У мистецькій діяльності є кілька пар взаємодоповнювальних аспектів (елементів), як-от: творчість і оцінка, зміст і форма, універсальність та індивідуальність, вічне й тимчасове тощо. Ці взаємодоповнювальні аспекти (елементи) за своєю суттю не розділені, а об’єднані. Однак у мистецькій діяльності до сьогоднішнього дня була тенденція відокремлювати ці взаємодоповнювальні елементи або підкреслювати лише один із них. Тому теорія мистецтва філософії Об’єднання прояснює природу єдності цих взаємодоповнювальних аспектів.
7.1. Єдність творчості й оцінки
Зазвичай вважається, що творчістю займаються митці, а оцінкою — звичайні люди. Проте з погляду філософії Об’єднання обидва види діяльності є лише двома приводами для володарювання. Для того, щоб володарювати над усім сущим, потрібні два взаємодоповнювальні аспекти — пізнання та практика, а пізнання та практика, які відбуваються на основі емоційної функції, відповідають якраз оцінці та творчості в мистецтві. Пізнання і практика утворюють два паралельних ланцюги дії віддавання та приймання між суб’єктом (людиною) та об’єктом (усім сущим), тому не може бути практики без пізнання, і не може бути пізнання без практики. Відповідно не може бути оцінки без творчості, і не може бути творчості без оцінки.
Митець оцінює свій твір у процесі творчості. Крім того, поціновувач теж творить, оцінюючи твір. Під творчістю в процесі оцінки мається на увазі додаткове творення шляхом суб’єктивної дії, про яку говорилося вище.
7.2. Єдність змісту і форми
Деякі школи, як-от класицизм, акцентували увагу на формі, тоді як інші ігнорували форму і віддавали перевагу змісту. Але оскільки зміст і форма у творі мистецтва перебувають у стосунках сонсан і хьонсан, первісно вони мають бути єдиними. Іншими словами, внутрішній зміст твору — мотив, мета, тема й концепція, і його форма, в якій вони виражені за допомогою матеріалів, мають добре відповідати одне одному. Японський естетик Цутому Ідзіма сказав: «Форма — це фактично форма змісту, а зміст — це не що інше, як зміст форми»17. Це означає, що зміст і форма єдині.
7.3. Єдність універсальності та індивідуальності
Так само як у всьому сущому об’єднані універсальність та індивідуальність, єдність універсальності та індивідуальності проявляється і в мистецтві. Насамперед сам митець — це єдність універсальності та індивідуальності. Кожен митець має унікальну особистість і водночас належить до певної школи або володіє творчими методами, загальними для певного регіону чи епохи. Перше характеризує індивідуальність, а друге — універсальність.
Таким чином, оскільки сам митець поєднує універсальність та індивідуальність, у його творах теж неминуче проявляється єдність універсальності та індивідуальності. Інакше кажучи, у творі мистецтва індивідуальна краса та універсальна краса проявляються в єдності.
У культурі теж універсальність та індивідуальність проявляються в єдності. Іншими словами, культура певного регіону має характерні риси цього регіону і водночас має також риси, спільні з культурою ширшого регіону, до якого вона належить. Наприклад, статуя Будди в печері Соккурам у Кореї є типовою для культури Сілла, але також відомо, що вона містить елементи міжнародного мистецтва Гандхари, яке поєднує в собі грецьке мистецтво та буддійську культуру. Іншими словами, у цій статуї Будди об’єднані національні елементи (мистецтво Сілли) і міжнародні елементи (мистецтво Гандхари), тобто об’єднані індивідуальність та універсальність.
Тут постає питання стосунків між національною культурою та культурою Об’єднання. Кожен народ має свою традиційну культуру, і питання полягає в тому, як ставитися до традиційної національної культури, щоб надалі сформувати культуру Об’єднання. Марксистська теорія мистецтва стверджувала партійність мистецтва; за цією теорією мистецтво є частиною надбудови, тож вона нехтувала традиційними національними культурами. Однак уніфікаціонізм формує єдину культуру, зберігаючи національну культуру кожного народу. Іншими словами, культура Об’єднання формуватиметься через універсальну релігію й мистецтво вищого рівня, водночас зберігаючи сутність різних національних культур, кожна з яких має свою індивідуальність.
7.4. Єдність вічного й тимчасового
Кожен предмет творіння поєднує в собі статичну «чотирьохпозиційну основу, що зберігає ідентичність», і динамічну «чотирьохпозиційну основу для розвитку», а отже, утворює єдність незмінності й мінливості. Незмінність тут означає вічне, а мінливість означає тимчасове. Відповідно слова, що кожен предмет творіння утворює єдність незмінності й мінливості, означають, що все суще утворює єдність вічного й тимчасового. Аналогічно і в творах мистецтва вічні й тимчасові елементи теж перебувають у єдності.
Наприклад, на картині Мілле «Анжелюс» зображено церкву, селянина з дружиною, які моляться, та сільський пейзаж. Тут можна виявити єдність вічних і тимчасових елементів. Церква та образ людей, занурених у молитву, належать вічному, що перевершує час, а сільський пейзаж та одяг подружжя належать тому періоду, тобто тимчасовому.
Іншим прикладом можуть бути квіти, що стоять у вазі. Квіти ставили у вазу ще з давніх часів, але спосіб їх аранжування й сама ваза є унікальними для кожної епохи. Відповідно єдність вічного й тимчасового проявляється і у квіткових композиціях. Краса твору вражає ще більш, якщо оцінювати його, відчуваючи «момент у вічності» або «вічність у моменті», як описано вище.