5.3. Духовний погляд на історію (прогресивний погляд на історію)

В епоху Відродження теологічний погляд на історію поступово зникає з поля зору, і у XVIII столітті в епоху Просвітництва виникає новий погляд на історію, який вважає, що історію рухають люди, а не Боже провидіння. Ця точка зору стверджує, що історія прогресує неминуче та майже прямолінійно відповідно до прогресу людського духу. Такий погляд називають духовним, або прогресивним, поглядом на історію.

Джамбаттіста Віко (1668—1744) визнавав Божий промисел в історії, але говорив, що секулярний світ було створено людьми і що історію не можна пояснити лише Божою волею. У його розумінні історії Бог ховався за історичними лаштунками, а люди виходили на перший план. ¹³

Вольтер (1694—1778) виключав дію Божої сили на історію. Він говорив, що не Бог рухає історію, а високоосвічені люди, які прийняли науку, тобто мислителі-просвітителі.

Кондорсе (1743—1794) стверджував, що якби людський розум пробудився, прогрес історії відбувався б у гармонії між наукою та етикою.

Іммануїл Кант (1724—1804) казав, що метою історії є реалізація всіх благородних талантів людей у союзі народів, і висловив ідею «загальної історії з космополітичним наміром».

Філософ-романтик Й. Г. Гердер (1744—1803) говорив, що розвиток людської природи є метою історії.

Гегель (1770—1831) розглядав історію як процес «самореалізації духу» або «самореалізації ідеї». Він дотримувався думки, що розум править світом, а світова історія розвивається раціонально. Розум, який править світом, він називав «світовим духом». Він вважав, що розум, який править світом, маніпулює людьми, і називав це «хитрістю розуму». Погляд Гегеля на історію називають духовним, або ідеалістичним, поглядом на історію.

Гегель вважав, що в Пруссії виникне розумна держава, в якій буде реалізовано ідею свободи, але насправді цього не сталося. Натомість загострилися антираціональні соціальні проблеми, як-от експлуатація та відчуження людини. Як протест проти такої філософії історії Гегеля виник історичний матеріалізм Маркса.