5.1. Визначення цінності
Цінність визначається або оцінюється у взаємодоповнювальних стосунках, тобто через дію віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом (людиною і всім сущим). Умовою, якій повинен відповідати об’єкт, тобто об’єктивною умовою, як зазначено вище, є взаємна гармонія між взаємодоповнювальними елементами, зосередженими на меті творення. З іншого боку, суб’єкт також має відповідати певним умовам, тобто суб’єктивним умовам. Передумовою визначення цінності є наявність у суб’єкта бажання виявити цінність та інтересу до об’єкта. Крім того, факторами, що впливають на визначення цінності, є такі суб’єктивні чинники, як думки, хобі, індивідуальний характер, вихованість, погляди на життя, погляди на історію та світогляд суб’єкта. Суб’єктивні чинники, бажання виявити цінність та інтерес суб’єкта — усе це суб’єктивні умови, яким має відповідати суб’єкт. Фактична цінність визначається на основі взаємодоповнювальних стосунків між цими суб’єктивними і об’єктивними умовами (Рис. 4.1).
Рис. 4.1. Визначення цінності
5.2. Суб’єктивна дія
Як описано вище, суб’єктивні чинники відіграють велику роль у визначенні цінності. Іншими словами, суб’єктивні умови, як-от менталітет, світогляд, смаки, індивідуальність і освіченість суб’єкта, відображаються в об’єкті (або додаються до об’єктивних умов), і визначається унікальна фактична цінність, яку відчуває лише суб’єкт.
Таким чином, за допомогою дії віддавання та приймання між наявними суб’єктивними та об’єктивними умовами визначається конкретна цінність. Визначення конкретної цінності означає визначення її фактичних кількісних та якісних характеристик. Кількісна характеристика цінності стосується кількісного аспекту оцінки цінності, приміром, «дуже красива» або «не дуже красива» квітка. Існує також якісний аспект цінності. Наприклад, як зазначено в теорії мистецтва, краса буває різною: витонченою, вражаючою, величною, жартівливою тощо; це краса (цінність), яка показує різницю в якісному аспекті.
Якщо місяць спостерігають різні люди, одній людині він може здатися сумним, а іншій — красивим. Навіть якщо одна й та сама людина дивиться на місяць у сумному, а потім у гарному настрої, то і місяць може здаватися їй сумним або красивим. Відмінності в красі виникають залежно від настрою суб’єкта. Це стосується не тільки краси, але й цінності добра та істини. Те саме можна сказати й про цінність товару. Таким чином, суб’єктивний погляд відображається в об’єкті й виникає кількісна та якісна різниця в цінності. Дія цих суб’єктивних умов називається суб’єктивною дією. Інакше кажучи, суб’єктивна дія — це дія, в якій суб’єктивний погляд суб’єкта відображається в об’єкті.
Це відповідає «емпатії» (Einfühlung) в естетиці, про яку говорив Теодор Ліппс (T. Lipps). Емпатія означає, що коли людина дивиться на природні пейзажі або оцінює витвір мистецтва, вона проєктує свої почуття та ідеї на об’єкт і милується ним. Наведемо ще кілька прикладів такої суб’єктивної дії. У своїй промові преподобний Мун Сон Мьон говорить так:
«Припустимо, що Син Божий (Ісус) дав вам хустку. Ця хустка буде для вас дорожча за золото і цінніша за життя. Для вас її цінність не зрівняється ні з чим у цьому світі. Якщо ви Син Божий, то, хоч би яким жалюгідним було місце, де ви вкладаєтеся спати, ви відчуватимете, що це немов палац. Тоді ні одяг, ні дім, у якому ви живете, не буде проблемою. Тому що ви є принцами Бога» 2.
Ці слова є гарним прикладом суб’єктивної дії і означають, що якщо ви в душі усвідомлюєте себе Сином Божим, навіть халупа здаватиметься вам чудовим палацом. У Біблії є вірш, у якому говориться: «Божеє Царство всередині вас» (Лук. 17:21), що також є прикладом суб’єктивної дії. У буддизмі існує вислів: «Три царства як єдиний прояв душі». Це означає, що всі явища трьох царств (тобто всього світу) є «проявом душі» 3. Це теж приклад суб’єктивної дії.
5.3. Критерії для визначення цінності
5.3.1. Відносний критерій
Як зазначалося вище, через суб’єктивну дію результат визначення (оцінки) цінності буде різним залежно від людини. Але якщо в суб’єктивних умовах є багато спільного, багато схожого буде і в оцінюванні цінності. Тому результати оцінки цінності серед людей однієї релігії чи філософії майже збігаються. Наприклад, конфуціанська чеснота «шанобливого ставлення дітей до батьків» у конфуціанському суспільстві є універсальним добром, яке завжди оцінюється однаково.
Це означає, що об’єднання цінностей можливе в суспільстві, яке поділяє одну релігію чи філософію. За часів Римського миру (Pax Romana) загальною була стоїчна філософія і панівними, об’єднуючими цінностями вважалися дух самоконтролю та космополітизм. В епоху Тан у Китаї центральну роль у формуванні уявлень про цінності відігравав буддизм як державна релігія. Те саме було і за часів Об’єднаної Сілли на Корейському півострові. Крім того, у Сполучених Штатах, християнській країні об’єднуючим фактором у формуванні системи цінностей стало християнство, особливо протестантизм.
Але між суспільствами з різним релігійним або культурним тлом існують відмінності в цінностях. Наприклад, індуїзм забороняє вживання яловичини, а іслам забороняє їсти свинину. Крім того, коли комуністи говорять про мир, вони мають на увазі щось зовсім відмінне від того, що мається на увазі під цим терміном у ліберальному світі. Іншими словами, у регіоні чи суспільстві, де сповідується спільна релігія або спільна ідеологія, цінності людей зазвичай збігаються, та коли релігії чи ідеології різні, єдність цінностей залишається в певних межах. Таким чином, коли критерій загальної оцінки цінності обмежений певною сферою, він називається «відносним критерієм».
5.3.2. Абсолютний критерій
Неможливо об’єднати цінності всього людства на основі відносного критерію цінності. Це тому, що через відмінності в цінностях неможливо буде вгамувати протистояння та боротьбу. Відповідно заради встановлення справжнього миру для всього людства має бути встановлений критерій оцінки, який дозволить подолати релігійні, культурні, ідеологічні та етнічні відмінності, тобто критерій ціннісної оцінки, загальний для всього людства. Такий критерій оцінки цінності є абсолютним критерієм.
Як можна встановити такий абсолютний критерій? Для цього потрібно відкрити, що джерело всіх релігій, усіх культур, усіх ідеологій і всіх націй — одне, і виявити різноманітні спільні риси, що випливають із цього джерела. Як говорилося в Онтології, різноманітні предмети творіння у Всесвіті діють, підпорядковуючись певним законам, і їм усім притаманні спільні атрибути. Це тому, що все суще у Всесвіті було створено за образом і подобою Бога.
Різні релігії, культури, ідеології та народи, розкидані по всій землі, зазвичай мають різні цінності, але якщо існує тільки одне джерело, яке дало їм початок, у них обов’язково має існувати спільність, яка випливає з цього джерела. В історії людства виникла велика кількість релігій, проте їхні засновники створювали їх не за власним бажанням. В ім’я остаточного порятунку людства Бог призначав різних засновників для різних регіонів та епох, щоб спрямувати насамперед тогочасних людей того регіону в напрямку добра. Це означає, що Бог здійснював провидіння спасіння людей, які розмовляють різними мовами, мають різні звички і живуть у різних обставинах, встановлюючи різні релігії, які відповідали тим епохам і тим регіонам.
Отже, щоб виявити спільність різних релігій, потрібно прояснити, що першоджерелом усіх релігій є Бог. Першоджерелом усіх предметів Всесвіту є Яхве в іудаїзмі, Аллах в ісламі, Брахман в індуїзмі, татхата в буддизмі та Небо в конфуціанстві, і це все та сама істота, що й Бог, про якого говорять у християнстві. Однак жодна з цих релігій чітко не з’ясувала атрибути першоджерела. Наприклад, у конфуціанстві не змогли розкрити конкретну природу Неба, і те саме стосується татхати в буддизмі, Брахмана в індуїзмі, Бога в християнстві, Яхве в іудаїзмі та Аллаха в ісламі. Більше того, жодна з цих релігій чітко не пояснює, чому першоджерело створило людину і Всесвіт, а також чому воно не може швидше або відразу позбавити людство від страждань. Отже, образ першоджерела в кожній релігії невиразний, начебто завуальований. До того ж, оскільки кожна релігія осягала тільки окремі аспекти першоджерела, то здавалося, що джерело, яке заснувало кожну релігію, відрізняється одне від одного.
Щоб довести, що першоджерело всіх релігій, зрештою, одне й те саме, потрібно чітко розуміти його природу. Іншими словами, потрібно чітко розуміти атрибути Бога, мету творення, закон (Логос) творення Всесвіту тощо. Тоді ми побачимо, що всі релігії є сестрами, які беруть початок від одного Бога. Тим самим буде покладено край тривалим конфліктним стосункам і боротьбі, й люди прийдуть до взаємного примирення та любові. Зрештою, чітке розуміння природи Бога є ключем до розв’язання цієї проблеми. Те саме стосується й культур, філософських течій та етносів. Знаючи, що джерелом усіх культур, філософій і народів є одна істота, спільність культур, спільність філософій і спільність народів буде чітко виявлена.
Тож у чому полягає спільність, здатна стати абсолютним критерієм оцінки цінності? Це Божа справжня любов (абсолютна любов) і Божа справжня істина (абсолютна істина). Бог створив людей, щоб отримати радість від любові. Ця Божа любов виражається як агапе в християнстві, співчуття в буддизмі, людинолюбство в конфуціанстві, милосердя в ісламі тощо, але насправді любов усіх релігій походить від одного Бога. У людей любов Бога проявляється у вигляді трьохоб’єктної любові: батьківської, подружньої та дитячої («дитяча любов» тут стосується любові дітей до батьків і любові між дітьми (братами і сестрами). Практика любові до ближнього в християнстві, практика співчуття в буддизмі, практика людинолюбства в конфуціанстві та практика милосердя в ісламі була по суті практикою цієї трьохоб’єктної любові.
Бог, Творець Всесвіту, є вічним, тому істина (Закон), яка керує рухом Всесвіту, є вічною та незмінною. Всезагальний, універсальний факт полягає в тому, що всі істоти у Всесвіті існують не заради себе, а заради інших, заради цілого та, зрештою, заради Бога. Тобто фактично всі «існують заради інших». Отже, універсальним критерієм добра і зла є те, як живе людина: заради інших (людства) чи егоцентрично 4.
5.3.3. Абсолютний критерій та індивідуальність людини
Виходячи з цього встановлюється абсолютний критерій для визначення цінності. Іншими словами, ціннісні судження всіх людей світу можуть бути узгоджені за допомогою Божої справжньої любові і справжньої істини. Але що при цьому станеться з людською індивідуальністю? Уніфікація визначення цінності зовсім не означає зневагу до людської індивідуальності. Оскільки на ціннісне судження впливають суб’єктивні фактори окремих осіб, залежно від їхніх індивідуальностей обов’язково виникнуть відмінності в оціночних судженнях. Попри це, може виникнути запитання: «Якщо визначення цінності буде уніфіковано під абсолютним критерієм, чи не буде ігноруватися людська індивідуальність?» Однак, навіть якщо ціннісні судження узгоджені в рамках абсолютного еталона, індивідуальність не ігнорується і не зникає, а залишається такою, якою вона є. Кожна людина є індивідуальним істинним тілом і, отже, нагадує універсальний образ (спільність) та індивідуальний образ (особливість) Бога; крім того, вона є взаємопов’язаним тілом і, отже, має як загальну, так і індивідуальну мету. Відповідно абсолютний критерій ціннісної оцінки — це критерій оцінки, який ґрунтується на універсальному образі (сонсан, духовна душа, шімджон, логос) і загальній меті, а суб’єктивна дія — на індивідуальному образі та індивідуальній меті.
Отже, хоч абсолютна цінність і визначатиметься абсолютним критерієм, завжди будуть індивідуальні відмінності, зумовлені суб’єктивною дією. Іншими словами, абсолютна цінність — це універсальна цінність, яка включає індивідуальні відмінності. Це схоже на те, як індивідуальне істинне тіло — це індивід з універсальним образом, який включає індивідуальний образ. Тому людина прагне до індивідуальної мети, віддаючи пріоритет загальній меті, і проявляє індивідуальність (індивідуальний образ), зберігаючи універсальний образ. В оцінці цінності, заснованій на абсолютному критерії, не можна уникнути суб’єктивної дії, зумовленої людською індивідуальністю. Навіть якщо в основі лежатиме спільність, обов’язково будуть відмінності. Однак через ці відмінності не буде плутанини в цінностях. Це тому, що відмінності при цьому будуть лише кількісними, а не якісними.
Наприклад, «допомога бідним» вважається добром незалежно від релігії чи філософії. Людина, яка оцінює це як зло (якісне судження), не може існувати в ідеальному світі. Утім, залежно від особи, яка оцінює, може бути багато відмінностей у кількісній оцінці: «це велике добро», «це помірне добро», «це звичайне добро» тощо. Те саме стосується краси та істини. Коротше кажучи, абсолютний критерій в оцінці цінності стосується уніфікації якісних суджень (однак грішне суспільство є егоїстичним суспільством, тому в ньому виникає якісна різниця, і, як наслідок, часто утворюється плутанина в цінностях).
Таким чином, тут стає можливим виробити новий погляд на цінності та об’єднати наявні системи цінностей. Інакше кажучи, можна узгодити різні критерії оцінки цінності, спираючись на абсолютну істину й абсолютну любов, зберігаючи при цьому індивідуальні особливості уявлень про цінності. Новий погляд на цінності ґрунтуватиметься на Божій абсолютній любові та абсолютній істині. І цінність цієї нової системи цінностей буде абсолютною 5. На основі цієї абсолютної цінності усі уявлення про цінності можна привести до узгодженості та стану гармонії. Це і буде об’єднанням систем цінностей. Таке об’єднання цінностей означає, що передумовою має бути точне розуміння Божих атрибутів, мети творення, Шімджон, любові та Логосу. Відповідно завдяки об’єднанню систем цінностей можливе також об’єднання релігій та об’єднання філософій.