Примітка 6. До розділу “1.2.6. Логіка — природа — дух”
Абсолютна ідея наприкінці філософії духу є дійсною, тоді як абсолютна ідея наприкінці логіки є абстрактною. Волтер Стейс (W. T. Stace) пише: «Таким чином, ідея є тут і суб’єктом, і об’єктом. Увесь розвиток духу з його початкових стадій був мотивований цим одним імпульсом — подолати прірву між суб’єктом та об’єктом, і зараз це завершено, а з цим завершується й розвиток духу. Суб’єкт і об’єкт тепер тотожні. Досягнуто повного узгодження. І оскільки ідея тепер спрямована на об’єкт, вона розглядається як те, чим вона є, як самосвідомість, абсолютна ідея. Це той самий результат, якого ми досягли наприкінці логіки. Але абсолютна ідея наприкінці логіки, як і раніше, була абстрактною настільки, що була лише категорією. Абсолютний дух — це те саме, що набуло тепер дійсності, перейшло зі сфери чистого мислення, категорій у дійсне існування» (The Philosophy of Hegel: A Systematic Exposition. New York: Dover Publications, Inc., 1955. P. 516).