В основу нової теорії мистецтва, певна річ, покладено Принцип Об’єднання. Найважливішою частиною цієї основи є такі поняття, як: Божа мета творення і творчість, радість і творення за подобою, а також дія віддавання та приймання.
1.1. Божа мета творення і творчість
Бог створив Усесвіт для того, щоби втілити радість через любов. Це означає, що Бог створив Усесвіт як об’єкт Своєї радості. Бога-Творця можна вважати великим художником, а Всесвіт розглядати як Його витвір мистецтва. Виражаючись конкретніше, Бог створив людей як Свій безпосередній об’єкт радості, і щоб догодити людям, Він створив усе суще як об’єкт їхньої радості.
З точки зору людини Божа мета творення людини є метою творіння, яка складається із загальної мети та індивідуальної мети. Загальна мета полягає в тому, щоб дарувати радість Богу, а також загальному (народу, країні, людству тощо), тоді як індивідуальна мета — в тому, щоб самому отримувати радість від інших, а також загального. Щоб людина досягла цієї мети творіння, Бог дав їй бажання. З цієї причини людина завжди має потяг (бажання) отримувати особисту радість, радуючи Бога і загальне. Художня діяльність людини походить від створення Богом Усесвіту. Отже, творча діяльність бере свій початок із загальної мети, тобто з бажання принести радість іншим, а оцінювальна діяльність — з індивідуальної мети, тобто з бажання отримати радість для себе.
Творчість Бога — це здатність формувати внутрішню та зовнішню чотирьохпозиційні основи розвитку, тобто здатність формувати двоступеневу структуру творення (див. главу «Теорія Первісного образу», п. 1.2.3). Формування внутрішньої чотирьохпозиційної основи розвитку означає формування Логосу (задуму), а формування зовнішньої чотирьохпозиційної основи розвитку означає безпосереднє створення всього сущого з матеріалу (хьонсан) відповідно до Логосу. Цей творчий процес Бога проявляється у вигляді двоступеневої структури творення в художній діяльності людини. Тобто спершу митець формує задум, а потім утілює цей задум, використовуючи матеріали.
1.2. Радість і творення за подобою
Як уже згадувалося, Бог створив людину і все суще як об’єкти радості. Суб’єкт отримує радість через стимул від об’єкта, в якому відображені його сонсан і хьонсан . Тому Бог створив людину як субстанційний об’єкт, який образно відображає Його дуальні властивості , а все інше творіння, крім людини, — як субстанційний об’єкт, який символічно відображає Його дуальні властивості2. Застосувавши це положення до теорії мистецтва, доходимо висновку про те, що митець, аби отримати радість, домагається відображення своїх сонсан і хьонсан у витворі мистецтва, а поціновувач мистецтва радіє, зумівши відчути власні сонсан і хьонсан через витвір мистецтва.
1.3. Дія віддавання та приймання
Усередині Бога сонсан і хьонсан вступають у взаємодоповнювальні стосунки суб’єкта й об’єкта шляхом дії віддавання та приймання і утворюють або єдине ціле, або примножене тіло . Утворення примноженого тіла означає створення всього сущого. Застосувавши дію віддавання та приймання, яка відбувається всередині Бога, до теорії мистецтва, можна розглядати творчість як дію віддавання та приймання між суб’єктом (митцем) і об’єктом (матеріалом), а оцінку твору як дію віддавання та приймання між суб’єктом (поціновувачем) і об’єктом (твором мистецтва). Відповідно як у процесі творчості, так і в процесі оцінювання твору обидві сторони — суб’єкт і об’єкт повинні відповідати певним умовам. Це пояснюється тим, що, як стверджується в «Аксіології», цінність (істина, добро і краса) визначається на основі взаємостосунків між умовами суб’єкта і умовами об’єкта.