Оцінка твору мистецтва є формою дії віддавання та приймання, відповідно тут також є вимоги, яким мають відповідати як суб’єкт (поціновувач), так і об’єкт (твір). Спочатку розглянемо вимоги, яким повинен відповідати суб’єкт.
6.1. Вимоги до суб’єкта
Насамперед вимогою типу сонсан є те, що поціновувач повинен мати активний інтерес до твору мистецтва. Ґрунтуючись на активному інтересі, потрібно спокійно споглядати й обмірковувати твір із прагненням насолодитися його красою. Іншими словами, варто відкинути відволікаючі думки й дивитися на твір із ясною душею. Для цього потрібно, щоб духовна й фізична душа перебували в гармонії, тобто щоб між ними був суб’єктно-об’єктний зв’язок, зосереджений на шімджон. Встановити суб’єктно-об’єктний зв’язок між духовною та фізичною душею означає поставити прагнення таких цінностей, як істина, добро і краса, на перше місце, а прагнення фізичних цінностей — на друге.
Далі поціновувач повинен мати певний рівень освіченості, смак, філософію, індивідуальність тощо. Крім того, потрібно розуміти аспект сонсан автора твору, тобто його мотив (мету), тему, концепцію, філософію, а також історичне та соціальне середовище. Розуміти твір для поціновувача означає підлаштувати свій власний сонсан під сонсан твору. Адже таким чином поціновувач може підвищити схожість (подібність) із твором.
Наприклад, якщо ви хочете глибоко оцінити роботи Мілле, вам потрібно зрозуміти соціальне середовище того часу. Під час Лютневої революції 1848 року Франція була охоплена атмосферою соціального бродіння, але, як відомо, Мілле виявляв неприязнь до цієї атмосфери. Його дуже приваблювало просте життя селян, які співіснують разом із природою, і він намагався зобразити їхнє життя таким, яким воно є15. Якщо ви знатимете душевний стан Мілле, то ще глибше відчуєте красу його картин.
Крім того, щоб підвищити схожість із твором, поціновувач під час оцінки залучається до додаткового творення шляхом суб’єктивної дії. Суб’єктивна дія означає, що поціновувач додає свої суб’єктивні елементи до об’єкта (твору), таким чином він суб’єктивно додає нову цінність до цінності, яку створив автор, і насолоджується об’єднаною цінністю об’єкта. Суб’єктивна дія відповідає поняттю емпатії (Einfühlung) у Теодора Ліппса (1851—1914)16. Скажімо, у виставах чи фільмах актори під час виконання ролі іноді вдають, що плачуть. Однак глядачі можуть подумати, що актор насправді засмучений до сліз, і плачуть разом із ним. Це пов’язано з тим, що глядачі оцінюють об’єкт суб’єктивно, проєктуючи власні емоції на актора. Це приклад емпатії, тобто суб’єктивної дії. Завдяки суб’єктивній дії глядач сильніше об’єднується з твором і відчуває глибшу радість.
Потім поціновувач узагальнює гармонію різних фізичних елементів, виявлених через споглядання, і пов’язує цю загальну об’єднану гармонію із сонсан (концепцією) автора, який знаходиться у творі. Іншими словами, він виявляє у творі гармонію сонсан і хьонсан.
Нарешті, розгляньмо «вимоги типу хьонсан», тобто «фізичні вимоги» до суб’єкта (поціновувача). Поціновувач повинен мати здорові органи зору й слуху, нерви та мозок. Хоча краса є аспектом сонсан, для її оцінки потрібно мати фізичне тіло у здоровому стані, адже людина поєднує в собі як сонсан, так і хьонсан.
6.2. Вимоги до об’єкта
Вимоги, яким повинен відповідати об’єкт (твір), насамперед означають, що елементи краси, тобто фізичні елементи (компоненти), мають перебувати в гармонії, зосередженій на меті творення. Крім того, мають гармоніювати сонсан (мотив, мета, тема, концепція) і хьонсан (фізичні елементи) твору.
Твір мистецтва — це готовий (завершений) виріб, виставлений для оцінки, тому поціновувач не може змінювати стан твору за власним бажанням. Проте, як зазначено вище, поціновувач може збільшити свою схожість із твором за допомогою суб’єктивної дії. Крім того, щоб створити зручнішу атмосферу для оцінки, під час експонування робіт важливо належним чином підготувати середовище — місце, фон та освітлення.
6.3. Судження про красу
Ґрунтуючись на Принципі, згідно з яким «цінність визначається у взаємодоповнювальних стосунках (стосунках дії віддавання та приймання) суб’єкта й об’єкта», краса оцінюється (визначається) на основі дії віддавання та приймання між суб’єктом (поціновувачем) і об’єктом (твором), які відповідають наведеним вище умовам оцінки. Іншими словами, краса оцінюється і визначаються, коли бажання поціновувача виявити красу задовольняється емоційним стимулом, який надходить від твору. Емоційний стимул від твору означає, що елементи краси твору стимулюють емоційну функцію суб’єкта. Отже, краса як така не існує об’єктивно: лише коли елементи краси твору стимулюють емоційну функцію поціновувача і поціновувач оцінює його як красивий, ці елементи краси актуалізуються.
Далі розглянемо різницю між судженням про красу та судженням у пізнанні. Судження в пізнанні здійснюється шляхом зіставлення суб’єкта (внутрішніх елементів — прототипів) і об’єкта (зовнішніх елементів — чуттєвого змісту). Судження про красу (естетичне судження) теж встановлюється на основі зіставлення суб’єкта й об’єкта. Якщо на етапі зіставлення задіяна інтелектуальна функція, має місце пізнання, а якщо задіяна емоціональна функція, має місце естетичне судження. Іншими словами, якщо гармонія фізичних елементів об’єкта сприймається інтелектуально, це є пізнання, а якщо вона сприймається емоційно, це є естетичне судження (Рис. 7.4). Однак, оскільки інтелектуальні й емоційні функції не є повністю відокремленими, естетичне судження зазвичай супроводжується пізнанням. Наприклад, таке «естетичне судження», як «ця квітка красива», супроводжується пізнанням, що «це — квітка». Зв’язок між ними графічно зображено на рисунку 7.4.
Рис. 7.4. Естетичне судження та пізнання