1.6. Індуктивний метод Бекона

Бог, який протягом Середньовіччя розумівся як трансцендентна істота, поступово втратив цю трансцендентність в епоху Ренесансу. Крім того, виникла пантеїстична натурфілософія, яка розуміла Бога як частину природи. Наприкінці Середньовіччя та на початку Модерну з’явився філософ, який запропонував новий метод дослідження природи. Це був Френсіс Бекон (1561—1626). Згідно з Беконом, наука минулого була «безплідною, як служниця, котра присвятила себе Богу», і це було головним чином тому, що вона використовувала метод Арістотеля.

Логіка Арістотеля була доцільною для аргументації, за допомогою неї можна переконати інших, проте неможливо отримати нові істини з природних явищ. Таким чином, Бекон представив свій метод індукції як логіку для відкриття нових істин і на противагу «Органону» Арістотеля назвав свою логіку «Новий Органон».

Бекон заявив, що традиційні дослідження, засновані на логіці Арістотеля, є не чим іншим, як марною аргументацією, і що для того, щоб отримати достовірні знання, ми повинні спочатку усунути упередження, в які ми схильні потрапляти, і безпосередньо досліджувати саму природу. Такими упередженнями є чотири «ідоли» (Idola): ідоли роду, ідоли печери, ідоли ринку та ідоли театру (див. главу «Епістемологія»). Усунувши цих ідолів, ми маємо проводити експерименти та спостереження за природою з чистою душею, щоб відкрити спільну сутність, приховану в кожному явищі.

Індуктивні методи існували ще до Бекона, але вони намагалися вивести загальні закони через невелику кількість спостережень та експериментів, тоді як Бекон намагався представити справжній індуктивний метод для отримання достовірних знань, заснований на збиранні якомога більшої кількості прикладів, враховуючи також спростування (негативні приклади).