1.9. Трансцендентальний метод Канта
Іммануїл Кант (1724—1804) починав з позицій раціоналістичної філософії та природничих наук. Він говорив, що Х’юм пробудив його від «догматичного сну»: 1 через критику Х’юмом поняття причинності він не міг не поставити питання про те, як поняття причинності може мати об’єктивну достовірність. 2 Адже якщо поняття причинності, як сказав Х’юм, обмежується суб’єктивною вірою, то закон причини та наслідку природно втрачає свою об’єктивну достовірність, відповідно природничі науки, які спираються на цей закон, перестають бути системою об’єктивно достовірних істин.
Отож Кант поставив такі питання: як узагалі можливий досвід і яким чином досягається об’єктивна істинність. Він намагався розв’язати їх своїм трансцендентальним методом.
Якщо будь-яке пізнання є емпіричним, то, як сказав Х’юм, ми ніколи не зможемо досягти об’єктивної істини. Отже, Кант, який шукав спосіб досягнення об’єктивної істинності, критично досліджуючи людський розум, відкрив, що всередині суб’єкта існують апріорні елементи, або форми. Іншими словами, Кант стверджував, що до будь-якого досвіду існують апріорні форми, спільні для всіх людей. Це форми інтуїції часу та простору й чисті поняття розсудку (категорії). І пізнання не відбувається шляхом розуміння об’єкта таким, як він є; об’єкт пізнання має синтезуватися на основі апріорних форм суб’єкта.