Онтологія — це теорія про те, як розуміти Бога або походження Всесвіту, і, як відомо, вона лежить в основі філософських та ідеологічних систем. Тому дороговказ, як справлятися з актуальними проблемами, здебільшого можна знайти в онтології. Далі буде коротко представлено основні положення кількох онтологій минулого та роз’яснено, який стосунок вони мали до актуальних проблем.
3.1. Погляди на Бога Блаженного Августина і Томи Аквінського
Августин розглядав Бога як дух і стверджував, що Бог створив світ, створивши матерію з нічого. Тома Аквінський, який успадкував від Арістотеля принцип форми та матерії, розглядав Бога як найвищу чисту форму, що не має матерії. Як і Августин, він вважав, що Бог створив світ із нічого.
Як таке розуміння Бога співвідноситься з актуальними проблемами? Оскільки цей погляд на Бога вважає дух первинним, а матерію — вторинною, виникла тенденція нехтувати реальністю матеріального світу й цінувати лише духовний світ, і зберігалася вона протягом тривалого часу. Тому в християнстві довгий час домінував погляд, який наголошував тільки на спасінні в потойбічному світі. Проте в реальному житті неможливо обходити увагою матеріальні речі. З цієї причини довгий час життя християн роздирало протиріччя: вони повинні були нехтувати матеріальним із точки зору віри, але водночас не могли не прагнути матеріального в практичному житті. Іншими словами, з християнським поглядом на Бога із самого початку було неможливо розв’язати актуальні проблеми на землі. Адже більшість земних проблем переплітаються з матеріальними питаннями.
Фундаментальні причини, чому християнський погляд на Бога не міг не зазнати невдачі в розв’язанні актуальних проблем, полягали в тому, що, по-перше, Бог розглядався лише як дух і джерелом матерії вважалося ніщо, а по-друге, мотив і мета творення були незрозумілими.
3.2. Теорія лі-ци
У Китаї за часів династії Сун неоконфуціанець Чжоу Дуньї (1017—1073) говорив, що Всесвіт походить з Великої межі (Тайцзі), а Чжан Цзай (1020—1077) — що з Великої порожнечі (Тайсю). Обидві вони стосуються ци як єдності інь та ян. Ци можна назвати матерією. Вона близька до матеріалізму.
Чен І (1033—1107) започаткував теорію лі-ци про те, що все суще складається з лі та ци; пізніше її значно популяризував Чжу Сі (1130—1200). Лі означає нематеріальну субстанцію, що лежить в основі явищ, а ци означає матерію. Чжу Сі вважав, що з-поміж лі та ци більш істотною є лі, і роз’яснював, що лі — це не лише закон неба та землі, але й закон усередині людини. Іншими словами, він уважав, що закон, якого дотримуються небо й земля, та етичний закон людського суспільства є проявами того самого лі.
У повсякденному житті, яке ґрунтувалося на цій системі поглядів, люди почали приділяти особливу увагу підтримуванню гармонії заради відповідності законам неба і землі, а також віддавати перевагу підтримуванню порядку на основі соціальної етики. Крім того, повністю покладаючись на волю законів, люди стали схильні ставитися байдуже до змін і хаосу в природі та суспільстві. Також виникла тенденція нехтувати творчим, суб’єктивним способом життя, який прагне панування над природою та розвитку суспільства, тобто люди почали зневажати шляхи активного реформування. Теорія лі-ци теж не змогла розв’язати актуальних проблем. Основна причина її неспроможності полягає в тому, що не було роз’яснення мотиву і мети виникнення всього сущого з Великої межі, з лі-ци.
3.3. Абсолютний дух Гегеля
Згідно з Г. Ф. Гегелем (1770—1831), початком Всесвіту є Бог — абсолютний дух. Бог є абсолютним духом і водночас Логосом і поняттям. Гегель вважав, що поняття (Логос) розвивається саме по собі через протиріччя відповідно до трьох стадій діалектичної форми розвитку — тези, антитези та синтезу. Поняття саморозвивається до стадії ідеї, а потім відчужується назовні (заперечується) і постає як природа. Усередині цієї природи ідея зрештою постає як людина за допомогою діалектичного розвитку; через цю людину ідея відроджується, а потім проходить кілька стадій розвитку і, нарешті, реалізує себе як абсолютний дух. Іншими словами, вона повертається до себе (абсолютного духу), звідки взяла початок. Отже, людська історія є процесом самореалізації поняття (Логосу).
Гегель вважав, що коли історія досягне стадії розумної держави, свободу буде реалізовано найвищою мірою, а людське суспільство стане найбільш раціональним. Згідно з цією гегелівською філософією, оскільки світ та історія є процесом самореалізації Логосу, людське суспільство має неминуче стати раціональним відповідно до діалектичної форми розвитку. Він вважав, що таким чином у Пруссії буде реалізовано розумну державу. Зрештою, він дійшов до того, що залишив ірраціональну реальність закону необхідності та сказав, що можна просто стояти осторонь.
Крім того, його погляд на природу як ідею у формі інобуття став своєрідним пантеїзмом 34, що ускладнювало розв’язання актуальних проблем. Більше того, він мав потенціал легко трансформуватися в атеїстичний гуманізм чи матеріалізм, а також породити теорію боротьби, як марксизм, адже протиріччя розглядалося як привід для розвитку. Іншими словами, філософія Гегеля зазнала невдачі в розв’язанні актуальних проблем прусського суспільства і призвела до появи атеїстичної філософії, такої як марксизм. Це тому, що він розглядав Бога як Логос і помилково розглядав творення як діалектичний саморозвиток.
3.4. Сліпа воля Шопенгауера
А. Шопенгауер (1788—1860) виступав проти раціоналізму Гегеля, вважаючи, що сутність світу ірраціональна і що це воля, яка діє сліпо без жодної мети і яку він назвав «сліпою волею до життя» (blinder Wille zu Leben). Під впливом цієї сліпої волі люди змушені жити в єдиному напрямку. Через це люди постійно блукають у пошуках чогось, не отримуючи задоволення від життя. Він вважав, що задоволення та щастя — це лише миттєвий досвід, а те, що насправді існує, — це самі невдоволення та біль, і цей світ, по суті, є «світом болю».
Така точка зору Шопенгауера неминуче породжувала песимізм. Він намагався врятуватися від світу агонії через художнє споглядання та релігійний аскетизм, але замість розв’язання актуальних проблем, це радше стало теорією втечі від реальності. Шопенгауер зазнав невдачі в розв’язанні актуальних проблем, бо, по-перше, він не знав справжнього змісту Божого творення та провидіння спасіння, а по-друге, він не знав, що цим земним світом править зло (сатана).
3.5. Воля до влади Ніцше
Шопенгауер говорив, що сутністю світу є сліпа воля до життя, і ставився до життя песимістично, тоді як Фрідріх Ніцше (1848—1900) говорив, що сутністю світу є «воля до влади» (Wille zur Macht), і мав позитивне ставлення до реальності. Згідно з Ніцше, сутністю світу є не сліпа воля, а сильна воля, яка хоче бути сильною і хоче панувати. Це його воля до влади. Він створив концепцію «надлюдини» як ідеального образу, який уособлює волю до влади, й наполягав на тому, що в прагненні стати надлюдиною люди мусять терпіти біль усього свого життя і витримати будь-яку долю. Водночас він заявив, що «Бог помер» і принципово заперечував християнство. Християнську мораль він сприймав як мораль рабів, яка жадає сильної руки, і вважав її ворожою суті життя.
Тож традиційні цінності він повністю відкидав. Більше того, ідея волі до влади була пов’язана в Ніцше з розв’язанням актуальних проблем за допомогою сили. Тому Гітлер, Муссоліні та інші використовували ідеї Ніцше для збереження влади. Іншими словами, Ніцше теж зазнав невдачі в розв’язанні актуальних проблем. Зайве говорити, що поразка Ніцше полягала в тому, що він заперечував істинного Бога. Він мав заперечити фальшивого Бога. Бог, якого він знав, був фальшивим, проте він заперечував навіть істинного Бога, тому не міг не зазнати невдачі від самого початку.
3.6. Діалектичний матеріалізм Маркса
Карл Маркс (1818—1883) стверджував, що з погляду діалектичного матеріалізму сутність світу — це матерія, і що світ розвивається через боротьбу суперечностей (протилежностей) у предметах. Відповідно він стверджував, що соціальні перетворення досягаються не силою релігії чи справедливості, а лише насильницьким поваленням матеріальних виробничих відносин (економіки) через класову боротьбу. Його теорія класової революції, заснована на діалектичному матеріалізмі, теж була способом розв’язання актуальних проблем.
Згідно з Марксом, люди є класовими істотами, що належать або до правлячого класу, або до поневоленого класу. Особистісна цінність людини визнається лише тоді, коли вона стає на бік поневоленого класу (пролетаріату) і бере участь у революції. У поглядах Маркса немає цінностей, які б дозволили поважати особистість як щось абсолютне, тому марксистські лідери могли без жодних докорів сумління жорстоко вбивати тих, хто не мав споживчої цінності в революції або тих, хто виступав проти неї.
На сьогодні комуністична система, заснована на марксизмі, остаточно розвалилася у Східній Європі та Радянському Союзі. Теорія класової революції Маркса, яка ґрунтується на діалектичному матеріалізмі, зазнала цілковитої невдачі в розв’язанні актуальних проблем. Причина цього полягає, по-перше, в тому, що він не знав істинного Бога і беззастережно Його заперечував, а по-друге, в тому, що він наполягав на насильницьких перетвореннях, ігноруючи небесний принцип, за яким насильство неодмінно породжує насильство.
3.7. Онтологія філософії Об’єднання
Як бачимо, залежно від того, як людина розуміє походження Всесвіту або атрибути Бога, її погляди на людину, суспільство та історію змінюються, і відповідно змінюються способи розв’язання актуальних проблем. Тому випливає висновок, що актуальні проблеми життя, суспільства та історії можуть бути правильно й фундаментально розв’язані шляхом визначення правильного погляду на Бога, правильної онтології.
Відповідно до онтології філософії Об’єднання, тобто теорії Первісного образу, найважливішим атрибутом Бога є Шімджон. Зосереджено на Шімджон, внутрішній сонсан (інтелект, емоції, воля) і внутрішній хьонсан (ідеї, концепції тощо) всередині сонсан залучені в дію віддавання та приймання, а також сонсан і хьонсан (матерія) залучені в дію віддавання та приймання. Так існує Бог. А коли на основі Шімджон визначається мета, дія віддавання та приймання переходить у розвиток і відбувається творення.
Однак традиційні онтології були зосереджені на розумі, волі, понятті чи матерії. Таким чином виник монізм, який говорить, що тільки дух або тільки матерія є субстанцією, і дуалізм, який говорить, що і дух, і матерія є субстанціями Всесвіту. З точки зору філософії Об’єднання онтології минулого не змогли правильно зрозуміти реальність Божих атрибутів, а також не змогли правильно виявити взаємний зв’язок між атрибутами.
Завдяки онтології філософії Об’єднання (теорії Первісного образу) було детально розкрито мотив і мету Божого творення, а також зміст кожного з атрибутів Бога; точно й конкретно представивши структуру цих атрибутів, було забезпечено встановлення критеріїв для фундаментального розв’язання актуальних проблем. Єдине, що тепер залишається, це щоб світові лідери знали їх та застосовували на практиці.