2.1. Що таке мистецтво?
Мистецтво — це людська діяльність, спрямована на створення чи оцінювання краси. Душа людини володіє трьома видами здібностей: інтелектуальними, емоційними та вольовими, функціонування яких зумовлює формування різних галузей культурної діяльності. Такі галузі, як філософія та наука, формуються на основі інтелектуальної діяльності, такі практичні галузі, як мораль і етика, формуються на основі вольової діяльності, мистецька галузь створюється на основі емоційної діяльності. Отже, мистецтво — це також «емоційна діяльність створення та оцінювання краси».
Яка мета мистецтва? Бог створив людину і Всесвіт для того, щоб отримати радість від любові до об’єкта. Аналогічно створення або оцінка твору, який є об’єктом митця, також має на меті отримання радості. Тому мистецтво можна також назвати «діяльністю творення радості шляхом створення та оцінки краси».
Британський мистецтвознавець Герберт Рід (1893—1968) казав: «Усі митці мають той самий намір… викликати задоволення; а мистецтво… найчастіше визначається як спроба створити форми, які приносять радість»4. Такий погляд на мистецтво майже ідентичний визначенню мистецтва у філософії Об’єднання.
2.2. Мистецтво і радість
Як уже говорилося, мистецтво — це створення краси, тобто створення радості. А що таке радість? Згідно з «Викладом Принципу» «Радість виникає, лише коли ми відчуваємо свою внутрішню природу і зовнішню форму в стимулюючих стосунках з об’єктом, у якому проявляються наші сонсан і хьонсан. Цей об’єкт може бути як нематеріальним, так і матеріальним» (2019, с. 56). Отож радість виникає, коли сонсан і хьонсан об’єкта відображає сонсан і хьонсан суб’єкта.
Як стверджується в «Онтології» та «Епістемології», людина є втіленням Всесвіту в мініатюрі, а отже, у своєму тілі вона потенційно містить усі сонсан і хьонсан Всесвіту. Наприклад, коли ми дивимось на квітку, ми вже містимо в собі прототипи кольору, форми, ніжності тощо цієї квітки. Коли ми через дію віддавання та приймання відчуваємо, що ці прототипи збігаються з реальною квіткою, ми розпізнаємо її, і з цієї відповідності виникає відчуття радості. Отже, для того, щоб сприйняти красу об’єкта, спочатку ми маємо пригадати його прототип у своїй душі.
Як пригадується прототип? По-перше, потрібна ясність душі. Якщо душа прояснилась, прототип спливає інтуїтивно. Далі йде освіченість. Завдяки вивченню різноманітних форм краси на досвіді чи теоретично прототип легко стимулюється та випливає на поверхню з підсвідомості.
2.2.1. Подібність у сонсан
Подібність у сонсан означає, що між суб’єктом і об’єктом є часткова або повна схожість в ідеях, задумі, особистості, хобі, освіченості, шімджон тощо. Особливо важливою є подібність в ідеях. Коли виявляєш в об’єкті ідентичні до своїх ідеї, він виглядає красиво. Відповідно чим ширші та глибші ідеї шукає людина, тим більше розширюються межі її радості й тим глибше вона буде зворушена.
Тому для оцінювання краси дуже важливо мати широкі та глибокі ідеї. Таким чином, подібність у сонсан означає, що такі аспекти сонсан, як шімджон та ідеї автора, які містяться в об’єкті (творі), схожі на аспекти сонсан суб’єкта (поціновувача) — його шімджон, ідеї тощо.
2.2.2. Подібність у хьонсан
До хьонсан належать елементи предмета, які сприймаються п’ятьма органами чуття: форма, колір, звук, запах тощо. Коли вони збігаються з прототипом усередині нашого тіла, ми відчуваємо красу і в нас виникає емоція радості.
Як говориться в «Епістемології», зовнішній світ є розширенням тіла людини, відповідно всі елементи зовнішнього світу містяться як прототипи у внутрішньому світі (тілі людини). Іншими словами, такі елементи хьонсан, як форма, колір, звучання і запах предметів (елементів творіння і витворів мистецтва), уже містяться в людському тілі в зменшеній формі, тобто як прототипи, і в цьому полягає подібність у хьонсан. Радість приходить, коли під час сприйняття предмета ці елементи збігаються з прототипами і стимулюють наші емоції.
Інший аспект подібності, який викликає радість, — це взаємодоповнюваність. Іншими словами, суб’єкт радіє, коли характеристики, яких йому бракує, він бачить у своєму об’єкті. Чоловік радіє, коли бачить у жінці ніжність або красу, яких йому не вистачає.
Є дві причини для цього виду радості. По-перше, людина сама по собі не є повноцінною. Люди були створені попарно як чоловік, який має Божі властивості янсон, і жінка, яка має Божі властивості имсон. Поєднавшись в одне ціле, вони повністю відображають гармонію дуальних властивостей Бога. Ця взаємодоповнюваність розглядається як певна подібність, бо кожна людина має у своїй підсвідомості образ, яким вона хоче заповнити те, чого їй бракує, тому, коли вона в реальності стикається з об’єктом, який відповідає цьому образу, частина, якої не вистачає, фактично заповнюється (доповнюється), і людина відчуває радість. Оскільки в цьому разі об’єкт є ідентичним образу в душі поціновувача, доповнюваність має також характер подібності.
По-друге, люди були створені так, що кожен володіє одним з індивідуальних образів Бога. Коли люди відкривають через інших аспект, якого їм не вистачає, і обмінюються ним одне з одним, вони відчувають радість. Цей аспект краси також включається в концепцію взаємодоповнюваності в широкому сенсі. Це тому, що люди, спочатку єдині в Богові, розділяються на дві (ян та інь) або кілька індивідуальностей, і коли вони об’єднуються, то стають більш досконалими. Існує безліч випадків, коли два елементи, доповнюючи один одного, утворюють досконалу єдність, як, наприклад, стіл і стілець. Стати більш досконалим означає, що мета творення ще більше реалізована, і це приносить задоволення та радість. Однак для встановлення взаємодоповнюваності має бути взаємність глибшого виміру в самій основі. Адже краса чи радість не можуть виникнути з простих відмінностей без спільної мети чи подібності5.
2.3. Що таке краса?
Згідно з «Викладом Принципу» любов’ю називають «емоційну силу, яку суб’єкт віддає об’єкту», а красою називають «емоційну силу (стимул), яку об’єкт повертає суб’єкту»6. Якщо об’єктом є мінерал або рослина, стимул, що виходить від нього, є матеріальним, проте він може сприйматися суб’єктом (людиною) як емоційний стимул. Однак іноді буває, що об’єкт дає стимул (силу) суб’єкту, але останній не сприймає його емоційно. У цьому разі стимул не є емоційним. Питання полягає в тому, чи приймає суб’єкт елемент, що походить від об’єкта, як емоційний чи ні. Якщо суб’єкт приймає елемент від об’єкта емоційно, цей стимул стає емоційним. Тому красу можна назвати «емоційною силою і водночас емоційним стимулом, який об’єкт дає суб’єкту». Оскільки краса є однією з цінностей поряд з істиною і добром, її можна також визначити як «цінність об’єкта, що відчувається як емоційний стимул».
Вище зазначалося, що сила, яку суб’єкт віддає об’єкту, називається любов’ю, а емоційний стимул, який об’єкт дає суб’єкту, називається красою. Однак насправді, коли йдеться про стосунки між людьми, і суб’єкт, і об’єкт взаємно віддають і приймають любов і красу. Тобто об’єкт теж любить суб’єкта, а суб’єкт теж дає об’єкту красу. Це пояснюється тим, що «коли суб’єкт і об’єкт стають одним цілим, любов стає частиною краси, а краса — частиною любові»7. Емоційна сила посилається від суб’єкта до об’єкта або від об’єкта до суб’єкта у вигляді любові, а приймається у вигляді емоційного стимулу — краси.
Вище ми дали визначення краси з точки зору філософії Об’єднання. Далі наведемо визначення краси таких філософів минулого, як Платон і Кант. Платон уважав сутністю краси «красу як таку», що існує в об’єкті, тобто ідею прекрасного, і говорив: «Краса — це звукове та візуальне задоволення»8. Кант описував красу як «суб’єктивну доцільність об’єкта» або як «форму доцільності об’єкта»9. Це означає, що об’єкт у природі не має навмисної цілі, але якщо людина суб’єктивно вважає, що цей об’єкт має доцільність, і отримує від нього задоволення, то те, що дає людині це задоволення, є красою.
2.4. Визначення краси
Як визначається краса? У «Викладі Принципу» наводиться таке пояснення: «Первозданна цінність будь-якого індивідуального тіла не міститься в ньому як абсолютний атрибут і визначається взаємодоповнювальними стосунками між метою існування цього тіла (об’єкта), закладеною в ньому згідно з Божим ідеалом творення, і первісно притаманним людині (суб’єкту) прагненням відкрити первозданну цінність цього індивідуального тіла… Наприклад, яким чином визначається краса квітки? Це відбувається, коли втілення Божої мети, з якою Він створив квітку, співпадає з первісно притаманним людині бажанням виявити красу цієї квітки. Інакше кажучи, досконала людина відчуває всю повноту радості, коли її бажання пізнати красу задоволене емоційним стимулом, який надходить від квітки. Саме в цю мить і визначається її первозданна краса»10.
Краса не існує об’єктивно, а визначається шляхом дії віддавання та приймання між суб’єктом, у якого є прагнення виявити цінність, і об’єктом. Інакше висловлюючись, краса визначається, коли суб’єкт емоційно і суб’єктивно оцінює емоційний стимул, що надходить від об’єкта.
2.5. Елементи краси
Краса — це не те, що «існує» об’єктивно, а те, що «відчувається». Певний елемент, присутній в об’єкті, створює для суб’єкта емоційний стимул, який відчувається суб’єктом як краса. Тоді що це за чинник, який емоційно стимулює суб’єкта, іншими словами, що це за елемент краси? Це гармонія між метою, з якою об’єкт було створено (метою творення), та фізичними елементами, які входять в об’єкт. Інакше кажучи, коли такі фізичні елементи, як лінії, форми, кольори і простір у живописі, високі та низькі звуки і темп у музиці перебувають у гармонії з метою творення, і коли ця цілеспрямована гармонія дає суб’єкту емоційний стимул, він суб’єктивно оцінює його і відчуває як красу. Коли суб’єкт оцінив красу, вона стає «актуалізованою красою».
Гармонія включає просторову гармонію і часову гармонію. Просторова гармонія стосується розташування в просторі, а часова гармонія виникає в часовому потоці. До форм мистецтва, які виражають просторову гармонію, належать живопис, архітектура, скульптура, художні ремесла тощо, а до форм мистецтва з часовою гармонією — література, музика та ін. Вони відповідно називаються просторовим мистецтвом і часовим мистецтвом. Театр, балет і подібні до них види мистецтва називають просторово-часовим мистецтвом, або комплексним мистецтвом, оскільки вони виявляють як часову, так і просторову гармонію. Але в будь-якому разі саме гармонія є тим чинником, який викликає відчуття краси.
У своїй «Метафізиці» Аристотель писав: «Головними формами краси є порядок, пропорційність та визначеність»11. Г. Рід зазначає: «Витвір мистецтва має уявну точку відліку (аналог центру тяжіння), навколо якої лінії, поверхні та маси розподілені таким чином, що вони перебувають у досконалій рівновазі. Метою композиції усього цього є гармонія, а гармонія задовольняє наше почуття прекрасного»12. Обидва наведені погляди збігаються в тому, що елемент краси закладений у гармонії.