В основу нової теорії мистецтва, певна річ, покладено Принцип Об’єднання. Найважливішою частиною цієї основи є такі поняття, як: Божа мета творення і творчість, радість і творення за подобою, а також дія віддавання та приймання.
1.1. Божа мета творення і творчість
Бог створив Усесвіт для того, щоби втілити радість через любов. Це означає, що Бог створив Усесвіт як об’єкт Своєї радості. Бога-Творця можна вважати великим художником, а Всесвіт розглядати як Його витвір мистецтва. Виражаючись конкретніше, Бог створив людей як Свій безпосередній об’єкт радості, і щоб догодити людям, Він створив усе суще як об’єкт їхньої радості.
З точки зору людини Божа мета творення людини є метою творіння, яка складається із загальної мети та індивідуальної мети. Загальна мета полягає в тому, щоб дарувати радість Богу, а також загальному (народу, країні, людству тощо), тоді як індивідуальна мета — в тому, щоб самому отримувати радість від інших, а також загального. Щоб людина досягла цієї мети творіння, Бог дав їй бажання. З цієї причини людина завжди має потяг (бажання) отримувати особисту радість, радуючи Бога і загальне. Художня діяльність людини походить від створення Богом Усесвіту. Отже, творча діяльність бере свій початок із загальної мети, тобто з бажання принести радість іншим, а оцінювальна діяльність — з індивідуальної мети, тобто з бажання отримати радість для себе.
Творчість Бога — це здатність формувати внутрішню та зовнішню чотирьохпозиційні основи розвитку, тобто здатність формувати двоступеневу структуру творення (див. главу «Теорія Первісного образу», п. 1.2.3). Формування внутрішньої чотирьохпозиційної основи розвитку означає формування Логосу (задуму), а формування зовнішньої чотирьохпозиційної основи розвитку означає безпосереднє створення всього сущого з матеріалу (хьонсан) відповідно до Логосу. Цей творчий процес Бога проявляється у вигляді двоступеневої структури творення в художній діяльності людини. Тобто спершу митець формує задум, а потім утілює цей задум, використовуючи матеріали.
1.2. Радість і творення за подобою
Як уже згадувалося, Бог створив людину і все суще як об’єкти радості. Суб’єкт отримує радість через стимул від об’єкта, в якому відображені його сонсан і хьонсан1. Тому Бог створив людину як субстанційний об’єкт, який образно відображає Його дуальні властивості, а все інше творіння, крім людини, — як субстанційний об’єкт, який символічно відображає Його дуальні властивості2. Застосувавши це положення до теорії мистецтва, доходимо висновку про те, що митець, аби отримати радість, домагається відображення своїх сонсан і хьонсан у витворі мистецтва, а поціновувач мистецтва радіє, зумівши відчути власні сонсан і хьонсан через витвір мистецтва.
1.3. Дія віддавання та приймання
Усередині Бога сонсан і хьонсан вступають у взаємодоповнювальні стосунки суб’єкта й об’єкта шляхом дії віддавання та приймання і утворюють або єдине ціле, або примножене тіло3. Утворення примноженого тіла означає створення всього сущого. Застосувавши дію віддавання та приймання, яка відбувається всередині Бога, до теорії мистецтва, можна розглядати творчість як дію віддавання та приймання між суб’єктом (митцем) і об’єктом (матеріалом), а оцінку твору як дію віддавання та приймання між суб’єктом (поціновувачем) і об’єктом (твором мистецтва). Відповідно як у процесі творчості, так і в процесі оцінювання твору обидві сторони — суб’єкт і об’єкт повинні відповідати певним умовам. Це пояснюється тим, що, як стверджується в «Аксіології», цінність (істина, добро і краса) визначається на основі взаємостосунків між умовами суб’єкта і умовами об’єкта.