Основні положення Об’єднавчого погляду на історію базуються на принципі відновлення з Принципу Об’єднання. Спираючись на принцип відновлення, Об’єднавчий погляд на історію тлумачить історію з трьох точок зору: по-перше, як гріховну історію; по-друге, як історію відтворення; і, по-третє, як історію відновлення. Крім того, оскільки при тлумаченні історії часто ставляться питання про те, чи діяли закони в історії, а також про її початок і напрямок, ці питання теж буде розглянуто в цьому розділі.
1.1. Гріховна історія
З Об’єднавчого погляду історія — це передусім історія гріха, яка почалася з гріхопадіння прабатьків людства. Через це історія людства не могла початися як принципова й нормальна історія, а стала історією безладу, в якій переплелися протистояння й конфлікти, війни й страждання, нещастя й трагедії. Ось що означає, що історія є історією гріха. Тому без розв’язання проблеми гріхопадіння неможливе принципове розв’язання різноманітних історичних проблем.
1.2. Історія відтворення
Далі поглянемо на історію людства як історію відтворення. Через гріхопадіння першопредків людини були втрачені первісна людина й первісний світ. Іншими словами, первісна людина потрапила в стан духовної смерті, а первісний світ було зруйновано. З цієї причини Бог упродовж історії здійснював провидіння відтворення людей і відбудови світу. Історія цього провидіння є історією відтворення.
Отже, закони (закони творення) та Слово, що були застосовані на початку при створенні людей і Всесвіту, також були застосовані до провидіння в історії. Оскільки Боже творення почалося зі Слова (Логосу), відтворення також здійснюється через Слово. Однак відтворення не означає створення Всесвіту заново. Через те що гріхопадіння було скоєне лише людьми, відтворення стосується тільки людей. Іншими словами, лише люди мають бути відтворені за допомогою Слова. Ось чому Бог посилав духовних лідерів, як-от святих, праведників і пророків, через яких доносив людям істину (Слово) і духовно їх направляв.
1.3. Історія відновлення
Далі розглянемо історію відновлення. Через гріхопадіння своїх першопредків люди були вигнані з первісного світу (Едемського саду), втратили первісний людський образ, стали безпринципними та блукали в непринциповому світі. Тому первісний світ і первісний людський образ лишаються ідеалами, яких ще належить досягти.
З іншого боку, для того, щоб Боже творення не закінчилося невдачею, Він мав якимось чином відновити непринциповий світ і людей до первісного стану. З цієї причини одночасно з початком людської історії Бог став здійснювати провидіння (провидіння відновлення), щоб відновити грішних людей і грішний світ до їх початкового стану. Саме тому історія людства називається історією провидіння відновлення. Але оскільки Бог є Богом принципів, а гріхопадіння сталося через недотримання людиною певних умов, у провидінні відновлення діють певні закони. Це є закони відновлення.
1.4. Закономірність історії
У встановленні погляду на історію відкриття історичних законів є однією з найважливіших умов. Проте до сьогодні мало хто з релігійних діячів або вчених запропонував закони історії. Наприклад, у християнському провіденційному погляді на історію не представлено жодного переконливого закону. Через це християнський погляд на історію не отримав у наші дні наукового визнання (від суспільствознавців) і зрештою був витіснений з академічного поля.
У Новий час Гегель застосував діалектику (ідеалістичну діалектику) для пояснення історії. Він стверджував, що людська історія є процесом діалектичного розвитку, в якому абсолютний дух (розум) діалектично розкривається в зовнішньому світі, врешті-решт досягаючи розумної держави, в якій повністю реалізовано свободу. Однак Пруссія, яка, як вважав Гегель, мала стати ідеальною країною, залишилась в історії, так і не реалізувавши свободу. Закони історії, описані Гегелем, були відірвані від реальності. Крім того, у двадцятому столітті Арнольд Тойнбі детально проаналізував процес зародження, зростання, надлому й розпаду цивілізацій та створив цивілізаційну теорію, яка є широким поглядом на історію, але в ній теж не було представлено чітких законів історії. Проте історичний матеріалізм Маркса описав закони історії та навіть назвав себе науковим поглядом на історію.
Об’єднавчий погляд на історію не тільки визнає, що в історії діяли закони, але й роз’яснює, що існує два види цих законів: закони творення та закони відновлення. Ці закони є справжніми законами, які дійсно діяли в історії. Завдяки відкриттю цих законів історії було чітко викрито хибність історичного матеріалізму. Адже було виявлено, що закони, які обстоює історичний матеріалізм, насправді є псевдозаконами і не більш ніж догматичними твердженнями. Хоча Об’єднавчий погляд на історію є теологічним, він чудово визначає закони історії, завдяки чому теологічний погляд на історію, який до сьогодні вважався ненауковим, тепер можна розглядати як соціальну науку.
1.5. Початок, напрямок та ціль історії
Що стосується питання про те, коли і як почалася історія, Об’єднавчий погляд на історію вважає за її початок створення людини та її гріхопадіння, так само, як і християнський провіденційний погляд на історію. Існує також питання про моногенізм чи полігенізм у походженні людини. Об’єднавчий погляд на історію обстоює моногенізм, який стверджує, що прабатьками людини були тільки Адам і Єва. Це пояснюється законом творення, який стверджує, що «творення починається з одного».
Ціль історії — повернення до світу ідеалу творення у вищому вимірі, а напрямок історії — це напрямок цього повернення. Відповідно ціль і напрямок історії є визначеними. Однак не визначено те, яким чином досягти цієї цілі. Коли під Божим провидінням люди — особливо провіденційні центральні особи — виконують свою частку відповідальності, тодішня провіденційна воля успішно втілюється. Відповідно те, чи буде хід історії прямим чи обхідним, скороченим чи подовженим, цілком залежить від людських зусиль. Іншими словами, хід історії недетермінований і покладений на вільну волю людини. Зокрема, він залежить від того, чи виконають провіденційні особи довірену їм місію чи ні. Це називається виконанням частки відповідальності або просто часткою відповідальності.
Таким чином, погляд, що ціль історії є визначеною, але її хід є недетермінованим, тобто точка зору, що прогрес історії залежить від частки відповідальності людини або її вільної волі, називається теорією відповідальності (responsibilism).