Щоб зрозуміти аспекти творчої діяльності в мистецтві, потрібно правильно розуміти вимоги до творчості. У творчості є вимоги до суб’єкта, тобто вимоги, які повинен задовольняти суб’єкт творчості (митець), і є вимоги до об’єкта, тобто вимоги, які повинен задовольняти об’єкт (витвір мистецтва). Крім того, суттєвими вимогами до творчості є техніка, матеріал і стиль творчості. У цьому розділі розглянуто кожну з цих вимог.
4.1. Вимоги до суб’єкта
Як вимоги до суб’єкта розглянемо мотив, тему, концепцію, об’єктну свідомість та індивідуальність.
4.1.1. Мотив, тема і концепція
Для створення художнього твору насамперед має бути мотив, і відповідно до мотиву встановлюється мета створення конкретного твору. Потім згідно з цією метою встановлюється тема, і далі — концепція. Тема вказує на головну ідею твору, а концепція — це конкретний план змісту і форми, які матиме твір відповідно до теми.
Наприклад, розглянемо випадок, коли художник побачив осінній пейзаж і, зворушений його красою, малює картину. Емоції, що зворушили його душу, є мотивом. На основі цього мотиву встановлюється мета — зобразити осінній пейзаж на картині. Якщо, наприклад, особливо сильне враження залишили клени і художник захоче зобразити осінь, зосередившись на них, він може визначити тему, як «осінні клени». А коли тема визначена, створюється конкретна концепція, тобто як розташувати гори, дерева, річку, небо, хмари тощо та як їх розфарбувати.
Створення Богом світу творіння можна описати так само, як ми описали творчий процес художника. Тобто, по-перше, був мотив як спонука до творення. Це був Божий Шімджон, тобто емоційний імпульс «отримати радість через любов». І в Бога виникла мета творення — створити все суще як об’єкт любові, схожий на Себе. Далі була визначена тема: люди «Адам і Єва». Потім була створена конкретна концепція людини і всього сущого, тобто Логос.
У Божому акті творення Його внутрішній сонсан (інтелект, емоції і воля) та внутрішній хьонсан (ідеї, поняття, закони тощо) вступили в дію віддавання та приймання всередині сонсан Бога, зосереджено на меті (яка базувалася на Шімджон), у результаті було сформовано концепцію (Логос). Формування такої чотирьохпозиційної основи може бути застосоване безпосередньо до художньої творчості. Тобто митець встановлює тему, зосередившись на мотиві (меті). Потім внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан вступають у дію віддавання та приймання в напрямку реалізації цієї теми, і створюється концепція. Це відповідає формуванню внутрішньої чотирьохпозиційної основи розвитку під час Божого творення (Рис. 7.1).
Рис. 7.1. Формування внутрішньої чотирьохпозиційної основи у художній творчості
Розглянемо, наприклад, скульптуру Огюста Родена (1840—1917) «Мислитель», яку було створено на основі першої частини «Пекло» з «Божественної комедії» Данте. Скульптура зображує поета, який сидить у центрі верхньої ділянки «Воріт пекла», занурений у роздуми, і спостерігає при цьому, як люди в пеклі несамовито стогнуть у тривозі й страху. Мотивом Родена при створенні «Мислителя», ймовірно, був сильний шок, який він відчув, прочитавши «Божественну комедію» Данте й усвідомивши, що кожна людина має вести життя добра, аби уникнути страждань у пеклі. Тема тут — це не що інше, як «Мислитель», а образ чоловіка, зануреного в роздуми, — концепція.
«Мислитель» Родена і статуя Майтреї Бодхісаттви епохи Сілла в Кореї — зовсім різні твори мистецтва, хоч і мають однакову тему — людину, занурену в роздуми. Мотив останньої — серце народу в очікуванні повернення Майтреї, який був найкращим учнем Будди і має знову прийти, щоб урятувати всіх живих. На його устах ледве помітна усмішка, яка виражає його почуття впевненості в порятунку живих істот. «Мислитель» Родена створює сильну атмосферу інтелектуального занепокоєння, але у випадку Майтреї Бодхісаттви центром є чисте серце, і його образ викликає благоговійні та піднесені почуття. Різниця між цими статуями, які мають однакову тему, походить від відмінностей у мотиві та концепції.
4.1.2. Об’єктна свідомість
Творчість — це діяльність, у якій митець стоїть на позиції об’єкта перед Богом чи загальним і демонструє цінність краси, щоб подарувати радість суб’єкту — Богу чи загальному (людству, країні, народу), тому митець має спочатку утвердитися в об’єктній свідомості. Адже прагнення догодити Богові, найвищому суб’єкту, і продемонструвати Його славу є кульмінацією об’єктної свідомості. Її зміст розглянуто нижче.
По-перше, митець повинен мати прагнення втішити Шімджон Бога, Який сумував протягом усієї історії людства. Бог створив людей і Всесвіт, щоб отримати радість, і наділив людей творчістю. Відповідно первісною метою існування людей було насамперед дарувати радість Богу, і їхня творча діяльність мала здійснюватися передусім з метою принести радість Богові. Однак, відійшовши від Бога, люди втратили прагнення радувати Бога. Цей факт дотепер викликає в Нього смуток. Тому митець має прагнути насамперед розвіяти Божу історичну скорботу.
По-друге, митець повинен мати прагнення втішити численних святих і праведників, зокрема Ісуса, який ішов шляхом відновлення разом із Богом. Адже втішити їх — означає втішити Бога, Який ділив з ними страждання та смуток.
По-третє, митець повинен мати прагнення виразити у своїх творах діяння добрих і праведних людей минулого й сьогодення. Іншими словами, митець має бути налаштований на сприяння Божому провидінню, виражаючи у своїх творах вчинки тих, кого в минулому піддавали гонінням, а також сьогодні переслідують люди грішного світу.
По-четверте, митець має сповіщати людей про прихід ідеального світу. Відповідно він має займатися своєю творчістю з надією та впевненістю в завтрашньому дні. Адже через таку діяльність проявляється слава Божа.
По-п’яте, митець має прагнути прославляти Бога-Творця, виражаючи красу й таємничість природи. Бог створив природу на радість людству, але внаслідок гріхопадіння люди менше радіють красі природи. Тому митцю бажано відчувати благоговіння перед природою, яка є проявом властивостей Бога, відкривати її глибоку й таємничу красу, оспівувати таємничість Божого творення та радувати людей.
Коли митець має таку об’єктну свідомість і вкладає всю свою енергію у творчість, він може отримати благодать від Бога та сприяння від духовного світу. Так з’являються справжні витвори мистецтва, які можна розглядати як спільну роботу митця і Бога.
Насправді серед митців епохи Відродження було чимало тих, хто займався творчістю з такою об’єктною свідомістю. Такими художниками були, наприклад, Леонардо да Вінчі (1452—1519), Рафаель (1483—1520) та Мікеланджело (1475—1564). Майстер класичної музики Бетховен (1770—1827) теж складав свої музичні композиції з такою об’єктною свідомістю13. Ось чому їхні твори стали безсмертними шедеврами.
4.1.3. Індивідуальність
Людина є тілом з індивідуальністю, яке створене, щоб відображати один з індивідуальних образів Бога. Відповідно індивідуальність митця має проявлятися і в його творах. Адже творчість є художнім вираженням індивідуальності автора — індивідуального образу Божественної природи. Проявляючи свою індивідуальність, митець приносить радість Богу та людям. Насправді великі витвори мистецтва достатньо повно розкривають особистість автора. Тому до твору додається ім’я його автора, наприклад, «Пасторальна» симфонія Бетховена або «Незакінчена симфонія» Шуберта.
4.2. Вимоги до об’єкта
Об’єкт мистецької творчості має добре відображати «умови сонсан» митця: його мотив (мету), тему, концепцію тощо. Для цього потрібно використовувати матеріали, які найбільше підходять для того, щоб проявити згадані умови сонсан. Крім того, при використанні цих матеріалів для творчості фізичні елементи (компоненти) твору мають найкращим чином виражати гармонію. Це умови хьонсан.
Як згадувалося вище, багато митців та естетів зазвичай стверджують, що фізичні елементи (компоненти) повинні бути добре гармонізовані у витворі мистецтва. Гармонія фізичних елементів стосується ритму ліній, гармонії форм, простору, світла й тіні, кольору, тону, гармонії об’єму в живописі, поділу ліній, руху в танці тощо. Наприклад, у гармонії поділу ліній є золотий перетин, відомий з давніх часів. Для цього лінія розділяється так, щоб відношення коротшого відрізка до довшого дорівнювало відношенню довшого відрізка до цілої лінії. Це відношення дорівнює приблизно 5:8. Дотримання такої пропорції дає відчуття стійкості форми та краси. Якщо в живописі співвідношення між простором над і під горизонтом, а також співвідношення між переднім і заднім планом відповідає згаданій пропорції, утворюється гармонія. Золотий перетин застосовували також до єгипетських пірамід і готичних соборів.