Розділ 3. Традиційні системи логіки з точки зору логіки Об’єднання

3.1. Формальна логіка

Логіка Об’єднання не проти формальної логіки як такої. Іншими словами, теорія формальної логіки щодо законів та форм мислення визнається такою, як вона є. Проте людське мислення має не тільки аспект форми, а й аспект змісту. Крім того, мислення має причину, мету й напрямок, а також пов’язане з іншими галузями. Іншими словами, мислення існує не заради мислення, а заради пізнання та практики (володарювання) і заради реалізації мети творення. Інакше кажучи, закони та форми мислення є всього лиш необхідною умовою для встановлення та підтримки мислення.

3.2. Логіка Гегеля

Гегелівська логіка була спробою філософськи пояснити, як Бог створив Всесвіт. Гегель розумів Бога як Логос або ідею і вважав, що ця ідея була відправною точкою створення Всесвіту.

Спочатку Гегель пояснив розвиток буття — ніщо — становлення у світі ідеї. Оскільки буття, як воно є, не має розвитку, він протиставляє буттю ніщо. Потім, за твердженням Гегеля, внаслідок об’єднання протилежних буття та ніщо виникає становлення. Однак у цьому погляді є проблема. Згідно з Гегелем ніщо є не що інше, як тлумачення буття, тобто сенс буття, і між буттям і ніщо немає різниці ¹⁴. Проте Гегель розрізняє буття та ніщо, пояснюючи це так, ніби буття та ніщо протистоять одне одному. Отже, гегелівська філософія має помилку вже в початковій точці.

Інша проблема полягає в твердженні про саморозвиток ідеї. З погляду філософії Об’єднання ідея в структурі Первісного образу належить до внутрішнього хьонсан, а внутрішній сонсан, тобто функції інтелекту, емоцій і волі (особливо розум серед функцій інтелекту), зосереджено на меті впливає на внутрішній хьонсан, завдяки чому формується Логос (задум), який стає новою ідеєю. Таким чином, Логос або ідея формується (як результат, новоутворене тіло) внаслідок дії віддавання та приймання всередині Бога і не може розвиватися сама по собі.

Критикуючи «саморозвиток ідеї», який обстоював Гегель, ректор Тюбінгенського університету Макс фон Рюмелін (Max von Rümelin) писав: «Неможливо передати словами, скільки ми мучилися та ламали голову, щоб зрозуміти сенс, який Гегель заклав у свій так званий умоглядний метод. Будь-хто міг би озирнутись навкруги та запитати, хитаючи головою: «Ти щось розумієш? Чи може ідея рухатися у твоїй голові наодинці, коли ти нічого не робиш?» Можна сказати, що люди, які відповідають на це ствердно, мають умоглядний мозок. І на відміну від них ми всього лиш перебуваємо на стадії мислення в обмежених категоріях розсудку… Ми шукали причину неповного розуміння цього методу в тупості наших власних здібностей і не мали сміливості приписати її неясності чи вадам самого методу» ¹⁵.

Крім того, в гегелівській діалектиці постає така проблема. Гегель розглядав природу як самовідчуження ідеї або ідею у формі інобуття. Як зазначено в «Теорії Первісного образу», це спосіб мислення, який може призвести до пантеїзму — погляду, який розглядає природу як прояв самого Бога і не робить різниці між ними. Це є ґрунтом, на якому той може легко перетворитися на матеріалізм. У гегелівській діалектиці природа була всього лиш проміжним процесом, який веде до появи людини. Подібно до того, як будівельні риштування потрібно прибрати після зведення будівлі, природа як така втратила філософський сенс у філософії Гегеля після появи людей.

Він також сказав, що в розвитку історії людьми керує хитрість розуму; через це люди стали схожими на маріонеток, якими керує абсолютний дух. З погляду філософії Об’єднання, однак, Бог не рухає історію в односторонньому порядку. Історія творилася шляхом поєднання людської частки відповідальності та Божої частки відповідальності.

Крім того, гегелівська діалектика тези — антитези — синтезу є циклічною і врешті-решт досягає точки завершення. Отож для Гегеля Пруссія мала стати розумною державою, що з’являється як остаточна точка завершення історії. Та насправді Пруссія не змогла стати розумною державою і зникла з історії. Таким чином, можна сказати, що кінець Пруссії сповістив також і про кінець гегелівської філософії.

Як говорилося вище, у філософії Гегеля велика кількість проблем, і зрозуміло, що вони були спричинені його логікою. Розглянемо це далі. Гегель розумів розвиток ідеї як діалектичний розвиток тези — антитези — синтезу. Ідея стає природою, відчужуючи себе, а потім стає духом через людей і повертається до себе. За словами Ганса Лейзеганга (Hans Leisegang), такий своєрідний спосіб мислення Гегеля бере початок у його вивченні Біблії. Іншими словами, гегелівська філософія протиставлення та усунення через вищий синтез, ґрунтується на темі таких віршів з Євангелія від Івана, як-от: «…коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе» та «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити» ¹⁶.

З цієї точки зору Бог, якого Гегель розумів як Логос або ідею, відчужує Себе в зовнішньому світі так само, як проявляє себе в зовнішньому світі життя посіяного в землю насіння. У цьому криється основна причина помилки Гегеля.

З погляду філософії Об’єднання Бог є Богом Шімджон (любові), який встановив мету творення на основі емоційного потягу до радості через любов і створив Всесвіт за допомогою Логосу. При цьому Логос є задумом творення, сформованим у душі Бога, а не самим Богом. В ідеалістичній діалектиці Гегеля, однак, у Бога не виявляється ні Шімджон (любові), ні мети творення; більше того, його Бог був не Богом творення, а своєрідною живою істотою, яка проростає та росте.

Якщо порівняти тут основні поняття логіки Гегеля та логіки Об’єднання, ми побачимо, що хоча їхні значення різні, вони перебувають у стосунках відповідності. Логос у Гегеля відповідає Божому задуму у філософії Об’єднання. Діалектика Логосу Гегеля відповідає дії віддавання та приймання Первісного образу у філософії Об’єднання. Форма теза — антитеза — синтез Гегеля відповідає формі початок-розділення-єдність філософії Об’єднання. Гегелівська діалектика повернення та завершення у філософії Об’єднання відповідає спіральному руху розвитку в природі через дію віддавання та приймання, зосереджену на меті творення, а в історії відповідає законам відтворення та відновлення. Гегель намагався знайти ідею через природу, а філософія Об’єднання символічно виявляє Первісний образ (Божественний образ і природу) через усе суще. Отже, пантеїстичний характер Гегеля можна подолати за допомогою теорії панбожественного образу у філософії Об’єднання — погляду, згідно з яким Божественний образ проявляється в усіх предметах творіння.

3.3. Марксистська логіка

Як згадувалося вище, щоб залагодити лінгвістичні суперечки, які виникли в ідеологічних колах колишнього Радянського Союзу, Сталін опублікував статтю під назвою «Марксизм і питання мовознавства», в якій він дійшов висновку, що мова не належить до надбудови і не має класового характеру. Так нарешті було визнано закони тотожності та суперечності формальної логіки. Проте вони визнавалися лише законами мислення, а не законами розвитку об’єктивного світу. Попри визнання того, що мислення дотримується законів тотожності та суперечності, логіка, згідно з якою розвиток об’єктивного світу дотримується закону протиріччя (закону єдності та боротьби протилежностей), як і раніше, вважалася справедливою. Це тому, що формальна логіка має справу лише з мисленням, а не зі світом природи. Таким чином, виникає апорія, через яку руйнується початкове твердження матеріалістичної діалектики про те, що «мислення є відображенням об’єктивного світу» ¹⁷. Іншими словами, після публікації статті Сталіна закон об’єктивного світу (закон протиріччя) і закон мислення (закон тотожності) увійшли в матеріалістичній діалектиці в суперечність один з одним. На противагу цьому філософія Об’єднання стверджує, що можливість розвитку (мінливість) і незмінність об’єднані як в об’єктивному світі, так і в мисленні.

Мислення (або пізнання) на стадії розсудку здебільшого зберігає самоідентичність. Це тому, що пізнання на цьому етапі завершується шляхом зіставлення «чуттєвого змісту», який надходить із зовнішнього світу, із внутрішніми «прототипами». На раціональній стадії, однак, мислення набуває аспекту розвитку. Водночас, оскільки розвиток мислення має поетапний характер, воно також виявляє аспект завершеності (тобто аспект збереження самоідентичності) на кожному з етапів. Відповідно у філософії Об’єднання визнаються також закони тотожності та суперечності.

Так чи інакше, що для матеріалістичної діалектики означає визнання формальної логіки, тобто законів тотожності та суперечності? Початково основним аргументом матеріалістичної діалектики було те, що предмети безперервно лише змінюються та розвиваються. Однак той факт, що матеріалістична діалектика пізніше визнала закони тотожності та суперечності, означає, що вона хоча б у мисленні прийшла до ствердження незмінності. Це означає трансформацію, перегляд або крах діалектики. Водночас це доводить правоту філософії Об’єднання, яка розуміє предмети в єдності аспектів самоідентичності та розвитку.

3.4. Символічна логіка

Доцільно прагнути точності або строгості в мисленні, і немає жодних причин протистояти символічній логіці. Однак математична точність сама по собі не дозволяє повністю описати людське мислення.

Коли внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан вступають у Первісному образі в дію віддавання та приймання, формується Логос. Оскільки внутрішній хьонсан при цьому містить закони й математичні принципи, Логос, сформований через дію віддавання та приймання, також набуває математичної природи, і відтак математична природа проявляється у всьому сущому, створеному через Логос. Тому науковці можуть вивчати природу за допомогою математики.

Людське мислення базується на Логосі. Тож йому, природно, властива математичність. Іншими словами, бажано, щоб мислення здійснювалося з математичною точністю. Тут визнається доцільність символічної логіки для математичного опису мислення.

Однак тут є момент, який слід узяти до уваги: центром дії віддавання та приймання між внутрішнім сонсан і внутрішнім хьонсан є Шімджон. Це означає, що при формуванні Логосу (Слова) Шімджон займає вищу позицію, ніж розум або математичні принципи. Тому первісно людина є не тільки істотою логосу (розуму та закону), але, більш фундаментально, істотою пафосу (шімджон та емоцій). Іншими словами, навіть коли мислення позбавлене ​​математичної строгості, якщо воно містить любов або емоції, намір мовця достатньою мірою передається співрозмовникові.

Наприклад, коли людина бачить полум’я та кричить «Вогонь!», з точки зору граматики незрозуміло, вона має на увазі пожежу чи вогнище. Але якщо звернення містить емоції термінового прохання про допомогу в безвихідній ситуації, то його сенс одразу стає очевидним, навіть якщо словам бракує граматичної точності.

Людина первісно поєднує в собі логос і пафос. Якщо людина наслідує тільки логос, вона має лише половину своєї цінності. За наявності самого розуму людина не може вважатися повноцінною; лише тоді, коли вона поєднує раціональний та емоційний аспекти, проявляється її цілісна людська природа. Інколи неточна мова може, навпаки, виявитися більш людською. Іншими словами, хоча мисленню властивий аспект, що вимагає точності, не можна стверджувати, що людина завжди має висловлюватися точно та логічно.

Якщо розглянути слова Ісуса, записані в Біблії, ми побачимо багато нелогічних аспектів. Тоді чому його слова є такими великими? Тому що в них міститься Божа любов. Отже, навіть коли мова людини не зовсім відповідає логіці, якщо вона належним чином включить у свою мову елементи пафосу, її сенс може бути достатньою мірою донесений до співрозмовника.

3.5. Трансцендентальна логіка

Кант стверджував, що пізнання та мислення відбувається тоді, коли об’єкт пізнання «конструюється» шляхом поєднання «чуттєвого змісту» об’єкта та апріорних «форм мислення» людського розсудку. Проте з погляду філософії Об’єднання «об’єкт пізнання» має не тільки (чуттєвий) зміст, але й форму (форми існування), а «суб’єкт пізнання» має не тільки форму (форми мислення), але й зміст (образи змісту). Самі апріорні форми та чуттєвий зміст, про які говорив Кант, не гарантують істинності мислення про об’єкт. На відміну від цього, у філософії Об’єднання з необхідного зв’язку між людиною і всім сущим виводиться відповідність між законами й формами мислення та законами й формами об’єктивного світу, що гарантує істинність мислення про об’єкт.

3.6. Порівняння логіки Об’єднання і традиційних систем логіки

Для порівняння в таблиці 10.1 в систематизованому вигляді наводяться характеристики логіки Об’єднання, формальної, діалектичної і трансцендентальної логіки.

Таблиця 10.1. Порівняння логіки Об’єднання і традиційних систем логіки