Первісний образ містить універсальний образ: сонсан і хьонсан та янсон і имсон, а також індивідуальний образ. Будучи подібним до цього Первісного образу, кожна первісна людина володіє універсальним образом (сонсан і хьонсан, янсон і имсон) та індивідуальним образом. Таку людину називають «істотою, яка має Божественний образ». Спочатку розглянемо аспекти сонсан і хьонсан.
1.1. Тіло з єдиними сонсан і хьонсан
Відображаючи Бога, людина є двоєдиною істотою душі й тіла, тобто істотою з єдиними сонсан і хьонсан. Людській природі притаманні сонсан і хьонсан чотирьох видів. По-перше, людина є субстанційним образом, який поєднує в собі все суще. У своїх сонсан і хьонсан людина містить елементи сонсан і хьонсан тварин, рослин і мінералів. По-друге, людина — це істота дуальних властивостей: духовного «я» і фізичного «я». По-третє, людина — це істота, в якій душа і тіло єдині. І нарешті, по-четверте, людина — істота, яка має дуальну душу. Її двоєдина душа складається з духовної і фізичної душі.
З точки зору того, що людина втратила первісну подобу, стосунки між духовною і фізичною душею (четвертий вид сонсан і хьонсан, згаданий вище) особливо важливі. Істота з єдиними сонсан і хьонсан, яка розглядається в цьому пункті, означає істоту з об’єднаною духовною і фізичною душею. Зв’язок між духовною і фізичною душею виражається, як зв’язок між сонсан і хьонсан, хоча й духовна душа, й фізична душа належать до душі (сонсан). Причина в тому, що духовна душа — це душа духовного «я» (сонсан), а фізична душа — це душа фізичного «я» (хьонсан), отже, зв’язок між духовною душею і фізичною душею такий самий, як і зв’язок між духовним «я» і фізичним «я».
Розглянемо функції духовної і фізичної душі. Функція духовної душі полягає в тому, щоб прагнути життя істини, добра, краси та любові, тобто ціннісного життя. Любов тут — це джерело життя й водночас основа істини, добра і краси. Відповідно життя істини, добра і краси, основою яких є любов, — ціннісне життя. Звичайно, один з аспектів ціннісного життя становлять особисті пошуки радості у здійсненні цінностей, проте важливіший його аспект — це прагнення принести радість іншим, здійснюючи ці цінності. Відповідно ціннісне життя — це життя любові заради інших, тобто життя любові заради сім’ї, народу, країни, людства і, зрештою, заради Бога. З іншого боку, функції фізичної душі полягають у тому, щоб забезпечити матеріальне життя, яке пов’язане з харчуванням, одягом, житлом та сексом. Матеріальне життя зосереджене на індивіді.
Первісно духовна і фізична душа перебувають у стосунках суб’єкта й об’єкта, оскільки духовне «я» — це суб’єкт, а фізичне «я» — це об’єкт. Таким чином, первісно фізична душа підкорялася духовній душі. Єдність духовної і фізичної душі складає людську душу. При цьому душа людини, в якій духовна душа є суб’єктом, а фізична душа — об’єктом, є «первісною душею». Те, що фізична душа підкоряється духовній душі, означає, що життя, в якому людина прагне реалізації цінностей, є первинним, а життя, в якому вона прагне матеріального, — вторинним. Іншими словами, ціннісне життя є метою, а життя, пов’язане з їжею, одягом і житлом, є засобом для досягнення цієї мети. Крім того, коли фізична душа підкоряється духовній душі, а духовна душа добре виконує свої функції, духовне «я» і фізичне «я» вступають у резонанс. Це стан досконалої особистості, й саме такою є первісна подоба людини.
Але внаслідок унаслідок гріхопадіння люди не в змозі підтримувати первісні стосунки між духовною і фізичною душею. Фізична душа, яка повинна бути в позиції об’єкта, стала в позицію суб’єкта, а духовна душа, яка повинна займати позицію суб’єкта, стала в позицію об’єкта. Таким чином, життя, пов’язане з їжею, одягом і житлом, стало метою людей, а ціннісне життя стало другорядною річчю, ніби засобом для досягнення цієї мети. Тобто любов до людей і дії, засновані на істині, добрі та красі, стали слугувати таким цілям, як здобуття багатства та досягнення високого суспільного становища. Це не означає, що в сучасному повсякденному житті людини не існує цінностей, вони є, однак здебільшого їх використовують як засіб егоїстичного матеріального життя. Це пояснюється тим, що фізична душа стала суб’єктом, а духовна душа — об’єктом.
Отже, первісні стосунки між духовною і фізичною душею в дійсності виявилися перевернутими. Тому, щоб відновити первісну подобу людини, потрібно повернути ці перевернуті стосунки в первісний стан. Для цього люди обов’язково повинні вести життя духовної дисципліни. Ось чому досі всі релігії вчили людей, що потрібно спочатку перемогти в боротьбі з самим собою. Конфуцій, наприклад, говорив про «повернення до дотримання ритуалів через подолання себе». Ісус казав: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною», а також: «Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих». Щоб здобути перемогу над собою, люди часто обирали чернечий спосіб життя: аскетизм, пости й чування. Тож єдність між духовною і фізичною душею відноситься до способу життя, в якому людина надає пріоритет істині, добру та красі, а життя, пов’язане з їжею, одягом і житлом, робить другорядним шляхом підпорядкування фізичної душі духовній душі. Одначе внаслідок гріхопадіння люди стали жити егоцентричним, матеріальним життям, у якому фізична душа пригнічує їхню духовну душу. Звідси походять усі людські страждання і нещастя.
Первісна душа, в якій духовна й фізична душа об’єднані в одне ціле шляхом дії віддавання та приймання, нагадує внутрішню чотирьохпозиційну основу всередині сонсан Бога. Основна функція первісної душі полягає в тому, щоб за допомогою духовної душі направляти нас у житті любові та прагненні до цінностей істини, добра та краси. Таким чином, людину можна охарактеризувати, як Homo amans, або людину люблячу. Таке ціннісне життя стосується істинного життя, морально-етичного життя та мистецького життя. Вторинна функція первісної душі полягає в тому, щоб за допомогою фізичної душі направляти нас у матеріальному житті, тобто в прагненні їжі, одягу та житла.
1.2. Тіло з гармонійними янсон та имсон
Янсон та имсон є атрибутами сонсан і хьонсан, але в цій «Теорії первісної природи» вони означають чоловіка і дружину як втілення відповідно чоловічого й жіночого начал. Питання про те, як має жити подружжя і як має існувати сім’я, було важливим питанням у всі часи як на Сході, так і на Заході. Тварини, рослини й мінерали існують і розмножуються на основі поєднання ян та інь. Однак розглядати поєднання ян та інь у людей, тобто подружню єдність як простий фізичний союз між чоловіком і жінкою — все одно, що розглядати подружжя лише з біологічної точки зору. Якщо прийняти таку позицію, святість і вічність шлюбу буде легко втрачено, як це сьогодні відбувається в розвинених країнах, де одружені чоловіки й жінки легко розлучаються. Це не первісна подоба подружніх стосунків.
Досі не було задовільних відповідей на такі запитання, як-от: чому існують чоловіки і жінки та чому вони мають одружуватися. З цієї причини немало людей залишалися самотніми протягом усього свого життя. Філософія Об’єднання пропонує чіткі відповіді на ці запитання.
По-перше, первісні чоловік і дружина представляють по одній з дуальних властивостей Бога янсон та имсон, завдяки чому в їхньому подружньому союзі проявляється Бог. Коли чоловік і дружина люблять одне одного горизонтально з Богом у центрі, туди приходить Божа вертикальна любов і завдяки синергетичній дії любові створюється життя.
По-друге, союз первісного подружжя є завершальним етапом Божого творчого процесу, тому він означає завершення створення Всесвіту. Якби Адам і Єва не вчинили гріхопадіння, створення Всесвіту було б завершено разом із досконалістю Адама і Єви, оскільки кінцевою метою створення Всесвіту була поява людей як володарів усього сущого. Таким чином, досконалість подружжя означає завершення створення Всесвіту. Однак подружжю (Адаму і Єві) не вдалося досягти досконалості, тому створення Всесвіту не було завершено. Відповідно Бог до сьогоднішнього дня продовжує провидіння творення (відтворення). Відтворення полягає в тому, щоб дати грішним людям удосконалити свою особистість, а потім прийти до досконалості подружжя. Людина була створена як володар усього сущого, але поодинці ні чоловік, ні жінка не можуть ним стати. Тільки досягнувши досконалості як подружжя, люди можуть стати володарями всього сущого. Тоді створення Всесвіту буде завершено.
По-третє, первісні чоловік і дружина представляють кожен тільки половину людства. Відповідно подружній союз означає об’єднання людства. Іншими словами, одружений чоловік представляє чоловічу половину людства, а заміжня жінка представляє жіночу половину людства. Населення земної кулі сьогодні налічує приблизно 5 мільярдів людей. Отже, і чоловік, і дружина володіють цінністю представника 2,5 мільярдів людей.
По-четверте, первісні чоловік і дружина репрезентують кожен половину сім’ї, тому подружній союз означає досконалість сім’ї. Чоловік представляє всіх чоловіків у сім’ї, а дружина — всіх жінок.
З вищезазначеної точки зору взаємне кохання між чоловіком і дружиною означає прояв Бога в їхній сім’ї, завершення створення Всесвіту, об’єднання людства і досконалість сім’ї. Таким чином, подружній союз — це справді священний і благородний союз 1.
Подружня гармонія досягається шляхом формування сімейної чотирьохпозиційної основи. Формування сімейної чотирьохпозиційної основи означає втілення Другого Благословення, даного Богом людям під час створення. Це досягається, коли чоловік і дружина, які вдосконалили свою особистість зосереджено на Богові, створюють умову для взаємодії та віддають і приймають любов і красу. При цьому подружній союз нагадує гармонію суб’єкта і об’єкта в Первісному образі, тобто чотирьохпозиційну основу, яка зберігає ідентичність, у Первісному образі. А примноження дітей чоловіком і дружиною нагадує створення Богом людини. Це відображає чотирьохпозиційну основу для розвитку в Первісному образі. При цьому чоловік і дружина досягають гармонії одне з одним, живучи відповідно до своєї первісної душі.
Життя відповідно до первісної душі нагадує внутрішню чотирьохпозиційну основу в Первісному образі, а досягнення гармонії одне з одним нагадує зовнішню чотирьохпозиційну основу в Первісному образі. Коли чоловік і жінка повністю уподібняться до Первісного образу і стануть зрілими особистостями, а потім зосереджено на меті творення почнуть взаємодію віддавання та приймання в любові, там буде присутня Божа любов. Це тому, що сім’я є місцем, де горизонтальна любов подружжя зустрічається з Божою вертикальною любов’ю. Якщо сім’ї, які досягли досконалості на основі Божої любові, зберуться та утворять суспільство, потім націю, а потім світ, це буде Царство Небесне на землі, світ, у якому здійснено Божий ідеал творення.
Як стверджується в «Теорії Первісного образу», світ, у якому здійснено Божий ідеал творення, є світом любові, яка реалізується через первісний порядок. Тут хочеться згадати про порядок і любов. Людина — це Всесвіт у мініатюрі, але сім’я — теж Всесвіт у мініатюрі. При цьому людина — це Всесвіт у мініатюрі з точки зору складових елементів, а сім’я — це Всесвіт у мініатюрі з точки зору порядку. Вислів, що «сім’я — це Всесвіт у мініатюрі з точки зору порядку», означає, що вертикальний і горизонтальний порядок у сім’ї нагадує вертикальний і горизонтальний порядок у Всесвіті, тільки в компактнішій формі. Вертикальний порядок у сім’ї відноситься до впорядкованих позицій бабусі та дідуся → батьків → дітей → онуків, а горизонтальний порядок відноситься до порядку між чоловіком і дружиною та між братами і сестрами, зосереджено на батьках. Любов реалізується через цей порядок. Таким чином, у любові розрізняють вертикальну любов і горизонтальну любов. Вертикальна любов — це низхідна любов батьків до дітей і висхідна любов дітей до батьків, а горизонтальна — це любов між чоловіком і дружиною та між дітьми.
На основі цих форм любові закладається сімейна етика, яка є основою для вертикальної та горизонтальної цінностей. Вертикальна цінність — це тепла і глибока любов, яку батьки дарують дітям, та синівська шанобливість, тобто любов дітей до батьків. Горизонтальна цінність — це кохання між чоловіком і дружиною та дружба, тобто любов між дітьми. Таким чином, етика — це норми поведінки, яких мають взаємно дотримуватися члени сім’ї (докладніше про це йтиметься в теорії етики). Поширюючи сімейну етику на суспільство, підприємство чи школу, можна так само встановити соціальну етику, ділову етику та шкільну етику. Любов до ближнього, любов до нації, любов до ворога, природоохоронний рух і так далі — все базується на сімейній етиці.
Загалом, якби ми хотіли описати людину з точки зору первісної природи одним словом, то це була б людина любляча (Homo amans). Але внаслідок гріхопадіння Адам і Єва не змогли вдосконалити свої особистості, й відповідно недосконалі перші люди не змогли стати чоловіком і дружиною, якими мали стати первісно. Тобто їхнє подружжя не тільки не змогло об’єднатися, зосереджено на Божій любові, але й утратило Бога. Отже, створення Всесвіту не завершено й досі.
Причина сьогоднішніх сімейних та суспільних проблем у тому, що жодне подружжя не має первісної подоби. Ось чому в сім’ях і суспільствах панує безлад, а нації і світ поринули в хаос. Отже, досягнення гармонійної єдності між чоловіком і дружиною — це неодмінна передумова, яка безпосередньо пов’язана з об’єднанням світу. Відповідно проблему гармонійного подружнього кохання можна назвати ключем до розв’язання соціальних і світових проблем.
1.3. Тіло з індивідуальністю
Створюючи Всесвіт, Бог спочатку уявив образ досконалої людини, а потім, узявши цей образ за еталон, розробив світ творіння як субстанційний об’єкт. Відповідно всі предмети є індивідуальними тілами, які символічно нагадують Первісний образ Бога, причинну істоту, а люди є індивідуальними тілами, які образно нагадують Первісний образ. Індивідуальне тіло означає індивідуальне істинне тіло, яке нагадує індивідуальний образ Первісного образу, а людина є передусім індивідуальним істинним тілом, яке відображає універсальний та індивідуальний образи Бога разом.
Коли ми підкреслюємо індивідуальний образ індивідуального істинного тіла, ми називаємо його «тілом з індивідуальністю». На відміну від тварин і рослин, особливості індивідуального образу кожної людини як тіла з індивідуальністю є чітко помітними, і тому їхні обличчя та характери відрізняються одне від одного. Тобто у випадку тварин і рослин індивідуальний образ відрізняється залежно від виду, тоді як у випадку людей індивідуальний образ відрізняється в кожної окремої людини. Таким чином, Бог дав кожній людині унікальний індивідуальний образ для того, щоб отримати унікальну стимулюючу радість у спілкуванні з кожною з них. Отже, людина є істотою найвищої цінності, яка повертає Богові найвищу радість через свою унікальну індивідуальність. Індивідуальний образ людини є частиною її первісної природи.
Цей індивідуальний образ проявляється в людей у трьох аспектах. По-перше, людська індивідуальність проявляється в зовнішньому вигляді. Попри те, що у світі є понад п’ять мільярдів людей, немає двох осіб з однаковою зовнішністю чи статурою. По-друге, людська індивідуальність проявляється в поведінці, яка в кожного різна. Якщо зовнішність представляє характерну рису типу хьонсан, то поведінку можна розглядати як характерну рису типу сонсан, бо поведінка є прямим вираженням душі. По-третє, людська індивідуальність проявляється у творчому самовираженні. Творчість не обмежується діяльністю в галузі мистецтва, під творчістю розуміється будь-який вид діяльності, в якій людина може проявити свої творчі здібності. У цьому сенсі, якщо прожити день, проявляючи свою творчість, сліди цього дня життя стануть витвором мистецтва. Подібна творчість у кожної людини відрізняється.
Більше того, витвором мистецтва є сліди всього життя людини. Таким чином, Бог мав відчувати радість від обличчя, поведінки та витворів мистецтва кожної людини. Те, що Бог радіє, дивлячись на кожну людину, означає, що вона своєю зовнішністю, поведінкою і творчою діяльністю повертає Богові неповторну красу. Це є краса індивідуальності людини, яка включає в себе красу зовнішності, красу поведінки і красу творчості.
Коли батьки дивляться на своїх дітей, кожен з них здається їм красивим і милим, бо діти є проявом своїх батьків. Аналогічно, коли Бог дивиться на людей, Він радіє, відчуваючи красу в їхній зовнішності, вчинках та в їхньому творчому житті. Ця людська індивідуальність благородна, бо походить від Бога, тобто божественна. Ось чому люди повинні цінувати людську індивідуальність і поважати одне одного.
Утім, після гріхопадіння до сьогоднішнього дня було багато випадків, коли людська індивідуальність ігнорувалася, а права людини порушувались. Особливо це стосується диктаторських суспільств. Найбільш яскравим прикладом цього є комуністичні режими. Комунізм нехтує людською індивідуальністю, оскільки виходить із позицій матеріалізму і розглядає її як продукт середовища. Ми знаємо, що гуманізм поважає людську індивідуальність. Але оскільки в гуманізмі немає філософської відповіді на запитання, чому слід поважати людську індивідуальність, він не витримав критики комуністичної філософії. Щодо цього філософія Об’єднання пропонує надійну теологічну та філософську основу для твердження, що людська індивідуальність не є ані випадковою, ані продуктом середовища, а є дорогоцінною, бо вона успадкована від індивідуального образу Бога, тобто є божественною.