3.2. Критика марксистської епістемології
3.2.1. Критика теорії відображення
Як уже пояснювалося, якщо суб’єкт пізнання не має прототипу, що відповідає речам у зовнішньому світі, тобто не має критерію (мірила) судження, пізнання неможливе, навіть якщо зовнішній світ відображається у свідомості. Більше того, оскільки пізнання відбувається через дію віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом, потрібно, щоб суб’єкт мав інтерес до об’єкта. Адже навіть якщо об’єкт зовнішнього світу відображений у свідомості суб’єкта, але той не має інтересу до об’єкта, пізнання не відбудеться. Іншими словами, пізнання не здійснюється винятково через пасивний матеріальний процес, званий відображенням, воно стає можливим тільки шляхом активного ментального процесу (інтересу до об’єкта та функції зіставлення).
3.2.2. Критика чуттєвого пізнання, раціонального пізнання та практики
Процес пізнання в марксистській епістемології складається з трьох стадій: чуттєве пізнання, раціональне пізнання (логічне пізнання) та (революційна) практика. Тут передусім постають такі запитання: як свідомість, що, як стверджується, є продуктом або функцією мозку і водночас відображає об’єктивну реальність, може здійснювати логічне пізнання (абстрагування, судження, міркування тощо) і як вона може спрямовувати практику? Попри те, що існує дуже великий розрив між пасивним процесом відображення зовнішнього світу та процесом логічного пізнання й активної практики, жодного розумного пояснення цьому немає. Тобто це стрибок у логіці.
З погляду філософії Об’єднання логічне пізнання та практику ніяк не можна пояснити лише фізіологічними процесами в мозку. Це тому, що пізнавальна діяльність відбувається на основі дії віддавання та приймання між душею і мозком. Іншими словами, логічне пізнання та практика реалізуються через взаємодію між душею, яка має функції розсудку та розуму, і мозком.
Наступне питання стосується ролі практики в пізнанні. Ленін вважав, що пізнання переходить у практику, а Мао Цзедун стверджував нерозривність пізнання та практики. З цього приводу філософія Об’єднання не має жодних заперечень. Усе суще було створено як об’єкт людської радості, тому людям призначено володарювати над усім сущим (застосовувати все суще на практиці) відповідно до мети творення. Тому люди пізнають усе суще заради володарювання. Пізнання та практика утворюють корелятивний ланцюг дії віддавання та приймання між людиною і всім сущим (Рис. 9.12). Отже, немає пізнання поза практикою (володарюванням) і немає практики (володарювання) поза пізнанням.
Практика, яку відстоює марксизм, зрештою спрямована на революцію. На противагу цьому філософія Об’єднання стверджує, що пізнання та практика ніколи не повинні здійснюватися з метою революції, а мають здійснюватися заради реалізації мети творення. Реалізація мети творення полягає в реалізації світу, в якому Бог щасливий, люблячи людей, а люди щасливі, владарюючи над усім сущим з любов’ю. Таким чином, і пізнання, і практика здійснюються заради реалізації радості через любов.
3.2.3. Критика абсолютної та відносної істини
Ленін і Мао Цзедун визнавали існування абсолютної істини та говорили, що людина нескінченно наближається до неї, повторюючи пізнання та практику. Проте поняття «абсолютності» в їхній абсолютній істині неоднозначне. Ленін говорив, що абсолютна істина складається із суми відносних істин. Проте, як би ми не складали відносні істини, це буде лише сукупність відносних істин, і ніяк не абсолютна істина.
Абсолютна істина є універсальною, вічною істиною. Відповідно поняття абсолютності не може бути встановлено без опори на Абсолюта. Як пояснювалося в «Аксіології», абсолютна істина пов’язана з Божою абсолютною любов’ю як дві сторони однієї медалі. Це аналогічно тому, як нероздільно єдині теплота і яскравість сонячного світла. Тому не може бути абсолютної істини без абсолютної любові Бога. Отже, людина може зрозуміти мету створення всього сущого й отримати істинні знання про нього, тільки коли вона керується Божою любов’ю. Відповідно, заперечуючи Бога, неможливо отримати абсолютну істину, хоч би скільки практикуй.