5.6. Культурологічний погляд на історію
До Першої світової війни віра в історичний прогрес та розвиток у Європі була у своїй основі непохитною; люди вірили, що історія розвивається зосереджено на Європі. Тим, хто зламав лінійне, європоцентричне уявлення історії, був Освальд Шпенглер (1880—1936).
Шпенглер відстоював культурологічний погляд на історію, називаючи культуру основою історії. Він розглядав культуру як організм і вважав, що вона народжується, росте і вмирає, а тому смерть культури неминуча. Він виявив ознаки занепаду західної цивілізації, який відповідав падінню Греції та Риму, і передбачив занепад Заходу. Попри таке передбачення, він наголошував, що ми не повинні впадати в песимізм чи ухилятися від неминучої долі, а маємо жити, приймаючи її. У цьому питанні він мав міцний зв’язок із Ніцше. Шпенглерівська концепція історії була детерміністичною.
Під впливом Шпенглера Арнольд Тойнбі (1889— 1975) запропонував свій унікальний культурологічний погляд на історію. За Тойнбі, кінцевою одиницею світової історії був не регіон, не етнос, не країна, а окрема цивілізація. Він вважав, що кожна цивілізація проходить стадії зародження, зростання, надлому, розпаду та зникнення. Причина зародження цивілізацій полягає в реакції людини на виклики природного чи соціального середовища.
Творча меншість веде маси та розвиває цивілізацію, але рано чи пізно творча меншість втрачає свою креативність і цивілізація надломлюється. При цьому творча меншість перетворюється на правлячу меншість, усередині цивілізації з’являється «внутрішній пролетаріат», а навколо неї — «зовнішній пролетаріат», які віддаляються від правлячої меншості. Як наслідок, настає період хаосу, але незабаром найсильніші серед правлячої меншості створюють «всесвітню державу» і період хаосу закінчується. Під гнітом всесвітньої держави внутрішній пролетаріат створює «вищу релігію», а зовнішній пролетаріат (навколишні дикуни) формує «бойові загони» (сили вторгнення). Таким чином, всесвітня держава, вища релігія та бойові загони складають три фракції. Невдовзі вища релігія перетворюється на «всесвітню релігію» шляхом навернення правлячого класу, але всесвітня держава незабаром руйнується і разом із нею зникає цивілізація.
Таким чином, після того, як одна цивілізація зникає, зовнішній пролетаріат вторгається, навертається у вищу релігію і тим самим народжує цивілізацію наступного покоління. Між цивілізаціями, які змінюють одна одну, існує спадкоємність. У світовій історії налічується двадцять одна достатньо розвинена цивілізація. Усі нинішні цивілізації належать до третього покоління та поділяються на чотири генеалогії: християнську (Захід, грецьке православ’я), ісламську, індуїстську та далекосхідну цивілізації. Спадкоємність цивілізацій протягом трьох поколінь, як це відстоює Тойнбі, можна розглядати як відповідність провіденційному синхронізму трьох епох в Об’єднавчому погляді на історію (епоха провидіння зі створення основи для відновлення, епоха провидіння відновлення та епоха продовження провидіння відновлення).
Характерною рисою погляду Тойнбі на історію є те, що він виключає детермінізм і виступає за індетермінізм і свободу волі. Іншими словами, те, як люди відповідають на виклики, залежить від їхньої вільної волі. Отже, шлях, яким піде історія, ніколи не визначений заздалегідь, тому люди можуть обирати своє майбутнє.
Тойнбі чітко зображує Град Божий (Civitas Dei) як майбутній образ людської історії, але виходячи з індетермінізму, говорить, що вибір майбутнього між «Царством Божим» і «Царством темряви» залежить від вільної волі людини. Він писав:
«Відповідно до закону любові, який є законом власного буття Бога, самопожертва Бога кидає людині виклик, ставлячи перед нею ідеал духовної досконалості, й людина має повну свободу прийняти його або відкинути. Закон любові дає людині таку ж свободу бути грішником, як і бути святим; він залишає їй свободу вибрати: її особисте та суспільне життя буде просуванням до Царства Божого чи до царства темряви». 15
Іншою характерною рисою погляду Тойнбі на історію є те, що він знову ввів Бога в погляд на історію, Якого, здавалося, забуло сучасне суспільство. Він говорить:
«Я вважаю, що історія є нічим іншим, як — хай розпливчастим і частковим, але — образом Бога, Який являє Себе через провидіння тим, хто щиро Його шукає». 16