5.1. Серен К’єркегор
5.1.1. Погляди К’єркегора на людину
Серен К’єркегор (1813—1855) запитав себе: «Що є людина?» і дав таку відповідь: «Людина — це дух. А що таке дух? Дух — це «я». А що таке «я»? «Я» — це стосунок, який відносить себе до себе самого». 8 Тоді хто встановив такий стосунок? Це має бути якась третя сторона. Згідно з К’єркегором, це не хто інший, як Бог. Отже, первісне «я» — це «я», що стоїть перед Богом.
Однак людина, яка первісно повинна жити у взаєминах із Богом, відійшла від Нього. К’єркегор пояснив процес цього відходу у своєму аналізі біблійської розповіді з книги Буття, викладеному в книжці «Поняття страху», в такий спосіб. Спочатку Адам перебував у стані миру та спокою, але водночас він перебував у стані страху (Angst). Коли Бог сказав Адаму: «А з дерева пізнання добра і зла не їж від нього», в Адамі пробудилася можливість свободи, і ця можливість свободи кинула Адама в страх. Зазирнувши в безодню свободи, Адам відчув запаморочення (Schwindel) і схопився за своє «я». Так утворився первородний гріх.
У результаті виник розкол у стосунках із самим собою, і людина впала у відчай (Verzweifelung). Людина сприймає цей відчай як щось, що тисне на неї зверху, і намагається позбутися його власними силами. Але такі її зусилля не можуть усунути відчай. Лише відновивши стосунки з Богом через віру, можна віднайти первісні стосунки із собою та позбутися відчаю.
К’єркегор критикував маси за їхню безвідповідальність і безсовісність, кажучи: «Людська маса — це все і ніщо, найнебезпечніша з усіх влад та найнікчемніша». 9 Він стверджував, що для реалізації своєї справжньої природи людина має залишити знеособлений світ мас і постати перед Богом як одиночний індивід. Він також описав етапи, через які людина має пройти, щоб повернутися до свого первісного «я», назвавши їх трьома стадіями екзистенції.
Перша — це «стадія естетичної екзистенції». На цій стадії люди намагаються жити дотепно, відповідно до своїх прямих і грубих емоційних потреб, і метою життя для них на цій стадії є насолода. Це позиція естета чи спокусника, який прагне еротичного кохання. Однак момент насолоди важко повторювати знову й знову, і зрештою його охоплює апатія і страх. При цьому людина надломлюється і впадає у відчай. Але за своїм рішенням вона може перейти до наступної стадії.
Друга — це «стадія етичної екзистенції». Людина на цій стадії намагається жити по совісті, яка надає їй критерії оцінки добра і зла. Іншими словами, намагається жити як хороший громадянин з почуттям відповідальності та обов’язку. Проте, хоч би як людина старалася, вона не може жити цілком по совісті. Тому вона знову розчаровується і впадає у відчай. І за своїм новим рішенням вона може перейти до наступної стадії.
Третя — «стадія релігійної екзистенції». Це стадія одиночного стояння перед Богом за допомогою віри, на якій людина стає справжньою екзистенцією. Щоб досягти цієї стадії, потрібен стрибок. Він можливий, якщо повірити в парадокс, який не можна зрозуміти інтелектом. Прикладом може бути віра Авраама, коли він послухався антилюдяного наказу Бога і приніс свого сина Ісака в жертву, або віра в ірраціональний факт, що вічний Бог втілився у скінченному часі та проявився як людина (Ісус). Подібну віру в неймовірне він називав парадоксом. Тільки за допомогою такого стрибка можна відновити свої стосунки з Богом. К’єркегор вважав вчинок Авраама, який виконав Божий наказ, попри його антилюдяність, і приніс свого сина Ісака в жертву, моделлю релігійного життя.
Таким чином, коли Богоцентричні екзистенції, тобто первісні люди, які стали собою, любитимуть одне одного через посередництво Бога, дотримуючись слів Ісуса «люби свого ближнього, як самого себе», тоді на основі подібних «вчинків любові», згідно з К’єркегором, можна створити істинне суспільство.
5.1.2. Погляди К’єркегора на людину з точки зору філософії Об’єднання
К’єркегор сказав, що людина впала у страх і відчай через розкол у «стосунку, який відносить себе до себе самого», внаслідок того, що вона покинула Бога, але він не уточнив, що таке «стосунок, який відносить себе до себе самого». З точки зору філософії Об’єднання можна припустити, що це зв’язок між душею і тілом або між духовною і фізичною душею. Виходячи з цього припущення як передумови, розглянемо тут його «стосунок, який відносить себе до себе самого». Отже, виходячи з цієї передумови, що конкретно означає «виникнення розколу в стосунку, який відносить себе до себе самого»? Це означає, що душа і тіло розділилися внаслідок того, що людина залишила Бога. Іншими словами, у первісному «я» душа і тіло мали зосереджено на Богові стати одним цілим, але внаслідок гріхопадіння вони були розділені. Тоді як душа і тіло можуть стати одним цілим? Це можливо завдяки відновленню суб’єктно-об’єктного зв’язку між духовною і фізичною душею людини з Шімджон Бога в центрі та залученню їх у гармонійну дію віддавання та приймання.
К’єркегор казав, що коли людина стоїть перед Богом як одиночний індивід, вона перебуває в абсолютних стосунках з Абсолютом (Богом). Цей одиночний індивід відповідає поняттю «тіла з індивідуальністю» у філософії Об’єднання. Однак він не пояснює, чому одиночний індивід є абсолютним. Згідно з філософією Об’єднання, індивідуальність людини є абсолютною, оскільки вона нагадує індивідуальний образ Бога, який є Абсолютом. Таким чином, «стосунок» і «одиночність» К’єркегора можна розглядати як такі, що відповідають поняттю «об’єднуючих стосунків» між душею і тілом та «тілу з індивідуальністю» у філософії Об’єднання.
Утім, з точки зору філософії Об’єднання таке розуміння людської природи неповне. Найсуттєвішим аспектом людської природи є шімджон. Крім того, неповним розумінням є те, що людина стоїть перед Богом як одиночний індивід, тобто як тіло з індивідуальністю. Коли чоловік і жінка одружуються й постають перед Богом як подружжя, вони нарешті стають повноцінними людьми. Це тому, що людина є тілом із гармонійними янсон та имсон. Людина також є істотою логосу та істотою творчості. Крім того, вона є істотою, яка займає позицію і має як суб’єктивну, так і об’єктивну природу. Хоча погляд К’єркегора на людину як на одиночного індивіда, який самотньо стоїть перед Богом, є щирим, його «людина» стала самотньою та спустошеною.
Чому людина відійшла від Бога? Поки причину цього не з’ясовано, неможливо повернутися до первісного «я», тобто до людини, як вона була створена Богом. К’єркегор каже, що Адам впав у гріх через страх від можливості свободи, але чи так це? Відповідно до Принципу Об’єднання свобода чи страх не є причинами гріхопадіння. Прапредки людини Адам і Єва не дотрималися Божого Слова й неправильно спрямували свою любов через спокусу архангела. Іншими словами, гріхопадіння було спричинене силою безпринципної любові. Коли Адам і Єва не послухалися Божого Слова та хотіли відхилитися, свобода їхньої первісної душі викликала страх щодо порушення Божої заповіді, й цей страх, навпаки, працював на те, щоб не дати їм зійти з колії. Однак сила безпринципної любові придушила цей страх і штовхнула їх за межу гріхопадіння. Унаслідок цього гріхопадіння люди залишили Бога, й через почуття провини за порушення заповіді та відокремлення від любові Бога вони впали у страх і відчай. Отже, проблема людського страху та відчаю не може бути фундаментально розв’язана, поки не буде належним чином розв’язана проблема гріхопадіння.
Концепція Божої любові К’єркегора є розпливчастою. Божа любов — це Шімджон, емоційний потяг нескінченно віддавати заради об’єкта з теплим почуттям, а коли Божа любов проявляється на землі, вона має спрямованість. Іншими словами, спочатку вона проявляється в сім’ї як «роздільна любов» у вигляді батьківської любові, подружньої любові, дитячої любові та братської любові. Далі вона розширюється в багатьох напрямках і проявляється як любов до людства, любов до нації, любов до ближніх, любов до тварин, любов до природи тощо. Таким чином, Божа любов має конкретний зміст і спрямованість, а розпливчасту любов не можна назвати Божою.
К’єркегор наполягав, що для того, аби людина відновила свою первісну подобу, вона повинна повернутися до Бога, поборовши фальшивість натовпу. Це відображення його власних кроків у спробі зустріти Бога, терплячи переслідування та глузування з боку суспільства, а також це порада релігійним людям того часу підвищувати свою пильність і бути справжніми вірянами, тому вона заслуговує на високу оцінку.
У віці двадцяти семи років К’єркегор був заручений з Регіною Ольсен. Але, побоюючись, що шлюб з ним може принести їй нещастя, він в односторонньому порядку розірвав заручини і шукав ідеальної любові більш високого виміру, ніж просто кохання. З цієї причини він зазнав суспільної критики, але з точки зору філософії Об’єднання можна побачити, що він несвідомо хотів реалізувати справжню любов між чоловіком і жінкою, зосереджену на Богові, на основі вдосконалення своєї особистості. Можна вважати, що спрямованість К’єркегора на пошук первісного образу людини в основному узгоджується з позицією філософії Об’єднання.