2.3. Протосвідомість, образ протосвідомості та категорії

2.3.1. Протосвідомість

У «Викладі Принципу» сказано, що «все у творінні росте, підкоряючись автономній дії і управлінню Принципу». ²⁹ Управління (володарювання) й автономність тут стосуються характеристик сили життя. Життя — це підсвідомість, що міститься в клітинах і тканинах живих істот; це прихована здатність відчувати, сприймати і мати цілеспрямованість. Іншими словами, життя — це підсвідомість з чутливістю, сприйманням і цілеспрямованістю. Чутливість тут стосується здатності інтуїтивно отримувати інформацію про предмети, сприймання — це здатність підтримувати стан обізнаності, а цілеспрямованість — це сила волі мати й реалізовувати певну мету. «Протосвідомість» означає фундаментальну свідомість і стосується життя (всесвітньої свідомості), що міститься в клітинах і тканинах. З точки зору функцій душі протосвідомість є душею нижчого рівня. ³⁰ Отже, можна сказати, що це всесвітня душа нижчого рівня або Божа душа нижчого рівня, яка проникає в клітини.

Протосвідомість є водночас і життям. Індивідуалізована всесвітня свідомість, яка проникла в клітини й тканини, є протосвідомістю та життям. Інакше кажучи, це всесвітня свідомість, яка проникла в клітини й тканини. Так само, як електромагнітні хвилі надходять у радіоприймач і створюють звук, всесвітня свідомість входить у клітини й тканини і дає їм життя. ³¹ Зрештою, протосвідомість — це життя і водночас підсвідомість, яка наділена чутливістю, сприйманням і цілеспрямованістю. Згідно з філософією Об’єднання, створюючи Всесвіт за допомогою Логосу, Бог вклав усю інформацію (тобто Логос), унікальну для кожної живої істоти, в її клітини як запис (код) у матеріальній формі. Цей код — це генетична інформація ДНК (дезоксирибонуклеїнової кислоти), яка складається з певної послідовності чотирьох видів основ: аденіну, гуаніну, тиміну та цитозину. Так Бог хотів забезпечити збереження виду кожної живої істоти шляхом розмноження.

У Біблії сказано: «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Бут. 2:7). Те саме можна сказати й про все суще: «Бог створив клітини із землі і вдихнув у них життя. І стали вони живими клітинами». Всесвітня свідомість, записана в клітинах, є протосвідомістю та життям. Істоти стають живими, коли в їхні клітинах і тканинах записується всесвітня свідомість.

2.3.2. Функції протосвідомості

Функції протосвідомості різноманітні: розшифровка генетичної інформації (коду), виконання інформаційних вказівок, передача інформації тощо. Розглянемо їх детально. Коли всесвітня свідомість проникає в клітини і стає протосвідомістю, вона спочатку розшифровує генетичну інформацію ДНК, яка міститься в них. Далі протосвідомість спрямовує клітини й тканини діяти відповідно до вказівок цієї інформації. Крім того, вона виконує функцію збільшення кількості клітин і тканин відповідно до розвитку організму, формування та зростання нових органів, а також формування взаємозв’язків між клітинами і тканинами.

Тим часом нова інформація, що генерується в кожній клітині або тканині, передається через периферичні (аферентні) нерви в центральну нервову систему, яка потім знову посилає нові команди (інформацію) клітинам або тканинам через периферичні (еферентні) нерви. При цьому саме протосвідомість забезпечує взаємообмін інформацією між клітинами й тканинами та нервовим центром. Це функції протосвідомості. Усі ці функції зумовлені чутливістю, сприйманням і цілеспрямованістю протосвідомості (підсвідомості). Упродовж того, як протосвідомість виконує ці функції, протообрази й образи стосунків розвиваються.

2.3.3. Формування образу протосвідомості

Підсвідомість у живих істот, тобто протосвідомість, володіє чутливістю. Відповідно протосвідомість інтуїтивно відчуває структуру, складові та інші характеристики клітин і тканин. Більше того, протосвідомість відчуває також зміни стану клітин і тканин. При цьому те, що відчула протосвідомість, тобто образ, відображений у протосвідомості, є «протообразом».

Появу протообразу в протосвідомості можна порівняти з тим, як матеріальний предмет відбивається в дзеркалі, або з тим, як матеріальний предмет фіксується на фотоплівці шляхом експонування.

Протосвідомість також має сприймання, яке означає здатність підтримувати стан відчуття, тобто утримувати протообраз. Тому сприймання можна віднести до певного виду пам’яті.

Різні елементи тіла, як-от клітини, тканини та органи, є індивідуальними істинними тілами та взаємопов’язаними тілами, відповідно вони існують, функціонують і зростають завдяки внутрішнім і зовнішнім діям віддавання та приймання. Наприклад, дія віддавання та приймання між елементами (ядром і цитоплазмою) всередині клітини є внутрішньою дією віддавання та приймання, а дія віддавання та приймання між цією та іншими клітинами є зовнішньою дією віддавання та приймання. При цьому різні умови, потрібні для встановлення стосунків віддавання та приймання, називаються «формою стосунків». Оскільки всі без винятку речі можуть існувати лише за обставин дотримання таких умов, цю форму стосунків називають також «формою існування». Ця форма існування є рамкою, в якій існує будь-який предмет творіння.

Образ, утворений шляхом відображення цієї форми існування в протосвідомості, називається «образом стосунків», або «образом форми». Отже, протосвідомість має протообраз і образ стосунків (образ форми), а поєднання протообразу й образу стосунків називається «образом протосвідомості».

2.3.4. Утворення форм мислення

Як мовилося раніше, зміст, яким володіє суб’єкт пізнання (людина), включає матеріальний зміст (зміст типу хьонсан) і ментальний зміст (зміст типу сонсан). Матеріальний зміст — це те саме, що й атрибути об’єкта (предмета), а ментальний зміст — це протообраз. Матеріальний зміст тут є джерелом відповідності ментального змісту. Джерело відповідності тут вказує на причинний елемент у парі елементів, які перебувають у стосунках відповідності один до одного. Прикладом може бути зв’язок між матеріальним предметом і його тінню. Коли матеріальний предмет рухається, тінь теж рухається слідом за ним, а коли матеріальний предмет зупиняється, зупиняється й тінь. Тоді кажуть, що матеріальний предмет є джерелом відповідності тіні.

У стосунках між тілом і душею, коли тіло здорове, душа теж стає здоровою, а коли тіло слабке, душа теж слабне. У такому разі тіло є джерелом відповідності душі. Так само з-поміж матеріальної форми (форми хьонсан) і ментальної форми (форми сонсан), якими володіє суб’єкт пізнання, перша є джерелом відповідності останньої. Тут матеріальна форма — це форма існування об’єкта (предмета).

Як уже неодноразово говорилося, людське тіло є сумарним втіленням усього сущого, тому атрибути предметів творіння є безпосередньо атрибутами тіла, які відображаються в протосвідомості, утворюючи протообрази, тобто ментальний зміст. Так само форма існування предметів творіння є безпосередньо формою існування тіла, яка відображається в протосвідомості, утворюючи ментальну форму, тобто образ стосунків. Ментальна форма — це якраз форма мислення. Іншими словами, корінь форми мислення — це форма існування. Отже, форма існування є джерелом відповідності форми мислення.

Форми стосунків (форми існування) клітин і тканин відображаються в протосвідомості та стають образами стосунків. Ці образи стосунків є свого роду інформацією, яка передається в нервовий центр головного мозку: численні образи стосунків проходять по периферичних нервах через нижчі центри та збираються у вищих центрах головного мозку (коркових центрах). Вважається, що в цьому процесі різноманітні образи стосунків впорядковуються й сортуються, тоді як форми мислення утверджуються й досягають коркового центру. Іншими словами, в психіці утворюються форми мислення як ментальні форми, що відповідають формам існування в зовнішньому світі.

Коли люди думають, ці форми мислення стають рамками, яких мають дотримуватися думки. Іншими словами, мислення людини відбувається відповідно до форм мислення. Це називається «форми мислення визначають думки». Форми мислення — це те саме, що й категорії, які є найбільш фундаментальними й загальними базовими поняттями.

2.3.5. Форми існування та форми мислення

Оскільки джерелом відповідності форми мислення є форма існування, для того, щоб зрозуміти форму мислення, потрібно спочатку зрозуміти форму існування. Щоб предмети існували, між окремими предметами (або між елементами) мають бути стосунки, при цьому їхня форма, тобто форма стосунків, є формою існування. З погляду філософії Об’єднання є десять основних форм існування:

Існування і сила. Існування будь-якого предмета завжди супроводжується дією сил. Немає сил поза існуванням і немає існування без сил. Це зумовлено тим, що первісна сила Бога впливає на предмети творіння й уможливлює їхнє існування.

Сонсан і хьонсан. Кожне індивідуальне тіло складається з внутрішніх, нематеріальних, функціональних аспектів і зовнішніх, матеріальних аспектів — маси, структури та форми.

Янсон та имсон. Кожне індивідуальне тіло має властивості янсон та имсон, які є атрибутами сонсан і хьонсан. Янсон та имсон завжди діють у просторі та в часі, а через гармонію янсон та имсон проявляється краса.

Суб’єкт і об’єкт. Кожен предмет існує завдяки суб’єктно-об’єктному зв’язку та діям віддавання та приймання між корелятивними елементами всередині себе, а також між собою та іншими предметами.

Позиція та закріплення. Кожен предмет існує, закріпившись у певній позиції. Іншими словами, за кожною позицією закріплений відповідний для неї предмет.

Незмінність і змінюваність. Кожне індивідуальне тіло неодмінно має незмінювані та змінювані аспекти. Це зумовлено тим, що кожен предмет творіння утворює єдність чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність (статичної чотирьохпозиційної основи), та чотирьохпозиційної основи для розвитку (динамічної чотирьохпозиційної основи).

Дія та результат. Коли корелятивні елементи суб’єкта й об’єкта індивідуального тіла вступають у дію віддавання та приймання, обов’язково виникає результат. Іншими словами, завдяки дії віддавання та приймання вони або утворюють єдине ціле, або з’являється новоутворене тіло.

Час і простір. Кожен предмет є просторовочасовим тілом, яке існує в часі та просторі. Існувати означає формувати чотирьохпозиційну основу (просторову основу) і виконувати дію «початок-розділенняєдність» (часову дію).

Числа та принципи. Кожен предмет є числовим тілом, яке підпорядковується законам. Інакше кажучи, числа завжди єдині із законами або принципами. ³²

Кінцевість і нескінченність. Кожне індивідуальне тіло має як аспект кінцевості (тимчасовості), так і аспект нескінченності (довговічності).

Ці найосновніші форми існування базуються на чотирьохпозиційній основі, дії віддавання та приймання та дії «початок-розділення-єдність», про які йдеться в Принципі Об’єднання. Це форми існування всіх предметів творіння, які є об’єктами пізнання, і водночас форми існування складових фізичного тіла людини, яка є суб’єктом пізнання.

Ментальні форми, які відповідають зазначеним формам існування, є формами мислення. Іншими словами,
1) існування і сила;
2) сонсан і хьонсан;
3) янсон і имсон;
4) суб’єкт і об’єкт;
5) позиція та закріплення;
6) незмінність і змінюваність;
7) дія і результат;
8) час і простір;
9) числа та принципи;
10) кінцевість та нескінченність
і є формами мислення. Форми існування є матеріальними формами стосунків, а форми мислення як форми стосунків між ідеями є основними поняттями.

Звісно, можуть бути й інші форми існування та форми мислення на додаток до перелічених вище — найосновніших із погляду філософії Об’єднання. Форми мислення не перебувають у стані непов’язаності з існуванням, як вважав Кант, і тим більше неправильно, що форми буття зовнішнього світу відображаються і стають формами мислення, як стверджував марксизм. Людина із самого початку була наділена формами мислення, що відповідають формам існування зовнішнього світу. Наприклад, оскільки людина початково має часову та просторову природу, їй притаманна форма мислення «час і простір», а оскільки вона початково має суб’єктну й об’єктну природу, їй притаманна форма мислення «суб’єкт і об’єкт». Отже, душа людини наділена формами мислення, які точно відповідають десяти формам існування.