8.1. Уявлення про цінності в Стародавній Греції
8.1.1. Матеріалістичний погляд на цінності
Матеріалістична натурфілософія виникла приблизно в VI столітті до нашої ери в Іонії, яка була грецькою колонією. У той час Греція була родовим суспільством, у якому панував міфологічний світогляд, але іонійські філософи не задовольнялися міфологічними поясненнями природних явищ і намагалися пояснити світ і життя за допомогою природних законів.
В Іонійському місті Мілет процвітала торгівля, й тамтешні купці мали торгові зв’язки з усім Середземномор’ям. Вони були практичними та активними. У такій атмосфері люди поступово відходили від міфологічного способу мислення. Філософи-матеріалісти з’явилися в цьому торговому місті Мілет приблизно в VI столітті до нашої ери. Вони були відомі як мілетська школа, представниками якої були Фалес, Анаксімандр, Анаксімен та ін. В основному вони ставили питання про основу (архе) всього сущого.
Фалес (624—546 до н. е.) вважав першопричиною (архе) всіх речей воду, Анаксімандр (611—547 до н. е.) описував її як дещо безмежне (апейрон), Анаксімен (585—528 до н. е.) говорив, що це повітря; крім того, Геракліт (535—475 до н. е.) казав, що це вогонь, а Демокріт (460—370 до н. е.) — що це атоми. Подібна (матеріалістична) натурфілософія сприяла розвитку об’єктивного та раціонального способу мислення.
8.1.2. Довільний (софістичний) погляд на цінності
У V столітті до н. е. в Греції з центром в Афінах розвивалася демократична політика. Молодь намагалася отримати знання, щоб досягти успіху й прославитися, і тому ораторське мистецтво стало особливо затребуваним. Так з’явилися вчені, які за певну винагороду навчали молодь ораторського мистецтва та навичок аргументації; люди називали їх софістами.
До того часу грецька філософія досліджувала природу, та коли прийшло усвідомлення того, що людські проблеми не можуть бути розв’язані лише за допомогою натурфілософії, філософи почали звертати свою увагу на різні проблеми людського суспільства. Незабаром стало зрозуміло, що закони природи мають об’єктивність, але закони й мораль людського суспільства в різних країнах і в різні часи різні.
Оскільки в законах та моралі не було об’єктивності чи універсальності, люди здебільшого займали релятивістську або скептичну позицію щодо розв’язання соціальних проблем. Наприклад, Протагор (481—411 до н. е.) сказав: «Людина є мірою всіх речей», що означає, що критерій істини в різних людей різний і, отже, виражає релятивізм, який стверджує, що істина відносна.
Діяльність софістів мала спочатку своєрідний просвітницький ефект, який пробуджував народ. Однак, поступово зайнявши позицію скептицизму, вони скотилися до твердження, що «істини взагалі не існує». Надаючи значення лише мистецтву переконання, вони прагнули виграти суперечку за будь-яку ціну, навіть за допомогою використання хибних аргументів. Ось чому слово «софіст» стало означати людину, яка використовує розумні, але оманливі міркування.
8.1.3. Абсолютний погляд на цінності
8.1.3.1. Сократ
Сократ (470—399 до н. е.) з’явився, коли в Греції процвітав софізм, і дуже шкодував із приводу цього явища. Сократ відзначав: «Софісти претендують на вченість, але насправді нічого не знають. Людина повинна спочатку знати, що вона невіглас». Він наголошував, що для людини знання про те, що вона є невігласом, — це відправна точка для досягнення істинного знання. Основу моралі він шукав у богові (даймоніоні), притаманному людині, та стверджував, що мораль абсолютна й універсальна. Чеснота, як говорив Сократ, означає прагнути з любов’ю до знання, щоб жити правдиво, і його основна ідея полягала в тому, що «чеснота є знання». Він також наполягав на єдності знання і дії, кажучи, що якщо ви знаєте чесноту, ви повинні практикувати її.
Як же людина може отримати справжнє знання? Справжнє знання не приходить від інших і не осягається самостійно. Сократ вважав, що тільки через діалог (питання та відповіді) з іншими можна дійти універсальної істини (справжнього знання), яка здатна задовольнити всіх. Також шляхом утвердження абсолютних, універсальних чеснот Сократ прагнув урятувати Афіни від соціального безладу.
8.1.3.2. Платон
Платон (427—347 до н. е.) вважав, що за мінливим світом явищ (чуттєвим світом) стоїть незмінний світ сутності, який він називав світом ідей (світом знань). Та оскільки душа перебуває в пастці тіла, людина зазвичай сприймає чуттєвий світ як світ істинної реальності. Спочатку людська душа перебувала у світі ідей, але після того, як вона оселилася в тілі, вона покинула світ ідей.
Тому душа людини завжди тягнеться до світу ідей, який є справжньою реальністю. Для Платона пізнання ідей означає не що інше, як пригадування того, що було відомо раніше. Серед етичних ідей є ідея справедливості, ідея краси та ідея добра, але найвищою серед них є ідея добра.
Платон назвав чотири чесноти, якими повинні володіти люди: мудрість, мужність, помірність і справедливість. Зокрема, він вважав, що людина, яка править країною, має бути філософом, який володіє чеснотою мудрості. Це той, хто пізнав ідею добра. Для Платона ідея добра була джерелом усіх цінностей. Успадкувавши сократівський дух, Платон досліджував абсолютні цінності.