2.2. Мистецтво і радість

Як уже говорилося, мистецтво — це створення краси, тобто створення радості. А що таке радість? Згідно з «Викладом Принципу» «Радість виникає, лише коли ми відчуваємо свою внутрішню природу і зовнішню форму в стимулюючих стосунках з об’єктом, у якому проявляються наші сонсан і хьонсан. Цей об’єкт може бути як нематеріальним, так і матеріальним» (2019, с. 56). Отож радість виникає, коли сонсан і хьонсан об’єкта відображає сонсан і хьонсан суб’єкта.

Як стверджується в «Онтології» та «Епістемології», людина є втіленням Всесвіту в мініатюрі, а отже, у своєму тілі вона потенційно містить усі сонсан і хьонсан Всесвіту. Наприклад, коли ми дивимось на квітку, ми вже містимо в собі прототипи кольору, форми, ніжності тощо цієї квітки. Коли ми через дію віддавання та приймання відчуваємо, що ці прототипи збігаються з реальною квіткою, ми розпізнаємо її, і з цієї відповідності виникає відчуття радості. Отже, для того, щоб сприйняти красу об’єкта, спочатку ми маємо пригадати його прототип у своїй душі.

Як пригадується прототип? По-перше, потрібна ясність душі. Якщо душа прояснилась, прототип спливає інтуїтивно. Далі йде освіченість. Завдяки вивченню різноманітних форм краси на досвіді чи теоретично прототип легко стимулюється та випливає на поверхню з підсвідомості.

2.2.1. Подібність у сонсан

Подібність у сонсан означає, що між суб’єктом і об’єктом є часткова або повна схожість в ідеях, задумі, особистості, хобі, освіченості, шімджон тощо. Особливо важливою є подібність в ідеях. Коли виявляєш в об’єкті ідентичні до своїх ідеї, він виглядає красиво. Відповідно чим ширші та глибші ідеї шукає людина, тим більше розширюються межі її радості й тим глибше вона буде зворушена.

Тому для оцінювання краси дуже важливо мати широкі та глибокі ідеї. Таким чином, подібність у сонсан означає, що такі аспекти сонсан, як шімджон та ідеї автора, які містяться в об’єкті (творі), схожі на аспекти сонсан суб’єкта (поціновувача) — його шімджон, ідеї тощо.

2.2.2. Подібність у хьонсан

До хьонсан належать елементи предмета, які сприймаються п’ятьма органами чуття: форма, колір, звук, запах тощо. Коли вони збігаються з прототипом усередині нашого тіла, ми відчуваємо красу і в нас виникає емоція радості.

Як говориться в «Епістемології», зовнішній світ є розширенням тіла людини, відповідно всі елементи зовнішнього світу містяться як прототипи у внутрішньому світі (тілі людини). Іншими словами, такі елементи хьонсан, як форма, колір, звучання і запах предметів (усього сущого й витворів мистецтва), уже містяться в людському тілі в зменшеній формі, тобто як прототипи, і в цьому полягає подібність у хьонсан. Радість приходить, коли під час сприйняття предмета ці елементи збігаються з прототипами і сти-мулюють наші емоції.

Інший аспект подібності, який також викликає радість, — це взаємодоповнюваність. Іншими словами, суб’єкт радіє, коли характеристики, яких йому бракує, він бачить у своєму об’єкті. Чоловік радіє, коли бачить у жінці ніжність або красу, яких йому не вистачає.

Є дві причини для цього виду радості. Поперше, людина сама по собі не є повноцінною. Люди були створені попарно як чоловік, який має Божі властивості янсон, і жінка, яка має Божі властивості имсон. Поєднавшись в одне ціле, вони повністю відображають гармонію дуальних властивостей Бога. Ця взаємодоповнюваність розглядається як певна подібність, бо кожна людина має у своїй підсвідомості образ, яким вона хоче заповнити те, чого їй бракує, тому, коли вона в реальності стикається з об’єктом, який відповідає цьому образу, частина, якої не вистачає, фактично заповнюється (доповнюється), і людина відчуває радість. Оскільки в цьому разі об’єкт є ідентичним образу в душі поціновувача, доповнюваність має також характер подібності.

По-друге, люди були створені так, що кожен володіє одним з індивідуальних образів Бога. Коли люди відкривають через інших аспект, якого їм не вистачає, і обмінюються ним одне з одним, вони відчувають радість. Цей аспект краси також включається в концепцію взаємодоповнюваності в широкому сенсі. Це тому, що люди, спочатку єдині в Богові, розділяються на дві (ян та інь) або кілька індивідуальностей, і коли вони об’єднуються, то стають більш досконалими. Існує безліч випадків, коли два елементи, доповнюючи один одного, утворюють досконалу єдність, як, наприклад, стіл і стілець. Стати більш досконалим означає, що мета творення ще більше реалізована, і це приносить задоволення та радість. Однак для встановлення взаємодоповнюваності має бути взаємність глибшого виміру в самій основі. Адже краса чи радість не можуть виникнути з простих відмінностей без спільної мети чи подібності. ⁵