1.10. Ідеалістична діалектика Гегеля
Метод Канта мав на меті з’ясувати можливість пізнання об’єктивної істини, а метод Гегеля (1770—1831) полягав у діалектичному розвитку процесу пізнання і був розроблений як логіка розвитку буття.
Кант відкрив апріорні поняття, щоб гарантувати об’єктивну істинність, а Гегель вважав, що апріорне поняття здійснює власний рух, виходячи за межі самого себе. Іншими словами, розвиток іде з позиції безпосереднього ствердження поняття, приходить до визначення, яке суперечить цьому поняттю, тобто до заперечення, а потім ці два суперечливих визначення усуваються шляхом синтезу в новій позиції — заперечення заперечення.
Ці три стадії твердження, заперечення та заперечення заперечення Гегель назвав «у собі», «для себе» та «в собі й для себе». Ці три стадії називають ще тезою, антитезою та синтезом. Гегель розглядав «протиріччя» як рушійну силу саморозвитку поняття. Він говорив: «Протиріччя є коренем усякого руху та життя; лише те, в чому є внутрішнє протиріччя, рухається, має імпульс та активність». 3 Таким чином, логіка саморозвитку через протиріччя є коренем гегелівської діалектики.
Гегель стверджував, що поняття саморозвивається та переходить в ідею; поняття (ідея) заперечує саме себе і відчужується, щоб постати природою, а потім розвивається через людину як дух. Отже, діалектика Гегеля є методом розвитку поняття і водночас методом розвитку об’єктивного світу.