Примітка 27. До підрозділу “2.2.3.5.3. Логос — це задум“
Тут хочеться прояснити різницю між пантеїзмом і теорією панбожественного образу для того, щоб показати, що позиція Принципу Об’єднання або філософії Об’єднання є не пантеїзмом, а теорією панбожественного образу. Пантеїзм — це релігійно-філософський погляд із тієї точки зору, що все в природі є Богом, і який відповідно не визнає якісної різниці між Богом і природою. Це позиція Спінози, крім того, він проглядається в ідеях брахманізму стародавньої Індії, в ідеях буддизму, а також у деяких ідеях Єгипту та Греції. З одного боку, пантеїзм породив оптимізм, який в усьому визнавав божественність і сприймав усе позитивно. З іншого боку, розглядаючи все як нерозбірливий прояв Бога, він породив песимізм, адже розрізнення між добром і злом та істинним і фальшивим стало безглуздим і втратилося підґрунтя для моральних зусиль. Але з точки зору розв’язання актуальних проблем обидва ці погляди, звісно, були марними.
Така некорисність пантеїзму в розв’язанні проблем пояснюється його незнанням того факту, що «Бог є особистісним Богом» і водночас «Богом творення». З цієї причини пантеїсти навіть уві сні не могли собі уявити «теорію мотивації творення». Як уже неодноразово зазначалося, філософія Об’єднання — це теоретична система, заснована на теорії мотивації Шімджон і теорії творення за подібністю, тому стає можливим фундаментальне розв’язання будь-яких практичних проблем. Тоді яку позицію займає філософія Об’єднання щодо пантеїзму? Іншими словами, яка позиція філософії Об’єднання відповідає пантеїзму? Це теорія панбожественного образу. Іншими словами, це погляд, за яким предмети творіння було створено згідно із законом подібності відповідно до мети творення, і тому вони відображають Бога (нагадують Божественний образ). Інакше кажучи, це положення про те, що все суще є не проявом Бога, а Його відображенням і нагадує Первісний образ. Таким чином, ця теорія розглядає стосунки між Богом і всім сущим як стосунки між Творцем і творінням, нескінченним і кінцевим, зразком (оригіналом) і наслідуванням (імітацією), а стосунки між Богом і людьми — як стосунки між батьками і дітьми.