2.6. Процес пізнання та фізіологічні умови
Оскільки епістемологія Об’єднання базується на Принципі Об’єднання та філософії Об’єднання, природно, що вона відрізняється від традиційних епістемологій. Однак, якщо сказати, що твердження епістемології Об’єднання суперечать науковій думці або далекі від неї, то вона, як і епістемології минулого, закінчиться простою претензією її основоположника, і її універсальну значущість не буде визнано.
Традиційні теорії пізнання, як-от: емпіризм, раціоналізм, трансцендентальна епістемологія Канта й марксистська епістемологія або не пов’язані з науковою думкою, або не відповідають сучасним науковим поглядам. Відповідно в науково розвиненому сьогоденні вони малопереконливі. Проте можна сказати, що епістемологія Об’єднання з наукової точки зору є обґрунтованою теорією. Обговоримо це нижче.
2.6.1. Паралельність психологічних і фізіологічних процесів
Філософія Об’єднання базується на теорії, згідно з якою все суще було створено за подобою дуальних властивостей Первісного образу, і стверджує, що всі речі існують у дуальності сонсан і хьонсан. Людина — це «двоїста істота» душі й тіла, а клітини, тканини та органи, з яких складається її тіло, — це єдність «ментальних елементів» і «матеріальних елементів». Більше того, всі людські дії та функції мають двоїстість, що означає, що психологічні та фізіологічні функції неодмінно виконуються паралельно. Отже, з точки зору філософії Об’єднання дія пізнання обов’язково включає як психологічні, так і фізіологічні процеси, що протікають паралельно. Наприклад, психічна діяльність (функціонування свідомості) виявляється через дію віддавання та приймання між душею і мозком (Рис. 9.7). Тут душа означає єдність духовної душі (душі духовного «я») та фізичної душі (душі фізичного «я»).
Вайлдер Пенфілд (1891—1976), всесвітньо визнаний авторитет у галузі дослідження мозку, сказав: «... мозок — це своєрідний комп’ютер, а душа — це програміст, який керує цим комп’ютером». 36 Аналогічно інший відомий дослідник мозку Джон Екклз (1903—1997) уважав, що душа та мозок — це різні речі, а проблему душа-мозок потрібно розглядати через призму їхньої взаємодії. 37 Їхні твердження узгоджуються з точкою зору філософії Об’єднання про те, що ментальні дії ведуться за допомогою дії віддавання та приймання між душею і мозком. Це один із прикладів того, що твердження епістемології Об’єднання узгоджується з науковими поглядами.
2.6.2. Джерела відповідності протосвідомості та протообразу
Нижче буде наведено наукові погляди, здатні обґрунтувати поняття протосвідомості та протообразу, які властиві лише епістемології Об’єднання. Як уже пояснювалося, протосвідомість — це всесвітня свідо мість, яка пронизує клітини й тканини, тобто життя, а протообраз — це образ, знятий на плівці цієї свідомості. Протосвідомість тут є цілеспрямованою свідомістю, а протообраз — інформацією. Це означає, що клітини мають цілеспрямовану свідомість і виконують певні функції відповідно до інформації. Перевіримо тут протосвідомість і протообраз за допомогою кібернетичної теорії.
Кібернетика стосується автоматизованих методів передачі та контролю інформації в машинах. У живих істотах інформація передається через органи чуття до нервових центрів, а центральна нервова система інтегрує її і надсилає відповідні команди ефекторам (м’язам) через периферичні нерви. Це явище подібне до автоматичної операції в машині, тому його називають кібернетичним явищем у живих істотах. Однак у випадку живих істот це явище не є буквально автоматичною операцією, воно є автономною операцією через наявність у живої істоти автономності.
Це кібернетичне явище можна побачити навіть в одній клітині: передача інформації від цитоплазми до ядра і реакція ядра на неї постійно автономно повторюються, що дозволяє клітині існувати й розмножуватися. Завдяки цьому кібернетичному явищу ми можемо виявити, що автономність діє навіть в одній клітині. Автономність у клітині — це і є життя та протосвідомість. Наприклад, французький фізіолог Андре Гудо-Перро наводить у своїй книзі «Кібернетика живих істот» такі пояснення. Ядро клітини, яке містить джерело клітинної інформації, тобто клітинний код, дає команди малим цитоплазматичним органам (мітохондріям, комплексу Гольджі тощо), викликаючи хімічні реакції, які потрібні для життя клітини. 38 Клітинний код тут стосується всієї інформації щодо анатомічної форми та основних функцій живої істоти. 39
Тут закономірно постають такі запитання: по-перше, код потрібно розшифрувати і запам’ятати, але що є суб’єктом розшифровки і запам’ятовування? Подруге, коли клітинне ядро збирається дати команди, щоб викликати хімічні реакції, які потрібні для життя клітини, воно має точно знати про ситуацію всередині клітини. Але що є суб’єктом цього знання?
На ці запитання неможливо відповісти з точки зору науки (фізіології), яка має справу суто з явищами. Однак філософія Об’єднання з її теорією дуальних властивостей може чітко сказати: всередині клітини діє цілеспрямований елемент сонсан, тобто свідомість. Свідомість усередині клітини — це протосвідомість, а інформація — це протообраз.
2.6.3. Джерела відповідності трьох стадій пізнання
Вище ми сказали про три стадії пізнання: чуттєву стадію, стадію розсудку та раціональну стадію. Згідно з нейрофізіологією у корі головного мозку протікають фізіологічні процеси, які відповідають цим трьом стадіям пізнання. Кору головного мозку можна умовно розділити на три області: сенсорну область, яка приймає сигнали від органів чуття, моторну область, яка надсилає сигнали, пов’язані з довільними рухами, та асоціативну область. Асоціативна область поділяється на лобову, тім’яну та скроневу асоціативні підобласті. Відомо, що лобова асоціативна підобласть пов’язана з функціями волі, творчості, мислення й емоцій; тім’яна асоціативна підобласть — з функціями сприймання, судження й розуміння; скронева асоціативна підобласть — з механізмом пам’яті.
Насамперед інформація про зір, слух, смак, нюх і дотик передається через периферичні нерви відповідно у візуальну, слухову, смакову, нюхову й тактильну (соматичну) сенсорні області. Фізіологічний процес, що при цьому відбувається в сенсорній області, відповідає стадії чуттєвого пізнання. Далі інформація із сенсорної області надходить у тім’яну асоціативну область, де вона сприймається й оцінюється (розуміється); це фізіологічний процес, який відповідає пізнанню на стадії розсудку. На основі цього розуміння й оцінки в лобовій асоціативній області відбувається мислення, а потім здійснюється творча діяльність; це процес, який відповідає стадії раціонального пізнання. Отже, кожна з трьох стадій пізнання відповідає фізіологічному процесу в головному мозку (Рис. 9.8). 40
2.6.4. Стосунки відповідності між психологічними і фізіологічними процесами при передачі інформації
Людське тіло постійно отримує різну інформацію ззовні та зсередини організму, обробляє її та виконує відповідні дії. Подразники, отримані рецепторами (органами чуття, такими як очі, вуха, шкіра тощо), стають імпульсами і проходять через аферентний шлях нервового волокна до центральних нервів. Центральні нерви обробляють цю інформацію і видають команди, які передаються у вигляді імпульсів еферентним шляхом нервового волокна до ефекторів, таких як м’язи та секреторні залози, і викликають реакцію (Рис. 9.9).
Реакція на подразник, яка виникає несвідомо, тобто незалежно від вищого центру, називається рефлексом. Спинний, довгастий і середній мозок містять центри рефлексів, які генерують відповідні рухові команди у відповідь на подразники.
З’ясуймо, як передається інформація, що надходить через рецептори. Інформація, яка надійшла на рецептор, перетворюється в нервових клітинах, які розташовуються поруч, в електричний нервовий імпульс. Нервовий імпульс — це зміна електричного потенціалу через мембрану між збудженою і незбудженою частинами нервового волокна; нервовий імпульс переміщується вздовж нервового волокна. Зміна електричного потенціалу, яка відбувається при цьому, називається потенціалом дії. Коли мембрана нервового волокна перебуває в стані спокою, внутрішня частина мембрани заряджена негативно, але коли через неї проходить імпульс, заряд змінюється, і внутрішня частина стає позитивно зарядженою. Це явище відбувається, коли іони натрію (Na+) проникають на внутрішню частину. Потім, коли іони калію (К+) виходять назовні, заряд відновлюється до попереднього стану. Таким чином з’являється та переміщується нервовим волокном зміна електричного потенціалу через мембрану (Рис. 9.10).
Далі, як передається нервовий імпульс через щілину між нейронами, тобто в синапсі? Синапс — це простір, заповнений рідиною, і, досягнувши цього синапсу, електричний імпульс перетворюється на хімічні речовини — нейромедіатори, які проходять через синаптичну щілину. Коли ці хімічні речовини досягають наступного нейрона, вони знову перетворюються в електричний імпульс. Іншими словами, електричний сигнал, що проходить по одному нервовому волокну, в синапсі перетворюється на хімічний сигнал (хімічні речовини), який, досягнувши наступного нервового волокна, знову перетворюється на електричний сигнал. Основними нейромедіаторами в синапсі є ацетилхолін у випадку моторних нервів і парасимпатичних нервів та норадреналін у випадку симпатичних нервів. Описаний вище механізм передачі інформації показано на Рис. 9.11.
Пояснення, наведене вище, є фізіологічним процесом передачі інформації, але з погляду філософії Об’єднання паралельно цьому процесу обов’язково існує свідомий процес. Вважається, що за електричним струмом у нервових волокнах та за переміщенням хімічних речовин у синапсі стоїть дія протосвідомості, яка сприймає зміст інформації та передає її до центру. Іншими словами, протосвідомість можна розглядати як передавач інформації. Отже, електричний струм у нервових волокнах і вивільнення хімічних речовин у синапсах є фізичними явищами, спричиненими протосвідомістю, яка є передавачем інформації.
2.6.5. Стосунки відповідності у формуванні прототипів
Раніше роз’яснювалося, що джерелами відповідності протообразу й образу стосунків є відповідно зміст клітин і тканин та стосунки між їхніми елементами, тому назвемо їх відповідно кінцевий протообраз і кінцевий образ стосунків. А протообраз і образ стосунків, які з’являються під час пізнання на стадії розсудку, назвемо центральний протообраз і центральний образ стосунків.
У процесі, в якому кінцеві протообрази досягають вищих центрів через нервові шляхи, вони відбираються в кожному центрі центральної нервової системи та комплексно об’єднуються, щоб утворити центральні протообрази. Кінцеві образи стосунків також відбираються в кожному центрі центральної нервової системи та комплексно об’єднуються, щоб утворити центральні образи стосунків, які, досягнувши кори головного мозку, стають формами мислення. При цьому кожен центр центральної нервової системи зберігає свої протообрази та образи стосунків.
Серед складових прототипів пізнання, крім цих протообразів і форм мислення, є те, що називається емпіричними образами, або емпіричними ідеями. Це образи (ідеї), отримані з минулого досвіду, які зберігаються в центрах пам’яті, а потім стають частиною прототипів у подальшому пізнанні. Як пояснювалося раніше, протообрази та форми мислення разом називаються апріорними прототипами (або початковими прототипами), а емпіричні образи — емпіричними прототипами. У центральній нервовій системі в міру просування інформації з нижчого рівня на вищий кількість отриманої (вхідної) і виданої (вихідної) інформації збільшується, а методи обробки інформації стають більш комплексними й універсальними. Це схоже на адміністративну організацію в управлінні країною: чим вищий рівень, тим з більшою кількістю інформації доводиться мати справу і тим більш комплексними й універсальними стають методи обробки цієї інформації.
У найвищому центрі, тобто в корі головного мозку, сприймання інформації — це пізнання, збереження інформації — це пам’ять, а виведення інформації — це концепції (мислення), творення та практика. Хоча інтегруючі дії в нижчих центрах відрізняються за своїм рівнем, вони аналогічні інтегруючим діям у корі головного мозку; у кожному центрі на основі свідомості здійснюються такі цілеспрямовані інтегруючі дії. Під цілеспрямованими інтегруючими діями тут мається на увазі об’єднання фізіологічних інтегруючих дій і свідомих (ментальних) інтегруючих дій. Таким чином, на кожному рівні центральної нервової системи фізіологічні та свідомі інтегруючі дії здійснюються паралельно та в єдності. Іншими словами, фізіологічним процесам передачі інформації (нервових імпульсів) у центральних нервах обов’язково відповідають такі психологічні процеси, як судження, пам’ять, мислення тощо.
Щодо передачі образів стосунків (образів форми), то в міру того, як різноманітна інформація переходить від нижчих центрів до вищих, вона поступово спрощується шляхом обробки. Це означає, що кінцеві індивідуальні образи стосунків при переході до вищих центрів поступово стають універсальними та загальними. Досягаючи кори головного мозку, вони повністю концептуалізуються та стають формою мислення, тобто категорією. Це так само, як адміністративна політика стає більш індивідуальною та специфічною на нижчих рівнях адміністративної організації та більш загальною й універсальною на вищих.
2.6.6. Прототипи й фізіологія
Прототипи — це ідеї та поняття, які суб’єкт уже має на момент пізнання; їх іще можна назвати пам’яттю. Раніше пояснювалося, що людина володіє апріорними прототипами та емпіричними прототипами, які в термінах фізіології відповідають «спадковій пам’яті» й заснованій на досвіді «набутій пам’яті». 42 Згідно з фізіологією мозку «спадкова пам’ять», тобто інформація про клітини та тканини людини як живої істоти, накопичується в лімбічній системі — давній корі головного мозку, яка оточена неокортексом. Тоді де і як з медичної точки зору накопичується «набута пам’ять»?
Пам’ять включає короткочасну пам’ять, яка триває кілька секунд, і довготривалу пам’ять, яка триває від кількох годин до кількох років. Вважають, що короткочасна пам’ять базується на реверберації електричних ланцюгів. Щодо довгострокової пам’яті було запропоновано дві теорії: «теорія нейронних ланцюгів» і «теорія молекулярної пам’яті». Теорія нейронних ланцюгів каже, що окремі спогади накопичуються в спеціальній мережі нейронів завдяки змінам у зв’язках (синапсах) між нейронами. Теорія молекулярної пам’яті стверджує, що РНК, пептиди й інші запам’ятовуючі речовини мають стосунок до кожного окремого спогаду. Однак останнім часом кількість науковців, які обстоюють теорію молекулярної пам’яті, зменшується. 43 Щодо місцерозташування довготривалої пам’яті висловлюються такі припущення: лімбічна система всередині головного мозку містить частину, яка називається гіпокамп. Вважається, що гіпокамп відіграє роль у формуванні нових спогадів, які потім відкладаються в неокортексі (скроневій частці). 44 Іншими словами, вважається, що спогади накопичуються в скроневій частці за допомогою гіпокампа.
Андре Гудо-Перро стверджує, що під час пізнання ці спогади (накопичені знання) зіставляються з інформацією про об’єкт із зовнішнього світу, отриманою через органи чуття, і виноситься судження: «Інформація, отримана сенсорними рецепторами, зіставляється зі знаннями, які було набуто сенсорними центрами кори головного мозку та збережено в пам’яті, і виноситься судження».45 Цей погляд узгоджується з твердженням епістемології Об’єднання, що інформація, отримана із зовнішнього світу (зовнішній образ), зіставляється з прототипом (внутрішнім образом) та виноситься судження, узгоджується вона з прототипом чи ні. 46
2.6.7. Кодування ідей та ідеїзація кодів
Наприкінці згадаємо про ідеїзацію кодів і кодування ідей. Коли людина, суб’єкт, пізнає об’єкт, інформація про об’єкт досягає органів чуття, стає імпульсом і проходить по сенсорних нервах до вищого центру. У сенсорному центрі кори головного мозку імпульс (своєрідний код) ідеїзується і відображається в дзеркалі свідомості як певний образ (ідея). Це «ідеїзація коду». З іншого боку, під час практики дії виконуються відповідно до певної ідеї, при цьому ідея стає імпульсом, який проходить по рухових нервах, досягає ефектора (м’яза) і приводить його в рух. Це «кодування ідеї», оскільки імпульс є своєрідним кодом.
Згідно з нейрофізіологією, коли ідея, яка виникла внаслідок пізнання, зберігається в певному місці мозку як спогад, вона закодовується у вигляді особливої комбінації нейронів, а коли потрібно викликати цей спогад, свідомість розшифровує код і розуміє його як ідею. Це означає, що при збереженні спогадів і пригадуванні здійснюється «кодування ідей» та «ідеїзація кодів». Наприклад, нейрофізіологи Майкл Газзаніга та Джозеф Леду говорять так: «Наш досвід дуже багатогранний, тому ми вважаємо, що кожен аспект досвіду унікально закодований у мозку». 47 «Імовірно, надалі виясниться, що зберігання, кодування та декодування пам’яті відбувається в мозку у великих кількостях у межах багатогранного процесу». 48
Такий тип взаємного перетворення ідей і кодів можна розглядати як своєрідне явище індукції, що відбувається між ментальною обмоткою типу сонсан, яка несе ідею, та матеріальною обмоткою (нейронами) типу хьонсан, яка несе код, аналогічно тому, як електроенергія передається з первинної обмотки на вторинну завдяки електромагнітній індукції. Взаємне перетворення ідей і кодів дає підставу для твердження, що пізнання здійснюється шляхом дії віддавання та приймання між психологічним і фізіологічним процесами.