1.13. Лінгвістичний аналіз аналітичної філософії

Аналітична філософія є однією з основних філософських течій сучасності в Європі та США. Аналітична філософія — це позиція, яка загалом вважає, що головне завдання філософії полягає в логічному аналізі мовних структур. Її можна розділити на дві позиції: логічний позитивізм, що існував на ранній стадії, і школу буденної мови, яка з’явилася пізніше.

Логічний позитивізм (Віденський гурток) сформувався у Відні навколо таких філософів, як Моріц Шлік (1882—1936) і Рудольф Карнап (1891—1970). Він зазнав впливу «логічного атомізму» Бертрана Рассела (1872— 1970) та Людвіга Вітґенштайна (1889—1951). З погляду логічного атомізму світ є сукупністю атомарних фактів, які є кінцевими логічними одиницями.

Логічний позитивізм стверджує, що правильним є лише те знання, яке верифікується за допомогою емпіричного сприйняття. А всі дослідження фактів повинні проводитися наукою. Місія філософії полягає в тому, щоб усунути двозначності в буденних мовних виразах шляхом логічного аналізу мови, відмовитися від звичайних мов і створити ідеальну штучну мову, спільну для всіх наук. Ці філософи намагалися об’єднати всі науки за допомогою такої ідеальної мови, як математична або фізична мова, яка використовується у фізиці. Гаслами логічного позитивізму були антиметафізика, аналіз мови й логіки та сцієнтизм.

Однак, коли стало відомо, що навіть наукове знання ґрунтується на неверифікованих положеннях і що твердження логічного позитивізму самі по собі є догмою, виявились обмеження логічного позитивізму. Так було засновано школу буденної мови, найяскравішими представниками якої були Джордж Мур (1873— 1958) і Гілберт Райл (1900—1976).

Прихильники школи буденної мови теж вважали, що завданням філософії є логічний аналіз мови. Проте вони відмовилися від побудови ідеальної штучної мови і вважали своєю місією прояснити значення понять і знайти логічні структури, спираючись на повсякденну мову. Водночас в аналітичній філософії пом’якшилася антиметафізична установка.