2.1. Огляд епістемології Об’єднання
Епістемологія Об’єднання, серед іншого має також характер альтернативи традиційним епістемологіям. Тому ми представимо епістемологію Об’єднання, торкаючись питань, що їх вивчають наявні епістемології, таких як джерело пізнання, об’єкт пізнання та метод пізнання.
2.1.1. Джерело пізнання
Як було зазначено, у XVII і XVIII століттях сформувався емпіризм, який стверджував, що джерелом пізнання є досвід, і раціоналізм, який вважав, що джерелом пізнання є розум. Але емпіризм за часів Х’юма скотився до скептицизму, а раціоналізм за часів Вольфа — до догматизму. Щоб розв’язати цю проблему, Кант зробив спробу об’єднати емпіризм і раціоналізм за допомогою трансцендентального методу. Однак Кант залишив речі-в-собі в непізнаваному світі. Розгляньмо в цьому контексті точку зору епістемології Об’єднання. У традиційних епістемологіях стосунки між суб’єктом пізнання (людиною) та об’єктом пізнання (речами) були нечіткими.
Оскільки стосунки між людиною і речами не були чітко зрозумілими, акцент робився або на суб’єкті пізнання, як у раціоналізмі, який стверджував, що пізнання відбувається відповідно до висновків розуму (чи розсудку), або на об’єкті, як в емпіризмі, який стверджував, що пізнання відбувається шляхом сприймання об’єкта таким, яким він є, за допомогою відчуттів.
За Кантом, пізнання відбувається, коли чуттєві елементи, які надходять від об’єкта, і форми мислення, які має суб’єкт, синтезуються та об’єднуються силою уяви, внаслідок чого утворюється об’єкт пізнання. Це означає, що пізнання досягається шляхом синтезу елементів суб’єкта (людини) й елементів об’єкта (речей). Однак він не знав про неминучість стосунків між суб’єктом і об’єктом. Таким чином, за його логікою пізнання можливе тільки в межах категорій суб’єкта, що врешті-решт і привело Канта до висновку про непізнаваність речі-в-собі.
На думку Гегеля, у процесі саморозвитку абсолютного духу ідея внаслідок самовідчуження стає природою, а згодом відновлює себе первісну завдяки людському духу. Однак тут природа є лише окремим буттям у процесі, поки не виникне людський дух, і не має активного значення як постійне буття. У марксизмі ж людина і природа опиняються у випадкових стосунках протистояння.
Таким чином, питання полягає в тому, як правильно осягнути стосунки між суб’єктом пізнання (людиною) та об’єктом пізнання (усі речі). З точки зору атеїзму неминучих стосунків між людиною і всіма речами немає. Крім того, у теорії зародження Всесвіту, яка стверджує, що Всесвіт виник сам по собі, людина і всі речі є випадковим буттям одне стосовно іншого. Лише тоді, коли стане зрозуміло, що людину і всі речі створив Бог, підтвердиться неминучий зв’язок між людиною і всіма речами.
З погляду філософії Об’єднання людина і всі речі створені в стосунках суб’єкта й об’єкта. Можна сказати, що людина є володарем усіх речей, тобто суб’єктом володарювання, а всі речі є для людини об’єктом радості й краси, тобто об’єктом володарювання. Суб’єкт і об’єкт перебувають у нерозривному взаємозв’язку. Його можна порівняти зі зв’язком між двигуном і робочими частинами машини. Робочі частини без двигуна не мають сенсу, як і двигун без робочих частин, бо вони були виготовлені, щоб перебувати в неминучих стосунках суб’єкта й об’єкта. Аналогічно людина й усі предмети були створені для того, щоб зав’язати неминучі стосунки суб’єкта й об’єкта.
Пізнання — це акт судження людини, яка є суб’єктом, про всі предмети творіння, які є об’єктами радості, краси й володарювання. При цьому пізнання, тобто судження, супроводжується «досвідом», а саме судження відбувається за допомогою функції «розуму». Тому для пізнання потрібні одночасно і досвід, і розум. Таким чином, в епістемології Об’єднання досвід і розум є обов’язковими й пізнання відбувається шляхом їхнього об’єднання. Крім того, оскільки людина і всі предмети творіння перебувають у стосунках суб’єкта й об’єкта, людина може пізнати їх повністю, правильно й достовірно.
2.1.2. Об’єкт пізнання
Філософія Об’єднання передусім визнає, що всі предмети творіння існують поза людиною, тобто визнає реалізм. Як суб’єкт усього творіння людина володарює над предметами творіння (культивує, вирощує, обробляє, використовує тощо), а також пізнає ці предмети. Для цього всі предмети творіння як об’єкти пізнання та об’єкти володарювання повинні існувати незалежно від людини. Епістемологія Об’єднання розглядає людину як Всесвіт у мініатюрі, тобто мікрокосм, який поєднує в собі всі предмети творіння; відповідно людина наділена всіма структурами, елементами та якостями предметів творіння. Іншими словами, предмети творіння були створені символічно схожими на людину за зразком її тіла. Тому тіло людини і всі предмети творіння мають подібність. Більше того, людське тіло створене за подобою душі.
Пізнання завжди супроводжується судженням, а судження можна розглядати як своєрідну дію вимірювання. Для вимірювання потрібен еталон (критерій), а в пізнанні таким еталоном є ідеї, які містяться всередині людської душі і звуться «прототипами». Прототип — це образ усередині душі та внутрішній об’єкт. Пізнання відбувається шляхом зіставлення образу, який міститься в душі (внутрішнього образу), і образу, що надходить від об’єкта в зовнішньому світі (зовнішнього образу).
До цього часу реалізм наполягав на існуванні лише зовнішнього світу, ігноруючи ідеї, які передіснували всередині людини. Показовим прикладом є марксизм, який захищав теорію відображення. Суб’єктивний ідеалізм, представлений Берклі, навпаки, стверджував, що об’єктом пізнання є лише ідеї в людській свідомості. А в епістемології Об’єднання реалізм та ідеалізм (суб’єктивний ідеалізм) об’єднані.
2.1.3. Метод пізнання
Метод епістемології Об’єднання відрізняється від трансцендентального методу Канта і діалектичного методу Маркса. Методом епістемології Об’єднання є принцип віддавання та приймання, тобто принцип дії віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом. Відповідно з точки зору методу епістемологію Об’єднання можна назвати «епістемологією віддавання та приймання». Пізнання відбувається на основі дії віддавання та приймання між суб’єктом (людиною) і об’єктом (предметами творіння), і кожен із них повинен мати певні умови. Це схоже на те, що, як уже пояснювалося в Теорії мистецтва, для оцінки мистецтва суб’єкт і об’єкт повинні відповідати певним умовам. Умовами, які повинен мати суб’єкт, оцінюючи твір мистецтва, є інтерес до об’єкта, бажання виявити цінність та суб’єктивні чинники. Умовами, які повинен мати об’єкт, є мета творення і гармонія взаємодоповнювальних елементів. Так само в пізнанні суб’єкту й об’єкту потрібні умови. Умовами для суб’єкта є наявність прототипу й інтересу до об’єкта, а умовами для об’єкта є наявність атрибутів (змісту) і форми. Відповідно до принципу двоступеневої структури існування є внутрішня дія віддавання та приймання (внутрішня чотирьохпозиційна основа) і зовнішня дія віддавання та приймання (зовнішня чотирьохпозиційна основа). Пізнання здійснюється насамперед шляхом виконання зовнішньої дії віддавання та приймання, а потім — внутрішньої дії віддавання та приймання.
Ще раз згадаємо, що ця теорія пізнання називається «епістемологією віддавання та приймання». Іншими словами, дія віддавання та приймання відбувається між суб’єктом (людиною), який має інтерес, і предметом творіння, який задовольняє умовам об’єкта. Спочатку на чуттєвій стадії атрибути (зміст) і форма (форми існування) об’єкта відображаються в душі людини, утворюючи зміст (чуттєвий зміст) і форму (чуттєву форму). Їх називають «зовнішнім образом», оскільки він виникає із зовнішньої дії віддавання та приймання (зовнішньої чотирьохпозиційної основи). Потім між цим змістом і формою (зовнішнім образом) і прототипом (внутрішнім образом), який суб’єкт має із самого початку, знову відбувається дія віддавання та приймання (порівняльного типу). Це є внутрішня дія віддавання та приймання (або формування внутрішньої чотирьохпозиційної основи). На основі цієї дії віддавання та приймання здійснюється пізнання.
Далі розглянемо різницю між методом епістемології Об’єднання, трансцендентальним методом Канта і марксистським діалектичним методом. У Канта зміст (чуттєвий зміст) отримується із зовнішнього світу (об’єкта), а форма, тобто форми інтуїції й форми мислення є апріорними й суб’єктивними елементами всередині суб’єкта. Тобто можна сказати, що зміст належить об’єкту, а форма належить суб’єкту. Однак через те, що Кант залишив річ-у-собі в непізнаваному світі, його чуттєвий зміст став змістом, який не має субстанції і належить лише суб’єкту. Отже, зрештою, можна сказати, що в Канта і зміст, і форма належать суб’єкту. Тому Канта часто називають ідеалістом. На противагу цьому в методі принципу віддавання та приймання зміст і форма належать як суб’єкту, так і об’єкту. Тобто й суб’єкт має зміст і форму, й об’єкт має зміст і форму.
У марксистському методі і зміст, і форма належать об’єкту, який є об’єктивною реальністю, а свідомість суб’єкта їх просто відображає. Таким чином, можна сказати, що в методі принципу віддавання та приймання філософії Об’єднання наявний як трансцендентальний метод, так і діалектичний метод. Іншими словами, в епістемології Об’єднання зовнішня дія віддавання та приймання містить елемент теорії відображення, а внутрішня дія віддавання та приймання містить трансцендентальний елемент. Отже, в епістемології Об’єднання об’єднано діалектичний метод (теорія відображення) і трансцендентальний метод.