2.4. Метод пізнання
2.4.1. Дія віддавання та приймання
У «Викладі Принципу» говориться, що, коли суб’єкт і об’єкт створюють умову для взаємодії та вступають у дію віддавання та приймання, «їхня взаємодія породжує всі сили, необхідні елементу творіння для існування, примноження та дії». 33 Тут «примноження» в ширшому значенні означає появу, виникнення, збільшення та розвиток. «Дія» означає рух, зміну, реакцію тощо. Оскільки пізнання означає набуття чи збільшення знань, воно включається в поняття «примноження», яке відбувається шляхом дії віддавання та приймання. Відповідно встановлюється положення про те, що «пізнання здійснюється через дію віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом».
У пізнанні під суб’єктом розуміється людина, яка має певні умови — інтерес до об’єкта та прототипи, а під об’єктом розуміються предмети творіння, які мають зміст (атрибути) та форму (форми існування). Пізнання здійснюється шляхом дії віддавання та приймання між цими двома сторонами.
2.4.2. Формування чотирьохпозиційної основи
Дія віддавання та приймання між суб’єктом і об’єктом обов’язково здійснюється зосереджено на меті, а пізнання постає як результат цієї дії. Відповідно пізнання відбувається шляхом формування чотирьохпозиційної основи (Рис. 9.1).
Чотирьохпозиційна основа встановлюється чотирма позиціями, як-от: центр, суб’єкт, об’єкт і результат. Кожну з них описано нижче.
а) Центр
Центром дії віддавання та приймання є мета, а мета включає в себе принципову мету та повсякденну, практичну мету. Принципова мета — це мета створення Богом усього сущого; з точки зору всього сущого це мета його існування, тобто мета творіння. Оскільки Божа мета творення була мотивована Шімджон (любов’ю), первісне ставлення людей до пізнання полягає в тому, щоб пізнавати все суще з любов’ю як мотивом. Мета творення (мета творіння) складається з мети типу сонсан та мети типу хьонсан, кожна з яких має також загальну мету та індивідуальну мету. Для людини загальна мета пізнання полягає в тому, щоб набути знання заради служіння ближнім, суспільству, країні та світу, а індивідуальна мета полягає в отриманні знань заради її особистого життя, пов’язаного з їжею, одягом і житлом, та культурного життя. З іншого боку, загальна мета для предметів творіння, які є об’єктами пізнання, полягає в тому, щоб віддавати знання й красу людині та приносити їй радість, приймаючи її володарювання. Індивідуальна мета предметів творіння полягає в тому, щоб отримувати визнання та любов від людей. Але внаслідок гріхопадіння людини творіння не може виконати цю мету творення (мету творіння), тому «все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі» (Рим. 8:22).
Повсякденна (або практична) мета стосується індивідуальної мети, яка ґрунтується на принциповій меті, тобто це мета кожної особи в її повсякденному житті. Наприклад, коли ботанік дивиться на природу, він прагне отримати знання про рослини з точки зору ботаніки. Коли художник розглядає ту саму природу, він прагне отримати знання заради виявлення краси. Крім того, коли економіст має справу з природою, він прагне отримати знання про природу з точки зору освоєння природи та створення підприємства. Вони це роблять, тому що хочуть отримати радість. І хоча принципова мета — отримання радості — у всіх них однакова, повсякденні цілі в кожного сильно відрізняються.
б) Суб’єкт
Під час пізнання інтерес (увага) суб’єкта до об’єкта є однією з вимог, які має задовольняти суб’єкт. Це пояснюється тим, що коли немає інтересу, не буде умови для взаємодії і не зможе відбутися дія віддавання та приймання.
Розглянемо випадок, коли людина, йдучи вулицею, зустрічає друга. Якщо людина занурена у свої думки, цілком можливо, що вона пройде повз, не помітивши друга, бо її увага зосереджена на чомусь іншому. Крім того, коли дружина доглядача маяка спить, її не будить шум хвиль, але вона прокидається від плачу власної дитини, який звучить тихіше, ніж шум хвиль. Це означає, що жінка не усвідомлює звуку хвиль, бо він їй нецікавий, але звук плачу дитини завжди привертає її увагу, тому вона почує навіть тихий плач.
Однак насправді є багато випадків, коли ми розпізнаємо предмети випадково. Яскравий приклад — це коли ми раптом бачимо блискавку й чуємо грім, яких не очікували. У таких випадках може здатися, що пізнання можливе навіть якщо суб’єкт не має інтересу, проте і в таких випадках інтерес завжди має місце, хоча й несвідомо (підсвідомо). Кожен пам’ятає, як у дитинстві ставився до всього з подивом і цікавістю. Цей подив і цікавість походить від інтересу. Крім того, коли людина вперше їде на чужину, вона ставиться до всіх речей з інтересом. Однак, коли вона подорослішає або кілька разів відвідає закордон, усе призвичаюється і інтерес стає підсвідомим. Він не зникає, а починає діяти в підсвідомості.
Інша вимога, яку має задовольняти суб’єкт, це наявність прототипів. Незалежно від того, наскільки великий інтерес людини до об’єкта, якщо в неї немає прототипу, пізнання не відбудеться. Наприклад, якщо ми вперше чуємо якусь іноземну мову, ми не зрозуміємо сказаного. Крім того, побачивши когось уперше, ми відчуватимемо, що ця людина нам незнайома, але якщо нам раніше доводилося її зустрічати, навіть якщо ми її забули, ця людина здаватиметься нам знайомою. Отже, для того, щоб пізнання відбулося, всередині суб’єкта неодмінно має бути прототип, який є критерієм судження.
в) Об’єкт
Об’єктом пізнання є не тільки все суще в природі, а й предмети, події та люди в суспільстві. Відповідно до Принципу Об’єднання, все суще було створено як об’єкт людини, а людину було створено як суб’єкта (володаря) всього сущого, тому людина, яка є суб’єктом, з любов’ю володарює над творінням, яке є об’єктом. При цьому людина володарює над творінням шляхом його оцінки або пізнання. Тому всі предмети творіння наділені елементами, які дають їм змогу стати об’єктами краси та пізнання. Це атрибути творіння (як зміст) та його форми існування (форми стосунків) (як форма). Хоча цей зміст і форма є умовами, які має задовольняти творіння, це не щось, що творіння має саме по собі, зміст і форма даються йому Богом.
Оскільки людина є сумарним втіленням усього сущого та Всесвітом у мініатюрі, вона в зменшеному вигляді наділена змістом і формою, які відповідають змісту та формі всього сущого.
г) Результат
Якщо суб’єкт та об’єкт беруть участь у дії віддавання та приймання зосереджено на меті, неминуче з’являється результат. Щоб зрозуміти характер результату, нам потрібно спочатку зрозуміти характер чотирьохпозиційної основи. Як пояснюється в главі «Теорія Первісного образу», існує чотири типи чотирьохпозиційних основ: «внутрішня чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність», «зовнішня чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність», «внутрішня чотирьохпозиційна основа для розвитку» і «зовнішня чотирьохпозиційна основа для розвитку».
Загалом, пізнання — це процес, у якому «зміст і форма» суб’єкта та «зміст і форма» об’єкта зіставляються та поєднуються в одне ціле через дію віддавання та приймання. Відповідно при цьому формується чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність. З іншого боку, в разі творення чи володарювання формується чотирьохпозиційна основа для розвитку. Проте пізнання тісно пов’язане з володарюванням. Володарювання не може бути повним без пізнання, а пізнання не може бути повним без володарювання. Пізнання та володарювання утворюють взаємодоповнювальні ланцюги в дії віддавання та приймання між людиною і предметами творіння. Іншими словами, процес пізнання — це ланцюг, який іде від об’єкта до суб’єкта, а процес володарювання — це ланцюг, який іде від суб’єкта до об’єкта. Розглянемо зв’язок між чотирьохпозиційною основою для розвитку у володарюванні й чотирьохпозиційною основою, що зберігає ідентичність, у пізнанні. Оскільки володарювання є проявом творчості, чотирьохпозиційна основа володарювання така сама, як і чотирьохпозиційна основа творення.
Як пояснюється в «Теорії Первісного образу», Бог створив усе суще через двоступеневу структуру творення: «внутрішню чотирьохпозиційну основу для розвитку» (формування Логосу) і «зовнішню чотирьохпозиційну основу для розвитку». При цьому спочатку було сформовано внутрішню чотирьохпозиційну основу для розвитку, а потім зовнішню чотирьохпозиційну основу для розвитку. Іншими словами, все суще було створено в послідовності «від внутрішньої чотирьохпозиційної основи до зовнішньої чотирьохпозиційної основи». На противагу цьому при формуванні задля пізнання чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність, спочатку формується зовнішня чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність, а потім — внутрішня чотирьохпозиційна основа, що зберігає ідентичність. Іншими словами, пізнання відбувається в послідовності «від зовнішньої чотирьохпозиційної основи до внутрішньої чотирьохпозиційної основи». Отже, пізнання відбувається як результат формування цієї «внутрішньої чотирьохпозиційної основи, що зберігає ідентичність», а безпосередньо — через зіставлення зовнішнього та внутрішнього елементів. Яким конкретно є процес пізнання? Це буде з’ясовано далі.