10.2. Критика соціалістичного реалізму
Слова Леніна: «Література має стати партійною», сталінський вислів: «Письменники — це інженери людських душ» та вислів Горького: «Письменник — це акушерка соціалізму й могильник капіталізму» вказують на те, що від митців та письменників вимагалася лише абсолютна покора наказам партії, а їхня індивідуальність і свобода повністю ігнорувалися. Внаслідок цього після Жовтневої революції радянські митці й письменники жили під наглядом і гнітом аж до краху комуністичної системи. Особливо наприкінці 1930-х років, коли Сталін проштовхував соціалістичний реалізм, багато митців та письменників були заарештовані й репресовані як єретики. 26 Після смерті Сталіна соцреалізм панував як загальноприйнята теорія мистецтва ще протягом значного періоду часу, внаслідок чого багато митців і письменників стали дисидентами.
Мистецтвознавець Герберт Рід, критикуючи соцреалізм, сказав: «Соціалістичний реалізм — це не що інше, як план насильницького нав’язування інтелектуальних чи догматичних цілей мистецтву». 27
Ілля Еренбург (1891—1967), радянський письменник, лауреат Сталінської премії, який згодом став критиком Сталіна, писав: «Книжка, в якій зображені ткалі на прядильній фабриці, розповідає не про людей, а про машини, і не про людські почуття, а про виробничий процес». 28 Таким чином, він різко критикував образ людини в соцреалізмі.
Корейський мистецтвознавець Чо Йохан про образ людини в соцреалізмі сказав так: «Селяни й робітники, яких вони (радянські письменники) описували, були чудовими героями й героїнями, які не мали жодних тривог. Це зрозуміло, бо панувала теорія безконфліктності. Тобто це були герої, яких, здається, не зачіпають глибинні людські турботи, які не мають власного унікального життя. За такого підходу внутрішній світ людини не міг знайти свого вираження». 29
У квітні 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції в Українській РСР сталася аварія. У зв’язку з цим Михайло Горбачов підтвердив, що відповідальність за катастрофу на Чорнобильській АЕС несе радянська бюрократія, і сказав: «Це трагедія. Катастрофа стала проблемою, але ще сумніше спостерігати, наскільки глибоко вкорінена бюрократія в нашому суспільстві». Спроби очищення бюрократії на рівні партії й уряду були, проте невдалі. Наприкінці червня 1986 року на VIII Всесоюзному з’їзді Спілки письменників СРСР Горбачов закликав письменників «наслідувати приклад Горького, який висміював лицемірство чиновників, і писати про чиновників критичніше». Тоді група письменників висунула вимогу скасувати попередню цензуру літературних творів. Це було пов’язано з тим, що радянські митці та письменники в ім’я соцреалізму тривалий час були позбавлені творчої свободи.
У комуністичному Китаї перед Культурною революцією Мао Цзедун на якийсь час надав свободу діячам культури й інтелектуалам, проводячи політику «змагання ста шкіл думки». Тоді більшість діячів культури критикували соціалістичну політику. Пізніше політичну владу захопив Ден Сяопін. Він запровадив прагматичну політику й почав потроху надавати свободу діячам культури й інтелектуалам. Унаслідок цього видатний китайський теоретик Ван Руошуй виявив, що за соціалізму так само існує відчуження людини, як і за капіталізму.
З вищесказаного стає зрозуміло, що соціалістичний реалізм як мистецтво пролетарської революції, яке має відповідати політиці партії, є цілком фальшивим мистецтвом.