У цьому розділі представлено основні моменти традиційних поглядів на виховання. Порівняння з ними теорії виховання філософії Об’єднання дозволить чіткіше зрозуміти її історичне значення.
4.1. Грецькі (платонівські) погляди на виховання
За Платоном (427—347 до н. е.), людська душа складається з трьох частин: пристрасної, вольової і розумної. Чеснота пристрасної частини душі — це поміркованість, чеснота вольової частини — мужність, а чеснота розумної частини — мудрість. Чеснота, що з’являється при гармонізації цих трьох чеснот, називається справедливістю. Держава складається з трьох класів, що відповідають цим трьом частинам душі. Простий народ, який включає фермерів, ремісників і торговців, утворює нижчий клас, що відповідає пристрасній частині душі. Військові й чиновники становлять середній клас, що відповідає вольовій частині душі. Філософи — це вищий клас, який відповідає розумній частині душі.
Коли народом правлять філософи, які пізнали «ідею добра», то виникає ідеальна держава. Згідно з Платоном, безпосередньою метою виховання є наблизити людей до світу ідей. Зокрема, воно спрямоване на виховання філософів, які є правлячим класом, що складає меншість. Ідеальний образ людини за Платоном — це «той, хто любить мудрість» (філософ), а також «гармонійна людина», у якої душа і тіло перебувають у гармонії і яка поєднує в собі чотири чесноти: мудрість, мужність, помірність і справедливість. Кінцева мета виховання полягає в тому, щоб створити ідеальну державу, в якій реалізовано ідею добра.
4.2. Християнський погляд на виховання в середні віки
Якщо в Стародавній Греції виховання було спрямоване на хороших людей, які служитимуть суспільству, то в середньовічному християнському суспільстві воно було спрямоване на виховання в людині ідеалу християнства. Ідеальним образом людини середньовіччя була «релігійна особистість», яка любить і шанує Бога, а також любить своїх ближніх. Зокрема, людям давали суворе виховання в монастирях, де прагнули досягти досконалого духовного життя, чеснотами якого були цнотливість, шляхетна бідність і послух. Іншими словами, мета виховання полягала в тому, щоб виростити християнську людину й підготувати її до потойбічного життя.
4.3. Погляди на виховання в епоху Ренесансу
В епоху Ренесансу було зламано богоцентричний світогляд, у якому послух та утримання вважали найвищими чеснотами, і виник гуманізм — людиноцентричний світогляд, у якому цінувалася людська гідність. Головним представником гуманістичного погляду на виховання був Еразм Роттердамський (1466—1515). Він стверджував, що мета виховання полягає в тому, щоб допомогти людям, вільним від природи, досягти повного розвитку їхньої людської природи й набути багату індивідуальну культуру.
Еразм Роттердамський особливо вирізняв гуманітарні аспекти виховання, як-от літературу, витончені мистецтва, науку тощо. Він також захоплювався фізичним вихованням, яким нехтували в середні віки. Ідеальний образ людини епохи Ренесансу — це «сильна і всебічно освічена людина», у якої розум і тіло гармонійно розвинені. Ідею Еразма Роттердамського про повернення до первісної людської природи успадкували Ян Амос Коменський та Жан-Жак Руссо.
4.4. Погляди Коменського на виховання
Для Яна Амоса Коменського (1592—1670) найвища мета людського життя полягала в тому, щоб досягти єднання з Богом і отримати вічне блаженство в житті після смерті. При цьому життя тут, на землі, сприймалося як підготовка до потойбіччя. Для цього людина мала: 1) пізнати все творіння; 2) стати людиною, здатною керувати собою і творінням; 3) стати подібною до Бога. Коменський заявляв про необхідність трьох видів виховання: інтелектуального, морального і релігійного. Головною темою теорії виховання Коменського було «усі повинні бути навчені всьому», тому його філософія виховання називається пансофія 1.
Згідно з Коменським, задатки, які повинні бути розвинені через виховання, природно закладені в людині, і роль виховання в тому, щоб виявити ці природні задатки, тобто «природу». Коменський говорив, що початково батьки відповідають за виховання, але в разі коли це неможливо, їх має замінити школа.
Ідеальний образ людини, згідно з Коменським, — це пансофіст, тобто людина, котра вивчила всю мудрість стосовно Бога, природи та людей. Мета освіти полягає в тому, щоб виховати практичних християн, які отримали всі доступні знання, та здійснити мирне об’єднання світу на основі християнства.
4.5. Погляди Руссо на виховання
В епоху Просвітництва Жан-Жак Руссо (1712—1778) написав педагогічний роман «Еміль, або Про виховання», в якому мовилося, що «Бог робить усі речі добрими, але людина встромляє в них свій ніс і перетворює на зло» 2. Тому Руссо наполягав на вихованні дітей природним шляхом. Іншими словами, стверджував, що, оскільки людині властива «природна доброта», її слід розвивати в її первісному вигляді. Освіта, за Руссо, полягає в тому, щоб природно виховувати людей, усуваючи чинники, що заважають розвитку їхніх природних здібностей: усталену системну культуру та навіяні моральні й релігійні ідеї. Однак людина у своєму природному стані не вписується в існуюче грішне суспільство. Щодо цього Руссо вважав, що в ідеальному республіканському суспільстві «природні люди» і громадяни суспільства зможуть співіснувати. Тому він також відстоював потребу соціального виховання.
Ідеальний образ людини в теорії виховання Руссо — це «природна людина», а мета виховання, за його поглядами, полягала в тому, щоб виховати «природну людину» й реалізувати ідеальне республіканське суспільство, в якому «природна людина» стане громадянином. Погляди Руссо на виховання успадкували Іммануїл Кант, Йоганн Песталоцці, Йоганн Гербарт, Джон Дьюї та ін.
4.6. Погляди Канта на виховання
Іммануїл Кант (1724—1804) уважав, що «людина — це єдина істота, якій потрібне виховання» 3, і що «людина може стати людиною тільки шляхом виховання» 4, тим самим підкреслюючи його важливість. Місія виховання, за Кантом, полягає в гармонійному розвитку природних здібностей людини і вихованні людей, здатних діяти вільно й водночас дотримуватися моральних законів. Тут проглядається вплив Руссо. Кант стверджував також, що виховання не має ставити за мету пристосування людей до якогось конкретного суспільства, воно має бути більш загальним, спрямованим на вдосконалення самої людини. Таким чином, освіта має бути космополітичною.
З іншого боку, Кант визнавав, що в людській природі є радикальне зло. Він говорив, що зло виникає через підпорядкування морального закону любові до себе. Тому шляхом внутрішнього перетворення людина має поставити моральний закон вище за самолюбство, і так диктує обов’язок. Для поглядів Канта на виховання й людину характерні повага до моральності, віра в науку та благоговіння перед Богом. Згідно з Кантом, ідеальний образ людини — це «хороша людина», а мета виховання в тому, щоб удосконалювати космополітичну природу людини і, зрештою, встановити вічний мир між народами.
4.7. Погляди Песталоцці на виховання
Під впливом Руссо Йоганн Генріх Песталоцці (1746—1827) обстоював виховання у природовідповідності і прагнув звільнити людську природу — благородні задатки, властиві людям. Він уважав, що коли люди спираються на щось просте й чисте, вони чинять добрі справи, інтуїтивно керуючись фундаментальними принципами. Він також стверджував, що виховання починається з материнської любові, і що його основою є сімейне виховання.
Песталоцці вважав, що існують три основні сили, що складають природу людини: розумові сили, моральні сили й фізичні сили, які відповідають розуму, серцю та рукам. Виховання розуму — це отримання знань, виховання серця — це моральне й релігійне виховання, а виховання рук — це навчання технічних навичок (включаючи фізичне виховання). Внутрішньою силою, яка об’єднує ці сили, є любов. Вона є основою моральних сил і рушійною силою морального й релігійного виховання. Тому Песталоцці відстоював думку про те, що моральне й релігійне виховання є центром гармонійного об’єднання цих трьох видів виховання 5.
Для Песталоцці ідеальним образом людини була людина, в якої гармонійно розвинені три основні сили, інакше кажучи, «цілісна людина». Він відстоював виховання цілісної людини, зосереджене на любові та вірі. Мета виховання, на його думку, полягала в тому, щоб розвинути людську природу та побудувати в країні моральне й релігійне суспільство.
4.8. Погляди Фребеля на виховання
Фрідріх Фребель (1782—1852), послідовник Песталоцці, розвинув і систематизував погляди Песталоцці на виховання. За Фребелем, природа і люди об’єднані Богом і керуються Божими законами. Божественна природа формує природу всіх речей, і їхнє призначення полягає в тому, щоб виражати, розкривати та розвивати цю природу. Тому люди у своєму житті мають виражати властиву їм Божественну природу, а виховання покликане вести людей у цьому напрямі. Фребель писав: «Вільне та спонтанне вираження божественного в людині й через життя людини, як ми бачили, є найвищою метою і призначенням усього виховання, так само як і найвищим призначенням людини» 6.
Фребель особливо наголошував на важливості дитячого виховання й домашнього виховання. Основним моментом поглядів Фребеля на виховання є те, що місцем природного розвитку дітей він уважав дім, де вчителями є батьки. Як і Песталоцці, він особливо наголошував на ролі матері. Він також став засновником дитячого садка, стверджуючи, що дитсадок потрібний для доповнення домашнього виховання.
«Від природи добра людина», ідею якої відстоював Руссо, у розумінні Песталоцці була «цілісною людиною» з благородною природою, а для Фребеля ідеальний образ людини — це «людина з Божественною природою».
4.9. Погляди Гербарта на виховання
Йоганн Фрідріх Гербарт (1776—1841) намагався систематизувати педагогіку як науку. При цьому за основу педагогіки він прийняв етику та психологію. Тобто він намагався визначити цілі виховання, виходячи з етики, а методи виховання — з психології.
Спершу, як і Кант, Гербарт визначив «доброчесну людину» як ідеальний образ людини, і сказав, що метою освіти є виховання моральних якостей. Далі він окреслив метод виховання з точки зору психології. Він уважав, що основою психічного життя людини є уявлення, отже, культивуючи кругозір як сукупність уявлень, можна виховати моральний характер. Інакше висловлюючись, він обстоював ідею формування моральних якостей шляхом навчання знань.
Гербарт указував на важливість навчання для формування уявлень та описав процес навчання. Відповідно до школи Гербарта, яка пізніше модифікувала його теорію, навчальний процес включає п’ять стадій: підготовку, виклад, асоціацію, узагальнення та застосування.
4.10. Погляди Дьюї на виховання
Наприкінці ХIХ століття в Сполучених Штатах Америки зародився прагматичний світогляд, який поставив дію в центр людського життя. Джон Дьюї (1859—1952) відстоював інструменталізм, стверджуючи, що інтелект є інструментом, корисним для дії, і що мислення розвивається в процесі намагань людини контролювати довкілля.
Заявляючи, що «виховання відбувається одночасно зі зростанням і воно безмежне» 7, Дьюї доводив, що мету виховання не можна поставити заздалегідь і що виховання слід розглядати як зростання. Відповідно до Дьюї, виховання — це передача через спілкування в житті 8, і «безперервна реорганізація або реконструкція досвіду» 9. Цю передачу слід здійснювати радше через елементи довкілля, ніж безпосередньо від дорослих (учителів) до дітей. За допомогою такого виховання розвивається суспільство. Дьюї мав на меті практичне, технічне виховання, спрямоване на перетворення суспільства. Ідеальний образ людини в теорії виховання Дьюї — це «активна, діяльна людина».
4.11. Комуністичний погляд на виховання
Маркс і Ленін піддавали гострій критиці виховання в капіталістичному суспільстві. Згідно з Марксом, «у капіталістичному суспільстві освітня політика спрямована на обдурювання народу 10, а вчителі є працівниками виробництва, на якому обробляють дитячі мізки заради збагачення підприємців» 11. За Леніним, капіталістична освіта є «інструментом класового панування буржуазії» 12, і має на меті виховати «покірних і спритних слуг буржуазії, виконавців волі капіталу, рабів капіталу» 13. На противагу вихованню в капіталістичному суспільстві, у соціалістичному суспільстві, згідно з Леніним, «школи мають стати інструментом диктатури пролетаріату» 14, а «вчителі повинні стати солдатами, які впроваджують дух комунізму в маси робітників» 15.
Мета комуністичного виховання в СРСР, описана в передмові до «Закону про народну освіту» (1973 р.), сформульована таким чином: «Метою народної освіти в СРСР є підготовка високоосвічених, всебічно розвинених активних будівників комуністичного суспільства, вихованих на ідеях марксизму-ленінізму в дусі поваги до радянських законів і соціалістичного правопорядку, комуністичного ставлення до праці» 16. Тобто мета освіти полягає у вихованні людей, відданих ідеї будівництва комуністичного суспільства. Ідеальний образ людини — «всебічно розвинена людина» 17.
Яким же є зміст комуністичного виховання? По-перше, воно надає великого значення загальній технічній освіті (або «політехнізму»), на противагу індивідуальній технічній освіті. Стверджується, що загальна технічна освіта мусить бути пов’язана з працею. Крім того, ґрунтуючись на твердженні, що в соціалістичному суспільстві немає конфлікту інтересів між індивідами та групами і що не може бути індивідів поза групами, відстоюється потреба колективістського виховання. Загальну технічну освіту систематизувала Н. К. Крупська (1869—1939), а колективістське виховання систематизував А. С. Макаренко (1888—1939).
4.12. Демократичний погляд на виховання
Демократичне виховання засноване на демократичних ідеях. Протягом першої половини ХХ століття погляд Дьюї на виховання відігравав важливу роль у формуванні демократичного погляду на виховання. Щоб проілюструвати демократичні ідеї виховання, характерні для періоду після Другої світової війни, наведемо витяг зі «Звіту про роботу освітньої місії США в Японії» 18. Звіт починається таким визначенням демократії: «Демократія — це не культ, а зручний засіб, за допомогою якого звільнена енергія людей може проявитися в найрізноманітнішому вигляді. Демократію краще сприймати не як віддалену мету, хоч би якою яскравою вона була, а як всепроникний дух теперішньої свободи. Відповідальність є суттю цієї свободи. Обов’язки не дають можливості правам скасовувати одне одного. Перевірка на рівне ставлення і до прав, які потрібно спільно поділяти, і до обов’язків, які потрібно брати, є коренем демократії» 19.
Про демократичне виховання в цьому звіті мовиться таким чином: «Система освіти для життя при демократії ґрунтуватиметься на визнанні цінності та гідності індивіда. Її буде організовано таким чином, щоб забезпечити можливість навчання відповідно до здібностей і схильностей кожної людини. Своїм змістом і методами навчання вона має сприяти свободі дослідження та навчати здатності критично аналізувати. Це спонукатиме до широкого обговорення фактичної інформації в межах компетенції учнів на різних етапах їхнього розвитку. Ці цілі не можуть бути досягнуті, якщо робота школи обмежується встановленими навчальними курсами та єдиним затвердженим підручником з кожного предмета. Ефективність виховання в демократичному суспільстві не може бути виміряна показниками однаковості та стандартності. Виховання має підготувати індивіда до того, щоб він став відповідальним і готовим до співпраці членом суспільства» 20.
Ідея демократичної освіти полягає у вихованні демократичних громадян, котрі дотримуються принципів демократії, прагнуть до вдосконалення власної особистості, поважають особистість інших, виконують свої обов’язки та на цій підставі відстоюють свої права. Таким чином, мета демократичної освіти полягає в тому, щоб удосконалювати характер і виховувати відповідальних членів суспільства. Ідеальний образ людини при цьому — «демократична людина з розвиненою особистістю».