Розділ 2. Структура Первісного образу

Далі йдуть пояснення про структуру Первісного образу. Як уже було зазначено в передмові до теорії Первісного образу, в розділі «Структура Первісного образу» розглядаються взаємостосунки в Божественному образі, зокрема між сонсан і хьонсан. У розділі «Зміст Первісного образу» розглядався зміст кожного атрибута Божественного образу й Божественної природи, а в цьому розділі ми розглянемо взаємостосунки в Божественному образі (головним чином) між сонсан і хьонсан, а також взаємостосунки між янсон і имсон. Причина розгляду взаємостосунків цих атрибутів полягає не тільки в тому, щоб розумітися на атрибутах Бога, але й у тому, щоб виявити критерії для фундаментального розв’язання різноманітних актуальних проблем, зосереджених на «стосунках».

2.1. Дія віддавання та приймання і чотирьохпозиційна основа

2.1.1. Дія віддавання та приймання між сонсан і хьонсан

2.1.1.1. Взаємодоповнювальні стосунки між сонсан і хьонсан

У главі «Принцип творення» «Викладу Принципу» написано, що «усе у творінні існує завдяки взаємодоповнюючим стосункам між дуальними властивостями сонсан і хьонсан» (2019, с. 41), та «для того щоб будь-що у творінні могло існувати, йому необхідні взаємодоповнюючі стосунки між дуальними властивостями янсон і имсон» (там само, с. 40). Це тому, що Бог — першопричина всього сущого і Суб’єкт, у Якому гармонійно поєднуються дуальні властивості — сонсан (первісний сонсан) і хьонсан (первісний хьонсан) (там само, с. 42).

З цього ми дізнаємося, що сонсан і хьонсан не існують окремо, а існують лише у взаємодоповнювальних стосунках як в усіх предметах, так і в Богові. Під взаємодоповнювальними стосунками тут мається на увазі зв’язок, коли два елементи або два індивідуальних тіла стикаються один з одним. Наприклад, коли двоє людей розмовляють або купують і продають товар, безпосередньо перед розмовою чи продажем між цими людьми встановлюється зв’язок: вони стають один навпроти одного. Це є взаємодоповнювальні стосунки. Однак ці взаємодоповнювальні стосунки обов’язково мають бути взаємно позитивними, а не взаємно негативними ¹⁶.

При встановленні таких взаємодоповнювальних стосунків у більшості випадків має місце явище обміну чимось. Люди часто обмінюються словами (розмова), грошима, владою (співпраця), впливом, любов’ю тощо. Приклади у світі природи включають силу всесвітнього тяжіння між небесними тілами та обмін газами (CO₂ і O₂) між тваринами і рослинами. Це явище обміну чимось між двома сторонами називається дією віддавання та приймання. Але тут хочеться зазначити, що встановлення взаємодоповнювальних стосунків не означає, що відбувається дія віддавання та приймання. Для цього має бути встановлена також умова для взаємодії. Умова для взаємодії означає взаємодоповнювальні стосунки, зав’язані на основі загального рівня, тобто загального елемента або спільної мети. Отже, якщо бути точним, коли встановлюються взаємодоповнювальні стосунки і створюється умова для взаємодії, тоді відбувається дія віддавання та приймання.

Відповідно до цього принципу дія віддавання та приймання відбувається й між Божими сонсан (первісним сонсан) і хьонсан (первісним хьонсан). Іншими словами, сонсан і хьонсан зав’язують взаємодоповнювальні стосунки, зосередившись на загальному елементі (Шімджон або меті творення), тобто створюють умову для взаємодії і продовжують дію обміну чимось, тобто дію віддавання та приймання. Сонсан віддає хьонсану щось з ідей і Шімджон, а хьонсан віддає сонсану «праенергетичний елемент». Завдяки цій дії віддавання та приймання між сонсан і хьонсан атрибути Бога утворюють гармонію (єдине ціле) або предмет творіння (новоутворене тіло). Пояснімо більш детально взаємодоповнювальні стосунки між сонсан і хьонсан, а також дію віддавання та приймання.

2.1.1.2. Що таке дія віддавання та приймання між сонсан і хьонсан

Коли між сонсан (первісним сонсан) і хьонсан (первісним хьонсан) Первісного образу встановлюються взаємодоповнювальні стосунки, відбувається дія віддавання та приймання. Але як пояснювалося вище, при цьому на основі загального елемента обов’язково має встановитися умова для взаємодії. У Бозі цим загальним елементом є Шімджон або мета творення, заснована на Шімджон. Коли відбувається така дія віддавання та приймання, тобто дія віддавання та приймання, зосереджена на певному загальному елементі, неодмінно з’являється певний результат.

Інакше кажучи, дія віддавання та приймання між сонсан і хьонсан обов’язково супроводжується певним центром і певним результатом. Коли центром є Шімджон, результатом є єдине ціле або об’єднане тіло, а коли центром є мета (мета творення), то з’являється новоутворене тіло або примножене тіло. Іншими словами, залежно від центру з’являються два види результату. Тут єдине ціле належить до об’єднаної в одне ціле форми, а новоутворене тіло стосується всіх створених предметів (включаючи людей). Відповідно в Первісному образі поява новоутворених тіл означає створення всього сущого.

2.1.1.3. Поняття єдиного цілого та новоутвореного тіла

Тут представимо поняття єдиного цілого та новоутвореного тіла у світі творіння. Єдине ціле у світі творіння означає існування всього сущого, його виживання, продовження, об’єднання, рух у просторі, збереження статус-кво тощо. Новоутворене тіло означає новий результат, який з’являється або створюється; нову властивість чи характеристику або новий елемент, новий індивід чи нове явище, що має таку властивість чи характеристику. Поява таких новоутворених тіл означає розвиток у світі творіння.

Іншими словами, у світі творіння є явища існування, виживання, продовження, руху та розвитку всього сущого, тому що між незліченною кількістю індивідуальних тіл — від величезних небесних тіл до найменших атомів — відбувається дія віддавання та приймання, аналогічна дії віддавання та приймання між сонсан і хьонсан у Первісному образі. Це пояснюється тим, що згідно із законом подібності творення кожна річ нагадує атрибути Бога, а взаємозв’язок і взаємодія всіх речей нагадує структуру Первісного образу, тобто взаємодоповнювальні стосунки і дію віддавання та приймання між сонсан і хьонсан. Отже, ми доходимо висновку, що для того, щоб будь-який предмет творіння міг існувати, виживати, рухатися та розвиватися, він неодмінно мусить відображати дію віддавання та приймання в Первісному образі.

2.1.1.4. Характеристиками дії віддавання та приймання є циклічність, гармонійність і безперешкодність

Дія віддавання та приймання в Первісному образі характеризується циклічністю, гармонійністю й безперешкодністю, незалежно від того, що є центром: Шімджон чи мета. Це тому, що з центру йде любов. Оскільки Шімджон — це емоційний потяг до радості через любов, він є джерелом любові. Відповідно там, де в центрі Шімджон, народжується любов. Те саме відбувається й тоді, коли в центрі мета. Це тому, що мета творення базується на Шімджон.

Таким чином, оскільки дія віддавання та приймання в Первісному образі характеризується циклічністю, гармонійністю й безперешкодністю, такі явища, як протиріччя, протистояння та конфлікт, у ній не можуть існувати. Протиріччя та протистояння виникають у взаємодії, бо в центрі немає загального елемента, такого як шімджон чи мета, немає любові. Іншими словами, незалежно від того, як зовні відбувається дія віддавання та приймання, поки любов чи загальний елемент не є центром, ця дія не може виявити гармонійності, і, навпаки, в ній може легко виникнути протистояння чи конфлікт.

Отже, теорія гармонійності дії віддавання та приймання в Первісному образі є ще одним критерієм розв’язання багатьох актуальних проблем. Це тому, що велике сум’яття в сучасному світі викликане незліченними видами конфліктів інтересів, і тому, що незліченні типи взаємодоповнювальних стосунків перебувають у конфлікті. Стосунки між країнами, між ідеологіями, між комуністичним і вільним табором, між етносами, між релігіями, між політичними партіями, між керівниками та працівниками, між учителями та учнями, між батьками та дітьми, подружні й міжособистісні стосунки та інші «взаємодоповнювальні стосунки» виявляють конфліктні явища.

Результатом накопичення таких численних конфліктних стосунків є хаос у сучасному світі. Таким чином, спосіб упоратися з цим глобальним хаосом полягає в тому, щоб перетворити всі конфліктні «взаємодоповнювальні стосунки» на гармонійні стосунки; для цього кожен вид взаємодоповнювальних стосунків має бути стосунками дії віддавання та приймання, зосередженими на Божій любові. Отже, теорія циклічності, гармонійності й безперешкодності дії віддавання та приймання в Первісному образі є ще одним критерієм розв’язання актуальних проблем.

2.1.2. Чотирьохпозиційна основа та суб’єкт і об’єкт

2.1.2.1. Що таке чотирьохпозиційна основа?

Як згадувалося вище, дія віддавання та приймання між сонсан і хьонсан обов’язково відбувається в супроводі центру (Шімджон або мети) і результату (єдиного цілого або новоутвореного тіла), тому в дії віддавання та приймання обов’язково беруть участь чотири елементи: центр—сонсан—хьонсан—результат ¹⁷. Стосунки між цими чотирма елементами — це стосунки між позиціями. Іншими словами, у дії віддавання та приймання центр, сонсан, хьонсан і результат займають певну позицію та розглядаються як такі, що пов’язані один з одним. Основа з чотирьох позицій, у якій відбувається дія віддавання та приймання, називається чотирьохпозиційною основою. Таким чином, і в Первісному образі, і в світі творіння будь-який тип дії віддавання та приймання без винятку відбувається на фундаменті цієї чотирьохпозиційної основи. Графічно це представлено на Рис. 1.4.

Рис. 1.4. Дія віддавання та приймання і чотирьохпозиційна основа

Коли сонсан і хьонсан залучені в дію віддавання та приймання, у них не однаковий ранг, тобто в них різний рівень. Ранг стосується позиції з кваліфікацією певного рівня. У Принципі Об’єднання (і відповідно у філософії Об’єднання) під кваліфікацією розуміються якості для володарювання («Виклад Принципу», 2019, с. 100). Однак у дійсності ранг стосується положення (або позиції) щодо активності, а різниця в ранзі між сонсан і хьонсан означає, що сонсан перебуває в активній позиції стосовно хьонсан, а хьонсан — у пасивній позиції стосовно сонсан. При цьому елемент або індивідуальне тіло в активній позиції називається суб’єктом, а елемент або індивідуальне тіло в пасивній позиції — об’єктом. Відповідно, коли сонсан (первісний сонсан) і хьонсан (первісний хьонсан) залучені в дію віддавання та приймання, сонсан займає положення суб’єкта, а хьонсан — положення об’єкта.

Таким чином, чотирьохпозиційна основа — це основа, що складається з чотирьох позицій: центр—сонсан—хьонсан—результат, і будь-яка дія віддавання та приймання неодмінно відбувається, базуючись на чотирьох позиціях, тобто на чотирьохпозиційній основі. Слова про те, що дія віддавання та приймання відбувається, базуючись на чотирьох позиціях, означають, що чотири позиції: центр, суб’єкт, об’єкт і результат є фіксованими та незмінними в кожній дії віддавання та приймання, тоді як реальні елементи, які займають ці позиції, різноманітні.

Наприклад, у сімейній чотирьохпозиційній основі сімейний девіз, сімейний закон або дідусь із бабусею займають позицію центру, батько — позицію суб’єкта, мати — позицію об’єкта, а сімейний мир або примноження в дітях займає позицію результату. У чотирьохпозиційній основі володарювання (наприклад, підприємницької діяльності) мета або ідеологія компанії займає позицію центру, різні людські елементи (керівний склад і співробітники) — позицію суб’єкта, матеріальні елементи (машини, сировина) — позицію об’єкта, а продукція (товар) займає позицію результату. У Сонячній системі центром є мета творення, суб’єктом є Сонце, об’єктом — планети, а результатом — Сонячна система. У людині центром є мета творення, суб’єктом є душа, об’єктом — тіло, а результатом — людина (або єдність душі й тіла). Таким чином, реальні елементи в чотирьохпозиційній основі — різноманітні, а чотири позиції: центр—суб’єкт—об’єкт—результат — завжди фіксовані та незмінні ¹⁸.

2.1.2.2. Поняття суб’єкта й об’єкта

Далі більш докладно пояснимо згадані вище поняття суб’єкта й об’єкта, щоб детально осягнути характер дії віддавання та приймання. Раніше було сказано, що суб’єкт перебуває в «активній» позиції, а об’єкт — у «пасивній». Якщо пояснювати конкретніше, то коли суб’єкт є «центральним», об’єкт стосовно нього є «залежним», коли суб’єкт є «динамічним», об’єкт стосовно нього є «статичним», коли суб’єкт є «активним», об’єкт стосовно нього є «пасивним», коли суб’єкт є «творчим», об’єкт стосовно нього є «консервативним». А коли суб’єкт «екстравертний», об’єкт стає «інтровертним».

У світі творіння таких стосунків між суб’єктами та об’єктами незліченна кількість, починаючи від небесних тіл і закінчуючи атомами. Наприклад, стосунки між Сонцем і планетами в Сонячній системі та стосунки між протонами й електронами в атомі — це стосунки центрального та залежного. Стосунки між твариною-матір’ю і дитинчам, опікуном і опікуваним — це стосунки динамічного і статичного. Стосунки між лідером і послідовником, а також між тим, хто дає, і хто приймає — це стосунки активного та пасивного.

Крім того, в сімейному житті чоловік, який постійно прагне процвітання сім’ї, є творчим або екстравертним, а дружина, яка внутрішньо й економно веде сім’ю, — консервативна або інтровертна. Однак поняття суб’єкта й об’єкта у світі творіння — відносні. Наприклад, навіть якщо якийсь індивід є суб’єктом, він є об’єктом для істоти вищого рівня, і навіть якщо якийсь індивід є об’єктом, він є суб’єктом для істоти нижчого рівня.

2.1.2.3. Ранг суб’єкта й об’єкта — різний

Таким чином, суб’єкт відносно об’єкта є центральним, динамічним, активним, творчим і екстравертним, а об’єкт у відповідь на кожне положення суб’єкта є залежним, статичним, пасивним, консервативним та інтровертним. Така різниця між суб’єктом і об’єктом щодо позиції у світі творіння зумовлена ​​різницею рангу суб’єкта й об’єкта в чотирьохпозиційній основі всередині Первісного образу. Дія віддавання та приймання відбувається лише тоді, коли фундаментом є чотирьохпозиційна основа, що включає суб’єкт і об’єкт. Простіше кажучи, дія віддавання та приймання відбувається лише між суб’єктом і об’єктом, тобто тільки там, де є різниця в ранзі. Іншими словами, коли два елементи або індивіди перебувають в однаковому ранзі, дія віддавання та приймання відбутися не може, і найімовірніше виникне відштовхування. Прикладом є відштовхування між двома позитивними зарядами.

Різниця в ранзі між суб’єктом і об’єктом означає порядок. Відповідно випливає висновок, що дія віддавання та приймання відбувається лише там, де є порядок. Така теорія суб’єкта й об’єкта є ще одним критерієм для розв’язання актуальних проблем. Як уже зазначалося раніше, сьогоднішній світ занурюється в хаос, який вийшов з-під контролю, тому що майже всі види взаємодоповнювальних стосунків замість дружніх перетворилися на конфліктні. Іншими словами, всі взаємодоповнювальні стосунки стали не стосунками між суб’єктом і об’єктом, а стосунками відштовхування між суб’єктом і суб’єктом.

Отже, спосіб упоратися з хаосом у світі полягає в тому, щоб виправити порядок, а для того, щоб виправити порядок, конфліктні стосунки між суб’єктом і суб’єктом мають трансформуватися в гармонійні стосунки між суб’єктом і об’єктом. Для цього потрібно з’ясувати необхідність та доцільність встановлення стосунків між суб’єктом і об’єктом, а для цього потрібен еталон чи обґрунтування суб’єктно-об’єктних стосунків. Це і є теорія чотирьохпозиційної основи в Первісному образі або теорія дії віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом. Таким чином з’ясовується, що теорія суб’єкта й об’єкта в Первісному образі теж є критерієм розв’язання актуальних проблем.

2.1.2.4. Кореляти і протилежності

Нарешті, скажемо кілька слів про поняття корелята і протилежності стосовно суб’єкта й об’єкта. Принципові стосунки між суб’єктом і об’єктом є гармонійними й неконфліктними, оскільки це цілеспрямовані взаємодоповнювальні стосунки. Коли стосунки між двома елементами або індивідами є гармонійними, ці два елементи (індивіди) називаються у філософії Об’єднання корелятами, а коли стосунки конфліктні, ці два елементи (індивіди) називаються протилежностями. Таким чином, між корелятами виникає гармонія і відбувається розвиток, а між протилежностями виникає конфлікт та боротьба і розвиток зупиняється або настає крах. Філософія комунізму — матеріалістична діалектика — є теорією протиріч, теорією протилежностей, і тому намагання реформувати політику, економіку, суспільство, культуру тощо за допомогою цієї теорії, сьогодні, всупереч очікуванням, призвели до неконтрольованого краху.

Розвиток досягається лише через дію віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом з метою в центрі, тобто між корелятами, і ніколи не досягається через конфліктну дію протилежностей, які не мають мети (центру). Таким чином, теорія корелятів (суб’єкта й об’єкта) також є способом фундаментально впоратися з хаосом сьогоднішнього комунізму (як і хаосом вільного світу). Отже, в цьому сенсі теорія корелятів є ще одним критерієм розв’язання актуальних проблем.

2.1.3. Формування чотирьохпозиційної основи

2.1.3.1. Складові чотирьохпозиційної основи

Як уже зазначалося в пункті «Дія віддавання та приймання між сонсан і хьонсан», дія віддавання та приймання між сонсан і хьонсан дає два результати залежно від центру: один — єдине ціле, а інший — новоутворене тіло. Інакше кажучи, коли центром є Шімджон, виникає єдине ціле, а коли центром є мета (мета творення) — народжується новоутворене тіло. Ці два види результату з’являються і в дії віддавання та приймання між предметами творіння. Це пояснюється тим, що дія віддавання та приймання предметів творіння нагадує дію віддавання та приймання в Первісному образі.

Це означає, що існує два типи дії віддавання та приймання. Дія віддавання та приймання між сонсан і хьонсан поділяється за типом центру (Шімджон, мета) і за типом результату (єдине ціле, новоутворене тіло). Іншими словами, є дія віддавання та приймання з Шімджон у центрі, завдяки якій утворюється єдине ціле, і дія віддавання та приймання з метою в центрі, завдяки якій з’являється новоутворене тіло. Першою є дія віддавання та приймання між сонсан і хьонсан, у результаті якої утворюється гармонійне ціле («Суб’єкт, у Якому гармонійно поєднуються дуальні властивості», «Виклад Принципу», 2019, с. 42), а другою є дія віддавання та приймання між сонсан і хьонсан (дуальними властивостями), у результаті якої примножуються субстанційні об’єкти (там само, с. 51), тобто створюється все суще. Це показано на Рис. 1.5.

Рис. 1.5. Дія віддавання та приймання з Шімджон у центрі і дія віддавання та приймання з метою в центрі в Первісному образі

Такі дії віддавання та приймання проявляються в предметах творіння, зокрема в людині. Ми добре знаємо, що людина — це єдність душі й тіла. З погляду Принципу (принципу творення) це стан, у якому сонсан (душа) і хьонсан (тіло) утворюють єдине ціле за допомогою дії віддавання та приймання, зосередженої на меті (меті творення). Люди іноді задумують у душі (сонсан), а потім, користуючись руками або інструментами (хьонсан), малюють або ліплять відповідно до задуму. Висловлюючись термінами Принципу, це є створення новоутвореного тіла шляхом дії віддавання та приймання між сонсан і хьонсан, зосередженої на меті (меті створення нового витвору).

У випадку дії віддавання та приймання, коли утворюється єдине ціле, як і в прикладі з людиною, сонсан і хьонсан до та після дії віддавання та приймання по суті не відрізняються. І сонсан, і хьонсан однакові як до, так і після дії віддавання та приймання. Річ лише в тому, що вони, поєднавшись, об’єднані в одне ціле. Це аналогічно шлюбу між чоловіком і жінкою. Чоловік залишається тим самим чоловіком, а жінка залишається тією самою жінкою, якими були й до шлюбу. Різниця тільки в тому, що пара стала єдиним цілим після одруження. Те саме стосується сонсан і хьонсан, коли результатом є єдине ціле.

Щодо дії віддавання та приймання, коли з’являється новоутворене тіло, то сонсан і хьонсан до дії віддавання та приймання і результат, який проявився після неї, по суті абсолютно різні. Іншими словами, в результаті цієї дії віддавання та приймання створюється новоутворене тіло (новий витвір).

Дія віддавання та приймання, коли утворюється єдине ціле, називається дією віддавання та приймання, що зберігає ідентичність, а дія віддавання та приймання, коли з’являється новоутворене тіло, називається дією віддавання та приймання для розвитку. З точки зору змін чи руху, у першому випадку до і після дії віддавання та приймання сонсан і хьонсан не змінюються, тому вона називається статичною дією віддавання та приймання. А дія віддавання та приймання, в якій у результаті змін з’являється новоутворене тіло, називається динамічною дією віддавання та приймання.

З точки зору позиції дія віддавання та приймання між сонсан і хьонсан є насправді дією віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом, і включно з позиціями центру й результату, дія віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом зрештою є формуванням чотирьохпозиційної основи. Відповідно з погляду позиції дія віддавання та приймання, що зберігає ідентичність, означає чотирьохпозиційну основу, що зберігає ідентичність, а дія віддавання та приймання для розвитку означає чотирьохпозиційну основу для розвитку. Таким чином, можна побачити, що існує два типи чотирьохпозиційної основи: чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність і утворює єдине ціле, й чотирьохпозиційна основа для розвитку та появи новоутвореного тіла.

2.1.3.2. Внутрішня чотирьохпозиційна основа й зовнішня чотирьохпозиційна основа

Однак існує ще два типи чотирьохпозиційної основи. Це внутрішня чотирьохпозиційна основа та зовнішня чотирьохпозиційна основа. Щоб пояснити ці дві чотирьохпозиційні основи, треба почати з того, що існує внутрішня дія віддавання та приймання й зовнішня дія віддавання та приймання. Зі сказаного вище ми дізналися, що якщо сонсан і хьонсан вступають у взаємодоповнювальні стосунки і створюють умову для взаємодії, неминуче відбувається дія віддавання та приймання. Однак у пункті про Божественну природу в «Змісті Первісного образу» було роз’яснено, що Божий (первісний) сонсан складається з двох частин: функціональної та об’єктивної, і що функціональна частина називається внутрішній сонсан, а об’єктивна частина — внутрішній хьонсан. Тобто всередині первісного сонсан знову є сонсан і хьонсан.

Якщо дивитися з позиції первісного сонсан, то всередині нього є сонсан (внутрішній сонсан) і хьонсан (внутрішній хьонсан), і зовні є також цей сонсан (первісний сонсан) разом із хьонсан (первісним хьонсан). Незалежно від того, внутрішні чи зовнішні, якщо сонсан і хьонсан вступають у взаємодоповнювальні стосунки, зосереджено на спільному елементі, обов’язково відбувається дія віддавання та приймання. Іншими словами, дія віддавання та приймання відбувається як зовнішньо: між первісним сонсан і первісним хьонсан, так і внутрішньо: між внутрішнім сонсан і внутрішнім хьонсан. Перша називається зовнішньою дією віддавання та приймання, а друга ― внутрішньою дією віддавання та приймання. Звісно, що внутрішня дія віддавання та приймання також включає центр (Шімджон або мету) і результат (єдине ціле або новоутворене тіло), утворюючи чотирьохпозиційну основу. Це показано на Рис. 1.6.

Рис. 1.6. Внутрішня чотирьохпозиційна основа та зовнішня чотирьохпозиційна основа

Якщо дивитися зосереджено лише на первісному сонсан, то дія віддавання та приймання відбувається внутрішньо і зовнішньо. Якщо порівнювати з людиною, то це відповідає тому, як людина одночасно веде внутрішнє та зовнішнє життя. Внутрішнє життя стосується внутрішнього духовного життя людини, а зовнішнє життя ― її соціального життя в контакті з іншими. Насправді у внутрішньому й зовнішньому житті людини має місце дія віддавання та приймання. Внутрішнє життя ― це дія віддавання та приймання, яка відбувається всередині душі, а зовнішнє життя ― це дія віддавання та приймання, яка відбувається в стосунках з іншими людьми. Вони походять від внутрішньої і зовнішньої дії віддавання та приймання в первісному сонсан усередині Первісного образу. Така внутрішня й зовнішня дія віддавання та приймання, що походить від первісного сонсан, проявляється не тільки в людях, але й у всіх без винятку предметах творіння.

Як було сказано вище, з точки зору позиції стосунки між сонсан і хьонсан ― це стосунки між суб’єктом і об’єктом, а отже, дія віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом, включаючи центр і результат, є формуванням чотирьохпозиційної основи. Відповідно з точки зору позиції, внутрішня дія віддавання та приймання означає внутрішню чотирьохпозиційну основу, а зовнішня дія віддавання та приймання означає зовнішню чотирьохпозиційну основу. Іншими словами, первісний сонсан утворює внутрішню і зовнішню чотирьохпозиційну основу. Ці чотирьохпозиційні основи первісного сонсан усередині Первісного образу називаються, зокрема, «двоступеневою структурою Первісного образу». Предмети творіння наслідують структуру Первісного образу, також утворюючи чотирьохпозиційні основи внутрішньо й зовнішньо, і це називається «двоступеневою структурою існування».

2.1.3.3. Двоступенева структура Первісного образу і двоступенева структура існування

Як описано вище, усі предмети творіння, включаючи людей, без винятку, виявляють внутрішні й зовнішні дії віддавання та приймання, які походять від первісного сонсан. Іншими словами, це означає, що не тільки люди, але й усі без винятку предмети творіння для свого існування формують внутрішні й зовнішні чотирьохпозиційні основи. Оскільки дія віддавання та приймання є циклічною й гармонійною взаємодією, зосередженою на Шімджон або меті творення, усе суще без винятку формує подібну внутрішню й зовнішню дію віддавання та приймання, зосереджену на меті творення, тобто внутрішню й зовнішню чотирьохпозиційну основу ¹⁹. Лише люди через гріхопадіння не можуть зосередити на шімджон (любові) або меті творення своє внутрішнє життя (духовне життя), тобто внутрішню чотирьохпозиційну основу, і своє зовнішнє життя (соціальне життя), тобто зовнішню чотирьохпозиційну основу. Людське життя стало егоцентричним, викликаючи соціальний хаос ― розбіжності, конфлікти, протистояння, боротьбу та суперечки.

Отже, шлях до фундаментального розв’язання соціального хаосу (актуальних проблем) такого характеру полягає у формуванні людиною первісної чотирьохпозиційної основи внутрішньо й зовнішньо. Таким чином, теорія внутрішньої та зовнішньої чотирьохпозиційної основи є ще одним критерієм для розв’язання актуальних проблем. Внутрішня чотирьохпозиційна основа та зовнішня чотирьохпозиційна основа в Первісному образі є еталоном для способу існування всіх предметів творіння.

Внутрішня й зовнішня чотирьохпозиційні основи в Первісному образі є «двоступеневою структурою Первісного образу», як описано вище. А подібні їм внутрішня й зовнішня чотирьохпозиційні основи предметів творіння називаються «двоступеневою структурою існування». Ця «двоступенева структура існування» нагадує двоступеневу структуру Первісного образу відповідно до закону подібності творення. Ці структури проілюстровано на Рис. 1.7 та Рис. 1.8.

Рис. 1.7. Двоступенева структура Первісного образу

Рис. 1.8. Двоступенева структура існування

2.2. Типи чотирьохпозиційних основ

Повернімося до основної теми та розгляньмо типи чотирьохпозиційних основ. З наведеного вище пояснення випливає, що, крім чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність, і чотирьохпозиційної основи для розвитку, існує також внутрішня чотирьохпозиційна основа та зовнішня чотирьохпозиційна основа. Отже, можна зробити висновок, що в Принципі існує чотири типи чотирьохпозиційних основ. Однак насправді вони комбінуються один з одним і утворюють наступні реальні чотирьохпозиційні основи, як-от: внутрішня чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність, зовнішня чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність, внутрішня чотирьохпозиційна основа для розвитку та зовнішня чотирьохпозиційна основа для розвитку. Їх проілюстровано на Рис. 1.9. Нижче розглянемо кожну з них.

Рис. 1.9. Типи чотирьохпозиційних основ

2.2.1. Внутрішня чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність

Вона є комбінацією внутрішньої чотирьохпозиційної основи й чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність. Іншими словами, це означає, що внутрішня чотирьохпозиційна основа (внутрішня дія віддавання та приймання) всередині первісного сонсан зберігає самоідентичність, тобто незмінність. Чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність, означає чотирьохпозиційну основу, яка утворює єдине ціле або об’єднане тіло в результаті дії віддавання та приймання між сонсан (суб’єктом) і хьонсан (об’єктом). Насправді ця чотирьохпозиційна основа формується одночасно всередині та зовні. Наприклад, кожна людина веде життя і водночас думає (мислить). Мислити означає, що внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан здійснюють внутрішню дію віддавання та приймання, тобто формують внутрішню чотирьохпозиційну основу. А вести життя означає здійснювати зовнішню дію віддавання та приймання з іншими, тобто формувати зовнішню чотирьохпозиційну основу.

При цьому «мислення» є невизначеним і непродуктивним, а його результатом є тільки певний стан душі, тобто лише єдине ціле внутрішнього сонсан і внутрішнього хьонсан. Чотирьохпозиційна основа, яка утворює таке єдине ціле, є чотирьохпозиційною основою, що зберігає ідентичність. І оскільки це відбувається внутрішньо, в душі, вона є внутрішньою чотирьохпозиційною основою, що зберігає ідентичність. Центром внутрішньої чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність, є Шімджон або мета творення ²⁰, і дія віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом є циклічною й гармонійною, і результатом також є єдине ціле (об’єднане тіло). Усі предмети творіння без винятку вступають у дію віддавання та приймання з іншими, при цьому в них усередині неодмінно теж формується дія віддавання та приймання, тобто чотирьохпозиційна основа. Прототипом цієї внутрішньої чотирьохпозиційної основи є чотирьохпозиційна основа всередині первісного сонсан.

2.2.2. Зовнішня чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність

Вона є комбінацією зовнішньої чотирьохпозиційної основи та чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність. Іншими словами, це означає, що зовнішня чотирьохпозиційна основа зовні первісного сонсан (тобто між первісним сонсан і первісним хьонсан) зберігає самоідентичність (незмінність). Вона відноситься до стану атрибутів Бога безпосередньо до створення Ним усього сущого, тобто до стану гармонії сонсан і хьонсан. Люди часто живуть, допомагаючи і покладаючись один на одного в стосунках з іншими як удома, так і в суспільстві. Така чотирьохпозиційна основа (дія віддавання та приймання) є зовнішньою чотирьохпозиційною основою, що зберігає ідентичність. Однак при цьому вона супроводжується внутрішньою чотирьохпозиційною основою, що зберігає ідентичність. Гарним прикладом є подружнє життя. Чоловік і дружина кожен формує своє внутрішнє життя (духовне життя), тобто внутрішню чотирьохпозиційну основу, що зберігає ідентичність, і на цій підставі вони ладно співпрацюють одне з одним, утворюючи подружжя (єдине ціле). Це є формування зовнішньої чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність.

Таким чином, зовнішня чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність, нерозривно пов’язана з внутрішньою чотирьохпозиційною основою, що зберігає ідентичність, і встановлюється на підставі внутрішньої чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність. Така нероздільність внутрішньої й зовнішньої чотирьохпозиційних основ у Первісному образі є еталоном для формування чотирьохпозиційної основи (зовнішньої чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність) між елементами творіння та людьми.

Далі візьмемо Сонце і Землю як приклад взаємодії всього сущого. Сонце і Земля залучені до дії віддавання та приймання, обмінюючись всесвітньою первісною енергією. При цьому Сонце — це суб’єкт, а Земля — об’єкт. Оскільки Сонце є суб’єктом, воно є центральним стосовно Землі, а Земля залежить від Сонця, оскільки вона є його об’єктом. Проте дія віддавання та приймання у світі творіння, в принципі, проявляється як коловий рух, у якому об’єкт неодмінно обертається навколо суб’єкта. Це тому, що він є символічним вираженням гармонійності й циклічності дії віддавання та приймання між сонсан і хьонсан у Первісному образі.

Іншими словами, якщо у світі творіння відбувається певний коловий рух, це вказує на те, що там неминуче відбувається дія віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом. Якщо взяти Сонце та Землю, Земля обертається навколо Сонця (по орбіті) й водночас Земля також сама обертається (довкола осі). Це відбувається задля підтримки самоідентичності як Землі, так і Сонячної системи. Іншими словами, Земля підтримує своє власне існування (самоідентичність) завдяки осьовому обертанню та підтримує існування (самоідентичність) усієї Сонячної системи разом із Сонцем завдяки орбітальному обертанню. Осьове та орбітальне обертання Землі вказують на те, що всередині Землі відбувається (внутрішня) дія віддавання та приймання для підтримки власної ідентичності, й зовні Землі (із Сонцем) відбувається дія віддавання та приймання для підтримки ідентичності системи. Сонце підтримує власну ідентичність завдяки своєму осьовому обертанню. І водночас, як суб’єкт Землі, Сонце є центром залежності Землі й володарює над нею. Іншими словами, даючи Землі всесвітню первісну енергію та світло, воно допомагає Землі здійснювати орбітальний рух і зберігає життя на планеті. Крім того, Сонце є об’єктом для центру галактики та обертається по орбіті навколо нього.

Таким чином, дивлячись на приклад Сонця і Землі, можна побачити, що там одночасно створюється як внутрішня чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність, так і зовнішня чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність. Це тому, що ці дві основи нерозривно пов’язані.

Коловий (осьовий) рух, що проявляється в підтримці внутрішньої ідентичності, і коловий (орбітальний) рух, що проявляється в підтримці зовнішньої ідентичності, відбувається так само і в первісному житті людини. Однак, оскільки людське життя ґрунтується на духовних стосунках, коловий рух — це не фізичний рух по колу, а циклічна, гармонійна й безперешкодна дія віддавання та приймання, зосереджена на любові, як у Первісному образі. Відповідно підтримка внутрішньої ідентичності (внутрішньої чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність) проявляється як підтримка ментального ставлення до більш ефективного служіння іншим та примирення з іншими, зосередженого на любові. Підтримка зовнішньої ідентичності (зовнішньої чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність), особливо, коли стосунки між суб’єктом і об’єктом є вертикальними, означає, що орбітальний рух об’єкта навколо суб’єкта проявляється як вдячне підпорядкування начальникові (суб’єкту). А керівництво суб’єкта щодо об’єкта проявляється як демонстрація сили істини та світла любові. Іншими словами, суб’єкт (вища особа) продовжує дарувати любов, добре навчаючи об’єкт.

Описане вище є внутрішньою чотирьохпозиційною основою, що зберігає ідентичність, та зовнішньою чотирьохпозиційною основою, що зберігає ідентичність, які створювала б кожна людина в первісному світі, а в сучасному грішному суспільстві такі взірцеві приклади навряд чи можна знайти. Це ще одна причина нинішнього тотального краху цінностей і зростання соціальних злочинів. Інакше кажучи, «теорія внутрішньої та зовнішньої чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність», у Первісному образі — це не просто погляд на Бога, а ще один важливий критерій для розв’язання актуальних проблем ²¹.

2.2.3. Внутрішня чотирьохпозиційна основа для розвитку

Внутрішня чотирьохпозиційна основа для розвитку — це комбінація внутрішньої чотирьохпозиційної основи й чотирьохпозиційної основи для розвитку. Іншими словами, це означає, що внутрішня чотирьохпозиційна основа в первісному сонсан набула природи розвитку та руху ²².

Чотирьохпозиційна основа для розвитку відноситься до чотирьохпозиційної основи, в якій новоутворене тіло виробляється через дію віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом, зосередженими на меті творення. У дійсності ця чотирьохпозиційна основа формується всередині та зовні. Однак, на відміну від чотирьохпозиційних основ, що зберігають ідентичність, ці основи формуються не одночасно, а послідовно. Тобто спочатку формується внутрішня чотирьохпозиційна основа для розвитку, а потім — зовнішня.

Під час творення ця внутрішня чотирьохпозиційна основа формується найпершою. Наприклад, коли людина виготовляє продукт або створює твір, вона спочатку задумує його у своїй душі, складає план (проєкт), а пізніше виготовляє (створює) сам предмет за допомогою інструментів або машин відповідно до задуму чи плану. Іншими словами, спочатку йде стадія задуму, а потім — стадія виробництва. Оскільки задум здійснюється душею, він є внутрішнім, а виробництво є зовнішнім, оскільки воно здійснюється за допомогою зовнішніх інструментів або машин. І задум, і виробництво відбувається завдяки дії віддавання та приймання, тобто створенню чотирьохпозиційних основ. І задум є новоутвореним тілом, і вироблений продукт також є новоутвореним тілом. Знову таки, задум — це не розпливчаста ідея, а концепція з чіткою метою виробити певний продукт; те саме стосується й виробництва. Таким чином, обидві чотирьохпозиційні основи — і стадії задуму, і стадії виробництва — зосереджені на меті. Чотирьохпозиційна основа, яка включає мету й новоутворене тіло, є чотирьохпозиційною основою для розвитку. Вона формується у два етапи — внутрішній і зовнішній. Перший етап, задум — це внутрішня чотирьохпозиційна основа для розвитку; наступний етап, виробництво — це стадія зовнішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку.

Причина, чому в людському виробництві спочатку йде задум (внутрішня чотирьохпозиційна основа для розвитку), а потім уже виробництво (зовнішня чотирьохпозиційна основа для розвитку), полягає в тому, що прототип цього є частиною «структури Первісного образу Бога». За допомогою зосередженої на меті дії віддавання та приймання між внутрішнім сонсан і внутрішнім хьонсан усередині первісного сонсан утворюється внутрішня чотирьохпозиційна основа для розвитку, в якій формується задум (Логос, Слово), що є новоутвореним тілом. Це прототип внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку всіх типів предметів творіння ²³.

Далі більш детально пояснимо внутрішню чотирьохпозиційну основу для розвитку в первісному сонсан, яка є прототипом внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку, що проявляється у світі творіння. Для цього розглянемо такі підпункти: «центр = мета», «суб’єкт = внутрішній сонсан», «об’єкт = внутрішній хьонсан», «внутрішня дія віддавання та приймання» і «результат = задум».

2.2.3.1. Центр = мета

Зайве говорити, що центром внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку є мета, тобто мета творення. Однак ця мета є метою творення, яка базується на Шімджон, емоційному потягу до любові. Оскільки Боже творення мотивувалося Шімджон, то мета творення як така — це встановити об’єкт любові та втілити з його допомогою любов у світі творіння. Таким чином Бог, зрештою, хотів отримати радість і втіху. Людина була створена як об’єкт прямої любові Бога, а все суще було створено як об’єкт любові людини. Відповідно мета творіння людей полягає в тому, щоб повернути радість і втіху Богові, люблячи одне одного і люблячи все суще, а мета творіння всього сущого — повернути красу і радість людям, утворивши взаємну гармонію. Однак унаслідок гріхопадіння люди не можуть любити одне одного, не можуть любити все суще і не вміють приймати всебічну красу від усього сущого. Це призвело лише до того, що Бог засмутився, а все створіння мучиться (Рим. 8:22).

Люди були створені, щоб бути подібними до Бога відповідно до закону подібності творення. Те саме стосується й мети творення. Іншими словами, у всій творчій діяльності (виробництві, виготовленні, створенні тощо) метою людей є реалізація Божої любові відповідно до Божої мети творення. Проте через гріхопадіння люди впали в егоцентризм і егоїзм, що унеможливило реалізацію Божої любові. Таким чином, вони зійшли з Небесного шляху і врешті-решт людське суспільство занурилося в хаос. Відповідно один зі шляхів упоратися із сьогоднішнім глобальним хаосом полягає в тому, щоб докладати зусиль і узгодити різні цілі усієї творчої діяльності людей з Божою метою творення. Отже, теорія мети як центру внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку є ще одним критерієм для розв’язання актуальних проблем.

2.2.3.2. Суб’єкт = внутрішній сонсан

2.2.3.2.1. Що таке внутрішній сонсан?

У внутрішній чотирьохпозиційній основі для розвитку елементом у положенні суб’єкта є, звісно, внутрішній сонсан. Внутрішній сонсан — це три психічні функції: інтелект, емоції і воля. Однак ці три функції є не окремими й незалежними, а пов’язаними одна з одною функціями. Інтелектуальна функція включає емоції і волю, емоційна функція включає інтелект і волю, а вольова функція включає інтелект і емоції. Іншими словами, ці три функції об’єднані одна з одною, і це об’єднане ціле іноді проявляє більше інтелектуальну функцію, іноді більше емоційну функцію, а іноді більше вольову функцію.

Потрібно розуміти, що функції інтелекту, емоцій і волі мають такий характер. Вважається, що при формуванні внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку Бог проявив три функції такого характеру. Коли ми розуміємо характер трьох функцій інтелекту, емоцій і волі таким чином, ми дізнаємося, що первісні цінності, які відповідають цим функціям у реальному світі, тобто істина, краса та добро, мають спільні елементи. Ба більше, виявляється, що три основні сфери культури (академічна сфера, яка включає науку й філософію, сфера мистецтва та сфера релігії й моралі), які відповідають цим трьом цінностям, взаємно мають спільні елементи; крім того, існують також проміжні сфери.

Цей факт має важливе практичне значення стосовно творення. Під час творення Бог, мотивований Шімджон, спочатку встановив мету творення й, зосередившись на цій меті, повністю мобілізував три функції інтелекту, емоцій і волі, тобто «вклав усі Свої сили» (слова Вчителя: «Бог вклав усі Свої сили у створення неба й землі»), щоб ініціювати творення та просувати його. Крім того, Він повністю зосередив функції інтелекту, емоцій і волі на відтворенні. Знову таки, цей факт означає, що в історії відновлення, особливо сьогодні, коли триває хаос останніх днів, три основні сфери культури: академічна сфера (наука, філософія тощо), мистецька сфера (музика, танець, живопис, скульптура, література, поезія тощо) й нормативна сфера (релігія, мораль, етика тощо), які відповідають інтелекту, емоціям і волі, повинні бути повністю мобілізовані для реалізації світу Божого ідеалу творення, тобто для створення світу об’єднаної культури, світу культури шімджон.

Проте, подивившись на сьогоднішню дійсність, видно, що всі культурні сфери дезорієнтовані, заплутані та йдуть шляхом деградації. У них проникли псевдореформістські ідеології, такі як комунізм та ідеологія чучхе Кім Ір Сена, які зробили всі культурні сфери, особливо мистецтво, ще більш вульгарним і безплідним, назвавши його пролетарським, народним мистецтвом. Це тому, що сатана маніпулює ними за лаштунками.

Отже, місія всіх інтелектуалів і науковців, зайнятих сьогодні у сфері культури, стає самоочевидною. Вона полягає в тому, щоб правильно зрозуміти Божу мету творення, повстати заради реалізації цієї мети творення й побудови світу ідеалу творення та піти в загальний наступ у напрямку створення світу об’єднаної культури (культури шімджон). З цієї точки зору можна побачити, що той факт, що три функції інтелекту, емоцій і волі, які є внутрішнім сонсан, зосереджено на меті були повністю мобілізовані у формуванні внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку під час творення, теж є важливим критерієм для розв’язання актуальних проблем.

2.2.3.2.2. Внутрішній сонсан — це єдність фізичної і духовної душі

І, нарешті, тут слід додати, що інтелект, емоції і воля людини включають інтелект, емоції і волю духовного «я». Оскільки людина — це двоїста (об’єднана) істота фізичного «я» і духовного «я», людська душа (первісна душа) також є єдністю фізичної і духовної душі. Відповідно функції інтелекту, емоцій і волі фізичної душі та функції інтелекту, емоцій і волі духовної душі комплексно об’єднані у внутрішньому сонсан.

Інтелектуальна функція фізичної душі — це рівень відчуття й сприйняття; вона являє собою лише невелику частину функції розсудку. Однак інтелектуальна функція духовної душі володіє чуттєвістю, розсудком і розумом, завдяки чому можна пізнати універсальну істину. Духовна душа також має здатність до розуміння себе й саморефлексії, тобто володіє самосвідомістю. Учені (наприклад, нейрофізіолог Джон Екклс, біолог Андре Гудо-Перро та ін.) стверджують, що самосвідомість є тільки в людей, а у тварин її немає, бо в людей є духовна душа.

Емоційна функція фізичної душі нижча за рівнем, ніж емоційна функція духовної душі. Вона відчуває радість, гнів, смуток і задоволення, як і духовна душа, а також в обмежених рамках проявляє альтруїзм. Однак рівень емоційної функції духовної душі є вищим і це дає змогу людям жити мистецьким життям; причина, чому люди люблять свою націю чи людство, жертвуючи власним життям, полягає в тому, що люди мають духовну душу.

Вольова функція фізичної душі теж нижча за рівнем, ніж вольова функція духовної душі. Вольова функція у філософії Об’єднання — це прагнення; вона стосується сили практики або рішучості досягти мети творення (індивідуальної мети й загальної мети). Мета творення тварин в основному досягається через матеріальне життя (їжа, життя, народження потомства тощо), але мета творення людей досягається через духовне життя (цінностей істини, краси й добра), яке базується на фізичному житті, тому між вольовими функціями тварин і людей існує помітна різниця. Інакше кажучи, вольова функція тварин пов’язана з одягом, їжею, житлом і статевим потягом, а вольова функція людини є поєднанням вольової функції фізичної душі та вольової функції духовної душі. У первісної людини функція духовної душі (функція реалізації та прагнення цінностей) є вищою за функцію фізичної душі, тому людська вольова функція спочатку прагне (духовних) цінностей, а потім — матеріального життя.

Вище було розкрито, що функція інтелекту, емоцій і волі людини — це єдність інтелекту, емоцій і волі фізичної душі та інтелекту, емоцій і волі духовної душі. Іншими словами, інтелектуальна функція є об’єднанням інтелектуальних функцій двох душ (фізичної і духовної душі); емоційна й вольова функції теж є об’єднанням відповідних функцій двох душ. Крім того, об’єднані таким чином інтелектуальна, емоційна та вольова функції є не відокремленими, а об’єднаними одна з одною, як було описано вище. В епістемології філософії Об’єднання цей об’єднаний аспект внутрішнього сонсан виділений особливо і називається «духовною апперцепцією». Вона означає «об’єднану здатність до пізнання, зосереджену на духовній душі». Таким чином, точка зору на внутрішній сонсан як єдність інтелекту, емоцій і волі може дати розв’язання традиційним невирішеним проблемам, які стосуються питань свободи ²⁴.

2.2.3.3. Об’єкт = внутрішній хьонсан

2.2.3.3.1. Що таке внутрішній хьонсан?

Далі розглянемо внутрішній хьонсан, який займає положення об’єкта у внутрішній чотирьохпозиційній основі для розвитку. Як уже пояснювалося раніше, внутрішній хьонсан — це частина форми всередині первісного сонсан: ідеї, поняття, закон, математичні принципи тощо. Ідея — це конкретне уявлення або образ кожного предмета творіння, який уже було створено або буде створено в майбутньому. Поняття — це абстрактний образ, який утворюється зі спільних елементів, що входять до групи ідей. Закон — це першопричина законів природи й нормативних законів. І, нарешті, математичні принципи — це кінцева причина числових явищ у світі природи.

Розгляньмо елементи форми, що утворюють внутрішній хьонсан, стосовно творення. Яку роль відіграв цей внутрішній хьонсан у створенні Богом Всесвіту? Образно кажучи, він виконав роль ливарної форми. Це порожня форма, в яку заливають розплавлений метал, щоб виготовити якийсь виріб. Такому розплавленому металу під час творення відповідав первісний хьонсан, або праенергія. Аналогічно тому, як люди виготовляють металеві предмети, заливаючи розплавлений метал у форму, Бог створив усе суще, заливаючи духовну рідину, яка називається первісний хьонсан, у духовну форму, яка називається внутрішній хьонсан ²⁵.

2.2.3.3.2. Внутрішній хьонсан — це своєрідна (духовна) форма

Однак форма всередині внутрішнього хьонсан Бога відрізняється від штучної форми; це (духовна) форма, яка включає не лише зовнішній вигляд, але й зміст, тобто детальну внутрішню структуру. У випадку з людиною — це форма з детальною структурою різних внутрішніх органів, тканин і клітин. Вважається, що різноманітні ідеї (прості ідеї, складні ідеї) всередині внутрішнього хьонсан виконували роль такої форми у створенні людини. Подивившись на все суще, ми можемо побачити, що незалежно від розміру чи виду, всі речі неодмінно мають певну форму і спільність між певними видами, в них задіяні певні принципи і є певний числовий зміст. Це слід розглядати як схожість на внутрішній хьонсан (складну ідею), який є (духовною) формою, так само як форма металевого предмета нагадує зовнішній вигляд його ливарної форми.

Нарешті, ще одна річ, яку слід уточнити, полягає в тому, що описаний вище внутрішній хьонсан є безпосередньо пов’язаним зі створенням, тобто є лише прямою моделлю предметів творіння. Крім того, існує безліч ідей, понять, законів і математичних принципів, які не мають нічого спільного з моделлю творення. Наприклад, такі ідеї чи поняття, як «Бог», «я», «батьки», «краса», «ідеал», «мета» тощо, не можуть бути створені як речі у світі часу та простору. Хоча вони опосередковано пов’язані з творенням, безпосередньо вони не стали предметами творіння. На цьому пояснення щодо внутрішнього хьонсан завершено.

2.2.3.4. Внутрішня дія віддавання та приймання

2.2.3.4.1. Що таке внутрішня дія віддавання та приймання?

Оскільки внутрішня чотирьохпозиційна основа для розвитку є чотирьохпозиційною основою, яка утворюється завдяки дії віддавання та приймання для формування новоутвореного тіла всередині первісного сонсан, варто ближче розглянути цю дію віддавання та приймання. Вона теж є дією віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом, а саме між об’єднаною функцією інтелекту, емоцій та волі (внутрішнім сонсан) і внутрішнім хьонсан. Звісно, це описана вище дія віддавання та приймання, яка зосереджена на меті творення. Ця внутрішня дія віддавання та приймання одним словом означає «думку», «мислення», «задум». Це тому, що первісний сонсан — душа Бога, і ця дія віддавання та приймання відбувається всередині цієї душі.

Тут хочеться пояснити, чому «мислення» розглядається як дія віддавання та приймання. По-перше, що таке мислення? Мислення, як ми його зазвичай розуміємо, складається з таких функцій душі, як пам’ять, пригадування, судження, цікавість, планування, думка (точка зору), розуміння, уява, припущення, висновок, сподівання, роздуми, медитація, тлумачення тощо. У поняття мислення входять навіть ілюзії. Бо це явища, які виникають у душі.

Ці явища в душі (думки) можна розділити на три типи: думки про те, що було пережито в минулому, думки про теперішню ситуацію та думки про те, що буде. Само собою зрозуміло, що думки про минулий досвід стосуються пам’яті, думки про теперішню ситуацію стосуються думки (точки зору), припущення, розуміння тощо, а думки про майбутнє стосуються планування, сподівання, ідеалу тощо. Однак тут хочеться зазначити, що жоден елемент мислення не може відбутися, якщо певна кількість ідей (своєрідні ментальні образи) не міститься в душі заздалегідь. Це аналогічно тому, як дивитися телевізор можна лише тоді, коли зображення (образи) проєктується на люмінесцентний екран. Однак ці ідеї (образи) в душі формуються винятково завдяки досвіду. Ми можемо думати про птахів і квіти у своїй душі навіть із заплющеними очима, адже ми насправді бачили птахів і квіти в минулому.

2.2.3.4.2. Оперування ідеями

Що означає, що для мислення потрібна певна кількість ідей? Це означає, що не тільки обмірковування минулого, а й думки про сьогодення та майбутнє можливі лише за допомогою ідей, пережитих у минулому. Тому чим багатший досвід минулого, тобто чим більше ідей пережито, тим більше можна мислити. Це можна порівняти з можливістю людини при потребі збільшити свої витрати на життя, якщо в неї є багато заощаджень. Також це схоже на нашу можливість використовувати при потребі побутові речі, якщо ми наскладали в коморі багато речей. Люди засвоюють знання і розширюють свою обізнаність врешті-решт для того, щоб накопичити в сховищі пам’яті багато різноманітних ідей, і насправді їх зберігається там дуже багато. Іншими словами, мислення означає вилучення ідей зі сховища пам’яті та маніпулювання ними в різний спосіб так само, як ми беремо запаси з комори та використовуємо їх належним чином, коли це потрібно.

У філософії Об’єднання це називається «оперування ідеями». Тепер пояснімо, що це означає. Ідея — це уявлення або образ, що зберігається в душі. Образ окремого предмета називається простою ідеєю, а сукупність двох чи більше простих ідей — складною ідеєю (однак це порівняно відносні поняття). Оперування означає роботу з чимось на зразок машини. У цьому сенсі оперування означає, наприклад, роботу з отримання зі складу різних потрібних деталей або механізмів, з’єднання потрібних механізмів між собою, розбирання машини за потреби на складові частини або збирання деталей для створення нової машини; залишити корпус машини таким, як є, але поміняти місцями дві деталі чи з’єднати кілька механізмів і об’єднати їх в одну машину.

2.2.3.4.3. Оперування ідеями — це дія віддавання та приймання

Робота з ідеями так само є «оперуванням ідеями». Іншими словами, по-перше, оперування ідеями, що відповідає отриманню зі складу механізмів, є «пригадуванням», з’єднання механізмів відповідає «асоціації» або «комбінації» ідей, розбирання машини відповідає «аналізу» ідеї, складання нової машини відповідає «конструюванню» нової ідеї, зміна розташування деталей відповідає «конверсії» ідей, а з’єднання й об’єднання багатьох механізмів відповідає «синтезу» ідей. На додаток до цього існує ще одна важлива маніпуляція, коли стверджувальна форма судження змінюється на заперечувальну форму судження, вона називається обверсією. Підсумовуючи вищесказане, оперування ідеями означає «пригадування», «асоціацію», «аналіз», «конструювання», «синтез», «конверсію», «обверсію» тощо потрібних ідей з-поміж різноманітних ідей, пережитих у минулому.

Пригадування — це виведення потрібних ідей з минулого досвіду; асоціація — це коли думаєш про одну ідею, а інша ідея пов’язується з нею (наприклад, коли хтось думає про свого батька, то згадує матір); конструювання — це коли багато малих ідей об’єднуються, щоб сформувати велику ідею (наприклад, фундамент, наріжний камінь, стовп, поздовжня балка, поперечина, опора, крокви, дах, кімната тощо збираються разом, щоб сформувати велику ідею — «будинок»); аналіз — це поділ якоїсь ідеї на менші ідеї (наприклад, поділ людського тіла на нервову, травну, сенсорну, кровоносну, дихальну, м’язову, сечовидільну, ендокринну та лімфатичну системи); синтез — це метод поєднання кількох ідеї в одну велику ідею (наприклад, розглядати людське тіло як поєднання нервової, кровоносної, дихальної, травної, сенсорної, сечовидільної та інших систем).

Операція зміни підмета і предиката місцями, за якої сенс судження залишається незмінним, називається конверсією (наприклад, «усі А є Б» перетворюється на «деякі Б є А»). Операція, яка перетворює стверджувальну форму судження на заперечувальну форму, при цьому змінює предикат на суперечливу ідею так, щоб сенс залишався незмінним, називається обверсією (наприклад, «А є Б» змінюється на «А не є не-Б»). Пояснення було трохи довгим, але воно мало допомогти зрозуміти, що мислення — це внутрішня дія віддавання та приймання.

2.2.3.4.4. Типи дії віддавання та приймання

Різні види мислення (наприклад, пригадування, судження, думка (точка зору), уява, розуміння, висновок тощо), згадані вище, є не чим іншим, як різними способами оперувати ідеями. А оперування ідеями є дією віддавання та приймання (див. рис. 1.10).

Рис. 1.10. Оперування ідеями

Тепер пояснімо це детально. Для того щоб зрозуміти, що оперування ідеями є дією віддавання та приймання, потрібно знати типи дії віддавання та приймання. Існує п’ять типів дії віддавання та приймання: взаємосвідомий тип, односвідомий тип, несвідомий тип, гетерономний тип і порівняльний тип (зіставлення).

Взаємосвідомий тип стосується випадку, коли і суб’єкт, і об’єкт мають свідомість та беруть участь у дії віддавання та приймання. Односвідомий тип відноситься до дії віддавання та приймання, яка відбувається, коли тільки суб’єкт має свідомість, а об’єкт, який є неорганічною, неживою речовиною, її не має. Несвідомий тип відноситься до дії віддавання та приймання, яка відбувається між суб’єктом і об’єктом, які цього зовсім не усвідомлюють (наприклад, обмін CO₂ і O₂ між тваринами і рослинами). Гетерономний тип відноситься до випадку дії віддавання та приймання, яка відбувається між двома неживими сторонами за допомогою сили, яка надходить від третьої сторони (наприклад, механізми, які рухаються відповідно до наміру виробника).

Порівняльний тип утворюється у випадку розпізнавання або судження; він схожий на односвідомий тип, але об’єкт при цьому складається з двох або більше частин, чи має два або більше атрибути, і розпізнавання (судження) здійснюється шляхом порівняння цих елементів об’єкта. Наприклад, дивлячись здалеку на чоловіка й жінку, які разом ідуть вулицею, ми порівнюємо або зіставляємо їхній вік, поведінку тощо і визначаємо, що вони є подружжям; або розглядаємо товари в магазині, порівнюємо їх і вибираємо гарні; або бачимо червоний черепичний дах будинку в зеленому лісі й відчуваємо красу гармонії через контраст зеленого та червоного кольорів — усе це дія віддавання та приймання порівняльного типу.

При цьому судження за допомогою порівняння виноситься суб’єктом в односторонньому порядку, хоча це й дія віддавання та приймання. Причина того, що одностороннє порівняння й судження суб’єкта є дією віддавання та приймання, полягає в тому, що суб’єкт звертає увагу на об’єкт, а об’єкт показує себе суб’єкту, і це є формою взаємодії.

2.2.3.4.5. Мислення — це теж порівняльний тип дії віддавання та приймання

Вище було сказано, що мислення — це дія віддавання та приймання, але насправді це дія віддавання та приймання порівняльного типу. Іншими словами, у випадку людей духовна апперцепція (внутрішній сонсан) всередині душі (сонсан), тобто єдність інтелекту, емоцій і волі, стає суб’єктом і спочатку порівнює (або звіряє) різні ідеї (образи), які є у внутрішньому хьонсан і отримані з досвіду. Ця дія порівняння сама по собі теж є дією віддавання та приймання порівняльного типу у вузькому значенні. Один із двох елементів об’єкта береться як суб’єкт, а інший — як об’єкт, і зіставляються; зіставлення робить духовна апперцепція, але оскільки увага духовної апперцепції переміщується між двома елементами, дія між будь-якими двома елементами, які зіставляються у внутрішньому хьонсан, теж є різновидом дії віддавання та приймання. Це дія віддавання та приймання порівняльного типу у вузькому значенні. Зрештою, і дія віддавання та приймання між духовною апперцепцією і внутрішнім хьонсан, і дія між будь-якими двома елементами, які порівнюються всередині внутрішнього хьонсан, є дією віддавання та приймання порівняльного типу.

Що є результатом цієї дії віддавання та приймання (порівняння)? Її результат проявляється кількома способами. Іноді два елементи повністю збігаються, іноді вони схожі, а іноді — не збігаються. Іноді є навіть випадки, коли вони повністю протилежні. Крім того, вони можуть перебувати, а можуть і не перебувати в стосунках відповідності. І оскільки дія віддавання та приймання зосереджена на меті, результат також залежить і від мети. Прогнозуючи ці різноманітні результати, духовна апперцепція по можливості коригує цю дію віддавання та приймання в певному напрямку. Це і є зміст мислення. Вважається, що наявність у мисленні пригадування, розуміння, судження, висновку, сподівання та інших видів спричиняється різницею між ціллю (метою) цієї дії віддавання та приймання і методом порівняння. Таким чином, різні види мислення тривають і течуть, як вода.

При створенні якоїсь речі в цьому потоці мислення спочатку зав’язується вузол. Іншими словами, визначається ідея (проста ідея, складна ідея тощо), яка буде формою (моделлю) для створення (її можна називати «формотворною ідеєю»). Це означає, що за допомогою дії віддавання та приймання порівняльного типу формується новоутворене тіло. Іншими словами, ця форма стосовно творення є новоутвореним тілом. Але це ще не «Логос» (Слово, задум), а його попередня стадія. Тому його можна було б назвати «пралогосом» або «празадумом». Однак при цьому новоутворена ідея (формотворна ідея), яка є новоутвореним тілом, є більш конкретною ідеєю, яка містить усі потрібні для цієї ідеї елементи, такі як поняття, закони та математичні принципи, і містить навіть детальну внутрішню структуру. Стадія творення, на якій новоутворені ідеї формуються завдяки внутрішній дії віддавання та приймання, є початковою стадією внутрішньої дії віддавання та приймання, а задум (Логос) щодо реальних предметів творіння утворюється на пізнішій стадії.

2.2.3.4.6. Мета є центром

Вище було роз’яснено, що мислення — це внутрішня дія віддавання та приймання, яка відбувається в душі (сонсан), і оскільки це дія віддавання та приймання, хочеться зазначити, що мета є центром. Серед «думок», які переживають люди, є чимало безцільних, невизначених думок. Та, оскільки Бог є Богом творення, Його думки (задум) від самого початку були цілеспрямованими. Це й була мета творення, яка базується на Шімджон.

Вважається, що існувала стадія, яка передувала думкам Бога про творення, тобто стадія лише чотирьохпозиційної основи, зосередженої на Шімджон (чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність). Але оскільки Шімджон є емоційним потягом, який важко придушити, слід уважати, що мета творення і чотирьохпозиційна основа для розвитку неминуче встановилися ​​на підставі чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність. Той факт, що навіть після створення ця чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність, є фундаментом чотирьохпозиційної основи для розвитку (незмінність і абсолютність Бога), ще більше це підтверджує. Таким чином, Божий задум не міг бути встановлений без мети (мети творення, заснованої на Шімджон).

Це вказує на дуже важливий факт. Адже це є ще одним критерієм для розв’язання актуальної проблеми. Це означає, що людині не призначено думати абияк; у первісній людині любов (шімджон) завжди є мотивом і її думки направлені лише на досягнення мети творення (загальної мети та індивідуальної мети). Отже, щоб упоратися з нинішнім соціальним хаосом, ми повинні відмовитися від наших егоцентричних і довільних моделей мислення та повернутися до первісної моделі мислення: думати і діяти задля реалізації мотивованої любов’ю мети творення (реалізації Царства Небесного на землі) ²⁶. На цьому пояснення щодо внутрішньої дії віддавання та приймання завершено.

2.2.3.5. Результат = задум

2.2.3.5.1. Що таке результат?

Далі пояснимо про результат, тобто про задум. Іншими словами, детально пояснимо, що таке задум, який займає позицію результату у внутрішній чотирьохпозиційній основі для розвитку. Задум, про який ішлося в попередньому пункті («внутрішня дія віддавання та приймання»), є задумом у значенні «мислення», тобто в значенні внутрішньої дії віддавання та приймання. Тепер же розглянемо задум як результат мислення, який означає Слово в Євангелії від Івана (1:1), тобто Логос; той самий Логос, який є одним з аспектів Божественної природи (Шімджон, Логос і творчість), описаної в цій теорії Первісного образу. Відповідно в пункті «Божественна природа», в підпункті «Логос», уже були дані пояснення про задум (Слово) і Закон. А втім, ми знову обговорюємо це питання, бо Логос, про який ідеться в пункті «Божественна природа», — це не Логос як задум, тобто Слово, а радше Логос як Закон, тому він потребує доповнення. Тож ми коротко пройдемося по суті пояснень щодо Логосу, які давалися раніше, а потім додамо деякі доповнення.

Згідно з «Викладом Принципу», Логос розглядається як Слово або Закон. Слово є задумом, думкою, планом тощо, а Закон — це єдність розуму і принципів. Розум характеризується свободою і цілеспрямованістю, а принципи — необхідністю і механічністю. Відповідно Закон, який об’єднує розум і принципи, водночас об’єднує свободу і необхідність та цілеспрямованість і механічність. Оскільки все суще у Всесвіті було створено на основі такого Закону, у всіх речах міститься Закон (розум і принципи), і між усіма речами теж діє цей Закон. У природному світі він діє у формі законів природи, а в житті людини є ціннісні принципи (норми поведінки), яких слід дотримуватися.

Слова, що єдність свободи і необхідності є Законом, означають, що свобода — це свобода всередині необхідності (в межах законів, в межах Принципу), тобто свобода вибору розуму в межах Принципу, а отже, свобода, яка ігнорує Принцип чи закони, насправді є вседозволеністю. Також Закон не відокремлений від Слова, він є частиною Слова, і разом зі Словом цей Закон є Божим об’єктом, який нагадує Божі дуальні властивості («Виклад Принципу», 2019, с. 184), тому він є своєрідним новоутвореним тілом, своєрідним предметом творіння.

Також ми з’ясували, що оскільки творення мотивувалося Шімджон, Логос (Закон) теж базується на любові, і що любов діє також за лаштунками законів природи та ціннісних принципів. Отже, хоча потрібно неодмінно дотримуватися Закону (ціннісних принципів) у повсякденному житті, ми також з’ясували, що лише коли це відбуватиметься в теплоті любові, в наше життя прийде мир, схожий на весняний сад з квітучими квітами.

2.2.3.5.2. Логос як задум

Це була суть пояснень про Логос, які розглядалися в розділі «Божественна природа». Однак, як уже згадувалося, вищесказане стосувалося здебільшого Логосу як Закону, а Логос як Слово, тобто задум, докладно не розглядався. Тепер детально пояснимо про задум. Хоча про задум уже йшлося в попередньому поясненні про внутрішню дію віддавання та приймання, це був задум не як новоутворене тіло, тобто результат, а переважно як задум у сенсі «мислення», тобто задум як дія віддавання та приймання, задум як оперування ідеями. Проте навіть на стадії внутрішньої дії віддавання та приймання, окрім «задуму» в значенні «оперування ідеями», ми вживали поняття «празадум», яке має значення новоутвореного тіла. Іншими словами, це новоутворене тіло, сформоване з метою творення в результаті дії віддавання та приймання порівняльного типу; як більш конкретизована (духовна) форма, модель, яка містить поняття, закони, математичні принципи, а також детальну внутрішню структуру, вона є новоутвореною, тобто формотворною ідеєю.

Однак такий задум є не Словом, яким Бог створив Всесвіт, а лише його попередньою стадією. З точки зору зображення — це просто статичне зображення, як фотографія, і воно не може стати живим, тобто динамічним зображенням, як у фільмі. Це буквально креслення. Однак «Логос», «Слово», за допомогою якого Бог створив Всесвіт, є новоутвореним тілом, яке містить життя, живим задумом. В Євангелії від Івана про це пишеться так: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало… І життя було в Нім, а життя було Світлом людей» (Іван 1:1-4).

2.2.3.5.3. Логос — це задум

Отже, Слово (Логос), яке створило все суще, — це життєдайний задум, який має життя. Це означає, що новоутворене тіло, сформоване на попередній стадії, стадії оперування ідеями, тобто новоутворена (формотворна) ідея, яка містить детальну внутрішню структуру, наділяється життям і набуває динамічного характеру. Як новоутворена ідея, яка мала статичний характер, набуває динамічного характеру? Це відбувається завдяки двоступеневому процесу внутрішньої дії віддавання та приймання. Іншими словами, у дії віддавання та приймання між духовною апперцепцією (єдністю інтелекту, емоцій і волі) і внутрішнім хьонсан є дві стадії, рання і пізня. На ранній стадії новоутворена ідея (празадум) формується шляхом оперування ідеями, а на пізній стадії за допомогою сили Шімджон (любові) в неї вводиться функція інтелекту, емоцій і волі, після чого вона набуває життєздатності, тобто отримує життя, і постає як завершений задум. Тут слід уточнити той факт, що янсон та имсон, які лише потенційно містяться в інтелекті, емоціях і волі, починають проявляти себе на пізній стадії, викликаючи гармонійні зміни у прояві функцій інтелекту, емоцій і волі. Задум, завершений таким чином, — це Логос, об’єкт Бога, який має дуальні властивості («Виклад Принципу», 2019, с. 184). Це є Логос як Слово, що створило Всесвіт, і задум, який є результатом внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку.

Дуальні властивості Логосу означають, що два елементи, внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан, містяться в Логосі потрібною мірою залежно від рівня та виду. Іншими словами, інтелектуальна функція, емоційна функція та вольова функція, які є внутрішнім сонсан, а також ідеї, поняття, закони і математичні принципи, які є внутрішнім хьонсан, різноманітно містяться в Логосі залежно від рівня (мінерали, рослини, тварини, люди) і виду предметів, які мають бути створені. Таким чином, на пізній стадії внутрішньої дії віддавання та приймання у празадум (новоутворену ідею), сформований за допомогою оперування ідеями, на основі потягу Шімджон (любові) вводяться на різних рівнях функції інтелекту, емоцій і волі, після чого празадум оживляється ²⁷.

2.2.3.6. Резюме пояснення внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку

На цьому пояснення внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку завершено. Однак деякі частини пояснення були довгими та непростими, тому для полегшення розуміння коротко підсумуємо зміст наведеного вище пояснення.

2.2.3.6.1. Центр у внутрішній чотирьохпозиційній основі для розвитку

Під час творення внутрішня чотирьохпозиційна основа для розвитку формується раніше за зовнішню чотирьохпозиційну основу для розвитку. Оскільки мета, яка є центром цієї чотирьохпозиційної основи, була встановлена на фундаменті Шімджон, вона полягає в тому, щоб зробити людей об’єктами любові та реалізувати любов через них. Відповідно метою творіння людей було не тільки любити одне одного, але й любити Бога і все суще. Однак через гріхопадіння люди такими не стали, що призвело до нинішньої великої плутанини. Тому один зі шляхів розв’язання цієї плутанини — узгодити всі людські цілі з первісною метою творіння людини.

2.2.3.6.2. Суб’єкт у внутрішній чотирьохпозиційній основі для розвитку

У положенні суб’єкта внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку перебувають функції інтелекту, емоцій та волі, які є внутрішнім сонсан, і ці три функції об’єднані між собою. У людей у відповідь на ці три функції встановлюються три цінності — істина, краса та добро, а відповідно до цих трьох цінностей встановлюються три основні сфери культури. Бог вклав усю Свою силу (всі функції інтелекту, емоцій та волі), щоб реалізувати мету створення Всесвіту. Тому інтелектуали та вчені в трьох основних сферах культури повинні потужно повстати, зосередившись на об’єднаній ідеології (меті), щоб вивести культуру із сьогоднішньої кризи та разом з тим створити нову культуру. З іншого боку, інтелект, емоції й воля фізичної душі та інтелект, емоції й воля духовної душі утворюють об’єднану душу, й водночас інтелект, емоції та воля об’єднані між собою. Єдність інтелекту, емоцій і волі, яка особливо виділяє цей аспект об’єднання, називається духовною апперцепцією. Завдяки їй люди є духовними істотами та водночас мають самосвідомість.

Функція фізичної душі (інтелекту, емоцій і волі) полягає в пошуку одягу, їжі, житла та статевого життя, тобто в прагненні матеріального життя, а функція духовної душі полягає в пошуку істини, добра і краси, тобто в прагненні ціннісного життя. При цьому ставлення первісної людини до життя полягає в тому, щоб зробити пріоритетним прагнення духовної душі до ціннісного життя, а прагнення фізичної душі до матеріального життя поставити на друге місце.

2.2.3.6.3. Об’єкт у внутрішній чотирьохпозиційній основі для розвитку

Позицію об’єкта у внутрішній чотирьохпозиційній основі для розвитку займає внутрішній хьонсан. Іншими словами, це такі елементи форми, як ідеї, поняття, закони і математичні принципи. З-поміж них поняття, закони й математичні принципи при творенні об’єднуються в ідеї, і ці ідеї відіграють ту саму роль, що й форма. При цьому як проста ідея може стати (духовною) формою, так і складна ідея може стати формою. Під час творення ця (духовна) ливарна форма має детальну внутрішню структуру. (Духовному) розплавленому металу відповідає первісний хьонсан — праенергія. Кількість форм, які беруть участь у творенні, незліченна, і кожна з них різна. Кожна форма — це індивідуальний образ. Оскільки цей індивідуальний образ є індивідуальним для кожної людини, роль форми завершується за один раз. Індивідуальний образ інших предметів творіння є загальним для всього виду, тому одна форма охоплює створення всього цього виду.

2.2.3.6.4. Внутрішня дія віддавання та приймання

Внутрішня дія віддавання та приймання у внутрішній чотирьохпозиційній основі для розвитку — це дія віддавання та приймання між внутрішнім сонсан (духовною апперцепцією) і внутрішнім хьонсан з метою в центрі, про які ми згадували вище. Вона означає думку, задум. Іншими словами, мати внутрішню дію віддавання та приймання означає думати, виношувати задум. Існує багато видів думок, але їх можна умовно розділити на думки про минуле (спогади, пригадування тощо), думки, пов’язані із сьогоденням (думка (точка зору), судження, висновок тощо), і думки про майбутнє (плани, сподівання, ідеали тощо). Однак основним елементом мислення є ідея, тобто образ, що зберігається в душі; процес оперування цими ідеями в різний спосіб є мисленням. Існують різні способи оперувати ідеями, як-от: «пригадування», «асоціювання», «аналіз», «синтез», «конструювання», «конверсія», «обверсія» тощо. Коротше кажучи, внутрішня дія віддавання та приймання у внутрішній чотирьохпозиційній основі для розвитку — це оперування ідеями. Ця дія віддавання та приймання, звісно, відбувається між духовною апперцепцією (внутрішнім сонсан), яка є суб’єктом, і внутрішнім хьонсан, який є об’єктом, але її фактичний зміст це не що інше, як оперування різними ідеями в різний спосіб всередині об’єкта. Оскільки ця дія віддавання та приймання між суб’єктом (духовною апперцепцією) та об’єктом (внутрішнім хьонсан) відбувається одночасно з порівнянням ідей усередині об’єкта, вона є дією віддавання та приймання односвідомого типу з порівняльним характером, своєрідною дією віддавання та приймання порівняльного типу.

2.2.3.6.5. Результат у внутрішній чотирьохпозиційній основі для розвитку

Нарешті, підсумуємо пояснення про задум, який займає позицію результату. Задум як результат відрізняється від задуму, з яким ми мали справу у внутрішній дії віддавання та приймання. Останній означає «мислення», тобто дію, а перший означає новоутворене тіло, яке з’являється в результаті дії віддавання та приймання. Цей задум як новоутворене тіло є Логосом, Словом Бога, який створив усе суще. Внутрішня дія віддавання та приймання, згадана вище, має дві стадії: ранню і пізню. На ранній стадії нова ідея формується шляхом оперування ідеями всередині внутрішнього хьонсан. Це теж своєрідне новоутворене тіло, задум (празадум). Однак це тільки попередня стадія задуму як Слова; це лише статичний образ, якому бракує жвавості.

Задум (Логос), Слово, яке створило Всесвіт, є живим новоутвореним тілом, яке містить життя. На пізній стадії внутрішньої дії віддавання та приймання функції інтелекту, емоцій і волі, які є духовною апперцепцією, вводяться в новоутворену ідею імпульсом Шімджон, після чого ця ідея активується, тобто набуває життя, і постає як завершений задум. Цей задум є Логосом з дуальними властивостями. У цьому задумі містяться також елементи Закону, який об’єднує розум і принципи та свободу і необхідність. Пояснення щодо цього тут опущено, оскільки воно було відносно детально розглянуто в підпункті «Логос» пункту «Божественна природа».

2.2.4. Зовнішня чотирьохпозиційна основа для розвитку

2.2.4.1. Що таке зовнішня чотирьохпозиційна основа для розвитку?

З-поміж чотирьох типів чотирьохпозиційної основи насамкінець пояснимо зовнішню чотирьохпозиційну основу для розвитку. Вона є комбінацією зовнішньої чотирьохпозиційної основи і чотирьохпозиційної основи для розвитку; це означає, що зовнішня чотирьохпозиційна основа, яка є базою для дії віддавання та приймання зовні первісного сонсан, тобто дії віддавання та приймання між первісним сонсан і первісним хьонсан, набула можливості для розвитку та руху. Як уже згадувалося, з точки зору філософії Об’єднання, розвиток означає появу індивідуального тіла з новою властивістю, тобто новоутвореного тіла. Це поняття, яке описує творення з точки зору результатів. Відповідно чотирьохпозиційна основа для розвитку формується, коли зосереджені на меті творення суб’єкт і об’єкт вступають у дію віддавання та приймання і дають народження новоутвореному тілу.

Таким чином, зовнішня чотирьохпозиційна основа для розвитку — це коли сформована зовні первісного сонсан зовнішня чотирьохпозиційна основа набуває можливості для розвитку і стає чотирьохпозиційною основою для розвитку. Як уже згадувалося в поясненні внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку, зовнішня чотирьохпозиційна основа для розвитку формується на стадії, яка настає після формування внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку. Іншими словами, якщо дивитися, зосередившись на первісному сонсан, чотирьохпозиційна основа для розвитку формується всередині та зовні первісного сонсан так само, як і чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність, проте це відбувається не одночасно, як у випадку чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність, а послідовно: спочатку формується внутрішня основа, а потім — зовнішня.

2.2.4.2. Формується на базі внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку

Пояснимо цю зовнішню чотирьохпозиційну основу для розвитку докладніше. Як уже неодноразово говорилося, чотирьохпозиційна основа — це, коротше кажучи, просторове поняття, яке виражає явище утворення результату після дії віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом, центром якої є Шімджон або мета. Тому внутрішню й зовнішню чотирьохпозиційну основу для розвитку буде легше зрозуміти, якщо пояснити їх із точки зору дії віддавання та приймання. Оскільки розвиток — це поняття, яке описує творення з точки зору результатів, щоб правильно зрозуміти чотирьохпозиційну основу для розвитку, потрібно з’ясувати, як здійснюється творення або виробництво. Пояснимо це на прикладах з людьми.

Коли люди хочуть щось створити, вони спочатку виношують у душі задум. Наприклад, якщо людина хочете побудувати дім, вона ставить перед собою певну мету, глибоко замислюється та розробляє план чи проєкт. План чи проєкт — це той-таки задум, тільки на папері, щоб його не забути. Цей задум — це внутрішня дія віддавання та приймання, згадана вище; він є першим етапом творення. Потім починається другий етап творення. Використовуючи різні будівельні матеріали, люди виконують творчу, тобто будівельну роботу відповідно до задуму (проєкту).

Нарешті, через певний час задумана будівля набуває завершення. Тут задум у душі — це дія віддавання та приймання всередині сонсан, тобто внутрішня дія віддавання та приймання. Також дією віддавання та приймання є те, що людина будує дім за своїм задумом із будівельних матеріалів. Вона називається зовнішньою дією віддавання та приймання, бо це дія, яка відбулася поза душею (сонсан). Оскільки задум (проєкт) є новою річчю, якої раніше не було, і будівля також є новою річчю, якої раніше не було, вони обоє є новоутвореними тілами. Відповідно поява цих новоутворених тіл є творенням із точки зору мотиву та розвитком із точки зору результатів. У цій дії віддавання та приймання суб’єктом є задум (у дійсності це людина із задумом або інші люди, які представляють цю особу), а об’єктом є будівельні матеріали. Дія віддавання та приймання між цим суб’єктом і об’єктом є ходом будівельних робіт. А новоутвореним тілом у результаті цієї дії віддавання та приймання є завершена будівля.

Візьмемо, наприклад, випадок, коли художник малює картину. Він теж спочатку ставить певну мету і виношує задум. Іноді цей задум виражається у вигляді ескізу. Це перший етап. Після того, як задум завершено, починається другий етап роботи. Використовуючи такі інструменти живопису, як полотно, пензлі, фарби, мольберт тощо художник малює картину такою, якою він її задумав. Таким чином, картину нарешті завершено. При цьому як задум на першому етапі є дією віддавання та приймання, так і малювання на другому етапі теж є дією віддавання та приймання. І задум на першому етапі, і завершена картина на другому етапі — це все новоутворені тіла, бо це нові результати, яких раніше не було. Отже, малювання також є творенням і розвитком.

2.2.4.3. Будь-яке творення проходить через дві стадії чотирьохпозиційної основи для розвитку

Тут з’ясувалися такі факти: по-перше, у творенні неодмінно є двоетапний процес; по-друге, перший етап — це внутрішній задум, а наступний етап — це етап зовнішніх робіт; по-третє, обидві стадії дії віддавання та приймання зосереджені на одній і тій самій меті, і в результаті неодмінно створюються новоутворені тіла. Перший етап тут — це стадія внутрішньої дії віддавання та приймання для розвитку, а другий — стадія зовнішньої дії віддавання та приймання для розвитку. Ця низка принципів застосовна до будь-якої творчої діяльності. Вони поширюються без винятку на будь-який вид творчої діяльності, включаючи виробництво, виготовлення, винахідництво, мистецтво тощо. Причина цього в тому, що еталон цих принципів перебував у Первісному образі Бога. Це дія віддавання та приймання всередині й зовні первісного сонсан, тобто внутрішня дія віддавання та приймання для розвитку і зовнішня дія віддавання та приймання для розвитку. Простіше кажучи, Бог спочатку поставив певну мету й задумав створення всього сущого, а потім, використовуючи хьонсан (праенергію), що відповідає матеріалу, Він у дійсності створив усе суще так, як задумав. Тут стадія Божого задуму є стадією внутрішньої дії віддавання та приймання для розвитку, а стадія фактичного створення всього сущого є стадією зовнішньої дії віддавання та приймання для розвитку.

Наведене вище пояснення чітко показує, що в людей творенню або виробництву неодмінно має передувати задум; відповідно зовнішній дії віддавання та приймання для розвитку неодмінно має передувати внутрішня дія віддавання та приймання для розвитку. Прототипом дії віддавання та приймання під час цього людського задуму була дія віддавання та приймання всередині Первісного образу Бога. Іншими словами, дія віддавання та приймання всередині Первісного образу здійснюється лише на базі чотирьохпозиційної основи. Інша назва для чотирьохпозиційної основи — це дія віддавання та приймання, а інша назва для дії віддавання та приймання — це чотирьохпозиційна основа.

Отже, той факт, що в Божому творенні внутрішня дія віддавання та приймання для розвитку завжди передує зовнішній дії віддавання та приймання для розвитку, означає, що формування внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку повинно передувати формуванню зовнішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку. Іншими словами, під час творення внутрішня чотирьохпозиційна основа для розвитку та зовнішня чотирьохпозиційна основа для розвитку обов’язково здійснюються послідовно. Це називається «двоступеневою структурою творення в Первісному образі». Вона відображена графічно на рисунку 1.11. У людей під час практичної творчої діяльності внутрішня й зовнішня чотирьохпозиційні основи теж формуються послідовно. Таким чином, дві чотирьохпозиційні основи, які послідовно формуються в практичній творчій діяльності, мають назву «двоступенева структура практичного творення».

Рис. 1.11. Двоступенева структура творення

Тут можуть виникнути такі сумніви. Навіщо використовувати такі важкі вислови, як «внутрішня чотирьохпозиційна основа для розвитку», «зовнішня чотирьохпозиційна основа для розвитку», «двоступенева структура», якщо це можна було б виразити простим для розуміння способом: «У практичному творенні задум неодмінно має стояти на першому місці»? Чому філософія Об’єднання завжди намагається виразити прості речі складними словами? Дамо відповідь на це запитання. Починаючи відразу з висновку, це тому, що філософія Об’єднання має справу з фундаментальним Принципом Космосу. Фундаментальний Принцип — це основні істини, які застосовуються до всіх явищ, що виникають у світі буття, незалежно від того, це духовний світ чи земний. Цей фундаментальний Принцип має глибокий і широкий зміст, але терміни, які виражають цей Принцип, мають бути максимально простими. Одним із прикладів є «дуальні властивості» або «сонсан і хьонсан» із Принципу Об’єднання. Цей термін виражає не лише людську душу й тіло, але також і взаємодоповнювальні атрибути тварин, рослин, мінералів і, крім того, духовного «я» та всіх істот у духовному світі. Іншими словами, зміст значення дуальних властивостей дуже глибокий і широкий. Інакше кажучи, важко зрозуміти буквальне значення терміну «дуальні властивості», тому має бути просте та детальне пояснення. Такі пояснення іноді потребують алегорій або метафор. Тим більше, що фундаментальний Принцип, який розглядається у філософії Об’єднання, переважно стосується Бога й духовного світу, які неможливо відчути п’ятьма органами чуття.

Пояснення, подані тут за допомогою аналогій або метафор, є лише засобом розкриття фундаментального Принципу, а не самим цим Принципом. Фундаментальний Принцип сам по собі — це Божі «дуальні властивості», або «сонсан і хьонсан». Схожим чином «дія віддавання та приймання», «чотирьохпозиційна основа», «двоступенева структура» і т. д. є поняттями, пов’язаними з фундаментальним Принципом, тобто основними поняттями, тому цими термінами не можна нехтувати. «Внутрішня чотирьохпозиційна основа для розвитку», «зовнішня чотирьохпозиційна основа для розвитку» та «двоступенева структура творення» теж є поняттями, які мають на увазі цей фундаментальний Принцип. Тут знову може виникнути запитання: «Чому нам треба вивчати такі складні поняття в цей напружений час, коли ми вимушені тримати на рахунку кожну секунду?» Тому, що тільки правильно розуміючи ці основні поняття, стають зрозумілими критерії, які дають змогу фундаментально розв’язати різні складні проблеми в реальності. Сказане вище пояснює важливість основних понять у філософії Об’єднання.

2.2.4.4. Складові елементи зовнішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку

Повернемося до основної теми та продовжимо пояснення щодо зовнішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку. Як уже згадувалося, зовнішня чотирьохпозиційна основа для розвитку завжди формується як наступний етап внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку, і цей двоетапний процес називається «двоступеневою структурою практичного творення». Під час Божого творення всередині Первісного образу теж формується така сама «двоступенева структура творення». Це чотирьохпозиційні основи, які формуються всередині та зовні первісного сонсан, тобто внутрішня й зовнішня чотирьохпозиційна основа для розвитку. Оскільки ці чотирьохпозиційні основи сформовані під час творення всередині Первісного образу, вони називаються «двоступеневою структурою творення в Первісному образі».

Внутрішню чотирьохпозиційну основу для розвитку всередині Первісного образу вже було детально пояснено в пункті «Внутрішня чотирьохпозиційна основа для розвитку», тому її опис тут буде скорочено. Нагадаємо лише, що серед чотирьох позицій внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку в центральній позиції встановлюється мета, у позиції суб’єкта — внутрішній сонсан (духовна апперцепція: єдність інтелекту, емоцій і волі), у позиції об’єкта — внутрішній хьонсан, а позицію результату займає задум як новоутворене тіло; також дія віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом є процесом мислення, тобто процесом оперування ідеями.

Зовнішню чотирьохпозиційну основу для розвитку всередині Первісного образу також утворюють чотири позиції: центр, суб’єкт, об’єкт і результат. При цьому центром є мета творення, яка ґрунтується на Шімджон, як і у випадку внутрішньої чотирьохпозиційної основи, суб’єктом тут є первісний сонсан, а об’єктом — первісний хьонсан. А результат, сформований за допомогою дії віддавання та приймання, — це предмет творіння як новоутворене тіло. Тепер детально розглянемо мету, первісний сонсан, первісний хьонсан і предмет творіння, які займають кожну з чотирьох позицій, тобто центр, суб’єкт, об’єкт і результат. Оскільки мета є такою самою, як і у внутрішній дії віддавання та приймання для розвитку, тобто метою творення, ми її тут пропустимо і пояснимо такі пункти, як суб’єкт = первісний сонсан, об’єкт = первісний хьонсан, зовнішня дія віддавання та приймання і результат = предмет творіння.

2.2.4.4.1. Суб’єкт = первісний сонсан

Зовнішня чотирьохпозиційна основа для розвитку всередині Первісного образу — це основа для дії віддавання та приймання між первісним сонсан і первісним хьонсан, тому немає потреби повторювати, що положення суб’єкта займає первісний сонсан, але чим саме є первісний сонсан? Це задум, який є результатом внутрішньої чотирьохпозиційної основи для розвитку, згаданої раніше. Іншими словами, це Слово, Логос, задум, який з’явився як новоутворене тіло після того, як внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан вступили в дію віддавання та приймання, зосереджену на меті. Ця внутрішня дія віддавання та приймання є мисленням, тобто процесом мислення.

Як пояснювалося раніше, у процесі цієї внутрішньої дії віддавання та приймання є дві стадії: рання та пізня. Рання стадія — це процес, у ході якого відбувається оперування ідеями; на цій стадії формується нова ідея, тобто празадум. На наступній стадії функції інтелекту, емоцій і волі вводяться в празадум під впливом янсон та имсон, які є їхніми атрибутами в духовній апперцепції, після чого цей празадум стає завершеним задумом, який містить життя, тобто Логосом. Завершений таким чином Логос має дуальні властивості. Хоча Логос як задум є новоутвореним тілом, він формується всередині первісного сонсан, тому в дії віддавання та приймання між суб’єктом (первісним сонсан) і об’єктом (первісним хьонсан) він утримується духовною апперцепцією і виступає як суб’єкт. Тут слід пояснити, що навіть коли інтелект, емоції і воля з духовної апперцепції, яка є внутрішнім сонсан, вводяться в новоутворену ідею, сформовану у внутрішньому хьонсан за допомогою внутрішньої дії віддавання та приймання, сама духовна апперцепція (навіть після того, як її частина введена в новоутворену ідею), як і раніше, зберігає об’єднану функцію інтелекту, емоцій і волі як внутрішній сонсан, оскільки її функція початково має нескінченний характер. Отже, у дії віддавання та приймання між первісним сонсан і первісним хьонсан первісний сонсан як суб’єкт — це Логос, який перебуває в стані утримання духовною апперцепцією. На цьому пояснення первісного сонсан як суб’єкта в зовнішній чотирьохпозиційній основі для розвитку закінчено.

2.2.4.4.2. Об’єкт = первісний хьонсан

Як пояснювалося в розділі «Божественний образ», первісний хьонсан — це кінцевий матеріальний елемент нескінченної адаптації. Матеріальний елемент означає фундаментальну причину матерії предметів творіння, а нескінченна адаптивність означає можливість приймати будь-яку форму, як і вода.

Оскільки матеріальний елемент є фундаментальною причиною матерії та водночас кінцевою причиною, що виходить далеко за межі об’єкта науки, філософія Об’єднання називає його «передстадією енергії» або просто «праенергією». Так само, як вода наливається в ємність і приймає її форму, первісний хьонсан вливається в (духовну) форму задуму (Логосу) первісного сонсан і створюються реальні предмети творіння.

2.2.4.4.3. Зовнішня дія віддавання та приймання

Далі пояснимо зовнішню дію віддавання та приймання. Це має виявити, що твердження Принципу Об’єднання або філософії Об’єднання про те, що все суще було створено завдяки дії віддавання та приймання між Божими сонсан і хьонсан ²⁸, є істинним. Оскільки зовнішня дія віддавання та приймання також відбувається на базі чотирьохпозиційної основи, було пояснено, що суб’єкт і об’єкт були просторово розділені, а потім поєдналися, щоб стати одним новоутвореним тілом, тобто предметом творіння, але це був лише прийом, який допомагає розумінню. Оскільки Бог перевершує час і простір, у світі атрибутів Бога немає внутрішнього і зовнішнього, верхнього і нижнього, далекого і близького, широкого і вузького. Немає великого, середнього і малого, тому нескінченно велике і нескінченно мале — однакові. Крім того, оскільки немає попереднього та наступного, то немає минулого, теперішнього та майбутнього, а вічність і мить — однакові.

Отже, оскільки ця дія віддавання та приймання відбувається у світі Бога, який перевершує час і простір, для зручності пояснення (або зручності розуміння) можна вважати, що суб’єкт і об’єкт займають один і той самий простір і, накладаючись один на одного, беруть участь у дії віддавання та приймання. За аналогією можна сказати, що духовне «я» (суб’єкт) і фізичне тіло (об’єкт) людини не поєднувалися після того, як розділилися в просторі, а від початку займають один і той самий простір і, накладаючись один на одного, беруть участь у дії віддавання та приймання. З цієї точки зору зовнішня дія віддавання та приймання в Первісному образі є дією віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом, які займають один простір і накладаються один на одного; крім того, предмет творіння — новоутворене тіло, породжене завдяки дії віддавання та приймання, теж займає той самий простір. Тож розвинемо логіку з цієї точки зору.

Як уже згадувалося вище, первісний сонсан, який є суб’єктом у зовнішній чотирьохпозиційній основі для розвитку, — це Логос, який є новоутвореним тілом і перебуває в стані утримання духовною апперцепцією, а первісний хьонсан, який є об’єктом, — це «праенергія» з нескінченною можливістю адаптації. Ці суб’єкт і об’єкт, що накладаються і займають той самий простір, виконують дію віддавання та приймання, щоб виробити (створити) предмет творіння (наприклад, таку тварину, як кінь), який є новоутвореним тілом; при цьому вироблене творіння також займає той самий простір. Зі сказаного вище видно, що чотири позиції основи, на якій виконується дія віддавання та приймання, — це не чотири буквально розділені позиції, а одна позиція, де чотири невіддільні речі перекривають одна одну. У цій одній позиції, накладаючись один на одного, суб’єкт і об’єкт вступають у дію віддавання та приймання, зосереджуючись на меті, після чого як результат з’являється предмет творіння.

Тоді в чому конкретно полягає зміст цієї дії віддавання та приймання? Дія віддавання та приймання в ситуації накладання полягає в тому, що праенергія, яка є первісним хьонсан, проникає в (духовну) форму задуму (Логосу), сформованого всередині первісного сонсан. Як згадувалося вище, «завершений задум» з’явився після того, як новоутворена ідея, тобто формотворна ідея з детальною внутрішньою структурою, сформована на першому етапі внутрішньої дії віддавання та приймання всередині первісного сонсан, на наступному етапі отримала життя завдяки імпульсу Шімджон. Відповідно цей завершений задум — це формотворна ідея, яка набула життя, жива форма ²⁹. Як уже згадувалося, ця форма формується на ранній стадії як новоутворена ідея, отримує детальну внутрішню структуру, і як формотворна ідея на пізній стадії набуває життєздатності. Однак, незалежно від того, скільки життєздатності вона отримала, і незалежно від того, наскільки детальною є її внутрішня структура, це безсумнівно (духовна) форма. Тому, як і у випадку виготовлення металевого предмета шляхом заливання розплавленого металу у форму, всередині цієї формотворної ідеї обов’язково є простір, у який може бути влита матерія первісного хьонсан, тобто праенергія, що відповідає розплавленому металу.

Іншими словами, простір форми повинен бути заповнений розплавленим металом. Коли таке явище відбувається між первісним сонсан і первісним хьонсан, це і є дія віддавання та приймання. Іншими словами, дія віддавання та приймання полягає в тому, що матеріальні елементи первісного хьонсан просочуються і заповнюють щільний простір усередині формотворної ідеї первісного сонсан (при цьому атрибути янсон і имсон, які перебували всередині первісного хьонсан у прихованому стані лише як можливості, починають проявлятися, викликаючи гармонійні зміни в потоці осмосу матеріальних елементів). Ми можемо розглядати таке явище як дію віддавання та приймання, тому що первісний сонсан (суб’єкт), маючи простір форми, надає первісному хьонсан (об’єкту) можливість осмосу матерії, а первісний хьонсан виконує мету існування цього простору, заповнюючи його матерією.

Ми певною мірою змоделювали ситуацію, щоб допомогти розумінню, проте ця дія відбувалася за обставин, коли суб’єкт і об’єкт перебувають в одній позиції і накладаються один на одного. Це справжній зміст зовнішньої дії віддавання та приймання для розвитку, яка мала місце всередині Первісного образу під час створення Богом Всесвіту. Єдине, що тут слід додати, це те, що ця дія є дією віддавання та приймання односвідомого типу. Це пояснюється тим, що суб’єктом цієї дії віддавання та приймання є духовна апперцепція, яка є єдністю інтелекту, емоцій і волі, а об’єктом є первісний хьонсан, тобто матерія.

2.2.4.4.4. Результат = предмет творіння

а) Що таке результат?

Далі розглянемо предмет творіння, який займає позицію результату в зовнішній чотирьохпозиційній основі для розвитку. Передусім предмет творіння як результат, як описано вище, є новоутвореним тілом, сформованим дією віддавання та приймання між первісним сонсан і первісним хьонсан, зосередженими на меті творення. Згідно з «Поясненням Принципу» (видання 1957 р.) ³⁰, це «субстанційний об’єкт», «індивідуальне істинне тіло, яке відображає дуальні властивості Бога» і «предмет творіння, створений на основі субстанційного розвитку дуальних властивостей суб’єкта і об’єкта».

Крім того, це «субстанційний об’єкт» та «індивідуальне істинне тіло» у «Викладі Принципу», де написано, що «Бог займає положення невидимого суб’єкта, а будь-що у творінні є окремим субстанційним об’єктом Бога, який відображає Його дуальні властивості. Кожен субстанційний об’єкт називається індивідуальним істинним тілом» (2019, с. 43). Таким чином, поняття «субстанційного об’єкта» та «індивідуального істинного тіла», згадані в Принципі Об’єднання («Поясненні Принципу», «Викладі Принципу»), — це поняття, виражені по-різному залежно від точки зору на предмет творіння. «Субстанційний об’єкт» — це поняття, яке підкреслює об’єктивний і матеріальний аспект, тобто це не ідейний об’єкт, намальований лише в душі, як у «Логосі», а матеріальний об’єкт із тривимірними просторовими елементами. «Індивідуальне істинне тіло» — це поняття, яке підкреслює аспект відображення предметом творіння дуальних властивостей Бога, і оскільки всі предмети творіння створені відповідно до закону подібності, вони всі без винятку є індивідуальними істинними тілами.

б) Відображення й зовнішня дія віддавання та приймання

Тут зокрема хочеться прояснити зміст «відображення» з точки зору зовнішньої дії віддавання та приймання (для розвитку), коли говориться, що предмет творіння відображає дуальні властивості Бога. Як уже пояснювалося вище, предмети творіння з’явилися в результаті дії віддавання та приймання між первісним сонсан і первісним хьонсан, зосереджених на меті творення. При цьому первісний сонсан був духовною апперцепцією, яка утримувала живу формотворну ідею, або «живою формотворною ідеєю», яка утримувалася духовною апперцепцією, а первісний хьонсан був матеріальним елементом. Ця жива формотворна ідея — це «Логос», тобто Логос із дуальними властивостями.

Ці «дуальні властивості» стосуються двох елементів: внутрішнього сонсан і внутрішнього хьонсан, при цьому внутрішній сонсан означає функції інтелекту, емоцій і волі, а внутрішній хьонсан — новоутворену ідею (формотворну ідею), яка сформувалася шляхом оперування ідеями. Іншими словами, Логос був новоутвореним тілом, у якому функції інтелекту, емоцій і волі поєдналися з новоутвореною ідеєю (формотворною ідеєю). Відповідно частини первісного сонсан, включені в предмет творіння, який є кінцевим новоутвореним тілом, — це функції інтелекту, емоцій і волі як частина духовної апперцепції, яка відповідає внутрішньому сонсан, а також новоутворена ідея (формотворна ідея), яка відповідає внутрішньому хьонсан.

Крім того, матеріальні елементи, які є первісним хьонсан, наповнюють новоутворене тіло (предмет творіння). Саме це означає вираз «матеріальні елементи первісного хьонсан просочилися в щільний простір формотворної ідеї». Таким чином, стає зрозуміло, що за допомогою зовнішньої дії віддавання та приймання елементи первісного сонсан та елементи первісного хьонсан разом конструювали предмет творіння. Тут слід прояснити той факт, що первісний сонсан і первісний хьонсан конструювали предмет творіння, маючи кожен своїми атрибутами янсон (первісний янсон) та имсон (первісний имсон). Таким чином, усі предмети творіння отримали від Бога елементи первісного сонсан і первісного хьонсан та елементи первісного янсон і первісного имсон. Крім того, новоутворена ідея, тобто формотворна ідея, яка міститься в первісному сонсан, також є індивідуальним образом. Зрештою, доходимо висновку, що предмет творіння успадкував усі атрибути Бога (первісний сонсан і первісний хьонсан, первісний янсон і первісний имсон та індивідуальний образ). Такий предмет творіння (індивідуальне тіло) називається індивідуальним істинним тілом. Це зміст фрази в Принципі Об’єднання про те, що предмет творіння є «індивідуальним істинним тілом, яке відображає дуальні властивості Бога».

в) Стосунки між Логосом і творінням

Далі хочеться згадати про стосунки між Логосом і творінням. У Біблії написано, що Бог створив усе суще Своїм Словом (Іван 1:1-3); це Слово було «Логосом» («Виклад Принципу», 2019, с. 184). Також у Принципі Об’єднання говориться, що «Логос — це об’єкт Бога», і що «Оскільки Бог, суб’єкт Логосу, існує на основі дуальних властивостей, Логос, як Його об’єкт, також повинен бути наділений ними. Якби Логос був позбавлений дуальних властивостей, усе існуюче, що створене через нього, не складалося б із дуальних властивостей» (там само). Це означає, що дуальні властивості предметів творіння нагадують дуальні властивості Логосу, а дуальні властивості Логосу нагадують дуальні властивості Бога, створюючи враження, ніби дуальні властивості Логосу і дуальні властивості Бога цілком ідентичні.

Однак із точки зору філософії Об’єднання дуальні властивості Бога — це, звісно, первісний сонсан і первісний хьонсан, а дуальні властивості Логосу — це внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан. Іншими словами, дуальні властивості Бога і дуальні властивості Логосу не збігаються. Відповідно схожість предметів творіння з Божими дуальними властивостями означає, що вони нагадують первісний сонсан і первісний хьонсан Бога, а схожість предметів творіння з дуальними властивостями Логосу означає, що вони нагадують внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан Логосу. Тоді що конкретно являють собою внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан Логосу, які відображають усе суще? Як уже згадувалося, Логос — це «завершений задум» або живий задум, який з’явився шляхом введення частини духовної апперцепції (єдності інтелекту, емоцій і волі) на пізній стадії внутрішньої дії віддавання та приймання в новоутворену ідею (формотворну ідею), сформовану на ранній стадії. Отже, внутрішній сонсан Логосу — це частина функцій інтелекту, емоцій і волі, введена у формотворну ідею, а його внутрішній хьонсан — це сама формотворна ідея ³¹. Внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан із таким змістом були «дуальними властивостями Логосу». Коли в Принципі Об’єднання говориться, що «дуальні властивості творіння нагадують дуальні властивості Логосу», під «дуальними властивостями Логосу» маються на увазі дуальні властивості саме такого змісту.

Однак тут слід особливо зазначити, що предмет творіння як просторова, тривимірна субстанція в жодному разі не відображає дуальні властивості Логосу. Як згадувалося вище, Логос був нічим іншим, як живим задумом, життєдайною (формотворною) ідеєю. Його можна порівняти з рухомим образом або з людиною, яку ви зустріли уві сні. Коли говориться, що все суще, включаючи людей, нагадує дуальні властивості Логосу, це означає, що воно нагадує такий живий образ. Людина уві сні схожа на людину в реальності в усіх аспектах за винятком того, що вона не має матеріального тіла. Те саме стосується й усіх інших предметів творіння. Для того, щоб усе суще набуло цього матеріального тіла, воно має відображати дуальні властивості Бога. Іншими словами, воно повинно відображати первісний сонсан і первісний хьонсан Бога.

Тоді яким чином воно починає відображати первісний сонсан і первісний хьонсан Бога? Це відбувається, коли під час творення за допомогою зовнішньої дії віддавання та приймання матеріальний елемент (праенергія) первісного хьонсан просочується (тобто проникає) в щільний простір живої форми (ідеї), тобто завершеного задуму, який є первісним сонсан. Завдяки цій зовнішній дії віддавання та приймання рухомий образ набуває матеріального тіла і стає реальною субстанцією. Саме тоді предмет творіння починає відображати дуальні властивості Бога. Сподіваємось, що ми прояснили, чим конкретно відрізняються дуальні властивості Бога й дуальні властивості Логосу, а також різницю у відображенні елементом творіння дуальних властивостей Бога і дуальних властивостей Логосу. Далі розглянемо дію початок-розділення-єдність, яка пов’язана з дією віддавання та приймання.

2.3. Дія «початок-розділення-єдність»

2.3.1. Що таке дія початок-розділення-єдність?

Вище було роз’яснено, що дія віддавання та приймання виконується на підставі чотирьохпозиційної основи. Іншими словами, щоб відбулася дія віддавання та приймання, мають бути встановлені чотири позиції: центр, суб’єкт, об’єкт і результат. Інакше кажучи, поняття, яке описує явище дії віддавання та приймання в просторовому аспекті, є чотирьохпозиційною основою. Будь-яке явище відбувається в просторі й водночас у часі. Явище дії віддання та приймання теж можна описати в часову аспекті. Поняття, яке описує процес дії віддання та приймання з точки зору часу, є дією початок-розділення-єдність. Інакше висловлюючись, концепт, який розглядається відповідно до часової послідовності визначення чотирьохпозиційної основи під час дії віддавання та приймання, є дією початок-розділення-єдність. Іншими словами, спочатку визначається центр, потім визначаються суб’єкт і об’єкт, а позиція результату визначається останньою. Якщо розглядати дію віддавання та приймання з цієї точки зору, то це і буде дія початок-розділення-єдність. Тобто це поняття, яке описує дію віддавання та приймання в триетапному процесі. Це графічно зображено на рисунку 1.12.

Рис. 1.12. Дія початок-розділення-єдність

У Принципі Об’єднання («Викладі Принципу») сказано, що «Савікіде (чотирьохпозиційна основа) є першоосновою принципу трьох стадій, оскільки воно утворюється на основі чонпунхапчагьон (дії початок-розділення-єдність) Богом, подружжям та їхніми дітьми, які представляють три стадії» (2019, с. 48). Це показує, що чотирьохпозиційна основа є просторовим розумінням дії віддавання та приймання, а дія початок-розділення-єдність є її часовим розумінням ³². Відповідно зміст цієї дії точно такий самий, як і дії віддавання та приймання. Іншими словами, зміст того, що суб’єкт і об’єкт утворюють єдине ціле або новоутворене тіло шляхом циклічної та гармонійної взаємодії, зосередженої на меті, яка базується на Шімджон, повністю узгоджується з дією віддавання та приймання. Отже, типи дії початок-розділення-єдність збігаються з типами дії віддавання та приймання. Іншими словами, це внутрішня дія початок-розділення-єдність, що зберігає ідентичність, зовнішня дія початок-розділення-єдність, що зберігає ідентичність, внутрішня дія початок-розділення-єдність для розвитку та зовнішня дія початок-розділення-єдність для розвитку.

2.3.2. Початок-розділення-єдність і теза-антитеза-синтез

Часове поняття дії початок-розділення-єдність має особливе значення з точки зору порівняння її з матеріалістичною діалектикою комунізму. В основі філософії комунізму лежить матеріалістична діалектика, яка є теорією розвитку природи. Її зміст складають три закони: закон протиріччя, закон переходу кількості в якість і закон заперечення заперечення. Як відомо, ця діалектика була взята з ідеалістичної діалектики Гегеля й пов’язана з матеріалізмом. Гегель запровадив основну форму діалектичного розвитку: теза-антитеза-синтез, або твердження-заперечення-заперечення заперечення.

Марксизм критично успадкував цю форму гегелівської діалектики й використав її для пояснення розвитку природи, історії тощо. Іншими словами, для того, щоб предмет розвивався, цей предмет (твердження або теза) повинен мати всередині себе елемент (антитезу), який його заперечує, так що вони протиставляються один одному (цей стан називається протиріччям). Це протистояння (протиріччя) знову заперечується (заперечення заперечення) і усувається (Aufheben) на вищому рівні. Це триступенева діалектична форма розвитку: твердження, заперечення, заперечення заперечення (або теза, антитеза, синтез). Тут «усунення» означає, що коли предмет заперечується, а потім знову заперечується, стверджувальний (позитивний) елемент цього предмета зберігається і піднімається на новий рівень. Хорошим прикладом може бути процес висиджування курчати з яйця. Для того щоб яйце (запліднене яйце) стало курчам, яйце як «теза» або «твердження» має всередині ембріон — елемент (антитезу або заперечення), який заперечує яйце. У міру того, як ембріон росте, протистояння (протиріччя) між ними зростає, і, нарешті, це протиріччя усувається; яєчна шкаралупа знову заперечується (заперечення заперечення), а позитивні елементи, такі як жовток і білок, поглинаються ембріоном як поживні речовини (збереження, усунення) і стають курчам, яке вилуплюється (синтез).

Цю форму тези, антитези та синтезу марксизм застосовував також до пояснення розвитку суспільства. Наприклад, процес розвитку капіталізму в соціалізм пояснюється наступним чином. Капіталізм (теза) неодмінно має в собі пролетарський клас (антитезу), елемент, який заперечує капіталізм. У міру зростання пролетаріату класовий конфлікт (протиріччя) посилюється, і, нарешті, зовнішня оболонка капіталістичної системи руйнується (заперечення заперечення), тоді як позитивні досягнення капіталізму (економічне зростання, технологічний розвиток тощо) зберігаються як вони є і переходять до вищої стадії — соціалізму (синтез).

2.3.3. Критика теорії тези-антитези-синтезу

А тепер піддамо критиці форму теза-антитеза-синтез і з’ясуємо, правильна вона чи неправильна. Критерій правильності чи неправильності полягає в тому, чи збігаються реальні факти розвитку природи та суспільства з формою цих трьох етапів. Марксизм тривалий час стверджував, що матеріалістична діалектика є наукою. Відповідно форму діалектичного розвитку слід розглядати як наукову форму, яка збігається з об’єктивними фактами. Крім того, марксистська філософія виникла для розв’язання актуальних проблем (усунення структурних протиріч і вад капіталізму). Проте виявилося, що ні матеріалістична діалектика, ні теорія форми діалектичного розвитку не збігаються з об’єктивними (науковими) фактами; крім того, вони зазнали невдачі в розв’язанні актуальних проблем суспільства. Це доводить хибність як матеріалістичної діалектики, так і теорії форми діалектичного розвитку. Пояснимо ці факти більш детально.

Спочатку піддамо критиці форму теза-антитеза-синтез, аналізуючи реальний випадок інкубації курячого яйця. По-перше, ембріон у яйці не виникає пізніше як заперечувальний елемент заради розвитку яйця, а є частиною яйця із самого початку так само, як шкаралупа, білок і жовток. Відповідно ембріон не може заперечити яйце, частиною якого є він сам. Щоб заперечити яйце, ембріон мав би не існувати від самого початку, а виникнути в ньому як його протилежність згодом. Лише так це узгоджувалося б із початковим значенням тези-антитези-синтезу. Але насправді ембріон є частиною яйця із самого початку.

По-друге, безсумнівно позитивним (твердженням) є те, що білок і жовток зберігаються як поживні речовини для ембріона, проте розглядати їх як заперечення є безпідставним і надуманим аргументом. По-третє, в момент вилуплення (після розбивання шкаралупи), тобто після заперечення, ембріон не стає курчам нової стадії, а фактично вже сформоване курча (тобто курча нової стадії) розкльовує шкаралупу власним дзьобом. Це показує, що реальний випадок інкубації яйця не відповідає триетапній формі діалектичного розвитку.

Далі піддамо критиці теорію триетапного розвитку в застосуванні до розвитку суспільства. Не відповідає реальним історичним фактам те, що капіталізм (теза) переходить у соціалізм (синтез), який є вищою стадією, шляхом протистояння й протиріччя (революції) пролетарського класу (антитеза), і що при цьому досягнення капіталізму зберігаються такими, якими вони є. Якби така форма розвитку була правильною, то, по-перше, країни з розвиненим капіталізмом, такі як Велика Британія, США, Франція, Японія тощо, повинні були б уже перейти до соціалістичного суспільства. Мало того, що цього не сталося, соціалізм було встановлено в найменш розвинених країнах, де ця формула не могла бути застосована. По-друге, при встановленні соціалізму в цих слаборозвинених країнах досягнення капіталізму, що виник трохи раніше, були не збережені, а підірвані, що призвело до економічного спаду. Це було причиною того, чому Ленін не мав іншого вибору, як запровадити після революції нову економічну політику, і також того, чому Ден Сяопін після Культурної революції визнав крах китайської економіки.

З цієї точки зору можна побачити, що теорія застосування триетапної форми діалектичного розвитку до суспільства суперечить реальним історичним фактам. Зокрема нещодавно не тільки соціалістичні країни Східної Європи, але й Радянський Союз, держава-сюзерен соціалізму, яка мала б бути на крок попереду капіталістичних країн, остаточно зруйнувалися після економічного занепаду. Цей факт показує, наскільки необґрунтованою є триетапна форма розвитку матеріалістичної діалектики. Таким чином, теорія розвитку матеріалістичної діалектики у формі тези-антитези-синтезу, яка не в’яжеться ні з природними явищами, ні з історичними фактами, остаточно зазнала невдачі у розв’язанні актуальних проблем.

2.3.4. Теорія тези-антитези-синтезу і нездатність розв’язати актуальні проблеми

Чому теорія тези-антитези-синтезу зазнала невдачі в розв’язанні актуальних проблем? Розберемо причини цього. Перша причина полягає в тому, що в триетапній формі не була встановлена мета. Розвиток без мети буде непевним, оскільки немає визначеного напрямку. У випадку з яйцем мета стати курчам уже встановлена, і при застосуванні відповідної температури та вологості рух розвитку відбувається в напрямку цієї мети та зрештою досягає її. Розвиток неможливий там, де не встановлена мета. Те саме можна сказати й про розвиток суспільства: навіть якщо в безцільному протистоянні тези й антитези відбуватиметься рух розвитку, він буде непевним. Іншими словами, у капіталістичному суспільстві метою капіталістів є максимізація прибутку, а метою робітників є підвищення заробітної плати та покращення умов праці, і лише дуже маленька частина професійних революціонерів прагне соціалістичного суспільства. Тому, якщо розглядати суспільство загалом з точки зору суспільного розвитку, протистояння між двома класами стало безцільним, і з самого початку важко було очікувати досягнення нового етапу відповідно до триетапної форми.

Друга причина невдачі полягає в тому, що стосунки між «тезою» і «антитезою» в тезі-антитезі-синтезі є стосунками протистояння, суперечності та боротьби, що призводить до перешкоджання співпраці та гармонії. Розвиток суспільства може бути досягнутий лише через гармонійні стосунки співпраці між людьми, членами суспільства. Однак, оскільки зміст закону (діалектики) та форми розвитку (тези-антитези-синтезу) філософськи визначається як стосунки протистояння, суперечності й боротьби, то всі людські стосунки стали природно сприйматися як суперечливі й ворожі, а гармонія та співпраця, навпаки — як щось ненормальне чи виняткове. Як можна досягти розвитку в такому соціальному середовищі? Якщо в цьому суспільстві є людина, яка вважає, що розвитку можна досягти лише через співпрацю, вона буде або відчужена від цього суспільства, або чинитиме йому опір через відчуття ідеологічної неоднорідності. Положення, що розвиток відбувається тільки шляхом гармонійної співпраці, застосовується так само й до розвитку в природі. Наприклад, у випадку інкубації яйця курча народжується завдяки спільній взаємодії між ембріоном, білком, жовтком та шкаралупою.

Таким чином, розвиток як у природі, так і в суспільстві здійснюється після встановлення стосунків гармонійної співпраці між кількома елементами чи індивідами, зосередженими на спільній меті. Така мета та стосунки співпраці не можуть бути виведені з марксистської теорії тези-антитези-синтезу, тому така теорія стала хибною і зазнала невдачі в розв’язанні актуальних проблем. Тут читач, напевно, вже зрозумів, що контрпропозицією до тези-антитези-синтезу є дія початок-розділення-єдність. Теорія дії початок-розділення-єдність є теорією дії віддавання та приймання і чотирьохпозиційної основи, і розвиток відповідно — це коли завдяки триетапному процесу цієї дії початок-розділення-єдність встановлюються гармонійні стосунки взаємної співпраці з метою в центрі і в результаті з’являється новоутворене тіло — «єдність».

Тут слід зауважити, що три етапи тези, антитези та синтезу і три етапи початку, розділення та єдності жодним чином не відповідають один одному. Ці теорії схожі лише тим, що кожна з них має три етапи, а теза і початок різні, антитеза і розділення різні, синтез і єдність також різні. «Теза» в тезі, антитезі та синтезі означає предмет, тоді як «початок» у початку, розділенні та єдності означає мету або Шімджон. «Антитеза» в тезі, антитезі та синтезі означає заперечувальний елемент, який протистоїть предмету, тоді як «розділення» в початку, розділенні та єдності означає кореляти і відноситься до суб’єкта та об’єкта, які перебувають у взаємодоповнювальних стосунках. І, нарешті, «синтез» у тезі, антитезі та синтезі означає, що протилежності синтезуються в одне після усунення протистояння, тоді як «єдність» у початку, розділенні та єдності означає, що новоутворене тіло, тобто індивідуальне тіло, якого раніше не існувало, з’являється завдяки дії віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом на етапі розділення. Тож стає зрозуміло, що концепція дії початок-розділення-єдність, яка описує дію віддавання та приймання (для розвитку) в термінах часу, є єдиною альтернативою марксистській теорії «тези-антитези-синтезу», яка зазнала невдачі у розв’язанні актуальних проблем стосовно розвитку.

На цьому ми завершуємо розгляд основного змісту структури Первісного образу. Однак наприкінці додамо ще два пункти, пов’язані зі структурою Первісного образу. Це «Єдність структури Первісного образу» та «Ідеал творення».

2.4. Єдність структури Первісного образу

Як уже зазначалося, структура Первісного образу — це взаємозв’язок у Божественному образі, зокрема між сонсан і хьонсан, і виявлення цього зв’язку зробило можливим фундаментальне розв’язання багатьох актуальних проблем. Це тому, що більшість складних проблем є проблемами стосунків, які викликані відхиленням від правильного їх еталону. Іншими словами, оскільки структура Первісного образу прояснилася ​​і первісний еталон стосунків став зрозумілим, з’явилась можливість фундаментально й остаточно розв’язати всі види проблем. Однак останнє, що слід додати щодо цієї структури Первісного образу, це пояснення того, чому поняття «структури» потрібне для роз’яснення зв’язку в Первісному образі та яким є справжній вигляд Первісного образу з погляду структури.

Взагалі термін «структура» широко використовується для опису взаємозв’язків архітектурних або механічних компонентів. Зокрема, його часто використовують при аналізі та вивченні складу предметів. Іншими словами, поняття «структури» потрібне для аналізу та дослідження, наприклад, структури людського тіла, структури суспільства, структури економіки, молекулярної структури, атомної структури і т. д. Якщо розширити застосування поняття «структури», його можна буде використовувати й для аналізу нематеріальних речей, таких як свідомість, дух тощо. Фактично такі терміни, як «структура свідомості» і «духовна структура» вже використовуються.

Саме це було мотивом використання поняття структури для з’ясування зв’язку між атрибутами нематеріального Бога. Іншими словами, використовуючи поняття структури, можна детально проаналізувати атрибути Бога, особливо зв’язок між сонсан і хьонсан. Однак, попри це, і незалежно від того, скільки існує видів взаємодоповнювальних стосунків між сонсан і хьонсан, описаних вище, світ Первісного образу виходить за межі часу і простору; тоді яким є справжній вигляд Первісного образу, якщо провести аналогію з поняттям структури або просторово-часовим поняттям?

Немає іншого способу виразити це, крім як одним словом — «єдність». Оскільки немає простору, то немає позиції, а отже, немає переду і заду, лівого і правого, верху і низу, внутрішнього і зовнішнього, широкого і вузького, близького і далекого, немає трикутників, квадратів тощо. Це світ, де нескінченно велике і нескінченно мале, — однакові; це багатошаровий світ, у якому всі простори накладаються в одній точці. Водночас це світ, який нескінченно розширюється вгору і вниз, вперед і назад, праворуч і ліворуч, усередину і назовні.

Крім того, у світі Первісного образу немає часу. Відповідно за аналогією з поняттям часу, минуле, теперішнє та майбутнє зливаються в «зараз», «теперішню мить». Це ніби все минуле, теперішнє та майбутнє вміщено в бобіну кіноплівки. Тобто час теж зібрано в теперішній миті. Іншими словами, у миті є «вічність». І миттєвість продовжується у вічності. Отже, «мить» і «вічність» — це те саме. Це означає, що світ Первісного образу є чистою тривалістю одного стану (в якому сонсан і хьонсан та янсон і имсон об’єднані). Іншими словами, «чиста тривалість стану» є часом у світі Первісного образу.

Якщо підсумувати сказане вище одним словом, то світ Первісного образу — це чиста «єдність». Це світ, у якому причини не лише простору й часу, але й усіх інших явищ (за винятком явищ не за Принципом, пов’язаних із гріхопадінням) накладаються й об’єднуються в одній точці. Іншими словами, всі явища у Всесвіті, включаючи час і простір, виникли з цієї об’єднаної точки. Подібно до того, як нескінченна кількість нескінченно довгих ліній може бути проведена вгору і вниз, уперед і назад, праворуч і ліворуч з однієї точки, світ часу і простору нескінченно простягається з цієї об’єднаності вгору і вниз, уперед і назад, праворуч і ліворуч.

Отже, яким би величезним не був Всесвіт і якими б складними не здавалися явища та рухи у Всесвіті, основний Принцип, який керує часом, простором і всіма явищами у Всесвіті, перебуває в цій одній точці, тобто в об’єднаності, тому він є «Принципом об’єднання», тобто Принципом дії віддавання та приймання або Принципом любові. Наприклад, простір розвинувся з однієї (вихідної) точки — чотирьохпозиційної основи, яка є базою для дії віддавання та приймання, а час розвинувся з однієї точки — дії початок-розділення-єдність.

2.5. Ідеал творення

2.5.1. Що таке ідеал творення?

Нарешті, пояснимо про «ідеал творення», пов’язаний зі структурою Первісного образу. «Ідеал творення» пов’язаний зі структурою Первісного образу, тому що він безпосередньо пов’язаний з метою творення, яка є центром чотирьохпозиційної основи. Загалом під ідеалом розуміється стан, у якому надії чи прагнення людини повністю реалізовано. Чому люди сподіваються і прагнуть? Задля радості. Заради того, щоб отримати вічну радість. Коли приходить радість? Вона приходить, коли втілюється Божа любов. Адже в основі істинної радості лежить імпульс Шімджон, імпульс любові. Тут хочеться представити деякі записи з Принципу Об’єднання щодо радості.

Стосовно того, коли приходить Божа радість, у Принципі Об’єднання записано таке: «Бог хотів, щоб усе, створене Ним, стало об’єктом добра, який приноситиме Йому радість» («Виклад Принципу», 2019, с. 55), «Мета творення — в тому, щоб відчувати радість, досягнення якої неможливе без здійснення бажань» (там само, с. 91), «Радість виникає, лише коли ми відчуваємо свою внутрішню природу і зовнішню форму в стимулюючих стосунках з об’єктом, у якому проявляються наші сонсан і хьонсан» (там само, с. 56), «Три Благословення втілюються… Таким чином створюється Царство Небесне, у якому втілюється добро. Дивлячись на все це, Бог відчуває радість, і саме в цьому полягає мета, з якою Він створив світ» (там само, с. 55).

Підсумовуючи наведене вище, можна сказати, що мета Бога у створенні світу творіння полягає в тому, щоб отримати радість, і ця радість відчувається, коли творіння стає об’єктом добра, коли задовольняється бажання, коли об’єкт стає схожим на Нього, і коли втілюється мета добра. Коротко резюмуючи, Божа радість приходить, по-перше, коли творіння стає об’єктом добра, уподібнюється Богу і задовольняє Його бажання, а, по-друге, коли між Богом і творінням встановлюються взаємодоповнювальні стосунки. Задоволення бажання тут означає, що надія здійснюється, прагнення досягаються, а отже, реалізується Божий ідеал.

Бути об’єктом добра означає бути об’єктом любові. Бо основа добра — любов. А бути схожим на Бога означає відображати гармонійну дію віддавання та приймання між Божими сонсан і хьонсан, зосередженими на Шімджон, що означає стати практиком Божої любові. Це відповідає тому, що записано у «Викладі Принципу»: «Божа мета творення… може бути втілена лише через любов» (2019, с. 81). Тут стає зрозуміло, що собою являє Божий ідеал творення. Простіше кажучи, це «стан, у якому Божу волю (надію) під час творення повністю реалізовано», а конкретніше — «майбутній стан, у якому Божу любов повністю реалізовано людьми, схожими на Бога».

2.5.2. Різниця між метою творення та ідеалом творення

Розглянемо різницю між Божою метою творення та ідеалом творення. Як написано в Принципі Об’єднання, метою творення було отримання радості. Радість приходить, коли бажання задовольняється. Коротше кажучи, задоволення бажання — це здійснення надії, здійснення прагнення, а здійснення прагнення Бога — це реалізація Божого ідеалу творення. Отже, можна зробити висновок, що задоволення Божого бажання і Божа радість здійснюються тоді, коли реалізується ідеал творення. Зрештою, Божою метою творення було реалізувати ідеал творення. Іншими словами, реалізація ідеалу творення була метою творення, і наступний запис у Принципі Об’єднання говорить нам про цей факт: «Якби Божа мета творення була втілена таким чином, то на землі виник би ідеальний світ, у якому не було б навіть і тіні гріха» («Виклад Принципу», 2019, с. 58).

Тут для довідки поміркуймо про різницю між метою творення людей і метою творення всього сущого. Авжеж, Божа мета творення всього сущого, включаючи людей полягала в тому, щоб, як уже згадувалося вище, дивитися на предмети творіння і радіти, але безпосередню, стимулюючу та захопливу радість Бог мав відчувати лише від людей. Він відчуває велику радість і від усього сущого, але ця радість не така стимулююча, як від людей, і її можна відчути опосередковано через людей тільки після того, як вони стануть досконалими.

Це пояснюється тим, що людина є субстанційним об’єктом Бога на рівні образу, а все суще є субстанційним об’єктом Бога на рівні символу (там само, с. 58). Це означає, що все суще було створене як об’єкт безпосередньої радості людей. Про це також є запис у Принципі Об’єднання: «Всесвіт — це об’єкт людини, який відображає її сонсан і хьонсан у різних формах. Людина… отримує від Усесвіту… стимулюючий імпульс, що дає їй можливість побачити у Всесвіті відображення власних сонсан і хьонсан та відчути радість» (там само, с. 58).

Коли в Принципі Об’єднання говориться, що все суще має мету творення, відчувається, що ця мета творення відрізняється для кожного предмета, так само як індивідуальний образ відрізняється залежно від предмета творіння, але Принцип Об’єднання не згадує про це. Наприклад, мета творення квітів і мета творення птахів не збігаються, але пояснень цьому немає. Це, мабуть, тому, що немає потреби розкривати кожну окрему мету творення, хоча такі індивідуальні цілі творення явно існують. Іншими словами, індивідуальною метою творення квітів є дарувати радість людям через зір красою кольору квітів, а метою творення птахів є дарувати радість людям через слух красою пташиного співу. Але оскільки всі вони однакові в аспекті принесення радості людям, лише цей спільний аспект був прийнятий як мета творення всього сущого. Те саме стосується і людей.

2.5.3. Поняття мети творення та ідеалу творення відрізняються

Дотепер ми коротко розглянули мету творення, але тут слід зазначити, що у «Викладі Принципу» термін «мета творення» вживається не лише в його початковому значенні, але також у значенні «мета творіння» та «ідеал творення». Початкове значення «мети творення» полягало в тому, що, як було роз’яснено вище, «Бог хотів радіти, споглядаючи предмети творіння». Іншими словами, мета творення — це «мета, встановлена Богом-Творцем» і водночас «мета, встановлена під час творення». Однак у «Викладі Принципу» ця мета творення вживається також у значенні «мети творіння». Наприклад, «людина, яка втілила мету творення» (2019, с. 132, 177) означає «людину, яка втілила мету творіння». Адже «мета творення» — це мета Творця (Бога), щоб Він «відчув радість», а «мета творіння» полягає в тому, щоб люди «повернули радість».

Наприклад, мета виготовлення людиною годинника — «знати час». При цьому виготовлений годинник має показувати людям час. З точки зору годинника — це мета творіння. Мета виготовлення й мета творіння абсолютно різні. Так само різні мета творення та мета творіння. Те, що люди можуть зробити, це не «відчути радість» (мета творення), а «повернути радість» (мета творіння). Цей факт стає ще більш вірогідним, якщо порівняти його з метою творення в цьому записі: «Через гріхопадіння людини Бог не зміг досягти мети творення» (там само, с. 170). Мета творення тут чітко означає «відчування Богом радості», і зрозуміло, що вона має інше значення, ніж мета творення в попередньому виразі: «людина, яка втілила мету творення».

Далі наведемо приклад, де мета творення вживається також у значенні ідеалу творення. «Боже провидіння, спрямоване на створення грішними людьми мешіариль віхан кіде (основи для Месії), прийняття Месії і, відповідно, досягнення мети творення, розпочалося з сім’ї Адама» (там само, с. 195—196). «Мета творення» в цій цитаті здається дещо неприродною, якщо її тлумачити як «відчувати радість». Краще тлумачити її в значенні «ідеалу творення», тобто «стану, в якому повністю реалізовано Божу любов». Порівняння з наступним реченням робить цей факт ще більш зрозумілим: «коли Христос прийде знову, він обов’язково втілить Божий ідеал творення на землі, який відтоді перебуватиме на ній вічно» (там само, с. 215). Значення «ідеалу творення» в цьому реченні та «досягнення мети творення» в попередньому реченні можна вважати одним і тим самим. Нелогічно тлумачити тут ідеал творення як мету творення, і будь-хто відчує, що краще буде тлумачити мету творення в попередньому реченні як ідеал творення. Є й інші подібні приклади.

Таким чином, у «Викладі Принципу» термін «мета творення» іноді вживається в значенні мети творіння або в значенні ідеалу творення, але у філософії Об’єднання ці поняття розрізняються та використовуються окремо. Однак, коли розрізняти немає потреби, наприклад, коли можна вжити й мету творення, й мету творіння, або коли залежно від випадку потрібно вжити штучну мету, то просто вживається слово «мета».

У вищевикладеному з’ясовано різницю між поняттями ідеал творення і мета творення. Коротше кажучи, ідеал творення стосується «стану, коли поставлену ціль уже досягнуто», а мета творення стосується лише цієї «поставленої цілі». Як уже згадувалося, ідеал творення — це майбутній «стан, у якому Божу любов повністю реалізовано людьми, які нагадують Бога», а метою творення є «радіти, споглядаючи об’єкт», і це «ціль, яку потрібно досягти» в майбутньому. За граматичним часом мета творення — це майбутній час, а ідеал творення — це майбутній доконаний час. Зрештою, ідеал творення — це «стан, у якому досягнуто мети творення». Іншими словами, мета творення досягається шляхом реалізації ідеалу творення.

2.5.4. Ідеалом творення є стан, у якому повністю реалізовано Божу любов

Тоді що собою конкретно являє «стан, у якому Божу любов повністю реалізовано»? Якщо почати з висновку, то він стосується стану, в якому реалізовано ідеальну людину, ідеальну сім’ю, ідеальне суспільство та ідеальний світ. Тут ідеальна людина відноситься до ідеального чоловіка та ідеальної жінки, чиї тіло і душа стають одним цілим і нагадують гармонію Божих сонсан і хьонсан. Це чоловік і жінка, які вміють дарувати Божу любов усім людям і всьому сущому, і які вміють служити Богові як Істинним Батькам. Така людина є «досконалою, як досконалий Бог» (Матв. 5:48); вона є «унікальною істотою і володарем усього світу творіння, тому її цінність рівнозначна цінності Чонджу (Космосу)» («Виклад Принципу», 2019, с. 178—179).

Ідеальна сім’я — це коли такий чоловік і жінка поєднуються, щоб утворити подружжя, яке нагадує гармонію Божих янсон та имсон. Така сім’я не тільки всередині переповнена любов’ю, але й любить своїх ближніх, суспільство, країну, світ, усе суще, і стає сім’єю, яка служить Богу як Істинним Батькам. Коли ідеальні сім’ї збираються разом, щоб утворити суспільство, воно також стає суспільством, яке нагадує Бога, переповнюється любов’ю всередині та зовні живе в злагоді з іншими суспільствами завдяки любові та служить Богу, який є центром тяжіння суспільства, як Істинним Батькам. Це є ідеальне суспільство. Далі, коли ідеальні люди зберуться, щоб утворити світ, він також стане світом, який відображає Бога, і все людство буде служити Богові як Істинним Батькам людства. Як діти одних батьків вони сформують стосунки братів і сестер та житимуть благословенним життям, сповненим любові, вічного миру й процвітання.

Це ідеальний світ, утопія, про яку споконвіку мріяли незліченні мудреці, праведники та філософи. Проте любов реалізується конкретно через цінності істини, добра і краси. Відповідно ідеальне суспільство, ідеальний світ — це суспільство цінностей, об’єднаний світ цінностей, заснований на трьох сферах життя: істині, етиці та мистецтві, й водночас це суспільство спільного життя, спільного процвітання та спільної етики, у якому Божа любов практикується в економіці, політиці та релігії (етиці). Іншими словами, це Царство Небесне на землі. Отже, «ідеал творення» відноситься до майбутнього стану, в якому реалізовані такі ідеальні люди, ідеальні сім’ї, ідеальне суспільство та ідеальний світ; лише тоді, коли такий стан буде реально реалізовано, тобто коли буде реально реалізовано ідеал творення, тоді здійсниться Божа ³³ мета творення, іншими словами, Його початкове прагнення отримати вічну радість.

На цьому пояснення щодо ідеалу творення, а також розділ щодо структури Первісного образу завершено. Наприкінці буде коротко представлено основні положення кількох традиційних онтологій (вони відповідають теорії Первісного образу у філософії Об’єднання) і у формі короткої критики проілюстровано, яким чином вони зазнали невдачі у розв’язанні актуальних проблеми. Це дозволить чіткіше зрозуміти причину твердження про те, що філософія Об’єднання подає критерії для розв’язання актуальних проблем.