1.12. Феноменологічний метод Гуссерля

Едмунд Гуссерль (1859—1938) запропонував феноменологію як першу філософію або фундаментальну науку, яка є основою всіх наукових дисциплін і досліджень.

Феноменологія вивчає саму свідомість, яка формує наукові теорії, свідомість, яка здійснює пізнання. Взявши за відправну точку абсолютну достовірність Декарта «я мислю» (cogito) і виключивши метафізичні догми, що приховані в основі традиційної філософії, Гуссерль суто науково досліджував сутність свідомості. Він намагався інтуїтивно прояснити чисту свідомість, відкинувши всі упередження.

Для цього він узяв девіз: «До самих речей!» Тут під речами розуміються не «емпіричні факти» з упередженнями, а «фактичні явища», які виключають усі упередження. Феноменологія Гуссерля проходить стадію виключення фактичності з цих фактичних явищ та інтуїтивного сприйняття сутності явища, далі перетворює цю трансцендентну (зовнішню) сутність в іманентну (внутрішню) сутність, а потім аналізує та описує структуру чистої свідомості — сутність свідомості.

Наш повсякденний погляд на світ природи, що лежить перед нами, як на щось самоочевидне називається «природною установкою». Однак на цю природну установку впливають глибоко вкорінені звички й упередження, тому світ, який ми пізнаємо з цією установкою, не є світом «самих речей». Отож «природну установку» потрібно змінити на «феноменологічну установку», а для цього треба пройти дві стадії: «ейдетичну редукцію» і «трансцендентальну редукцію». «Ейдетичною редукцією» Гуссерль назвав перехід від світу речей до світу сутності. При цьому на основі «вільних змін» відбувається «ідеація» (споглядання сутності). Інакше кажучи, людина за допомогою вільної уяви пробує змінювати кожну існуючу річ і коли інтуїтивно виявляє щось універсальне й незмінне, це і є сутність. Наприклад, сутність квітки можна отримати шляхом розглядання троянди, тюльпана, бутона, зів’ялої квітки тощо та виявлення серед них чогось незмінного.

Наступний крок — трансцендентальна редукція. Вона досягається шляхом припинення суджень про те, чи існування зовнішнього світу є достовірним. Це не означає, що існування зовнішнього світу заперечується чи ставиться під сумнів, ми лише «припиняємо ці судження» (epochē) або «беремо їх у дужки» (Einklammern).

Те, що залишається після взяття в дужки (після виключення), є «чистою свідомістю», або «трансцендентальною свідомістю». А те, що з’являється в такій свідомості, є «чистим явищем». Такий підхід до осягнення чистих явищ є феноменологічною установкою (Рис. 11.1).

Вивчивши загальну структуру чистої свідомості, ми побачимо, що чиста свідомість складається з ноезису, який є інтенціональною дією, та ноеми — об’єкта, на який вона спрямована. Зв’язок між ними такий, як між «мислити» і «бути мислимим». Таким чином, феноменологія прагнула достовірно описати внутрішню сутність чистої свідомості, тобто чистих явищ.