4.5. Погляди Руссо на виховання

В епоху Просвітництва Жан-Жак Руссо (1712—1778) написав педагогічний роман «Еміль, або Про виховання», в якому мовилося, що «Бог робить усі речі добрими, але людина встромляє в них свій ніс і перетворює на зло». ² Тому Руссо наполягав на вихованні дітей природним шляхом. Іншими словами, стверджував, що, оскільки людині властива «природна доброта», її слід розвивати в її первісному вигляді.

Освіта, за Руссо, полягає в тому, щоб природно виховувати людей, усуваючи чинники, що заважають розвитку їхніх природних здібностей: усталену системну культуру та навіяні моральні й релігійні ідеї. Однак людина у своєму природному стані не вписується в існуюче грішне суспільство. Щодо цього Руссо вважав, що в ідеальному республіканському суспільстві «природні люди» і громадяни суспільства зможуть співіснувати. Тому він також відстоював потребу соціального виховання.

Ідеальний образ людини в теорії виховання Руссо — це «природна людина», а мета виховання, за його поглядами, полягала в тому, щоб виховати «природну людину» й реалізувати ідеальне республіканське суспільство, в якому «природна людина» стане громадянином. Погляди Руссо на виховання успадкували Іммануїл Кант, Йоганн Песталоцці, Йоганн Гербарт, Джон Дьюї та ін.