. Основи, сахариди та сіль фосфорної кислоти складаються з атомів. Атом є індивідуальним істинним тілом, що складається з елементарних частинок, а саме протонів (ядра) як головного елемента й електронів, що виконують роль підлеглого елемента. Кожна елементарна частинка також є індивідуальним істинним тілом і складається з головного та підлеглого елементів нижчого рівня.

Таким чином, у світі творіння існує безліч індивідуальних істинних тіл на різних рівнях, починаючи від елементарних частинок і закінчуючи Космосом. Кожне з них складається з корелятивних елементів — суб’єкта й об’єкта. При розгляді одного індивідуального істинного тіла з точки зору індивідуального істинного тіла вищого рівня, воно є його складовим елементом. Наприклад, Сонячна система — це індивідуальне істинне тіло, що складається з Сонця і планет. Однак, якщо розглядати її з точки зору галактики (індивідуального істинного тіла вищого рівня), Сонячна система є складовою галактики. Це означає, що «індивідуальне істинне тіло» є відносним поняттям. Ба більше, «суб’єкт» і «об’єкт» — також відносні поняття. Наприклад, Сонце — суб’єкт стосовно планет, однак у галактиці воно є об’єктом стосовно ядра галактики. Прогресивна система індивідуальних істинних тіл та їхніх корелятивних суб’єктно-об’єктних елементів представлена на Рис. 2.4.

Рис. 2.4. Система індивідуальних істинних тіл і їхні корелятивні елементи на кожному рівні

2.2.2. Типи суб’єкта й об’єкта

Поняття суб’єкта й об’єкта у філософії Об’єднання не завжди збігаються з поняттями суб’єкта й об’єкта в традиційній філософії. Пояснимо цю різницю.

З епістемологічної точки зору до поняття суб’єкт у традиційній філософії належить те, що пізнає, тобто людська свідомість, або «я», тоді як до поняття об’єкт належить усе, що пізнається. Таким чином, до суб’єкта належить усе, що існує в межах свідомості (ідеї), а до об’єкта — все, що існує поза свідомістю (матерія). З онтологічного погляду, а також у практичному сенсі поняття суб’єкт стосується істоти, наділеної свідомістю (людини), тоді як поняття об’єкт стосується предмета, з яким стикається суб’єкт. Коротко кажучи, стосунки між суб’єктом і об’єктом у традиційній філософії належать до стосунків між свідомістю (або людиною) і предметом, з яким вона стикається.

У філософії Об’єднання поняття суб’єкта й об’єкта несуть у собі інший зміст. Ці поняття застосовуються не тільки до стосунків між людиною і всім сущим (речами), а й до стосунків між людиною і людиною та між річчю і річчю. Виділяються чотири типи таких стосунків.

2.2.2.1. Первісний тип

Первісний тип стосунків — це вічні та універсальні стосунки між суб’єктом і об’єктом з погляду Божого творення, наприклад: стосунки між батьками та дітьми, чоловіком і дружиною, вчителем та учнями, Сонцем і планетами, ядром клітини й цитоплазмою, ядром атома та електронами тощо.

2.2.2.2. Тимчасовий тип

До тимчасового типу стосунків належать стосунки між суб’єктом і об’єктом, що мають місце в обмежений період часу. Такий тип стосунків часто трапляється в повсякденному житті. Одним із прикладів можуть бути стосунки між лектором і студентами, які встановлюються під час лекції. Навіть при первісному типі стосунків сторони іноді міняються місцями, щоби вступити в стосунки тимчасового типу. У сім’ї, наприклад, бувають випадки, коли дружина бере на себе обов’язки суб’єкта (голови сім’ї) замість чоловіка, коли він відсутній або хворий, а є випадки, коли діти беруть на себе відповідальність за сім’ю замість батьків, коли ті старі (або хворі). Такі випадки можна розглядати як суб’єктно-об’єктні стосунки тимчасового типу. Але при подібній зміні стосунки первісного типу між сторонами повністю не зникають, мало того, вони утворюють основу, на якій створюються стосунки тимчасового типу.

2.2.2.3. Перемінний тип

Перемінний тип стосунків — це стосунки, при яких суб’єкт і об’єкт навперемінно міняються місцями. Прикладом таких стосунків може бути розмова двох людей. Той, хто говорить, є суб’єктом, а хто слухає — об’єктом. При цьому в ході розмови мовець і слухач по черзі міняються місцями.

2.2.2.4. Невизначений тип

Буває, що людина має довільно вирішити, яка сторона є суб’єктом, а яка — об’єктом. Такі стосунки називаються стосунками невизначеного типу. Це означає, що вони об’єктивно не визначені. Наприклад, у стосунках тварин і рослин відбувається таке: тварини видихають вуглекислий газ, який поглинається рослинами, а рослини виробляють кисень, який поглинається тваринами. У випадку з потоком кисню рослини можуть розглядатися як суб’єкт, а у випадку з потоком вуглекислого газу суб’єктом можна вважати тварин. При цьому суб’єктно-об’єктні стосунки змінюються залежно від того, на чому робиться акцент, тобто відповідно до волі людини. Цей та інші подібні випадки можна розглядати як стосунки суб’єкта й об’єкта невизначеного типу.

2.2.3. Дія віддавання та приймання

Коли два індивіди, зосереджено на спільній меті, вступають у суб’єктно-об’єктні взаємини, вони починають віддавати та приймати певні елементи чи сили. Ця дія називається дією віддавання та приймання. Завдяки цій дії індивіди (предмети), що вступають у стосунки, підтримують своє існування, рухаються, змінюються і розвиваються.

Наприклад, після вступу учнів до школи між ними та вчителями встановлюються взаємини. На основі цих взаємин учителі навчають, а учні набувають нових знань. Це є дія віддавання та приймання. Через цю дію передаються знання й навички та відбувається розвиток особистості й характеру учнів. Таким чином, учні будуть вдячні своїм учителям, а вчителі відчуватимуть винагороду.

Інший приклад: юнак і дівчина знайомляться (чи випадково, чи їх навмисно знайомлять), після заручин і весілля вони створюють сім’ю і живуть у коханні. При цьому знайомство і заручини — це формування взаємин, а кохання в шлюбі — це дія віддавання і приймання. Сонячна система також може бути прикладом: 4,6 мільярда років тому між Сонцем і планетами встановилися взаємодоповнювальні стосунки. Відтоді вони взаємодіють унаслідок взаємного тяжіння, основою якого є сила всесвітнього тяжіння. Це також дія віддавання та приймання. Завдяки їй планети обертаються навколо Сонця.

Як говорилося в «Теорії Первісного образу», Бог має два аспекти: аспект збереження ідентичності та аспект розвитку. В аспекті збереження ідентичності сонсан і хьонсан Бога вступають у дію віддавання та приймання, у центрі якої Шімджон, і утворюють гармонійне або єдине ціле. Так підтримується вічне самоіснування Бога. В аспекті розвитку сонсан і хьонсан Бога вступають у дію віддавання та приймання, у центрі якої мета творення. Під час цього створюються примножені тіла, або новоутворені тіла (предмети творіння). У першому випадку це дія віддавання та приймання, що зберігає ідентичність, а в другому — дія віддавання та приймання для розвитку.

Аналогічно у світі творіння теж існують дії віддавання та приймання, що зберігають ідентичність, і дії віддавання та приймання для розвитку. Це тому, що світ творіння був створений шляхом наслідування атрибутів Первісного образу згідно із законом подібності. Наприклад, у нашій галактиці дія віддавання та приймання відбувається між її ядром, яке є центром, та зірками, яких приблизно 200 мільярдів. Галактика має форму опуклої лінзи, що завжди є постійною, а зірки обертаються за певними орбітами. У цьому сенсі галактика має аспект незмінності. З іншого боку, стверджують, що спочатку галактика оберталася повільно, але з часом швидкість її обертання збільшувалася. Відомо також, що старі зірки вмирають, а нові народжуються. Отже, галактика має також аспект мінливості. Таким чином, у галактиці існує дія віддавання та приймання, що зберігає ідентичність, і дія віддавання та приймання для розвитку.

Як ішлося в «Теорії Первісного образу», всередині сонсан Бога між внутрішнім сонсан і внутрішнім хьонсан виникає дія віддавання та приймання, зосереджено або на Шімджон, або на меті, за допомогою якої вони породжують або єдине ціле, або новоутворене тіло. Це явище називається внутрішньою дією віддавання та приймання. З іншого боку, між первісним сонсан і первісним хьонсан також виникає дія віддавання та приймання, зосереджено або на Шімджон, або на меті, за допомогою якої вони породжують або єдине ціле, або новоутворене тіло. Це явище називається зовнішньою дією віддавання та приймання.

Ця двоступенева структура дій у Богові, тобто внутрішньої і зовнішньої дії віддавання та приймання, повністю застосовна до створеного світу. Таким чином, кожна істота обов’язково має всередині себе два елементи — суб’єкт і об’єкт, і водночас вона зовнішньо пов’язана з іншими істотами стосунками суб’єкта й об’єкта. Наприклад, у стосунках між людиною і всім сущим людина через внутрішню дію віддавання та приймання втягується в процес мислення і водночас через зовнішню дію віддавання та приймання пізнає все суще та здійснює над ним своє володарювання. При цьому внутрішньою дією віддавання та приймання є дія віддавання та приймання між духовною і фізичною душею всередині людини, тоді як зовнішня дія віддавання та приймання є дією віддавання та приймання між людиною і всім сущим (або між двома індивідами).

Залежно від наявності або відсутності у суб’єкта й об’єкта волі чи свідомості можна виділити п’ять типів дії віддавання та приймання, описані нижче.

2.2.3.1. Взаємосвідомий тип

В аудиторії викладач є суб’єктом, а студенти — об’єктами. Між ними відбувається дія віддавання та приймання, причому обидві сторони усвідомлюють наявність цієї дії, яка називається дією віддавання та приймання взаємосвідомого типу. Дії віддавання та приймання, коли обидві сторони мають волю чи цілеспрямованість, можуть бути не лише у разі взаємин між двома індивідами, але й у стосунках людини і тварини, а також стосунках двох тварин. Усі вони належать до взаємосвідомого типу.

2.2.3.2. Односвідомий тип

Коли викладач пише слова на дошці, між викладачем і крейдою виникає дія віддавання та приймання. При цьому викладач має свідомість, а крейда — ні. Таким чином, одна сторона (суб’єкт) має свідомість, а інша (об’єкт) — рухається пасивно. Така дія називається дією віддавання та приймання односвідомого типу.

2.2.3.3. Несвідомий тип

У процесі дихання тварини вдихають кисень і видихають вуглекислий газ. З іншого боку, завдяки фотосинтезу рослини поглинають вуглекислий газ і виділяють кисень. У цьому процесі тварини та рослини не виділяють свідомо одна для одної вуглекислий газ чи кисень. Обидві сторони несвідомо обмінюються вуглекислим газом і киснем. Випадки, коли обидві сторони беруть участь у дії віддавання та приймання несвідомо, навіть якщо одна або обидві сторони мають свідомість, класифікуються як дії віддавання та приймання несвідомого типу.

2.2.3.4. Гетерономний тип

Випадки, коли ні суб’єкт, ні об’єкт не мають свідомості, але з волі третьої сторони вони примусово вступають у дію віддавання та приймання, класифікуються як дії віддавання та приймання гетерономного типу. Наприклад, відповідно до Божої мети творення (волі) Сонце (суб’єкт) і Земля (об’єкт) несвідомо залучені в дію віддавання та приймання. Інший приклад: різні деталі годинника залучені в дію віддавання та приймання між собою з волі їхнього виробника. Такі види дій віддавання та приймання розглядаються як дії гетерономного типу.

2.2.3.5. Порівняльний тип

Коли ми порівнюємо два або більше предметів і виявляємо гармонію між ними, то суб’єктивно вважаємо, що між ними існує дія віддавання та приймання. Цей вид дії віддавання та приймання називається дією порівняльного типу. При цьому людина приймає (свідомо чи несвідомо) один елемент за суб’єкт, інший — за об’єкт, зіставляє їх і вважає, що між ними є дія віддавання та приймання. Така дія віддавання та приймання є суб’єктивною.

Процес створення або оцінки витвору мистецтва — типові випадки дії віддавання та приймання порівняльного типу. У процесі створення витвору мистецтва художник підбирає та протиставляє кольори, світло і тіні тощо для того, щоб привести всі елементи в стан гармонії. Оцінюючи витвір мистецтва, людина також зіставляє і порівнює різні його елементи, щоб знайти в них гармонійне поєднання.

Дію віддавання та приймання порівняльного типу можна виявити також у процесі мислення. Наприклад, судження «ця квітка — троянда» ґрунтується на розгляді словосполучення «ця квітка» як суб’єкта і слова «троянда» як об’єкта та їхнього порівняння. У процесі пізнання відбувається порівняння чуттєвого змісту, який надходить від об’єкта із зовнішнього світу (форми, кольору, запаху тощо) з прототипами (ідеями), що існують усередині людини, яка є суб’єктом. В епістемології Об’єднання цей процес називається «зіставленням» і є різновидом дії віддавання та приймання порівняльного типу.

2.2.4. Кореляти і протилежності

Як пояснювалося вище, в індивідуальному істинному тілі завжди присутні парні елементи суб’єкта й об’єкта. Ці парні елементи називаються корелятами. Після того, як суб’єкт і об’єкт, зосереджено на меті, зав’язують корелятивні стосунки, вони вступають у гармонійну дію віддавання та приймання, що приводить або до утворення єдиного цілого, або до створення примноженого тіла. (У філософії Об’єднання принцип дії віддавання та приймання коротко називається «законом віддавання та приймання».) Ця думка розходиться з поглядом матеріалістичної діалектики, яка стверджує, що всередині кожного предмета обов’язково є протилежності та протиріччя, і що розвиток предметів відбувається через боротьбу цих протилежностей.

Отже, предмети розвиваються через гармонійну дію віддавання та приймання між корелятами, як стверджує філософія Об’єднання, чи вони розвиваються через боротьбу протилежностей, як стверджує матеріалістична діалектика? Насамперед слід сказати, що філософія Об’єднання і матеріалістична діалектика сходяться на тому, що в кожному предметі завжди є два елементи. Однак вони розходяться в питанні розвитку. Для того щоб визначити, хто правий, потрібно дослідити стосунки між цими двома елементами всередині предмета. Тобто потрібно встановити наявність чи відсутність у них спільної мети. За наявності в елементів спільної мети ми можемо говорити, що ці два елементи є корелятами, за її відсутності — протилежностями. Інший спосіб полягає у визначенні характеру взаємодії двох елементів, тобто в з’ясуванні, чи перебувають вони в стані гармонії чи боротьби. Якщо ми визначимо, що взаємодія є гармонійною, то це дія віддавання та приймання, якщо ні — це діалектична дія. Крім того, ми можемо визначити, хто правий, з’ясувавши, чи позиції двох елементів однакові, чи вони відрізняються.

К. Маркс стверджував, що всі явища розвиваються діалектично, проте він розглядав лише соціальні питання і не навів жодного прикладу, який би свідчив про те, що природні явища розвиваються через боротьбу протилежностей. Тому Ф. Енгельс, з метою усунення цього слабкого місця в теорії Маркса, вивчав природничі науки та виклав їхні результати в книгах «Діалектика природи» та «Анти-Дюрінг». В останній із них Енгельс зробив висновок, що «природа є пробним каменем для діалектики»⁹. Іншими словами, він стверджував, що всі без винятку природні явища відбуваються на основі діалектики.

Проте ретельний аналіз природних явищ, на які посилається Енгельс, показує, що все, що відбувається в рамках цих явищ, є результатом не боротьби, а радше гармонійних дій, зосереджених на спільній меті. (Докладні приклади щодо цього опущені через брак місця.) Таким чином, природа є не «пробним каменем для діалектики», а, навпаки, природа є «пробним каменем для закону віддавання та приймання». Явище боротьби існує лише між людьми в людському суспільстві від початку історії, і це наслідок гріхопадіння прабатьків людства.

2.3. Форма існування

Далі розглянемо форму існування предметів творіння. Якщо говорити коротко, то формою існування предметів творіння є рух. Цей рух, звичайно, відноситься до фізичного руху в часі та просторі. Іншими словами, форма існування — це просторово-часове поняття, яке існує лише у створеному світі. Бог, який є Абсолютом, не може брати участі в русі, що має просторово-часовий характер. Тому про форму існування Первісного образу не може бути й мови. Але в Первісному образі є прототип, який відповідає формі існування у створеному світі.

2.3.1. Коловий рух

Якщо у створеному світі два елементи, які є суб’єктом і об’єктом, зосереджено на меті вступають у дію віддавання та приймання, вони утворюють єдине ціле і водночас починається рух. При цьому мета, яка є центром, — це не істота (предмет творіння); а єдине ціле є просто станом, що виникає в результаті дії віддавання та приймання, тому в русі фактично беруть участь лише два елементи — суб’єкт і об’єкт. При цьому центр (мета) дії віддавання та приймання міститься не посередині між суб’єктом і об’єктом, а всередині суб’єкта. Відповідно рух на основі дії віддавання та приймання проявляється як коловий рух навколо суб’єкта (Рис. 2.5). Наприклад, електрони в атомі обертаються довкола ядра, а планети в Сонячній системі — навколо Сонця. Адже мета, яка є центром дії віддавання та приймання, міститься відповідно в ядрі та Сонці.

Рис. 2.5. Коловий рух на основі дії віддавання та приймання

З якої причини суб’єкт і об’єкт у світі творіння здійснюють такий рух? У світі Бога немає ні часу, ні простору, отже, немає і руху. Однак, хоча Бог не має такої форми існування, як коловий рух, у Ньому є прототип цього руху, що проявляється у створеному світі. Таким прототипом є циклічна, гармонійна й безперешкодна природа дії віддавання та приймання між сонсан і хьонсан. У Первісному образі сонсан і хьонсан здійснюють гармонійну дію віддавання та приймання, зосереджену на Шімджон (меті). Символічне розгортання циклічної та гармонійної природи дії віддавання та приймання у світі простору й часу і буде коловим рухом.

Світ творіння — це символічний прояв атрибутів Бога. Наприклад, безмежність океану символізує безмежну душу Бога; тепло Сонця символізує теплоту Божої любові; світло Сонця символізує яскравість Божої істини. За аналогією з цим коловий рух у світі творіння теж символізує щось Боже, а саме гармонійну природу дії віддавання та приймання всередині Первісного образу. Колом виражається не тільки гармонійна природа дії віддавання та приймання, а й любов. Адже гармонійна дія віддавання та приймання в Первісному образі проявляється як любов, у центрі якої Шімджон. Іншими словами, у любові немає кутів, і вона може виражатися формою кола. Тож, коли ми зображуємо Первісний образ у вигляді рисунку, він має форму кола або сфери.

Бог не має форми або певного зовнішнього вигляду. Натомість Бог існує як можливість проявитися в будь-якій формі. Іншими словами, Бог не має конкретної форми і водночас має безліч форм. Це можна порівняти із формою, яку приймає вода. Якщо воду налити в кубічний посуд, вона набуде форми куба; якщо її налити в пірамідальну посудину, вона набуде форми піраміди; якщо її помістити у сфероїдальну посудину, вона набуде форми кулі. Інакше кажучи, вода може набувати будь-якої форми залежно від форми контейнера. Отже, вода може приймати безліч форм. Проте з усіх цих форм найбільш характерною для води є сферична форма. Це підтверджується тим, що крапля води має сферичну форму.

Аналогічно Бог може виражати Себе у формі хвиль, вітру, полум’я тощо, але, якби треба було вибрати характерну форму Бога, то це була б сферична форма. У цьому сенсі Первісний образ може бути відображений у вигляді кола чи сфери. Усі предмети творіння нагадують Первісний образ і переважно мають сферичну форму. Атоми, Земля, Місяць, Сонце, зірки тощо — усі вони мають сферичну форму. Те саме стосується й усього живого. Насіння рослин і яйця тварин в основному всі сферичні. Отже, предмети творіння рухаються по колу, бо віддзеркалюють гармонійну природу дії віддавання та приймання в Первісному образі й тому що відображають сферичну або колову природу самого Первісного образу.

Існує ще одна причина виникнення руху саме по колу за наявності дії віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом. Вона полягає в тому, що коловий рух є формою вираження дії віддавання та приймання. Якби об’єкт замість руху по колу навколо суб’єкта рухався по прямій, він зрештою залишив би суб’єкт. Тоді суб’єкт і об’єкт були б не здатні здійснювати дію віддавання та приймання. Якби вони не могли здійснювати цю дію, ніщо не могло б існувати. Адже сили, що забезпечують існування, розмноження (розвиток) й об’єднання, виникають саме за допомогою дії віддавання та приймання. Тож для того, щоб між суб’єктом і об’єктом виникла дія віддавання та приймання, об’єкт повинен мати зв’язок із суб’єктом, для чого він має здійснювати рух довкола суб’єкта.

2.3.2. Осьовий рух та орбітальний рух

Будь-який предмет творіння, що залучений до колового руху, обов’язково виконує два види одночасного руху: обертання навколо своєї осі і рух по орбіті. Це пов’язано з тим, що кожен предмет творіння є індивідуальним істинним тілом і водночас взаємопов’язаним тілом. Унаслідок двох видів дії віддавання та приймання кожного предмета творіння, тобто внутрішнього і зовнішнього, виникає два види колового руху. Рух, що виникає за допомогою внутрішньої дії віддавання та приймання, — це осьовий, а рух, що виникає за допомогою зовнішньої дії віддавання та приймання, — це орбітальний рух. Наприклад, Земля обертається навколо своєї осі, одночасно обертаючись навколо Сонця; електрон обертається довкола своєї осі, одночасно обертаючись навколо ядра атома.

У світі творіння одночасно існують як обертання довкола осі, так і обертання по орбіті, тому що характер внутрішнього і зовнішнього рухів (дій віддавання та приймання) предметів творіння обумовлений гармонійно-круговою природою внутрішньої і зовнішньої дій віддавання та приймання в Первісному образі. Завдяки цим внутрішнім і зовнішнім діям віддавання та приймання формуються внутрішня і зовнішня чотирьохпозиційні основи, центром яких є мета (на відміну від Первісного образу у створених істот центром будь-якої чотирьохпозиційної основи завжди є мета). У формуванні внутрішньої і зовнішньої чотирьохпозиційної основи результатом є або єдине ціле, або новоутворене тіло. Розгляньмо випадок, коли результатом є єдине ціле.

У Первісному образі, коли результатом є єдине ціле, внутрішня чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність, і зовнішня чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність, формуються через внутрішню дію віддавання та приймання й зовнішню дію віддавання та приймання відповідно. Це «двоступенева структура Первісного образу». Подібно до цієї структури, кожна створена істота формує внутрішню чотирьохпозиційну основу, що зберігає ідентичність, і зовнішню чотирьохпозиційну основу, що зберігає ідентичність, які разом складають «двоступеневу структуру існування». Дія віддавання та приймання відбувається на основі чотирьохпозиційної основи, і коли відбувається дія віддавання та приймання, завжди з’являється коловий рух. Відповідно у формуванні внутрішньої і зовнішньої чотирьохпозиційної основи відбуваються внутрішні й зовнішні дії віддавання та приймання і водночас відбуваються внутрішні та зовнішні колові рухи. Внутрішній коловий рух — це обертання навколо своєї осі, а зовнішній — обертання по орбіті.

2.3.3. Види колового руху

Насправді просторовий коловий рух можна побачити у створеному світі лише в астрономічних тілах і в елементарних частинках та атомах. В інших випадках ми не бачимо буквального колового руху. Рослини, наприклад, зафіксовані в певних положеннях, а тварини хоч і рухаються, але не здійснюють колових рухів. У цих випадках, хоча основною формою їхнього існування є коловий рух, він був видозмінений, щоб прийняти інші форми. Причина зміни колового руху полягає в тому, що кожна створена істота має ефективно досягти своєї мети творення, тобто загальної мети та індивідуальної мети. Існує три різновиди колового руху: основний коловий рух, змінений коловий рух і ментальний коловий рух.

2.3.3.1. Основний коловий рух

Основний коловий рух може бути двох видів: коловий рух у просторі й коловий рух у часі.

а) Коловий рух у просторі

Це фізичний, повторюваний рух по колу, прикладами якого є обертальний і орбітальний рухи небесних тіл та елементарних частинок. Він є проявом просторового характеру дії віддавання та приймання, що зберігає ідентичність, усередині Первісного образу. Це є коловий рух у буквальному значенні і, зважаючи на те, що він практично завжди зберігає свою траєкторію, його можна назвати повторюваним рухом.

б) Коловий рух у часі (рух по спіралі)

Повторення життєвих циклів живих істот, а також послідовну зміну поколінь можна розглядати як один із видів колового руху — руху по спіралі. Розглянемо процес розвитку рослин. Насіння дає паросток, що розвивається в рослину; рослина цвіте, приносить плоди і дає велику кількість нового насіння. Нове насіння, яке за кількістю перевищує вихідне, знову дає паростки, які виростають і приносять нові плоди. Аналогічно відбувається розвиток тварин. Запліднене яйце розвивається, народжується дитинча, яке, досягнувши пори зрілості, бере участь у процесі розмноження, і знову з’являються нові запліднені яйця. Нові запліднені яйця, перевищуючи числом вихідну кількість, знову розвиваються, народжуються дитинчата, які потім вступають у процес розмноження. Таким чином, як рослини, так і тварини зберігають свій вид шляхом повторення життєвого циклу.

Послідовна зміна поколінь, спрямована на збереження виду, є різновидом колового руху, характерними особливостями якого є цілеспрямованість, часовість і стадіальність. Цей процес називається рухом по спіралі (Рис. 2.6).

Рис. 2.6. Рух по спіралі (коловий рух у часі)

Розглянемо тепер значення спірального руху живих істот, тобто збереження їхнього виду та розмноження. Усе суще є для людей об’єктом радості й водночас об’єктом володарювання. Тому збереження та розмноження видів усього сущого відповідає спадкоємності поколінь і розмноженню людей. Людське тіло не вічне, тільки духовне «я» живе вічно. Після того, як фізичне «я» людини помирає, духовне «я», яке вдосконалювало себе на землі, продовжує жити вічно в духовному світі (щоправда, через гріхопадіння духовні «я» людей досі потрапляли в духовний світ недосконалими). Досконалість духовного «я» є втіленням мети творення, що означає, що люди ростуть, удосконалюють свою особистість, одружуються, розмножуються та володарюють над усім сущим, іншими словами — здійснюють Три Благословення (Бут. 1:28).

Отже, людина створена для того, щоб прожити на землі певний час, після чого її духовне «я» вирушає в духовний світ, а її фізичне «я» завдяки розмноженню продовжується в наступних поколіннях. Тому все суще теж розмножується і зберігає свій вид у поколіннях, щоб стати об’єктом радості й володарювання людини на землі. Такий коловий рух у часі є проявом часового характеру дії віддавання та приймання для розвитку всередині Первісного образу. ¹⁰

2.3.3.2. Змінений коловий рух

Є два види зміненого колового руху: рух із фіксованою природою та заміщуваний рух.

а) Рух із фіксованою природою

У цьому випадку коловий рух фіксується на місці, щоб предмет творіння досяг своєї мети створення. Це схоже на ситуацію, коли геостаціонарний супутник фіксується в певному положенні для виконання свого призначення. Розглянемо, наприклад, Землю: якби численні атоми, з яких складається Земля, рухалися хаотично, вона прийняла б газоподібний стан, і людина не змогла б на ній жити. Для того, щоб Земля була населена людьми, атоми повинні бути жорстко пов’язані та закріплені, щоб утворити тверду кору. Тому ці атоми здійснюють змінений коловий рух, зберігаючи свої фіксовані позиції, щоб сформувати середовище для життя людини.

Так само клітини, з яких складаються тканини живих істот, з’єднані одна з одною та зафіксовані. Наприклад, клітини, з яких складається серце тварини, перебувають у єдності одна з одною, що дозволяє йому розширюватися і скорочуватися для виконання своїх функцій. Якби клітини серця рухалися незалежно одна від одної, серце не змогло б виконувати свої функції.

б) Заміщуваний рух

У тварин клітини живої тканини не здійснюють коловий рух безпосередньо, але кров і лімфа циркулюють тілом і з’єднують клітини, що створює такий ефект, ніби коловий рух здійснюють самі клітини. У рослинах вода й мінерали, що вбираються корінням, циркулюють по тілу рослин через судини й трахеїди ксилеми, а поживні речовини, які виробляються в листках, — через ситоподібні трубки флоеми, з’єднуючи тим самим усі клітини. Зрештою, виходить такий ефект, ніби самі клітини здійснюють коловий рух. Тож кров і лімфа, вода і поживні речовини циркулюють замість колового руху клітин. Це називається заміщуваним коловим рухом або просто заміщуваним рухом.

В Землі існують конвективні течії в мантії та рух плит (тектоніка плит), що теж можна розглядати як заміщуваний рух. Обіг товарів або грошей в економічному житті також можна розглядати як заміщуваний коловий рух.

2.3.3.3. Ментальний коловий рух

Дія віддавання та приймання між духовною і фізичною душею в людині є не фізичним, а ментальним видом колового руху в тому сенсі, що фізична душа відгукується на бажання духовної душі. Прикладом ментального колового руху як реакції душі об’єкта на бажання душі суб’єкта є гармонійна дія віддавання та приймання між двома індивідами в сім’ї або суспільстві. Приміром, якщо батьки направлятимуть своїх дітей добре і з любов’ю, діти слухатимуться батьків. При цьому слідування волі батьків є з боку дітей ментальним коловим рухом.

2.3.4. Рух росту і розвитку

2.3.4.1. Точка зору філософії Об’єднання на розвиток

Щоб прояснити точку зору філософії Об’єднання на розвиток, пояснімо тут концепції росту і розвитку. Живі істоти наділені життям. Життя відноситься до поняття автономності й володарювання Принципу, або свідомої енергії (свідомості з енергією), прихованої в живих істотах. Зростання живих істот ґрунтується на автономності й володарюванні Принципу і є рухом самого життя, яке здійснюється єдністю свідомості та енергії, прихованої в живих істотах. Автономність є здатністю спрямовувати свій рух без примусу з боку інших істот. Земля обертається навколо Сонця, але вона лиш підкоряється механічним законам. Проте живі істоти не просто механічно дотримуються законів. У процесі росту вони здатні контролювати себе та справлятися з різноманітними ситуаціями у своєму довкіллі, реагуючи на зміни в ньому. У цьому полягає значення поняття автономності Принципу.

З іншого боку, володарювання Принципу стосується функції впливу на довкілля. Наприклад, коли насіння посіяне, воно дає паросток, з’являється листя і, таким чином, рослина росте. Така сила сама по собі є автономністю Принципу. Водночас рослини впливають на довкілля ¹¹. Вони забезпечують тварин киснем, а своїм цвітінням приваблюють бджіл і метеликів. Це є володарюванням Принципу. Отже, з погляду аспекту зростання життя є автономністю, а з погляду аспекту впливу на довкілля воно є володарюванням.

Таким чином, рух зростання живих істот завдяки закладеному в них життю є рухом розвитку. Кожен предмет творіння наділений метою творення (метою творіння). Звичайно, живі істоти також мають мету творіння. Однак той факт, що живі істоти (наприклад, рослини) наділені метою творіння, означає, що життя всередині живих істот усвідомлює цю мету. Відповідно зростання живої істоти — це цілеспрямований рух (спрямований на досягнення мети) із самого початку.

Отже, розвиток має ціль і напрямок, що визначаються життям. Інакше кажучи, в насінні рослини закладено життя, і саме життя змушує насіння рости й перетворюватися на дерево та плід. Життя міститься також у заплідненому яйці тварини і воно змушує його зростати до стану дорослої тварини.

Тепер розглянемо питання розвитку Всесвіту. Згідно з теорією Великого вибуху Всесвіт спочатку був гарячим і надзвичайно щільним згустком енергії, сконцентрованої в одній точці. Приблизно 15 мільярдів років тому відбувся Великий вибух і Всесвіт почав розширюватися. Гарячі вихрові потоки газів згодом остигли, сконденсувалися і сформували галактики. У кожній галактиці виникли численні зірки, багато з яких оточені планетами. Однією з цих планет є Земля. На Землі виникло життя, і, зрештою, з’явилися люди.

Це суть сучасного наукового погляду на розвиток Всесвіту. Враховуючи це, ми можемо запитати, чим розвиток Всесвіту відрізняється від росту (розвитку) живих істот? Його розвиток на відміну від живих організмів заснований на простих фізико-хімічних законах чи він заснований на житті, як у випадку живих істот?

Якщо розглянути порівняно нетривалий період розвитку Всесвіту, ми зможемо побачити лише розвиток на основі фізико-хімічних законів. Якщо ж ми розглянемо більш тривалий період цього процесу, скажімо, протяжністю кілька мільярдів років, то побачимо, що Всесвіт розвивався відповідно до фізико-хімічних законів у певному напрямі. Це говорить про наявність певної цілі в розвитку Всесвіту. Ця мета полягала в появі людей, які мали стати владиками Всесвіту. Іншими словами, Всесвіт розвивався в напрямі появи людства. Що дало такий напрям розвитку Всесвіту, так це певна сила свідомості, прихована у Всесвіті. Її можна назвати «свідомістю Всесвіту» або «життям Всесвіту».

Подібно до того, як рослина розвивається з насіння (життя), росте і плодоносить, можна вважати, що на початку розвитку Всесвіту утворилося всесвітнє насіння (життя), яке розширювалося і зростало до сьогодні. Кінцевим плодом цього зростання можна вважати людину. Іншими словами, так само як фрукти є метою фруктових дерев, люди були метою розвитку Всесвіту. Раніше зазначалося, що ріст є явищем, яке існує лише в живих істотах (організмах), але якщо поглянути на Всесвіт з перспективи тривалого періоду в 15 мільярдів років, то стає ясно, що весь Всесвіт продовжує рости як один величезний організм.

2.3.4.2. Точка зору комунізму на розвиток

Розвиток — це незворотний, цілеспрямований рух до певної мети. Однак комуністи ніколи не розглядають розвиток як рух до мети. Крім того, діалектичний матеріалізм стверджує, що розвиток відбувається через внутрішнє протиріччя речей, і визнає лише закономірність і необхідність розвитку, заперечуючи будь-яку мету. Чому так? Причина полягає в тому, що в разі визнання мети постає питання про істоту, яка поставила цю мету. Адже задати мету може тільки воля чи розум. Якщо існує розум, який поставив мету до появи Всесвіту, це має бути розум Бога. У такому разі довелось би визнати існування ​​Бога та атеїстичний комунізм був би зруйнований. Ось чому комуністи, попри все, ніколи не бажали визнавати мету.

На відміну від діалектичного матеріалізму філософія Об’єднання, крім опису розвитку в термінах необхідності та закономірності, стверджує, що в розвитку обов’язково є мета. Адже суб’єктом розвитку є життя, а життя — це енергія свідомості з метою. Закономірність і необхідність притаманні розвитку заради реалізації цієї мети. Іншими словами, всім речам було надано закономірність і необхідність для того, щоб вони могли досягти своєї мети (мети творення). Як стверджує теорія Первісного образу, всередині сонсан Бога між внутрішнім сонсан (розумом) і внутрішнім хьонсан (законом) зосереджено на меті виникає дія віддавання та приймання, внаслідок чого формується Логос. Логос — це єдність розуму і закону. Закон був підготовлений у внутрішньому хьонсан Бога ще до створення Всесвіту для здійснення мети творення.

Діалектичний матеріалізм заперечує цілеспрямованість розвитку Всесвіту. З цього переконання випливає, що люди — це безцільні істоти, народжені лише через необхідність закону. Таким чином, люди є лише випадковими істотами в тому сенсі, що вони не мають мети, а для таких людей цінності та мораль у житті є безглуздям. Світ без цінностей і моралі може бути лише світом, у якому сильний пожирає слабкого і де виживає тільки найсильніший.

2.3.4.3. Точка зору комунізму на рух

Діалектичний матеріалізм розуміє матерію як «матерію в русі». Фрідріх Енгельс (1820—1895) писав: «Рух є форма існування матерії. Ніде й ніколи не бувало і не може бути матерії без руху. Матерія без руху така ж немислима, як і рух без матерії» ¹². Мета такого твердження діалектичного матеріалізму полягає в запереченні існування Бога. Ньютон розглядав Всесвіт як величезну машину і визнавав Бога Істотою, що створила й запустила цю машину. Якщо виходити з такого судження й розглядати матерію та рух як окремі реальності, не можна не визнати, що рух має бути ініційований не самою матерією, а чимось іншим, якоюсь Істотою на кшталт Бога. Отже, щоб запобігти подібному метафізичному тлумаченню руху, теорія діалектичного матеріалізму визначила рух як форму існування, первісно властиву матерії.

З погляду філософії Об’єднання, всі речі існують і рухаються завдяки дії віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом. Отже, рух є формою існування всіх предметів творіння. Однак рух не є формою існування окремого предмета творіння як такого; явище руху з’являється, коли суб’єкт і об’єкт вступають у дію віддавання та приймання. А оскільки предмети не можуть існувати без дії віддавання та приймання, у цьому сенсі рух є формою існування всіх предметів творіння. Дія віддавання та приймання, що відбувається між суб’єктом і об’єктом, є дією, спрямованою на виконання мети творення. Таким чином, рух призначений для здійснення мети творення. Наприклад, Земля вступає у внутрішню і зовнішню дії віддавання та приймання задля здійснення мети творення, тобто створення середовища, придатного для життя людини, і з цієї причини здійснює обертальний і орбітальний рухи.

Марксистська діалектика стверджує, що рух є формою існування матерії, але абсолютно нічого не говорить ні про причини, ні про види руху, не пояснює, чи він є лінійним рухом, коловим рухом або якимось іншим. Вона просто стверджує, що все перебуває в русі через боротьбу протилежностей.

2.4. Позиція існування

Кожний предмет творіння обов’язково має власну позицію існування. Коли один предмет творіння зав’язує суб’єктно-об’єктні стосунки віддавання та приймання з іншим предметом, виникає різниця в позиціях суб’єкта та об’єкта.

2.4.1. Позиція існування з погляду взаємопов’язаного тіла

Один предмет, який є індивідуальним істинним тілом і взаємопов’язаним тілом, одночасно перебуває як у позиції об’єкта, так і в позиції суб’єкта. Тож численні предмети вступають у зв’язок верху і низу, переду й тилу та правої і лівої сторін, утворюючи систему позицій, тобто порядок. Така система позицій суб’єкта та об’єкта, тобто система взаємопов’язаних тіл — не що інше, як відображення у тривимірному просторовому світі творіння позицій суб’єкта та об’єкта в Первісному образі.

Всесвіт складається з безлічі зірок, що як взаємопов’язані тіла здійснюють дію віддавання та приймання зі своїх різних позицій та утворюють величезну впорядковану систему. Цей порядок у Всесвіті формується безперервним і поступовим розширенням двоступеневої структури існування, яка нагадує двоступеневу структуру Первісного образу. І оскільки взаємопов’язані тіла є тілами з двоїстими цілями, Всесвіт є величезним організмом. Люди розташовуються на найвищій позиції цього органічного порядку, а Бог — над людьми.

2.4.2. Вертикальний порядок і горизонтальний порядок

Розрізняють два порядки будови Всесвіту: вертикальний і горизонтальний. Вертикальний порядок Всесвіту полягає ось у чому: Місяць (супутник) і Земля (планета) взаємодіють як об’єкт і суб’єкт. Крім того, Земля має взаємодію віддавання та приймання із Сонцем, щоб утворити Сонячну систему разом з іншими планетами; при цьому Земля є об’єктом, а Сонце — суб’єктом.

Сонце має дію віддавання та приймання з центром галактики і разом із безліччю інших зірок утворює галактику. При цьому Сонце є об’єктом, а центр галактики — суб’єктом. Далі, галактика в єдності з безліччю інших галактик має дію віддавання та приймання з центром Всесвіту, утворюючи Всесвіт загалом. При цьому галактика є об’єктом, а центр Всесвіту — суб’єктом. Лінія, що йде від супутника до планети, зірки, центру галактики й до центру Всесвіту, становить вертикальний порядок будови Всесвіту.

Розглянемо тепер приклад горизонтального порядку будови Всесвіту. Дев’ять планет Сонячної системи утворюють упорядковану горизонтальну систему, до якої входять планети Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон. Розташування цих планет навколо Сонця є горизонтальним порядком у Сонячній системі. Звісно, подібний горизонтальний порядок проявляється також і в інших зоряних системах. Вертикальний і горизонтальний порядок із Сонцем у центрі зображено на Рис. 2.7.

Рис. 2.7. Вертикальний і горизонтальний порядок Всесвіту

2.4.3. Порядок у Всесвіті й порядок у сім’ї

Людська сім’я у своєму первісному вигляді також повинна була мати впорядковану систему за аналогією до Всесвіту. Сім’я має вертикальний порядок будови, який включає онуків, дітей, батьків, прабатьків і т. д., та горизонтальний порядок, який складається з братів і сестер, центром яких є батьки. Вертикальний і горизонтальний порядок будови сім’ї зображено на Рис. 2.8.

Рис. 2.8. Вертикальний і горизонтальний порядок у сім’ї

Згідно з філософією Об’єднання, людина є мікрокосмом, або Всесвітом у мініатюрі. З точки зору порядку, сім’я є Всесвітом у мініатюрі, а Всесвіт — розширеною формою сім’ї. Добре відомо, що в галактиці існує незліченна кількість планетарних систем, подібних до Сонячної системи, і що у Всесвіті існує незліченна кількість галактик. Отже, Всесвіт можна розглядати як сукупність незліченної кількості сімей небесних тіл.

Порядок у Всесвіті підтримується через гармонійну дію віддавання та приймання. Сонячна система підтримує форму диска з дев’ятьма планетами, центром яких є Сонце, кожна з яких обертається по фіксованій орбіті через взаємодію віддавання та приймання із Сонцем. У Чумацькому Шляху приблизно 200 мільярдів зірок взаємодіють із галактичним центром і зберігають як єдине ціле форму опуклої лінзи, залишаючись на своїх відповідних орбітах. Понад 200 мільярдів галактик взаємодіють із центром Всесвіту та підтримують єдність Всесвіту в цілому, залишаючись на своїх відповідних орбітах.

Цей всесвітній порядок застосовується й до сім’ї, тому первісно порядок у сім’ї слід підтримувати шляхом гармонійної взаємодії віддавання та приймання між кожним рівнем. У Всесвіті порядок і мир підтримуються через гармонійну взаємодію віддавання та приймання (Небесний шлях) між небесними тілами. Схожим чином у сім’ї мир має підтримуватися відповідно до закону гармонійної взаємодії віддавання та приймання, тобто принципу любові між членами сім’ї. Принцип любові — це етика та сімейні норми, які відповідають Небесному шляху. Одначе внаслідок гріхопадіння прабатьків людства сім’я втратила свій первісний порядок. Через це сімейна етика була зруйнована і в сім’ях виник розлад. Це породжує постійний безлад у суспільстві, яке є розширенням і продовженням сім’ї.

2.5. Закон Всесвіту

Закон (істина), який керує Всесвітом, називається також Небесним шляхом. Він стосується гармонійної дії віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом. Закон дії віддавання та приймання у Всесвіті має такі сім характерних ознак або принципів.

2.5.1. Корелятивність

Кожен предмет не тільки має корелятивні елементи суб’єкта та об’єкта всередині себе, але також вступає в зовнішні корелятивні стосунки з іншими предметами. Без такої корелятивності жоден предмет не спроможний ані існувати, ані розвиватися.

2.5.2. Цілеспрямованість і зосередженість

Корелятивні елементи суб’єкта й об’єкта завжди мають спільну мету та здійснюють дію віддавання та приймання зосереджено на цій меті.

2.5.3. Порядок і позиція

Кожен предмет має власну позицію існування, за рахунок якої підтримується певний порядок.

2.5.4. Гармонійність

Дія віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом є гармонійною-круговою. У ній не може бути ні протистояння, ні боротьби, адже там завжди діє Божа любов.

2.5.5. Індивідуальність і взаємопов’язаність

Кожен предмет є індивідуальним істинним тілом і водночас взаємопов’язаним тілом. Зберігаючи свої унікальні риси, кожен предмет має певні стосунки (віддавання та приймання) з іншими предметами і взаємодіє з ними.

2.5.6. Збереження ідентичності та розвиток

Кожен організм протягом усього життя зберігає свою незмінну сутність, тобто самоідентичність, і водночас має аспекти, що дозволяють йому змінюватися і розвиватися у міру зростання.

2.5.7. Коловий рух

У дії віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом об’єкт обертається навколо суб’єкта, здійснюючи коловий рух у часі та просторі.

Ці принципи Всесвіту постали з дії Логосу. Як говорилося в «Теорії Первісного образу», Логос — це закон, який водночас містить розум, основою якого є Шімджон. Відповідно за Логосом стоїть дія любові, адже коли Бог за допомогою Логосу створював Всесвіт, його мотивом були Шімджон та любов. Саме тому преподобний Мун Сон Мьон навчає, що у Всесвіті діють не лише фізичні сили, а й сила любові. Коли цей закон Всесвіту застосовується до окремої людини, він стає мораллю, а коли застосовується до сім’ї, він стає етикою. Інакше кажучи, закон Всесвіту і закон сімейної етики перебувають у стосунках відповідності. Суспільство — це продовження сім’ї. Отож соціальна етика має бути встановлена у відповідності до Небесного шляху.

Якщо індивідуальне тіло порушить закон Всесвіту, воно втратить здатність до існування. Наприклад, якби одна з планет Сонячної системи відхилилася від своєї орбіти, вона не змогла б підтримувати своє власне існування, до того ж це призвело б до катастрофічних змін у Сонячній системі. Це правило діє аналогічно в сім’ї та суспільстві: якщо люди порушують етичний закон, це призводить до руйнування й хаосу. Отже, щоб врятувати суспільство від хаосу, потрібно передусім встановити закони етики.

Однак закони етики, що ґрунтуються на традиційних релігіях чи ідеологіях, не мають логічних пояснень і тому не переконливі для сучасних аналітичних і раціональних людей. Етика, яка передається з давніх часів, не привертає сьогодні масової уваги й інтересу. Разом з тим філософія Об’єднання показує, що етичний закон — це не створений людьми закон, а необхідний закон, що відповідає закону Всесвіту (природному закону) і вчить про обов’язковість дотримання етики й моралі. Це питання буде більш детально розглянуто в главах «Аксіологія» та «Етика».

І на закінчення розглянемо з позиції філософії Об’єднання положення діалектичного матеріалізму щодо законів Всесвіту. Діалектичний матеріалізм розглядає Всесвіт із діалектичного погляду, стверджуючи, що явища руху, зміни та розвитку у Всесвіті відбуваються через протиріччя або боротьбу протилежностей, властивих усьому сущому. Також він стверджує, що боротьба (конкретніше класова боротьба) потрібна для розвитку людського суспільства. Ленін із цього приводу писав: «Єдність (збіг, тотожність, рівнодія) протилежностей умовна, тимчасова, минуща, релятивна. Боротьба взаємовиключних протилежностей абсолютна, як абсолютним є розвиток, рух» ¹³. Ленін пішов навіть далі, заявивши, що «розвиток є боротьба протилежностей» ¹⁴.

Комуністична теорія виходить із того, що розвиток відбувається через боротьбу протилежностей, але насправді такого явища у Всесвіті не знайти. Всесвіт розвивався завдяки гармонії. Коли вчені спостерігають за Всесвітом, вони виявляють такі явища, як вибухи зірок. Але це руйнівне явище лише в окремій частині і аж ніяк не явище Всесвіту загалом. Процес, у якому старі зірки зникають заради народження нових зірок, схожий на явище, під час якого в живих організмах старі клітини зникають і натомість з’являються нові клітини.

Дехто може заперечити, що для тваринного світу, де сильніший поїдає слабшого, теорія боротьби протилежностей справедлива. Наприклад, змії поїдають жаб, коти — мишей. Посилаючись на такі факти природи, комунізм намагається раціоналізувати свою теорію боротьби в людському суспільстві. Слід зазначити, однак, що боротьба між зміями і жабами та котами й мишами є боротьбою між тваринами, що належать до різних видів. Згідно з таксономією, живі істоти мають таку класифікацію: царство, тип, клас, ряд, родина, рід і вид. У випадку з котами та мишами коти належать до ряду хижих, а миші — до ряду гризунів. Коти і миші відрізняються одне від одного на рівні ряду. У випадку зі зміями та жабами змії належать до класу плазунів (Reptilia), а жаби — до класу земноводних (Amphibia). Змії і жаби відрізняються одна від одної на рівні класу.

Інакше кажучи, коли одна тварина вбиває іншу, тварина-мисливець відрізняється від своєї жертви щонайменше на рівні виду. У природі надзвичайно рідко можна побачити боротьбу не на життя, а на смерть між тваринами, які належать до одного й того самого виду. Коти їдять мишей, але коти не вбивають один одного. Змії їдять жаб, але не тих самих змій. Разючим контрастом є люди, які належать до того самого виду (Homo Sapiens), проте грабують і вбивають один одного. Отже, боротьбу в людському суспільстві не можна обґрунтувати природним явищем поїдання слабкого сильним.

Як ілюстрацію розглянемо випадок боротьби між левами. Коли в левову зграю потрапляє новий самець, між ним і лідером зграї відбувається боротьба. Ця боротьба має на меті з’ясувати, який із левів має бути ватажком, вона спрямована на встановлення порядку. Як тільки визначився новий лідер, слабший лев капітулює перед сильнішим, і боротьба закінчується. Даний вид боротьби істотно відрізняється від боротьби, в якій людина вбиває людину. Таким чином, у світі природи немає жодного явища, яке б раціоналізувало боротьбу в людському суспільстві.

Люди стали на шлях взаємних пограбувань і вбивств тому, що внаслідок гріхопадіння вони схильні до егоцентризму. Відповідно, якщо людство повернеться у свій початковий стан, боротьба зникне із суспільства. Більше того, якби не відбулося гріхопадіння, людина стала б володарем усього сущого і здійснювала володарювання над природою через любов ¹⁵. Отже, в розвитку природи діє закон гармонійного віддавання та приймання між корелятами (суб’єктом і об’єктом), і аж ніяк не закон протиріччя чи закон боротьби протилежностей, як стверджує діалектичний матеріалізм.