Наприкінці розглянемо етичні погляди Канта й Бентама, які представляють Новий час, та основні положення етики аналітичної філософії й прагматизму, які представляють сучасність, і дослідимо їхній зміст із точки зору філософії Об’єднання.
4.1. Кант
4.1.1. Етичні погляди Канта
У «Критиці практичного розуму» Іммануїл Кант (1724—1804) стверджував, що справжнім моральним законом повинен бути не гіпотетичний імператив (hypothetischer Imperativ), який каже «Роби щось для досягнення певної мети», а категоричний імператив (kategorisher Imperativ), який беззастережно каже «Роби щось». Наприклад, він стверджував, що має бути не умовний імператив, який каже «Будь чесним, щоб називатися хорошою людиною», а безумовний імператив, який каже «Будь чесним». Категоричний імператив встановлюється (формулюється) практичним розумом. Цей практичний розум віддає наказ нашій волі (такий практичний розум називається «законодавцем»). Воля, яка отримала наказ практичного розуму, є доброю волею. І ця добра воля спонукає до дії.
Кант описував основний закон моралі таким чином: «Поводься так, щоб максима твоєї волі завжди могла водночас мати силу принципу загального законодавства» 3. Максима (Maxime) тут стосується принципу практики, який суб’єктивно визначається індивідом, і, згідно з Кантом, слід діяти так, щоб такий суб’єктивний принцип (тобто максима) мав універсальне застосування. Кант визначав речі, які є універсально істинними, без протиріч, як-от закони природи, як добро, а речі, які не є такими, як зло.
Кант сказав, що моральний закон, який міститься всередині людини, приходить до нас як голос обов’язку. Він писав: «Обов’язку! Ти піднесене, велике слово, у тобі немає нічого приємного, що лестило б людям, ти вимагаєш тільки підпорядкування… ти встановлюєш закон, який сам по собі проникає в душу і навіть проти волі може здобути повагу до себе»4. Тобто мораль, за Кантом, це мораль обов’язку.
Кант також стверджував, що для того, щоб добра воля нічим не регулювалася, потрібно постулювати свободу; доки недосконалі люди прагнуть досконало реалізувати добро, потрібно постулювати безсмертя душі; коли людина прагне досконалого добра чи найвищого блага, щоб узгодити його зі щастям, потрібно постулювати існування Бога. Таким чином, Кант визнавав існування душі та існування Бога як постулати (Postulat) практичного розуму.
4.1.2. Етичні погляди Канта з точки зору філософії Об’єднання
Кант розрізняв чистий розум (теоретичний розум) і практичний розум. Призначення чистого розуму — пізнавати, а призначення практичного розуму — визначати волю і керувати діями. Оскільки в Канта чистий розум відокремлений від практичного, неминуче порушується питання про те, чому вчинок, що спонукається категоричним імперативом, є добрим. Адже щоб вирішити, є певний вчинок добрим чи ні, потрібно з’ясувати результат цього вчинку. Однак Кант казав, що будь-яка дія, викликана категоричним імперативом, вважається доброю незалежно від її результатів.
Припустимо, людина А випадково зустрічає на дорозі людину Б, яка страждає від фізичного болю, отримує зсередини категоричний імператив «Допоможи Б» і намагається відвезти Б до лікарні. Проте не виключена можливість, що людина Б не хоче бути в боргу перед іншими, тому може відмовитися від допомоги та поїхати в лікарню сама. Однак людина А, яка хотіла допомогти за наполяганням категоричного імперативу, що виходить від практичного розуму, буде цілком задоволена. Іншими словами, А безумовно вважатиме свій вчинок добрим, тоді як Б вважатиме цей учинок небажаним і не сприйматиме його за добро.
Таким чином, Кант не бере до уваги результат, а задовольняється лише добрим мотивом, і така його позиція не відповідає здоровому глузду щодо поняття добра. Це ускладнення (апорія) виникає тому, що Кант відокремив чистий розум від практичного розуму, тобто пізнання від практики. Насправді ж чистий розум і практичний розум не відокремлені один від одного: розум — єдиний. На практиці ми діємо відповідно до одного й того самого розуму, враховуючи результат своїх дій.
Кантівське поняття морального закону викликає певні питання: що є критерієм універсалізації суб’єктивних максим і яким чином така універсалізація стає можливою? Крім того, з одного боку, Кант сказав, що щастя буде реалізовано, коли люди стануть морально досконалими, а з іншого боку, він сказав, що дії, націлені на щастя, не можна назвати добрими, оскільки вони гіпотетичні. Знаючи, що люди прагнуть щастя, Кант уважав, що не можна діяти з метою щастя. Він також назвав щастя станом, за якого людина постулює Бога й досконало практикує добро.
Ці слабкі місця теорії Канта пов’язані з його незнанням Божої мети творення. Для нього будь-яка мета безумовно самолюбна, егоїстична. Згідно з філософією Об’єднання, мета творення включає загальну мету та індивідуальну мету, і людині призначено прагнути індивідуальної мети, віддаючи пріоритет загальній меті. Але він уважав усі цілі індивідуальними. В результаті Кант дискредитував будь-яку мету, а критерій його морального закону став неоднозначним.
Кант заявляв, що для утвердження морального закону потрібно постулювати безсмертя душі та існування Бога. Але, з іншого боку, в «Критиці чистого розуму» Кант виключав Бога і душу, кажучи, що їх неможливо пізнати, тому що вони позбавлені чуттєвого змісту. Тут теж є апорія у філософії Канта. Він постулював Бога, але його Бог є лише гіпотетичним, а не істинним чи реально існуючим Богом. Таким чином, його Бог не був тим Богом, якому можна довіряти і на якого можна покладатися.
Крім того, критерієм добра Кант уважає лише почуття обов’язку, яке ґрунтується на практичному розумі. Обов’язок сам по собі холодний. Відповідно кантівський світ добра — це холодний світ обов’язку; він схожий на казарму, в якій панує тільки холодна дисципліна. З погляду філософії Об’єднання, обов’язок і дисципліна не можуть бути самоціллю. Адже ціль полягає в реалізації істинної любові, а обов’язок і дисципліна є лише засобами для реалізації істинної любові.
4.2. Бентам
4.2.1. Етичні погляди Бентама
Джеремі Бентам (1748—1832) у своїх поглядах на добро і зло виходив з передумови: «Природа поставила людство під початок двох верховних панів — болю та задоволення. Саме вони і тільки вони вказують нам, що ми маємо робити, і визначають, що ми робитимемо» 5. Таким чином, Бентам захищав «принцип корисності» (principle of utility), згідно з яким критеріями добра і зла є задоволення і біль.
Бентам вираховував задоволення й біль кількісно, розглядав як добро будь-який вчинок, що приносить найбільше задоволення, і взяв за принцип «найбільше щастя найбільшої кількості» (the greatest happiness of the greatest number). З приводу того, що приносить людям задоволення, а що — біль, він писав: «Є чотири різні джерела… фізичне, політичне, моральне та релігійне» 6. Найфундаментальнішим із них він уважав фізичне джерело, оскільки лише фізичне задоволення і біль можна об’єктивно обчислити. Його найбільшим бажанням було те, щоб якомога більше людей отримали рівномірну частку матеріальних благ.
На відміну від Канта, який обстоював чисте добро, яке не обмежується ні метою, ні матеріальною вигодою, Бентам стверджував, що вчинки людини можна назвати добрими, тільки якщо вони несуть людям максимум щастя. Зокрема, він займав активну позицію щодо прагнення матеріального щастя. На його ідеї справила вплив промислова революція у Великій Британії.
Філософія Бентама вплинула на багатьох мислителів, серед яких і соціалістичний діяч Роберт Оуен (1771—1858). Оуен взяв за основу своїх ідей принцип Бентама про «найбільше щастя для найбільшої кількості людей» і під впливом ідей французького Просвітництва та матеріалізму розгорнув рух за покращення середовища. Він уважав, що оскільки людина є продуктом середовища, то з поліпшенням середовища вдосконалюється і характер людини, на підставі чого буде реалізовано щасливе суспільство. Щоб реалізувати цей ідеал, Оуен переїхав до США та побудував у штаті Індіана комуну «Нова гармонія». Його зусилля, однак, зазнали невдачі через внутрішні чвари між його колегами.
Під впливом такого соціалістичного руху утилітаристи розгорнули діяльність за соціальні реформи. Вони сприяли таким рухам, як-от: за реформу законів про вибори, за реформу законів про бідних, за спрощення процедури судочинства, за скасування правил посіву, за звільнення рабів у колоніях, за розширення виборчих прав, за поліпшення побутових умов працівників тощо і, таким чином, зробили великий внесок у пом’якшення протиріч капіталістичного суспільства.
4.2.2. Етичні погляди Бентама з точки зору філософії Об’єднання
На відміну від Канта, який обстоював «добро як обов’язок», Бентам стверджував, що добрий вчинок сам по собі приносить людям щастя. У цьому думка Бентама збігається з філософією Об’єднання. Однак його погляд на те, що щастя криється в матеріальному задоволенні, відрізняється від філософії Об’єднання. Бо матеріальне задоволення не приносить людині істинного щастя. Справді, сьогодні в розвинених країнах багато хто має матеріальний достаток, але мало хто визнає себе щасливим. Це тому, що разом із матеріальним процвітанням зростає соціальний безлад і злочинність, через що страждає багато людей. Це свідчить про те, що істинне щастя не може бути реалізоване за допомогою утилітаризму.
З точки зору філософії Об’єднання, ідеї Бентама стосувалися відновлення середовища. Задля реалізації ідеального суспільства потрібно відновити як людей, так і середовище. Тому, з провіденційної точки зору, з наближенням часу Другого пришестя поява подібних ідей була неминуча.
Можна сказати, що на відміну від Бентама, ідеї Канта були спрямовані на відновлення людей. Одначе, як зазначалося раніше, утилітаризм виявив свою неспроможність у реалізації щастя людства. Ідеї комунізму, який виник пізніше, також стосувалися відновлення середовища, але він пішов у неправильному напрямку, звернувшись до насильницької революції. У результаті замість того, щоб створити щасливе суспільство, він приніс людям нещастя. Істинне людське щастя вимагає об’єднання духовного та матеріального щастя. Відповідно істинне щастя може бути реалізовано лише тоді, коли буде встановлено еталон добра, який дасть змогу розв’язувати в єдності як духовні, так і матеріальні проблеми, з якими стикаються люди.
4.3. Аналітична філософія
4.3.1. Етика аналітичної філософії
Стверджуючи, що завдання філософії не в тому, щоб установити певний світогляд, аналітична філософія намагається зробити філософію своєрідною науковою дисципліною за допомогою логічного аналізу мови. Аналітична філософія представлена Кембриджською аналітичною школою з такими вченими, як Джордж Мур (1873—1958), Бертран Рассел (1872—1970) і Людвіг Вітгенштайн (1889—1951), Віденською школою логічного позитивізму з такими науковцями, як Моріц Шлік (1882—1936), Рудольф Карнап (1891—1971) і Альфред Еєр (1910—1971), а також Британською школою буденної мови.
До характерних етичних теорій аналітичної філософії можна віднести етичний інтуїціонізм (intuitionism) Мура та емотивізм (emotive theory) Шліка та Еєра. Згідно з Муром, добро — це те, що неможливо визначити. Він говорить так: «Добро» — таке ж просте поняття, як і поняття «жовтий»: як неможливо комусь, хто ще не знає, що таке жовтий, пояснити, що це таке, так неможливо в аналогічній ситуації пояснити, що таке добро» 7. Далі він говорить: «На запитання «Що таке добро?» я відповім, що добро — це добро, і на цьому все»8. Мур стверджував, що добро можна осягнути лише інтуїцією. Для нього оціночні судження є повністю незалежними від фактичних суджень.
Згідно зі Шліком та Еєром, добро є не чим іншим, як словом, яке виражає суб’єктивне відчуття, і квазіпоняттям, яке неможливо об’єктивно перевірити. Відповідно етичне твердження «красти гроші — це погано» є не чим іншим, як вираженням емоції морального несхвалення мовця, і воно не є ні істинним, ні хибним.
4.3.2. Етика аналітичної філософії з точки зору філософії Об’єднання
По-перше, характерною рисою погляду аналітичних філософів на етику є те, що вони відокремлюють фактичні судження від оціночних суджень. Однак, із точки зору філософії Об’єднання, як судження про факт, так і судження про цінність є об’єктивними, і їх можна розглядати як дві сторони однієї медалі. Оскільки судження про факт стосується явища, яке будь-хто може розпізнати за допомогою чуттів, його об’єктивність легко визнається. І навпаки, судження про цінність обстоюється обмеженою кількістю, наприклад віруючих чи філософів і, як правило, не повністю всім зрозуміле, що створює враження, ніби воно є суб’єктивним. Та коли духовний рівень людей підвищиться і всі чітко зрозуміють закон цінності, який діє по всьому Всесвіту, ціннісні судження також отримають загальне визнання.
Природнича наука до цього дня шукала причинно-наслідкові зв’язки між речами, маючи справу лише з фактичними судженнями. Однак сьогодні наука дійшла до того моменту, коли вже неможливо фундаментально зрозуміти природні явища шляхом виявлення причинно-наслідкових зв’язків. Сьогодні вчені задаються питаннями про значення або причину природних явищ, а це означає, що, крім фактичних суджень, їм потрібні також оціночні судження. Філософія Об’єднання стверджує, що факти і цінності мають розглядатися як одне ціле, тобто наукові та етичні завдання повинні вирішуватися в єдності.
По-друге, характерною рисою прихильників аналітичної філософії є те, що вони розглядають добро як щось, що неможливо визначити, або як квазіпоняття. Проте, з погляду філософії Об’єднання, добро піддається чіткому визначенню. Іншими словами, у людей є чітка мета втілення любові Бога через сімейну чотирьохпозиційну основу, і всі вчинки любові, які узгоджуються з цією метою, оцінюються вольовою функцією душі як добро. І оскільки таке добро оцінюється на основі реальних фактів (вчинків), то цінність і факти не можна розділяти.
4.4. Прагматизм
4.4.1. Етика прагматизму
Прагматизм і аналітична філософія стоять на однаковій основі в тому сенсі, що обидві виключають метафізику та надають значення емпіричному, науковому знанню. Ідеї прагматизму, які розвивав Чарлз С. Пірс (1839—1914), були популярно викладені Вільямом Джеймсом (1842—1910).
Згідно з Джеймсом, «те, що працює (works), є істинним». Наприклад, припустимо, що хтось завітав до вас, стукає у двері і ви думаєте, що до вас прийшов пан К. Але вашу думку можна назвати істинною тільки в тому разі, коли ви відчиняєте двері і бачите, що прийшов справді пан К. Тобто знання, перевірені дією, є істиною. Іншими словами, істина визначається тим, має вона робочу цінність (working value) чи ні. Джеймс писав: «Істинність ідеї не є фіксованою якістю, властивою цій ідеї… Ідея стає істинною в результаті подій. Її істинність фактично є подією, процесом: процесом самоперевірки, підтвердження. Її правильність є процесом підтвердження цієї правильності. Ефективність істини — це процес, що робить істину ефективною» 9.
Цей критерій істини є також критерієм цінності та критерієм добра. Таким чином, певне етичне твердження не потребує теоретичного доказу; воно сприймається як істинне і добре в тому разі, якщо приносить задоволення чи душевний спокій. Отже, добро — це не щось абсолютне й незмінне, а те, що переглядається й поліпшується щодня на основі досвіду всього людства.
Прагматизм отримав удосконалення в працях Джона Дьюї (1859—1952). Дьюї проповідував інструменталізм (instrumentalism), стверджуючи, що інтелект впливає на майбутній досвід як інструмент, тобто він є засобом для ефективного опрацювання проблем. На відміну від Джеймса, який визнавав релігійну істину, Дьюї розглядав лише явища повсякденні, повністю виключивши метафізичне мислення.
Такий спосіб мислення Дьюї випливає з уявлення про людину як про живу істоту або організм. Жива істота перебуває в постійній взаємодії з довкіллям, але якщо вона потрапляє в нестабільний стан, то намагається вирватися з нього та перейти до стабільного стану. Згідно з Дьюї, інструментом, який при цьому використовується, є інтелект, а створення на основі такого інтелекту суспільства достатку й щастя — це добрий вчинок.
Дьюї вважав наукове пізнання і ціннісне пізнання однорідними. Адже він вірив, що якщо люди будуть діяти раціонально, використовуючи свій інтелект, неодмінно настане благий стан. Там немає поділу на факти і цінності. Добро — це те, що реалізується шляхом поступового збільшення знань, коли ми відповідаємо на вимоги життя, щоб задовольнити свої бажання, тому він заперечував наявність якогось остаточного добра, яке можна одразу розпізнати. Для нього й поняття добра було лиш інструментом або засобом ефективного опрацювання проблем. Він говорить так: «Моральний принцип — це не наказ діяти або утримуватися від дій певним чином; це інструмент для аналізу якоїсь особливої ситуації, причому правильність чи неправильність визначається ситуацією загалом, а не правилом як таким» 10.
4.4.2. Етика прагматизму з точки зору філософії Об’єднання
Джеймс говорив, що істинним і цінним є лише те, що працює чи приносить користь. Це означає, що він підпорядковував знання та цінності повсякденному життю. Однак, із точки зору філософії Об’єднання, підпорядкування знань та цінностей повсякденному життю, зосередженому на їжі, одязі та житлі, це перевернутий спосіб мислення. Повсякденне життя з його атрибутами (їжею, одягом і житлом) має ґрунтуватися на цінностях істини, добра і краси, а останні, у свою чергу, мають ґрунтуватися на меті творення. Мета творення полягає в реалізації істинної любові (любові Бога). Відповідно дії, які узгоджуються з метою творення, є добром, проте корисні для життя дії не обов’язково є добром. Звісно, якщо дія, яка корисна для життя, відповідає меті творення, вона є добром. Джеймс узяв за критерій істини та добра корисність для життя, проте слід шукати, навіщо існує життя і заради чого живуть люди.
Згідно з Дьюї, інтелект, як і поняття добра, є інструментами. Але чи правильно стверджувати, що інтелект — це інструмент? З погляду філософії Об’єднання, Логос формується через дію віддавання та приймання між внутрішнім сонсан і внутрішнім хьонсан, яка зосереджена на Шімджон (любові) або на меті. Внутрішній сонсан включає функції інтелекту, емоцій і волі, а внутрішній хьонсан — ідеї, поняття, математичні принципи й закон. Оскільки внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан перебувають у стосунках суб’єкта й об’єкта, внутрішній хьонсан можна розглядати як інструмент внутрішнього сонсан. Крім того, функції інтелекту, емоцій і волі, які є внутрішнім сонсан, можна назвати інструментами реалізації любові. Однак у Дьюї і інтелект, і поняття добра були тільки інструментами соціальних реформ.
Інструментальна теорія Дьюї не була б хибною, якби вона була зосереджена на Божій меті творення. Але поки вона має на меті просто достаток повсякденного життя, ця теорія не є правильною. Бо серед понять є такі, що можуть бути метою життя, але не можуть бути його засобами. Поняття добра якраз є не засобом життя, а його метою.
Дьюї також уважав, що, якщо наука розвиватиметься в напрямі покращення суспільства, то вона не матиме розбіжностей із цінностями. Однак розвиток науки не обов’язково узгоджується з цінностями. Розбіжностей між фактами та цінностями не буде лише тоді, коли наука матиме на меті здійснення мети творення — реалізацію любові Бога.