8.4. Уявлення про цінності в Новий час

Після Середньовіччя в період Модерну не з’явилося жодних значущих нових цінностей. Сучасні цінності можна розглядати як продовження або модифікацію грецької філософії та християнських цінностей.

Рене Декарт (1596—1650) почав із того, що поставив під сумнів усі загальноприйняті цінності. Однак це було не стільки скептицизмом, скільки спробою через сумнів отримати більш вірогідне знання. У результаті він дійшов до основоположного принципу: «Я мислю, отже, я існую». В основу суджень людини він поклав розум, і це породило моральний погляд Декарта, згідно з яким люди повинні діяти з твердою волею, контролюючи свої пристрасті розумом.

Блез Паскаль (1623—1662) розглядав людей як суперечливих істот, які одночасно володіють величчю і дурістю. Він висловив це так: «Людина — це мислячий очерет». Людина є найслабшою в природі, але завдяки мисленню є найвеличнішою. Проте він стверджував, що справжнє людське щастя походить не від розуму, а від досягнення Бога через віру, тобто через серце. ¹³

Іммануїл Кант (1724—1804) виклав свої міркування про те, як утверджується істина, добро і краса, відповідно в «Критиці чистого розуму», «Критиці практичного розуму» та «Критиці здатності судження». Водночас у цих трьох критиках він пояснював, що люди повинні реалізувати кожну з цих цінностей. Зокрема щодо добра, тобто моралі він стверджував, що людина повинна діяти згідно з категоричним імперативом — безумовним наказом робити те і те, який надходить від практичного розуму.

Джеремі Бентам (1748—1832) назвав щастя станом задоволення без болю і встановив принцип «найбільше щастя для найбільшої кількості». Це його утилітаризм. Він вважав, що цінність людських дій можна визначити шляхом кількісного підрахунку задоволення і болю. Утилітаризм Бентама — це система цінностей, яка виникла на тлі промислової революції, і її можна назвати системою цінностей типу хьонсан.

Серен К’єркегор (1813—1855) стверджував, що існують три стадії екзистенції, і люди мають пройти через стадію естетичної екзистенції, стадію етичної екзистенції, а потім досягти стадії релігійної екзистенції. Іншими словами, він наголошував, що люди живуть не тільки в задоволеннях (естетична стадія) і що недостатньо дотримуватися лише етики й жити по совісті (етична стадія); люди мають жити з вірою перед Богом (релігійна стадія). К’єркегор намагався відродити справжні християнські цінності.

Фрідріх Ніцше (1844—1900) розглядав Європу кінця XIX століття як епоху нігілізму, коли руйнуються всі цінності. Для нього християнство — це «рабська мораль», яка відкидає сильного й усереднює людей, а також найбільша причина, яка викликала нігілізм. Тому він запропонував нову систему цінностей, в основі якої «воля до влади». Ніцше наполягав на тому, що потрібно бути сильним у безбожному світі.

Вільгельм Віндельбанд (1848—1915), представник школи неокантіанства, зробив цінності центральним питанням філософії, розглядаючи цінності істини, добра і краси в єдності. Наслідуючи Канта, який розділяв питання факту й питання права, Віндельбанд розділяв фактичне судження та оціночне судження. Він стверджував, що завдання філософії — мати справу з оціночними судженнями.

Фактичне судження — це об’єктивне судження про факт, а оціночне судження — це судження, в якому дається суб’єктивна оцінка факту. Наприклад, «ця квітка червона» або «він зробив…» — це фактичні судження, а «ця квітка красива» або «його вчинок є добром» — це оціночні судження. Відтоді факт і цінність розглядаються повністю окремо: природничі науки мають справу з фактичними судженнями, а філософія має справу з оціночними судженнями.

У ХХ столітті виникла аналітична філософія, яка використовує «логічний аналіз мови» як метод філософії. Стосовно аксіології аналітична філософія зайняла такі позиції: 1) не можна пізнати цінність інакше як через інтуїцію; 2) оціночне судження є не що інше, як емоційне вираження морального схвалення або несхвалення мовця; 3) аксіологія має значення лише в аналізі мови цінностей. Таким чином, аналітична філософія взагалі намагалася виключити цінності з філософії.

Прагматизм, представлений Джоном Дьюї (1859— 1952), мав за критерій оціночного судження корисність для життя. Відповідно такі ціннісні поняття, як істина, добро та краса, розглядалися тільки як засіб чи інструмент для ефективного опрацювання предметів. З цієї точки зору розуміння цінності в кожного різне, навіть одна й та сама людина час від часу сприймає цінність по-різному. Така позиція Дьюї була відносним ціннісним плюралізмом.

Наприкінці розглянемо комуністичне уявлення про цінності. Щодо комуністичних цінностей існує, наприклад, таке визначення В. П. Тугарінова (1898— 1978): «Цінності — це ті явища природи і суспільства, які корисні й потрібні людям історично визначеного суспільства або класу як дійсність, мета або ідеал». ¹⁴ Іншими словами, в комунізмі критерієм цінності була корисність для пролетарського класу. При цьому заперечення й знищення наявних релігійних цінностей, які розглядаються як буржуазні, є передумовою комуністичного погляду на цінності. А мораль у комунізмі є засобом сприяння колективному життю в розбудові комуністичного суспільства і включає самовідданість, слухняність, щирість, товариськість, взаємодопомогу тощо.