Відображаючи стосунки суб’єкта і об’єкта в Первісному образі, людина займає позиції суб’єкта і об’єкта. Люди спочатку народжуються як об’єкти своїх батьків, а коли виростають, стають батьками й народжують дітей, то займають позицію суб’єкта щодо своїх дітей. У суспільному житті людина також починає з нижчого службового положення об’єкта й поступово піднімається до вищого службового положення суб’єкта. Таким чином, людина спочатку перебуває в позиції об’єкта, а потім поступово зростає, щоб зайняти позицію суб’єкта.
3.1. Позиція об’єкта
Позиція об’єкта — це позиція, в якій він отримує володарювання суб’єкта, і водночас її значення в тому, щоб повернути суб’єкту радість. Бог створив людину як об’єкт Своєї радості. Отже, першочергове значення людського життя в позиції об’єкта щодо Бога полягає в тому, щоб приносити Богові радість.
Оскільки люди утверджуються насамперед у позиції об’єкта до Бога, вони також перебувають у позиції об’єкта щодо тих, хто стоїть на позиції, що представляє Бога. Представниками Бога є, наприклад, президент чи король для народу, батьки для своїх дітей, учителі для своїх учнів, начальники для своїх підлеглих, загальне для окремої людини, і так далі. Іншими словами, як люди є об’єктами для Бога, так само громадяни (народ) є об’єктами для свого президента чи короля, діти є об’єктами для своїх батьків, учні є об’єктами для своїх учителів, підлеглі є об’єктами для своїх начальників, а окремі особи є об’єктами для загального.
Людина живе в стосунках із різними суб’єктами. Перебуваючи в позиції об’єкта під володарюванням свого суб’єкта, людині потрібне певне ментальне ставлення до суб’єкта — «об’єктна свідомість». Об’єктна свідомість людини стосовно Бога — це дух служіння або відданості. Об’єктною свідомістю громадянина стосовно держави теж є відданість. Об’єктна свідомість дітей стосовно своїх батьків — це синівська шанобливість, а об’єктна свідомість учнів до своїх учителів — це повага або слухняність. Об’єктна свідомість підлеглих стосовно керівників — підпорядкування, об’єктна свідомість особи стосовно суспільства — послужливість. Спільним для всіх видів об’єктної свідомості тут є лагідність, смиренність і серце життя заради інших.
В історії грішного світу було багато диктаторів, які, використовуючи об’єктну свідомість людей, поводилися так, ніби вони істинні суб’єкти, і таким чином здобули повагу та підтримку. Типовими прикладами є Гітлер, Сталін, Мао Цзедун і Чаушеску. Однак хибні суб’єкти сприймаються масами лише деякий час, і зрештою вони обов’язково втрачають підтримку громадськості. Це факт, підтверджений історичним досвідом.
Оскільки люди були створені як діти Бога, вони свідомо чи несвідомо зберігають глибоко у своїх душах об’єктну свідомість, яка прагне служити, бути вірною та догоджати Богові. Ця об’єктна свідомість викликає навіть бажання пожертвувати своїм життям заради волі Бога. Прикладом є мученицька смерть багатьох вірян. Іноді трапляється, що послідовник готовий добровільно віддати життя заради свого лідера. Це той випадок, коли об’єктна свідомість стосовно істинного суб’єкта (в позиції представника Бога) виражена до крайності. Однак широкі маси людей часто не знають, хто є істинним суб’єктом. Тому їх неодноразово вводили в оману хибні суб’єкти, як-от диктатори, яких вони сприймали за істинних суб’єктів і сліпо слідували за ними, що призводило до катастрофічних соціальних наслідків. Таким чином, знайти істинного суб’єкта — це складна, але дуже важлива справа.
Об’єктна свідомість є істотним елементом етики. Проте сьогодні об’єктна свідомість майже паралізована, авторитет суб’єкта нехтується, а суб’єктно-об’єктний порядок зникає. Внаслідок цього утворився вакуум етики і суспільство занурюється в хаос. Отже, для створення етичного суспільства передусім потрібно здійснити реформу свідомості, яка міцно затвердить об’єктну свідомість.
3.2. Позиція суб’єкта
Позиція суб’єкта — це позиція володарювання над об’єктом. Первісно, якщо людина виросла й досягла досконалості, вона природним чином стає в позицію суб’єкта стосовно всього сущого. Іншими словами, вона займає позицію володарювання над усім сущим. Проте під позицією суб’єкта тут мається на увазі позиція суб’єкта у стосунках між людьми. Як уже згадувалося, приклади суб’єктів у людському житті включають таке: у сім’ї батьки є суб’єктами для своїх дітей, у школі вчителі є суб’єктами для своїх учнів. В організації керівництво є суб’єктом для підлеглих, у країні суб’єктом для народу є уряд. Крім того, загальне є суб’єктом для індивіда.
Володарюючи над об’єктом, суб’єкт повинен мати певне ментальне ставлення — суб’єктну свідомість. Це, по-перше, мати постійний інтерес до об’єкта. Останнім часом у суспільстві постала серйозна проблема людського відчуження, яка пояснюється тим, що люди в положенні різноманітних суб’єктів не звертають уваги на тих, хто перебуває в нижчому об’єктному положенні. Брак інтересу до об’єкта означає, що суб’єкт не бере на себе відповідальності за свій об’єкт. Коли це трапляється, в об’єкта виникає недовіра й неслухняність до суб’єкта. Тому суб’єкт не повинен забувати, що не можна залишати об’єкт свого володарювання поза увагою.
По-друге, суб’єкт має любити об’єкт. Зазвичай накази начальника своїм підлеглим або керування об’єктом сприймається як прояв суб’єктної свідомості, але насправді це не так. Істинне володарювання полягає в активній любові до об’єкта. Оскільки любов є джерелом щастя, ідеалів, радості та життя, коли суб’єкт любить об’єкт, об’єкт стає слухняним і відданим суб’єктові. Отже, як Бог любить людство, яке є для Нього об’єктом, так кожен суб’єкт має любити свій об’єкт.
По-третє, суб’єкт повинен мати відповідний авторитет. Коли суб’єкт керує підлеглими з любов’ю і проявляє лише чуйність без певного авторитету, образ надійного начальника розмивається, і разом з тим знімається напруженість та знижується бажання працювати. Тому потрібно, щоб суб’єкт любив об’єкт, маючи відповідний авторитет. Це означає, що любов має не тільки лагідну сторону, подібну до весни, але й суворий бік, подібний до зими. Така сувора любов з авторитетом піднімає рівень довіри об’єктів до суб’єкта, зміцнює почуття причетності, а також посилює їхнє бажання коритися начальству та працювати. Під «суворою любов’ю з авторитетом» тут маються на увазі «суворі накази, які містять любов».
Таким чином, суб’єкт має володіти певним авторитетом, але не повинен виявляти авторитарності. Адже в авторитарності не може перебувати любов. Якщо авторитет надто сильний, він пригнічуватиме підлеглих, що завадить їм проявити творчі здібності. Істинний авторитет мають ті, чиї підлеглі з вдячністю приймуть навіть догану від свого керівника. Такий авторитет містить любов.
Це справедливо й стосовно Бога. Бог є Богом любові і водночас Богом авторитету. Наприклад, коли Авраам зазнав невдачі в жертвопринесенні голуба, барана й телиці, Бог наказав йому принести в жертву свого сина Ісака. Коли, підкоряючись наказу Бога, Авраам був готовий пожертвувати Ісаком, Бог сказав: «…тепер Я довідався, що ти богобоязний…» 5 Це означає: «Досі ти не знав, що Я — Бог грізного авторитету, тому Я змусив тебе принести свого сина в жертву, щоб ти його визнав». Як бачимо, Бог зовсім не хоче, щоб люди сприймали Його легковажно або недбало тільки тому, що Він є Богом любові, навпаки, Він хоче, щоб люди Його боялися. Тобто Бог є Богом авторитету.
Насамкінець розглянемо позицію суб’єкта, яку люди займають стосовно всього сущого. Уже згадувалося, що любов реалізується на основі шімджон, тому коли люди стають досконалими і успадковують Шімджон Бога, вони здійснюють володарювання над усім сущим, проявляючи Божу творчість на основі шімджон. Тобто вони володарюють над усім сущим з Божою любов’ю (істинною любов’ю). При цьому люди займають позицію суб’єкта стосовно всього сущого в справжньому сенсі. Це суперечить марксистським уявленням, згідно з якими в умовах націоналізації засобів виробництва та планової економіки «людина… перетворюється на справжнього, свідомого господаря природи» 6. Це означає, що згідно з марксизмом, люди займають позицію суб’єкта володарювання над усім сущим, впроваджуючи планову економіку. Іншими словами, люди стануть у позицію володарювання над усім сущим не через любов, а за допомогою реформування економіки. Провал економічної політики в Радянському Союзі й Китаї та крах економіки через застій у продуктивності протягом останніх десятиліть показують, що комунізм зазнав повної невдачі у володарюванні над усім сущим. Це розкриває межі марксистського матеріалістичного погляду на людину і говорить нам, що матеріалісти не можуть зайняти позицію істинного суб’єкта стосовно всього сущого.
3.3. Свідомість взаємопов’язаного тіла і демократія
У суспільному житті люди фактично займають як позицію суб’єкта, так і позицію об’єкта. Це тому що людина є взаємопов’язаним тілом. Таким чином, люди — це істоти, які поєднують позицію суб’єкта й позицію об’єкта, тобто є істотами з дуальною позицією. Це називається позицією взаємопов’язаного тіла. Позиція взаємопов’язаного тіла має подвійну мету, тобто загальну мету й індивідуальну мету. Наприклад, на певному робочому місці керівник підрозділу (скажімо, начальник відділу) перебуває в позиції суб’єкта щодо своїх підлеглих, але водночас він перебуває в позиції об’єкта щодо своїх керівників. Навіть ті, хто займають найвищу позицію суб’єкта в цій компанії, перебувають у позиції об’єкта стосовно Бога, тож, власне кажучи, усі люди перебувають у позиції взаємопов’язаного тіла. Ментальна установка, яку слід приймати в позиції взаємопов’язаного тіла, полягає в поєднанні свідомості об’єкта й свідомості суб’єкта, і називається свідомістю взаємопов’язаного тіла.
Як зазначалося вище, людина спочатку займає позицію об’єкта, а потім — і позицію суб’єкта. Тому об’єктна свідомість повинна мати пріоритет у свідомості взаємопов’язаного тіла. Тобто первісно суб’єктна свідомість має ґрунтуватися на об’єктній свідомості. Утім, коли грішні люди займають позицію суб’єкта, вони зазвичай віддають перевагу суб’єктній свідомості. Типовими прикладами цього є диктатори. Вони вважають себе найвищими і прагнуть зробити все відповідно до своєї волі. Однак лідери в первісному суспільстві усвідомлювали б, що вони завжди перебувають у позиції об’єкта перед Богом, і не втрачали б свого смирення, навіть обіймаючи найвищі пости.
Тепер розглянемо свідомість взаємопов’язаного тіла в демократії. Фундаментальними принципами демократії є правління більшості та рівність прав. Ідея рівності прав базується на ідеї «рівності природних прав» Джона Локка (1632—1704). На противагу Т. Гоббсу (1588—1679), який вважав, що природним станом людини є «війна всіх проти всіх», Локк стверджував, що в природному стані існує природний закон, тому люди перебувають у вільному й рівному становищі. Він уважав, що в природному стані люди мають природні права, тобто рівні права на життя, свободу і власність 7. Основою цієї ідеї природних прав була ідея природного закону, яка виникла в Стародавній Греції. Ідея рівності прав, заснована на ідеї природного закону, стала мотивом утвердження принципів сучасної демократії. Рівність прав тут означає, звісно, рівність прав індивідів.
Але якщо бути точним, то ця ідея рівності прав, заснована на природному законі, походить від християнської ідеї «рівності перед Богом». Тобто ідея Джона Локка про природні права (рівність прав) полягала в тому, що «рівні природні права людей надаються Богом, а не державою». Справжньою основою для встановлення сучасної демократії була ідея рівних прав у цьому сенсі. Отже, ідея рівності означала «рівність людей як об’єктів перед Богом». Тому первісно ідея рівності була ідеєю об’єктної свідомості й відповідно ідеєю свідомості порядку. Іншими словами, демократія первісно виникла на основі об’єктної свідомості.
Проте з розвитком демократії образ Бога поступово зникав з уваги громадськості, й через надмірний наголос на індивідуальних правах об’єктна свідомість поступово зникала. Як наслідок, замість первісної об’єктної свідомості чи свідомості взаємопов’язаного тіла, люди сьогодні переважно мають лише суб’єктну свідомість. Тож стосунки між людьми перетворилися на стосунки між суб’єктом і суб’єктом, і через це сьогодні настала епоха відсутності порядку. Це пояснюється тим, що стосунки між суб’єктом і суб’єктом є, по суті, антагоністичними стосунками.
Насправді демократія продовжувала відносно стабільно розвиватися протягом значного періоду після свого встановлення. Це тому, що завдяки християнському духу люди мали об’єктну свідомість перед Богом. Однак згодом під впливом розвитку науки й поширення матеріалізму християнство секуляризувалося і відтак втратило здатність направляти людський дух. Крім того, відбулася швидка індустріалізація суспільства і люди зіткнулися з різноманіттям поглядів на цінності.
Разом із цими змінами в соціальному середовищі ідея рівності прав у демократії змінилася від рівності об’єктів перед Богом до ідеї рівності прав суб’єктів перед законом. Унаслідок цього первісно притаманна демократії суперечність, тобто антагоністичність між суб’єктом і суб’єктом, нарешті, вийшла на поверхню, що й призвело до різноманітної соціальної плутанини. Як уже зазначалося, взаємини суб’єкта і суб’єкта є взаємосуперечливими стосунками. Прикладом є взаємне відштовхування позитивних електричних зарядів.
Тому ідея рівності прав індивідів (суб’єктів) неминуче породжує конфлікти, якщо немає регулюючої функції, як-от християнської любові. Конфлікти, війни, взаємна ненависть і різноманітні явища розбрату, які відбуваються сьогодні по всьому світу, — все це вираження дії відштовхування між суб’єктом і суб’єктом. Іншими словами, ідея «рівності прав» у демократії від самого початку мала конфліктний фактор, і колись цій конфліктній дії судилося вийти на поверхню. Таким чином, коли зрештою час настав, прихований антагонізм вийшов на поверхню. Сьогодні в усіх демократичних суспільствах мають місце вбивства, пограбування, підпали, тероризм, руйнування, наркоманія, корупція, погіршення статевої моралі, збільшення кількості розлучень, розпад сімей, поширення СНІДу, розгул сексуальних злочинів тощо. Насправді все це є результатом краху цінностей, викликаного фактором суперечливості всередині демократії.
Відповідно ключем до розв’язання проблеми краху цінностей у демократичному суспільстві є відродження в головах людей первісної об’єктної свідомості. А для цього демократія мусить знову прийняти Бога, справжнього суб’єкта людства, й повернутися до первісного духу, з якого почалася сучасна демократія, а саме до ідеї, що всі люди рівні перед Богом. Щоб сучасна людина могла прийняти Бога, насамперед потрібно надати раціональні докази реальності Його існування.
Коли люди істинно повірять у Бога, вони поважатимуть своїх начальників, а ті з любов’ю керуватимуть своїми підлеглими. Крім того, влада стане любити народ, а народ стане лояльно ставитися до влади. Коли демократія, яка втратила Бога, стане богоцентричною демократією, її сьогоднішні хвороби будуть фундаментально розв’язані. Філософія Об’єднання називає богоцентричну демократію «братерством з Небесним Батьком у центрі». Адже не може бути братів і сестер без батьків, як не може бути батьків без дітей (братів і сестер). Таким чином, завдяки істинній любові Бога — свого Істинного Батька — усі люди перетворяться на люблячих братів і сестер.
Насамкінець згадаємо про володарювання людини над усім сущим. Божий наказ людству володарювати над усім сущим є одним із Трьох Благословень. Якби люди не вчинили гріхопадіння й досягли досконалості, вони змогли б стати в позицію володарів усього сущого. Володарювання над усім сущим не означає, що люди як царі всього живого просто панують над усім сущим. Усі види економічної, виробничої і технологічної діяльності, включаючи первинну, вторинну й третинну галузі промисловості належать до цього володарювання. Тоді яким має бути ментальне ставлення людей до такого володарювання? Людям слід мати серце любові стосовно всього сущого. Любов до всього сущого означає турбуватися про всі речі з теплотою і берегти їх. Іншими словами, керувати і мати справу з усім сущим на основі любові. Оскільки таке володарювання відповідає Небесному шляху, все суще радітиме йому.