5.4. Мартін Гайдеґґер

5.4.1. Погляди Гайдеґґера на людину

Мартін Гайдеґґер (1889—1976) визначав людину як «ось-буття» (Dasein), але на відміну від сучасної філософії він не розглядав людину як «я», що стоїть перед світом. Ось-буття означає існування (Sein) кожної людини «зараз там». Ось-буття існує у світі, має стосунки з іншими істотами, приділяє увагу оточенню і живе, піклуючись про інших. Цей фундаментальний спосіб існування ось-буття Гайдеґґер назвав «буттяу-світі» (In-der-Welt-Sein). Бути у світі означає бути кинутим у світ, як гральний кубик, не знаючи, звідки люди приходять і куди вони йдуть. Людина народилася на цій землі не тому, що вона хотіла народитися, а коли згодом отямилася, зрозуміла, що її кинуто в цей світ, немов гральний кубик. Цей стан отримав у нього назву закинутість (Geworfenheit), або фактичність (Faktizität).

Люди зазвичай втрачають свою суб’єктність (незалежність), адаптуючи себе до думки оточення та обставин у повсякденному житті. Це позиція «тих» (Das Man), хто втратив своє первісне «я». ¹⁹ У повсякденному житті «вони» зайняті порожньою балаканиною або захоплені цікавістю і спокійно живуть у неоднозначності. Це називається занепадом (Verfallen) ось-буття.

Ось-буття, кинуте у світ безпричинно, перебуває у страху (Angst), і якщо простежити походження цього страху, то зрештою прийдемо до страху смерті. Однак коли людина не чекає в страху на туманне майбутнє, а активно визнає, що вона є «буття-до-смерті» (Sein zum Tode) і живе з серйозністю й рішучістю в напрямку майбутнього, вона може прямувати до свого первісного «я». Так людина кидає себе в майбутнє. Іншими словами, вона може проєктувати власне майбутнє. Гайдеґґер називає це «проєкцією» (Entwurf). А цю якість ось-буття він називає екзистенційністю (Existenz).

На підставі чого людина кидає себе? На підставі поклику совісті. Поклик (Ruf) совісті — це внутрішній заклик повернутися із занепалого «я» до первісного «я». Про поклик совісті Гайдеґґер говорить таке: «Цей поклик точно не йде від інших людей, які зі мною у світі. Поклик совісті лунає зсередини мене і водночас із-поза мене». ²⁰

Гайдеґґер також осягає сенс існування людського ось-буття в часовості (Zeitlichkeit). Спосіб існування ось-буття — це: «бути-попереду-себе» (забігання вперед), якщо дивитися з точки зору кидання (проєктування майбутнього); «бути-вже-всередині» (бути кинутим у світ), якщо дивитися з тієї точки зору, що був уже кинутий у минулому; і «бути-поруч» з істотами, якщо дивитися з точки зору уважності до довкілля й піклування про інших. У світлі часовості ці три випадки відповідають відповідно майбутньому (Zukunft), минулому (Gewesenheit) і теперішньому (Gegenwart).

Людина не прямує до ізольованого «я», відокремленого від світу. Людина бере на себе минуле, і щоб врятувати себе від занепаду в теперішньому, рухається до можливостей майбутнього, прислухаючись до голосу совісті. Це погляд Гайдеггера на людину з точки зору часовості.

5.4.2. Погляди Гайдеґґера на людину з точки зору філософії Об’єднання

За Гайдеґґером, людина — це «буття-у-світі», «ті», хто втратив своє первісне «я», а її особливістю є страх. Однак він чітко не розкриває, чому людина втратила своє первісне «я» і яким є її первісне «я». Він говорить, що людина кидає себе в напрямку первісного «я», але якщо людський образ, на який потрібно націлитися, неясний, неможливо перевірити, чи вона прямує безпосередньо до первісного «я». Він каже, що поклик совісті скеровує людину повернутися до свого первісного «я». Однак не можна сказати, що це розв’язує проблему. Адже це не більше ніж філософське вираження загальновідомої істини, що люди повинні жити по совісті. У світі, який не визнає Бога, є тільки два варіанти: жити згідно з інстинктами життя, як Ніцше, чи згідно з совістю, як Гайдеґґер.

З точки зору філософії Об’єднання, недостатньо жити по совісті. Людина має жити згідно зі своєю первісною душею. Совість спрямована на те, що кожна людина вважає добром, тому критерії совісті в кожного різні. Відповідно ніхто не може стверджувати, що життя по совісті веде його в напрямку первісного «я». Лише коли людина житиме відповідно до своєї первісної душі, еталоном якої є Бог, вона нарешті піде в напрямку первісного «я».

Гайдеґґер сказав, що людина позбавляється страху, коли замість того, щоб чекати на туманне майбутнє, вона приймає серйозне рішення в напрямку свого майбутнього. Але як людина може звільнитися від страху, якщо образ її первісного «я» неясний? Згідно з філософією Об’єднання причина страху лежить у віддаленні від Божої любові. Отже, коли люди повернуться до Бога, відчують Божий Шімджон і стануть істотами шімджон, вони нарешті звільняться від страху та переповняться спокоєм ірадістю.

Він також сказав, що коли людина рішуче приймає смерть, вона перевершує страх смерті. Однак не можна сказати, що це розв’язало страх щодо смерті. Згідно з філософією Об’єднання людина — це єдність духовного «я» і фізичного «я», тобто єдність сонсан і хьонсан, і духовне «я» розвивається на основі фізичного «я». Коли люди досягають мети творення через фізичне життя на землі, зріле духовне «я» живе вічно в духовному світі після смерті фізичного «я». Людина — це не «буття-до-смерті», а «буття вічного життя». Тому смерть фізичного «я» — це лише явище, яке відповідає екдизису (линянню) комах. Страх смерті походить від незнання значення смерті та від свідомого чи несвідомого відчуття власної недосконалості.

Гайдеґґер також сказав, що людина (ось-буття) має часовість. Іншими словами, люди повинні взяти на себе минуле, відійти від занепаду теперішнього та проєктувати в напрямку майбутнього, але причина цього незрозуміла. Відповідно до Принципу Об’єднання, після гріхопадіння Адама і Єви людина успадкувала не тільки первородний гріх через свій родовід, але і гріхи, вчинені її предками, і колективні гріхи, за які мусить нести відповідальність спільно з людством і нацією. Таким чином, перед людиною у вигляді місії стоїть завдання відновити своє первісне «я» та первісний світ шляхом виконання умов (умов відкуплення) для усунення цих гріхів.

Це завдання не можна виконати протягом одного покоління. Ця естафета має передаватися з покоління в покоління. Іншими словами, людина бере на себе умови відкуплення, які залишилися невиконаними предками в минулому, виплачує їх у теперішньому та передає основу відновлення майбутнім нащадкам. Це справжнє значення того, що людина має часовість із точки зору філософії Об’єднання.