3.1. Геракліт
Геракліт говорив: «Усе тече». Можна сказати, що, осягнувши тільки аспект розвитку у світі творіння, він знехтував або залишив поза увагою аспект самоідентичності. Крім того, стверджуючи, що «боротьба — це батько всього», Геракліт приписував причину розвитку всього сущого боротьбі протилежностей. Проте з погляду методології Об’єднання все суще розвивається через гармонійні дії віддавання та приймання між корелятами.
3.2. Зенон
Для початку розглянемо теорію Зенона про те, що «стріла, яка летить, перебуває в спокої». Певну точку, в якій нібито зупиняється стріла, можна розглядати лише як математичну точку, що не має простору, але фактичний рух стріли відбувається в часі та просторі. Швидкість (v), з якою рухається тіло, дорівнює пройденій відстані (s), поділеній на час, що минув (t), і виражається формулою v = s/t. Тому рух тіла слід розглядати в межах певної відстані за певний проміжок часу. Не можна говорити про рух тіла в точці, яка має положення, але не займає простору (математичній точці). Відповідно, коли ми говоримо про рух тіла в певній точці, хай би якою малою ця точка була, його слід розглядати на основі певного простору; крім того, коли йдеться про рух у певний момент, хай би яким коротким цей момент був, його слід розглядати в межах певного проміжку часу. З цієї точки зору ми можемо стверджувати, що рухоме тіло проходить певну точку без зупинки.
Щодо цього питання матеріалістична діалектика стверджує, що тіло перебуває і водночас не перебуває в певний момент у певному місці. Вона вихваляється, що таким чином розв’язує як парадокс Зенона, так і проблему руху. Однак це так само софістика, якою займався Зенон. Положення рухомого тіла виражається функцією часу, і певним моментам часу обов’язково відповідають певні положення. Відповідно неможливо бути та водночас не бути в певний момент у певному місці. Отже, рухоме тіло 1) не перебуває в спокої, а проходить через певний простір, і 2) перебуває в русі в певний момент у певному місці.
Далі — про «Ахілла й черепаху». Тут Зенон розмірковував лише в межах простору, не враховуючи час, тому дійшов помилкового висновку, що Ахілл не зможе випередити черепаху. Якщо дивитися з точки зору проходження певного часу, Ахілл, безумовно, випередить черепаху.
Зенон намагався довести, що ніщо не рухається, не змінюється, не виникає та не зникає. Тому він навіть вдався до софістики. На відміну від Геракліта, Зенон брав до уваги тільки аспект збереження ідентичності речей, ігноруючи аспект розвитку.
3.3. Сократ
Сократ вважав, що істини можна досягти через діалог між людьми зі смиренним ставленням. Це є примноження істини шляхом «зовнішньої дії віддавання та приймання для розвитку» між людиною А і людиною Б. Сократ пояснив правильне ставлення під час дії віддавання та приймання між людьми (Рис. 11.4).
Рис. 11.4. Сократівський метод діалогу
3.4. Платон
Платон вивчав світ ідей. Як пояснюється в «Теорії Первісного образу», у внутрішньому хьонсан Первісного образу існують різні ідеї та поняття. Платон сприймав цей світ понять як світ ідей і намагався прояснити його ієрархічну структуру за допомогою методів аналізу та синтезу. Аналіз та синтез понять здійснюються шляхом їх порівняння. Це — дія віддавання та приймання порівняльного типу. Оскільки вона відбувається в душі, то це внутрішня дія віддавання та приймання. Можна сказати, що теорія ідей Платона пояснює один аспект внутрішньої дії віддавання та приймання порівняльного типу (Рис. 11.5).
Рис. 11.5.Діалектика Платона
3.5. Арістотель
Дедуктивний метод Арістотеля ґрунтується на силогізмах. Спочатку висловлюється універсальна істина, а потім з неї виводиться конкретна індивідуальна істина. Наприклад, більший засновок «Усі люди смертні» порівнюється з меншим засновком «Сократ — людина» і робиться висновок «Сократ — смертний». Це дія віддавання та приймання порівняльного типу між висловлюваннями. Більше того, оскільки вислів «Сократ — людина» отримано шляхом порівняння «Сократ» і «людина», то це теж дія віддавання та приймання порівняльного типу.
Отже, дедуктивний метод Арістотеля, як і у випадку Платона, можна назвати методом пошуку істини за допомогою внутрішньої дії віддавання та приймання порівняльного типу.
3.6. Бекон
Бекон стверджував, що для отримання істини людина повинна, відкинувши упередження (ідоли), покластися на експерименти й спостереження. Якщо в результаті всіх експериментів A, B, C… отримано Р, то висновок Р, згідно з індуктивним методом, можна вважати загальним правилом.
Індуктивний метод спрямований на отримання істини шляхом зовнішньої дії віддавання та приймання між людьми і всім сущим (природою). Крім того, оскільки висновок робиться шляхом порівняння багатьох фактів, отриманих на основі експериментів і спостережень, метод індукції також є дією віддавання та приймання порівняльного типу. Отже, можна сказати, що індуктивний метод Бекона — це метод пошуку істини за допомогою зовнішньої дії віддавання та приймання порівняльного типу (Рис. 11.6).
Рис. 11.6.Індуктивний метод Бекона
3.7. Декарт
Піддавши все сумніву, Декарт заявив, що отримав вірогідний першопринцип: «Я мислю, отже, я існую». Той факт, що Декарт поставив усе під сумнів, означає, що він заперечив усі предмети та явища, і тому, з погляду філософії Об’єднання, це можна розглядати як те, що він ретроспективно повернувся на стадію, яка передувала створенню Богом Всесвіту. У такому становищі слова «я мислю» відповідають Божому задуму, Божим думкам безпосередньо перед створенням Всесвіту. При цьому перш ніж подумати: «Я мислю, отже, я існую», Декарту слід було поставити запитання: «Навіщо мені мислити?» Якби він так зробив, його раціоналізм не перетворився б пізніше на догматизм його наступників. У будь-якому разі, з погляду філософії Об’єднання, його усвідомлення «Я мислю, отже, я існую» означає, що Декарт однозначно визнав внутрішню дію віддавання та приймання, яка відбувається в людській душі.
Крім того, Декарт вивів загальний критерій істини з наведеного вище першопринципу: «Все, що ми розуміємо ясно та чітко, є істинним». Це положення, яке стверджує, що примноження істини відбувається шляхом формування внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку (Рис. 11.7).
Рис. 11.7. Методологічний сумнів Декарта
3.8. Х’юм
Х’юм розглядав причинність всього лиш як суб’єктивну віру. Але як уже говорилося в «Епістемології», причинність є як суб’єктивною, так і об’єктивною. Крім того, Х’юм заперечував не тільки матеріальну субстанцію, але й духовну субстанцію («я»), і казав, що все, що існує, є лише пучком ідей. З погляду філософії Об’єднання, можна сказати, що він вважав достовірним тільки внутрішній хьонсан (ідеї).
Х’юм прагнув створити цілісну систему філософії шляхом аналізу психічних явищ, утім, проблема полягала в тому, що він намагався зробити це на основі розрізнених вражень та ідей.
3.9. Кант
Кант стверджував, що пізнання відбувається, коли хаотичний «чуттєвий зміст», що надходить від об’єкта, «синтезується» за допомогою «апріорних форм» суб’єкта. Філософія Об’єднання теж вважає, що пізнання відбувається на основі взаємозв’язку між людиною-суб’єктом та об’єктом. Однак у філософії Об’єднання суб’єкт має не лише форму (форми мислення), а й зміст (образи); разом узяті вони називаються прототипом. Крім того, зміст, який надходить від об’єкта, є не хаотичним чуттєвим змістом, а змістом, що містить форми існування. На відміну від теорії синтезу Канта, філософія Об’єднання відстоює теорію зіставлення. Кантіанську теорію синтезу, засновану на трансцендентальному методі, можна розглядати як один з проявів теорії зіставлення, заснованої на методі віддавання та приймання.
3.10. Гегель
Гегель розумів розвиток поняття та розвиток світу (Всесвіту) як процес усунення протиріччя та єдності, або процес «тези-антитези-синтезу». Проте, з погляду філософії Об’єднання, розвиток відбувається не завдяки протиріччю. Розвиток досягається завдяки дії віддавання та приймання між зосередженими на меті корелятами, які перебувають у суб’єктно-об’єктному зв’язку. Цей процес називається дією «початок-розділення-єдність». При цьому початок є метою, розділення — корелятами, а єдність — єдиним цілим або примноженим тілом.
Всупереч твердженню Гегеля, поняття не розвивається наодинці внаслідок внутрішнього протиріччя. Мислення відбувається, коли внутрішній сонсан (функції інтелекту, емоцій і волі) діє на внутрішній хьонсан (ідеї, поняття тощо), формуючи нове поняття. Як уже пояснювалося в главі «Логіка», це відповідає розвитку мислення по спіралі. Згідно з філософією Об’єднання, розвиток відбувається на основі дії віддавання та приймання між корелятами, і Гегель помилявся, розуміючи розвиток з точки зору взаємодії протилежних елементів.
3.11. Маркс
Маркс стверджував, що духовна діяльність є відображенням природного способу існування матеріальних істот. Однак, із погляду філософії Об’єднання, сонсан (дух) та хьонсан (матерія) перебувають у взаємодоповнювальних стосунках суб’єкта та об’єкта, тому між духовними законами (ціннісними законами) та матеріальними законами існують стосунки відповідності.
«Закону перетворення кількості в якість» філософія Об’єднання протиставляє як альтернативу «закон збалансованого розвитку якості та кількості». Кількість не переходить у якість. Крім того, при досягненні певного рівня кількісних змін якісного стрибка не відбувається. Якість і кількість пов’язані як сонсан і хьонсан; вони змінюються одночасно, поступово, стадійно.
«Закону єдності та боротьби протилежностей» філософія Об’єднання протиставляє як альтернативу «закон дії віддавання та приймання між корелятами». Адже боротьба протилежностей спричиняє лише руйнування та знищення і ніколи не приносить розвитку. Всі предмети розвиваються завдяки гармонійній дії віддавання та приймання між корелятами, зосередженими на спільній меті.
«Закону заперечення заперечення» філософія Об’єднання протиставляє як альтернативу «закон позитивного розвитку». Як природа, так і суспільство розвиваються позитивно, коли їхні корелятивні елементи суб’єкта та об’єкта здійснюють циклічну дію віддавання та приймання. У світі природі неорганічні тіла здійснюють коловий рух у просторі, а живі істоти — коловий рух у часі (рух по спіралі).
Серед методологій минулого найвпливовішою була матеріалістична діалектика Маркса. Прагнучи довести, що діалектика, запропонована Марксом, діє і в розвитку природи, Енгельс протягом восьми років вивчав природничі науки і дійшов висновку, що «природа підтверджує діалектику» 7. Проте сьогодні помилковість матеріалістичної діалектики стала очевидною. При ретельному дослідженні змісту природних явищ виявилося, що вони не підтверджують діалектику, а навпаки, спростовують діалектику та підтверджують метод віддавання та приймання (Рис. 11.8).
Рис. 11.8. Діалектика чи метод віддавання та приймання?
3.12. Гуссерль
Гуссерль розпочав із предметів світу природи, які, з погляду філософії Об’єднання, є єдністю сонсан і хьонсан. Він вважав, що споглядання сутності здійснюється за допомогою ейдетичної редукції (редукції хьонсан); сутність тут відповідає сонсану предмета. Гуссерль сказав, що якщо припинити судження та проаналізувати свідомість (чисту свідомість), то виявимо структуру ноезиса та ноеми. У філософії Об’єднання вони відповідають внутрішньому сонсан і внутрішньому хьонсан, які складають внутрішню структуру сонсан (душі). У таблиці 11.1 показано феноменологічний метод Гуссерля з точки зору філософії Об’єднання.
Можна сказати, що, як і Декарт, Гуссерль несвідомо надавав значення тому, що у філософії Об’єднання відповідає внутрішній чотирьохпозиційній основі, а також прагнув об’єднати науку шляхом аналізу змісту цієї основи.
3.13. Аналітична філософія
Мова формується шляхом внутрішньої дії віддавання та приймання для розвитку. Внутрішня дія віддавання та приймання має інтелектуальну сторону, зосереджену на розумі (аспект логосу), та емоційну сторону, зосереджену на відчуттях (аспект пафосу). Аналітична філософія охоплювала лише аспект логосу і прагнула тільки логічності. З точки зору філософії Об’єднання, мова первісно призначена для реалізації любові, а логічна структура мови є всього лиш однією умовою, яка потрібна для реалізації любові.
Користь мови полягає у формуванні думки, і це є різновидом творчої діяльності. Центром творчої діяльності є Шімджон. Відповідно емоційний елемент, зосереджений на любові, відіграє головну роль у формуванні думки. Аналітична філософія, однак, зосереджувалася винятково на логічному аналізі мови. Як наслідок, вона знехтувала емоційними, ціннісними і творчими аспектами думки, які проявляються через мову.