Зупинимося детальніше на згаданих вище законах історії. Як уже згадувалося, історія людства є історією відтворення і водночас історією провидіння відновлення. Відповідно в процесі історичних змін були задіяні як закони творення, так і закони відновлення. Спочатку розглянемо закони творення. Вони включають:
1) закон корелятивності;
2) закон дії віддавання та приймання;
3) закон відштовхування;
4) закон володарювання центру;
5) закон завершення через три стадії;
6) закон періоду числа шість;
7) закон частки відповідальності.
2.1. Закон корелятивності
Кожен предмет творіння містить усередині себе два елементи, які утворюють корелятивний зв’язок: суб’єктний елемент і об’єктний елемент. Крім того, кожне індивідуальне тіло ззовні теж утворює корелятивний зв’язок суб’єкта й об’єкта між собою та іншим індивідуальним тілом, і таким чином існує та рухається. Живі істоти існують, розмножуються та розвиваються завдяки таким взаємозв’язкам. Тут корелятивний зв’язок між суб’єктом і об’єктом означає, що вони стикаються один з одним. Коли суб’єкт і об’єкт стикаються один з одним, бувають випадки, коли вони при цьому мають спільну мету, а буває, коли її немає. Коли суб’єкт і об’єкт стикаються один з одним на основі спільної мети, тобто утворюють корелятивний зв’язок, кажуть, що вони «створюють умову для взаємодії».
У будь-якому випадку той факт, що індивідуальне тіло неодмінно встановлює корелятивний зв’язок суб’єкта й об’єкта з іншим тілом, називається «законом корелятивності». Відповідно необхідною умовою розвитку суспільства (історії) є те, що корелятивні елементи (кореляти) суб’єкта й об’єкта мають утворювати взаємодоповнювальний зв’язок в усіх сферах, таких як політика, економіка, культура, наука тощо. Розвиток неможливий без формування таких корелятивних зв’язків. Корелятивні елементи суб’єкта й об’єкта стосуються сонсан і хьонсан, янсон і имсон та головного й підлеглого елементів (головного тіла й підлеглого тіла).
Прикладами корелятів є дух і тіло (душа й тіло), ідеологія та економічні умови (матеріальні умови), духовна культура та матеріальна цивілізація, уряд і народ, менеджери та робітники, робітники та знаряддя виробництва, головні та підлеглі частини машини і так далі. Є незліченна кількість інших подібних прикладів. Ці корелятивні елементи взаємодіють один з одним, утворюючи суб’єктно-об’єктний зв’язок, що веде до розвитку в усіх сферах, включаючи політику, економіку, культуру, науку тощо.
2.2. Закон дії віддавання та приймання
Коли два корелятивних елементи, суб’єкт і об’єкт, утворюють всередині предмета взаємодоповнювальний зв’язок, відбувається обмін певними елементами або силами. Така взаємодія між суб’єктом і об’єктом називається «дією віддавання та приймання». Там, де відбувається дія віддавання та приймання, відбувається розвиток. Розвиток історії теж відбувався завдяки цій дії віддавання та приймання. Іншими словами, в історії розвиток кожної соціальної сфери відбувався, коли корелятивні елементи (кореляти) суб’єкта й об’єкта встановлювали взаємодоповнювальний зв’язок, а потім зосереджено на спільній меті виконували гармонійну дію віддавання та приймання.
Наприклад, для того, щоб країна існувала та процвітала, уряд і народ зі спільною метою національного процвітання повинні встановити стосунки суб’єкта й об’єкта і вступити в гармонійну дію віддавання та приймання. Для процвітання підприємства інвестори, менеджери, робітники, інженери, обладнання тощо мусять сформувати суб’єктно-об’єктні відносини та здійснювати гармонійні дії віддавання та приймання. Отже, «закон корелятивності» та «закон дії віддавання та приймання» пов’язані як дві сторони однієї медалі, тому ці два закони разом називаються «законом дії віддавання та приймання» в ширшому значенні.
Дія віддавання та приймання є гармонійною і ніяк не конфронтаційною чи конфліктною. Проте історичний матеріалізм стверджує, що історія розвивається через боротьбу протилежностей. Боротьба може стати поштовхом для розвитку, але поки вона триває, розвиток зупиняється або, навпаки, відбувається регрес. Відповідно твердження історичного матеріалізму стосовно розвитку є цілком хибним і є нічим іншим, як замаскованою теорією для раціоналізації класової боротьби.
2.3. Закон відштовхування
Дія віддавання та приймання відбувається між корелятивними елементами (індивідуальними тілами) суб’єкта й об’єкта, а суб’єкт і суб’єкт (або об’єкт і об’єкт) відторгаються один від одного. Таке явище відторгнення називається «дією відштовхування». У світі природи дія відштовхування прихована і на поверхні не проявляється. Вона відіграє роль посилення або доповнення дії віддавання та приймання між суб’єктом та об’єктом.
Наприклад, у природі позитивні заряди (або негативні заряди) взаємно відштовхуються. Це дія, спрямована на посилення та доповнення дії віддавання та приймання між суб’єктом (позитивний заряд) та об’єктом (негативний заряд), і сама по собі не проявляється. Тому у світі природі такі дії відштовхування порядок не порушують. Проте дія відштовхування між суб’єктом і суб’єктом у людському суспільстві постає як протистояння двох лідерів. Прикладом може бути конфлікт між новим і старим лідером під час революції.
За такої дії відштовхування два суб’єкти (консерватор і реформатор) вступають у дію віддавання та приймання кожен зі своєю цільовою групою (народними масами) для формування власних сил. Згодом обидві сили вступають у протиборство. При цьому один із двох суб’єктів (лідерів) займає позицію, ближчу до напрямку Божого провидіння, а другий – дальшу. Першу називають «стороною добра», а другу — «стороною зла». Відповідно дія відштовхування між суб’єктами в суспільстві постає як протистояння добра і зла, або як боротьба між добром і злом. Якщо в цій боротьбі перемагає сторона добра, напрямок історії потроху змінюється в бік добра.
Однак навіть у грішному суспільстві трапляються випадки, коли дія відштовхування є доповненням до первісної дії віддавання та приймання. Прикладом є випадок, коли культурний та економічний розвиток відбувається через мирну конкуренцію між країнами або між народами.
2.4. Закон володарювання центру
У дії віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом суб’єкт стає центром, а об’єкт опиняється під володарюванням суб’єкта. Внаслідок цього об’єкт здійснює коловий рух навколо суб’єкта. У світі природи коловий рух відбувається фізично: наприклад, Земля обертається навколо Сонця, а електрони — навколо ядра. Однак у людському суспільстві стосунки між суб’єктом і об’єктом є стосунками між душею суб’єкта і душею об’єкта, тому коловий рух відбувається в тому сенсі, що душа об’єкта охоче слідує наказам, вказівкам і проханням суб’єкта.
В історії відновлення Бог встановлює центральних осіб і через них веде історію в напрямку, узгодженому з Його провидінням, тобто в напрямку добра. У такому разі спочатку створюється соціальне оточення, а потім центральна особа налаштовує це оточення в напрямку, узгодженому з Божим провидінням. Відповідно на центральну особу завжди покладається відповідальність за управління (володарювання над) оточенням. Таким чином, у Божому провидінні відновлення, володарювання центральної особи над соціальним оточенням називається законом володарювання центру. Цей закон стосується не тільки історії обраного народу, але й історії всіх інших народів і країн.
Бог працював через центральну історію людства: в епоху Старого Заповіту це була історія ізраїльського народу, а після Ісуса в епоху Нового Заповіту це була історія Заходу, зосереджена на християнстві. Здійснюючи Своє провидіння через центральну історію, Бог встановлював центральних осіб. В епоху Старого Заповіту — Ной, Авраам, Яків, Мойсей, царі та пророки, в епоху Нового Заповіту — християнські лідери, як-от Августин, папи, Лютер і Кальвін, політичні лідери, як-от Карл Великий у Франкському королівстві, Генріх VIII в Англії, Вашингтон і Лінкольн у Сполучених Штатах та інші були поставлені центральними особами кожен у свій час.
Тим часом сатана, який перешкоджав Божому провидінню, теж намагався встановити сферу панування, зосереджену на собі. Встановлюючи центральних осіб на своєму боці, сатана через них брав під контроль соціальне середовище, заважаючи Божому провидінню. До числа цих осіб належать Кайзер (Вільгельм II) і Гітлер, які виступали за пангерманізм і намагалися завоювати світ; Маркс, який створив комуністичну ідеологію; Ленін, Сталін і Мао Цзедун, які очолили комуністичну революцію. Розквіт тоталітаризму чи комуністична революція ніколи не відбулися б без їхньої ідеології та лідерства.
Тойнбі стверджував: «Розвиток цивілізацій — це справа рук творчих індивідів або творчої меншості» 1. І що масами, які є більшістю, керують і ведуть за собою творчі індивіди або творча меншість. Це твердження Тойнбі вказує на те, що в історії діяв закон володарювання центру.
Історичний матеріалізм надає більше значення оточенню (соціальному середовищу), ніж лідерам, і стверджує, що народні маси як основа соціального середовища відіграють вирішальну роль у суспільному розвитку, а лідери лише діють в умовах певного соціального середовища. Цей спосіб мислення базується на матеріалізмі, згідно з яким дух лідера обмежений соціальним середовищем, яке є матеріальним, так само як дух породжується матерією, а відтак обмежений нею. Таким чином, комунізм трактує соціальне середовище (народні маси) як матеріальне поняття, а центральну особу (лідера) як духовне. Однак це неправильний погляд. Лідер — це суб’єкт, а маси — об’єкт; лідер спрямовує маси або суспільство в певному напрямку на основі своїх релігійних ідей або політичної ідеології.
2.5. Закон завершення через три стадії
Відповідно до принципу творення зростання або розвиток усіх предметів відбувається через три стадії: формування, ріст і завершення. Наприклад, рослини дозрівають, проходячи через стадію проростання насіння, стадію росту стебла й появи листя та стадію цвітіння й плодоношення. Цей закон було застосовано також до історії: провидіння відтворення відбувалося через триетапний процес. Іншими словами, якщо одна провіденційна подія закінчувалася невдачею, схоже провидіння повторювалося тричі й неодмінно завершувалося на третьому етапі.
Наприклад, промисел із закладання основи для провидіння відновлення, який не здійснився в сім’ї Адама через помилку Каїна та Авеля в жертвоприношенні, був здійснений зрештою лише в сім’ї Авраама після невдалої спроби в сім’ї Ноя. Крім того, в самій сім’ї Авраама провидіння зі створення основи для відновлення, яке мало здійснитися в поколінні Авраама, через помилку Авраама в жертвоприношенні було остаточно реалізовано через покоління Ісака за часів Якова, третього покоління. Те саме стосується приходу Месії (другого Адама). Коли мети творення не було досягнуто внаслідок гріхопадіння Адама, Бог послав Ісуса як другого Адама. Утім, оскільки Ісус не зміг повністю виконати мету творення внаслідок розп’яття, Бог послав Господа Другого пришестя як третього Адама.
У Новий час, який є періодом підготовки до прийняття Господа Другого пришестя, рухи за відродження гебраїзму та еллінізму розгорталися кожен у три етапи. Рух за відновлення гебраїзму означає теїстичний рух, тобто релігійну реформацію. Після першої релігійної реформації, центром якої був Лютер і Кальвін, відбулася друга релігійна реформація, очолювана Веслі та Фоксом. І в наші дні розгортається третя релігійна реформація (третій теїстичний рух), зосереджена навколо Церкви Об’єднання.
З іншого боку, рух за відродження еллінізму належить до гуманістичного руху. Після епохи Ренесансу, першого гуманістичного руху, виникло Просвітництво як другий гуманістичний рух, а комунізм — третій гуманістичний рух — триває донині.
Відродження гебраїзму (теїстичного руху) було рухом на боці Бога, тоді як відродження еллінізму було гуманістичним рухом, рухом на боці сатани, який поступово відділяв людей від Бога. Ось чому цей рух зрештою привів до атеїзму (комунізму). При цьому, якщо теїстичний рух успішно пройде через три етапи, гуманістичний рух, який є ідеологічним рухом на боці сатани, неминуче зазнає краху. Відповідно закон завершення через три стадії для сторони Бога є законом загибелі через три стадії для сторони сатани. Іншими словами, успіх руху Церкви Об’єднання, третього теїстичного руху, і крах комуністичного руху, третього гуманістичного руху, є неминучими подіями.
2.6. Закон періоду числа шість
У Біблії сказано, що від початку створення Богом Всесвіту до створення Адама минуло шість днів. Іншими словами, створення Адама почалося після періоду на основі числа шість, який був періодом підготовки для створення Адама. Так само в історії відтворення Бог почав підготовку для прийняття Месії за шість століть (період числа шість) до приходу Ісуса, другого Адама.
У VI столітті до нашої ери Бог віддав єврейський народ у полон до Вавилону, щоб вони покаялися у своєму невір’ї. Таким чином Він готував їх для прийняття Месії, який мав прийти через шість століть. У VI столітті до нашої ери в Китаї з’явився Конфуцій (бл. 551—479 рр. до н. е.) і заснував конфуціанство. Протягом шести століть після Конфуція в Китаї з’явилося багато мислителів, які заснували «сто шкіл» і створили золоту добу китайської думки. В Індії в VI ст. до н. е. з’явився Будда (бл. 563—483 рр. до н. е.), який заснував буддизм, і приблизно в цей самий час виникли давньоіндійські філософські книги під назвою Упанішади. Тоді ж на Близькому Сході зароджується зороастризм, а в Греції бурхливо розвиваються філософія, мистецтво і наука. Усе це було підготовкою для прийняття Месії. Таким чином Бог скеровував людей із різних регіонів в напрямку добра за допомогою релігій та філософій і готував їх прийняти Месію у зручний для них спосіб.
Філософ-екзистенціаліст Карл Ясперс звернув увагу на той факт, що близько 500 років до н. е. в різних частинах світу, таких як Китай, Індія, Іран, Палестина та Греція, з’явилися видатні духовні лідери (засновники релігій та філософи). Він назвав цей період «осьовим часом» 2. Чому ці духовні лідери з’явилися в різних частинах світу приблизно в один і той самий час, ніби змовились між собою? Ясперс назвав це історичною таємницею та нерозв’язною загадкою 3. Однак цю загадку можна розгадати завдяки розумінню закону періоду числа шість.
Те саме стосується Другого пришестя. Щоб знову послати Месію, третього Адама, Бог розпочав приготування, спираючись на період із числом шість в основі. Це рухи за Реформацію та Відродження, які почалися приблизно в XIV столітті та розквітли в XVI столітті 4. Промислова революція, яка відбулася наприкінці XVIII століття, і подальший швидкий розвиток науки й економіки також були підготовкою до Другого пришестя. Згідно з історією провидіння відновлення Бог зробив такі приготування, щоб послати Христа Другого пришестя на землю у XX столітті.
Релігійні лідери та філософи, які з’явилися за шість століть до народження Ісуса, займали позицію архангелів, місією яких було підготувати шлях для Месії. Відповідно любов та істина, про які вони говорили, були не повними, а частковими. Тільки Месія, Син Божий, може втілити справжню любов і відкрити справжню істину, і тільки завдяки цій любові та істині можна розв’язати всі тогочасні невирішені проблеми в релігії чи філософії. Оскільки змістом релігійних доктрин і філософій є неповна любов і неповна істина, яких Бог навчив через ангелів, під час приходу Месії невирішені проблеми так чи інакше проявляються. Традиційні релігії стають безпорадними. У цей час приходить Месія, відроджує безпорадні релігії та філософії, доповнивши їх абсолютно справжньою любов’ю та справжньою істиною, а потім здійснює об’єднання релігій та об’єднання філософій та реалізує єдиний світ.
Однак через те, що Ісус помер на хресті, єдиний світ не було реалізовано, і ця місія була передана Господу Другого пришестя. Тому конфуціанство, буддизм, східна філософія, грецька філософія тощо так і залишилися необ’єднаними до Другого пришестя. Таким чином, завдання релігійного об’єднання та філософського об’єднання, яке мало було виконано під час Першого пришестя, буде завершено під час Другого пришестя. Іншими словами, Господь Другого пришестя розв’яже невирішені до цього часу проблеми релігії та філософії за допомогою справжньої любові та справжньої істини Бога, а потім здійснить об’єднання релігій та об’єднання філософій і реалізує єдиний світ.
Тут слід зазначити, що за шість століть до Господа Другого пришестя не було потреби засновувати нові релігії та філософії, як це було за шість століть до Ісуса; достатньо було тих релігій і філософій, які вже існували. Саме тому буддизм та інші релігії збереглися до наших днів. Щоправда, оскільки зороастризм на Близькому Сході був релігією двох духів-богів, добра і зла, у VII столітті він був замінений ісламом, монотеїстичною релігією.
2.7. Закон частки відповідальності
Прабатьки людства, Адам і Єва, отримали частку відповідальності, в яку не міг втрутитися навіть Бог. Це було заради того, щоб надати їм право стати володарями Всесвіту. Отож Адам і Єва мали стати володарями всього сущого, виконавши надану їм людську частку відповідальності на додаток до частки відповідальності Бога. Але вони не виконали свою частку відповідальності та вчинили гріхопадіння.
У провидінні відтворення Божа частка відповідальності та частка відповідальності людей (зокрема центральних осіб провидіння) мають повністю поєднатися, щоб це провидіння відтворення завершилося. Людська частка відповідальності тут означає на основі свободи волі взяти відповідальність за виконання покладеної на людей (провіденційних осіб) місії.
Отже, якщо провіденційна особа за допомогою власної мудрості й зусиль виконує частку відповідальності згідно з Божою волею, провидіння відновлення переходить на новий етап, але якщо ця особа не виконує свою частку відповідальності, провидіння, центром якого є ця особа, зазнає невдачі. Тож провидіння продовжується, і після закінчення певного числового періоду Бог кличе нову особу та знову повторює те саме провидіння.
Причина, чому історія людства, як історія гріха, триває донині, полягає в тому, що провіденційні особи постійно не виконують свою частку відповідальності. Ісус був розп’ятий і не зміг реалізувати єдиний світ, бо єврейські лідери того часу, як-от Іван Хреститель, священники та книжники не виконали своєї частки відповідальності. Причина, чому весь світ через комунізм опинився в хаосі, полягає в тому, що після промислової революції лідери християнських країн не змогли виконати свою частку відповідальності.
Навіть тепер, коли комунізм зазнав краху, лідери в демократичних країнах повинні пробудитися й виконати свою частку відповідальності згідно з Божою волею. Іншими словами, вони повинні спрямувати людей у комуністичних країнах за допомогою істинного Слова та істинної любові Бога, щоб ті стали на Його бік. Завдяки цьому стане можливим справжній мир у всьому світі та реалізація Царства Небесного на землі.