1.2. Божественна природа
Атрибути Бога (Первісний образ) включають не тільки аспект форми, як описано вище, але також аспект функції, якості та здатності. Це Божественна природа. Всезнання, всемогутність, всюдисущість, найвище благо, найвища істина, найвища краса, праведність, любов, Творець, Суддя, Логос тощо, які згадуються в традиційному християнстві чи ісламі, є поняттями, пов’язаними з Божественною природою, і філософія Об’єднання, звісно, визнає ці поняття вираженням Божественної природи.
Однак ці поняття не дуже допомагають у розв’язанні актуальних проблем, бо не належать до аспекту форми (Божественного образу) і більшість із них не мають прямого стосунку до Божого творення. Філософія Об’єднання виділяє три аспекти Божественної природи — Шімджон, Логос і творчість, які безпосередньо пов’язані з розв’язанням актуальних проблем. Серед них Шімджон є найважливішим аспектом Божественної природи, який досі не розглядала жодна релігія. Тож далі пояснимо ці поняття Божественної природи і розкриємо те, як вони можуть допомогти в розв’язанні актуальних проблем.
1.2.1. Шімджон
1.2.1.1. Що таке Шімджон?
Шімджон є серцевинною частиною Божих атрибутів, зокрема сонсан. Це «емоційний потяг до радості через любов». Щоб допомогти правильно зрозуміти таке поняття (значення) Шімджон, ми розглянемо його на прикладі з людьми. Всі люди від природи прагнуть до радості. Іншими словами, немає нікого, хто не хоче радіти. Доказом цього є те, що кожна людина хоче жити, шукаючи щастя. Це означає, що люди завжди живуть з бажанням отримати радість або потягом до радості. Проте це також правда, що більшість людей не можуть отримати справжню радість, вічну радість. Це тому, що більшість людей хотіли знайти радість у грошах, владі, посаді чи навчанні. Істинну радість, вічну радість можна отримати тільки через життя в любові (істинній любові). Життя любові — це життя заради інших, життя альтруїстичного служіння, тобто життя, в якому намагаються сердечно порадувати інших.
1.2.1.2. Шімджон — це емоційний потяг
Емоційний потяг — це важкостримуване бажання, яке виривається зсередини. Звичайне бажання можна придушити волею, але емоційний потяг — це бажання, яке не можна придушити волею людини.
З нашого повсякденного досвіду ми добре знаємо, що важко придушити наше прагнення до радості. Саме через потяг до радості людина прагне заробити гроші, обійняти посаду, розширити свої знання та здобути владу. Через потяг до радості маленькі діти цікавляться всім і стараються вчитися. Потяг до радості є мотивом навіть злочинних дій, просто в неправильному напрямку.
Таким чином, потяг (бажання) до радості важко придушити. Бажання людини можна повністю задовольнити лише тоді, коли воно буде виконано. У більшості людей бажання радості не задовольняється, бо вони не знають, що радість можна отримати лише через любов. Причина, через яку радість можна отримати лише через любов, полягає в тому, що основа радості лежить у Богові.
1.2.1.3. Бог є Шімджон
Бог має Шімджон, тобто емоційний потяг до радості через любов, і цей Божий потяг незрівнянно більш нестримний, ніж людський. Люди успадкували такий Шімджон Бога згідно із законом подібності, й хоча любов була втрачена через гріхопадіння, потяг до радості як такий залишається. Це свідчить про те, що емоційний потяг важко придушити.
У Бога цей емоційний потяг до радості підтримується потягом до любові. Іншими словами, оскільки істинну радість можна отримати лише через істинну любов, потяг до любові сильніший, ніж потяг до радості. Таким чином, потяг любові означає непереборне бажання любити. Непереборне бажання любити також означає непереборне бажання мати об’єкт любові.
Потяг до радості викликається цим потягом любові. Відповідно потяг любові — первинний, а потяг радості — вторинний. Тому любов — ніяк не засіб для радості, а тільки безумовний потяг. Неминучим результатом любові є радість. Отже, любов і радість — це дві сторони однієї медалі, і потяг до радості — це насправді лише потяг до любові, який проявився назовні.
Таким чином, Шімджон Бога можна також виразити як «емоційний потяг любити нескінченно». Любов обов’язково потребує об’єкта. Крім того, оскільки Божа любов є непереборним потягом, об’єкт цієї любові був також абсолютно потрібним. Таким чином, творення було необхідним, неминучим і ніяк не випадковим.
1.2.1.4. Творення Всесвіту і Шімджон
Бог створив людей і все суще як об’єкти любові, мотивом при цьому був Божий Шімджон. Людина була створена як Його безпосередній об’єкт любові, а все суще було створено як Його непрямий об’єкт любові. Твердження, що все суще є непрямим об’єктом, означає, що все суще безпосередньо є об’єктом любові людей. З точки зору мотиву творення люди і все суще є об’єктами Божої любові, але з погляду результату люди і все суще є об’єктами Божої радості.
Таким чином, теорія творення Всесвіту, мотивованого Шімджон, тобто «Теорія мотивації Шімджон», стала розв’язанням ще одного актуального питання (питання про те, яка теорія правильна: теорія створення чи теорія зародження). Інакше кажучи, було поставлено крапку в суперечці щодо виникнення Всесвіту між традиційною теорією створення й теорією зародження. Адже в теоріях зародження (наприклад, таких як теорія еманації Плотіна, теорія саморозвитку абсолютного духу Гегеля, теорія Великого вибуху Гамова, конфуціанська теорія Неба, яке породжує все суще, тощо) негативні аспекти реальності, як-от: злочин, плутанина абощо, розглядалися як явища природного походження, і шлях до їхнього розв’язання було заблоковано. А точна теорія творення може фундаментально усунути ці негативні аспекти.
1.2.1.5. Шімджон і культура
Далі йде пояснення ще одного значення твердження, що «Шімджон — це серцевина сонсан Бога». Це пояснення зв’язку між шімджон і культурою. Сонсан Бога (первісний сонсан) складається з внутрішнього сонсан і внутрішнього хьонсан. Внутрішній сонсан є більш внутрішнім, ніж внутрішній хьонсан, а Шімджон є ще більш внутрішнім, ніж внутрішній сонсан. Такий зв’язок присутній і в сонсан первозданної людини. Це графічно зображено на Рис. 1.3.
Це означає, що шімджон є рушійною силою інтелектуальної, емоційної та вольової діяльності людини. Шімджон є емоційним імпульсом, який постійно стимулює інтелектуальну, емоційну та вольову функції, спричиняючи інтелектуальну, емоційну й вольову діяльність. Завдяки інтелектуальній діяльності людини розвиваються різноманітні академічні галузі, включаючи філософію та науку; завдяки емоційній діяльності розвиваються такі мистецькі галузі, як живопис, музика, скульптура, архітектура тощо; завдяки вольовій діяльності розвиваються такі нормативні галузі, як релігія, етика, мораль, освіта тощо.
Отже, у людському суспільстві, що складається з первозданних людей, рушійною силою інтелектуальної, емоційної та вольової діяльності є шімджон і любов, тому всі академічні, мистецькі та нормативні зусилля будуть мотивовані шімджон, а їхньою метою буде втілення любові. 8 Сукупність усіх академічних галузей, мистецьких галузей і нормативних галузей, тобто сукупність усієї інтелектуальної, емоційної та вольової діяльності складає культуру (цивілізацію). Таким чином, первозданна культура мотивована шімджон і встановлюється з метою втілення (практики) любові. Така культура триватиме вічно. У філософії Об’єднання вона називається «культурою шімджон», «культурою любові» або «культурою гармонії».
Однак через гріхопадіння прапредків людська культура була непринциповою культурою з різними негативними аспектами і дійшла до наших днів, повторюючи цикли підйому й занепаду. Це сталося через те, що шімджон, серцевину сонсан людини, було вкрито егоїзмом, відповідно імпульс шімджон перетворився на поштовх до егоїзму.
Тож спосіб виправити сучасну хаотичну культуру полягає в тому, щоб прогнати егоїзм і оживити силу імпульсу шімджон у серцевині сонсан. Унаслідок таких перетворень мотивом стане шімджон і всі сфери культури будуть спрямовані на втілення любові. Тобто створиться культура шімджон, культура любові. Таким чином, твердження, що «Шімджон — це серцевина сонсан Бога», стає критерієм для розв’язання ще одного актуального питання: як можна вивести культуру з кризи, що склалася сьогодні.
1.2.1.6. Шімджон і первісна енергія
Наостанок наведемо пояснення про Шімджон і первісну енергію. Все суще у Всесвіті навіть після створення постійно отримує від Бога певну енергію. Отримуючи цю енергію, предмети творіння потім обмінюються енергією між собою. Відповідно перша є вертикальною енергією, а друга — горизонтальною. У філософії Об’єднання перша називається первісною енергією, а друга — всесвітньою первісною енергією. 9
Насправді ця первісна енергія — це новоутворене тіло, сформоване за допомогою дії віддавання та приймання всередині Первісного образу, іншими словами, за допомогою дії віддавання та приймання між сонсан і хьонсан. Якщо бути більш точним, первісна енергія — це нова енергія, сформована за допомогою дії віддавання та приймання між імпульсом Шімджон у сонсан та праенергією у хьонсан. Коли первісна енергія діє у творінні, вона стає горизонтальною всесвітньою первісною енергією і спонукає дію віддавання та приймання між предметами творіння. Відповідно всесвітня первісна енергія є продовженням первісної енергії.
Всесвітня первісна енергія — це концепція, яка відповідає всесвітньому тяжінню у фізиці. Слова про те, що всесвітня первісна енергія є продовженням первісної енергії, утвореної імпульсом Шімджон та праенергією, означають, що між предметами творіння у Всесвіті діє не лише фізична сила, але й сила любові. 10 Отже, любов людей одне до одного — це не довільна річ, яку можна робити чи ні, а Небесний шлях, яким повинні йти всі люди.
Таким чином, теорія про «зв’язок між Шімджон і первісною енергією» стає ще одним критерієм для розв’язання актуальних проблем. Іншими словами, ця теорія містить відповіді на такі практичні запитання: «Чи обов’язково треба любити інших?», «Чи не потрібна боротьба (насилля) в певний час?», «Що робити з ворогами: любити чи повалити?» На цьому пояснення про Шімджон завершено. Далі йдуть пояснення про Логос.
1.2.2. Логос
1.2.2.1. Що таке Логос?
Згідно з Принципом Об’єднання, Логос означає «Слово» або «Закон» («Виклад Принципу», 2019, с. 184). У Біблії сказано, що все суще було створено Словом Божим наступним чином. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього» (Іван 1:1-3).
У філософії Об’єднання Логос як «Слово» означає думку, задум, план Бога, а Логос як «Закон» означає розум і принципи. Розум тут, звісно, належить до інтелектуальної функції внутрішнього сонсан усередині первісного сонсан. Але розум як частина Логосу, що створив усе суще, відрізняється від людського розуму. Людський розум — це інтелектуальна здатність, наділена свободою, і водночас здатність до концептуалізації або до пошуку універсальних істин, але розум у Логосі — це не що інше, як проста свобода, здатність мислити та інтелектуальна здатність.
Принципи, які є ще одним аспектом Логосу, означають правила, які характеризуються винятково чистою механічністю й необхідністю без свободи чи мети. Іншими словами, принципи — це регулярні явища, які відбуваються однаково завжди і скрізь, перевершуючи час і простір. Подібно до того, як годинна та хвилинна стрілки годинника, який є механічним пристроєм, завжди і скрізь показують один і той самий час, принципам властива регулярність і механічність.
1.2.2.2. Логос — це Закон
Закон означає єдність розуму і принципів. Поговоримо про Логос як про такий Закон, щоб знайти і встановити ще один критерій для розв’язання актуального питання. Це питання полягає в тому, як упоратися з крахом цінностей, що спричиняє велике сум’яття в сучасному суспільстві.
У «Викладі Принципу» говориться, що Логос є об’єктом Бога і водночас має дуальні властивості (2019, с. 184). Це означає, що Логос є своєрідним предметом творіння, який відображає дуальні властивості Бога, новоутвореним тілом, яке можна розуміти як щось на зразок «єдиного цілого сонсан і хьонсан».
Однак, оскільки Логос є Божим «Словом» та «задумом», і оскільки все суще було створено цим Словом, сам Логос не може бути предметом творіння, ідентичним усьому сущому. Об’єкт Бога, який не є справжнім предметом творіння і відображає дуальні властивості Бога, може бути лише результатом Його мислення. Іншими словами, це «завершений задум», своєрідний план, накреслений у душі (первісному сонсан). Коли зводиться будівля, спочатку складається детальний проєкт цієї будівлі. Так само, коли Бог створює все суще, спочатку складається конкретний проєкт або план створення кожної речі. Це і є Логос.
Хоча проєкт не є будівлею, він сам по собі є продуктом, тобто результатом. Схожим чином, оскільки Божий Логос також є задумом чи проєктом, він також є результатом, а отже, новоутвореним тілом, своєрідним предметом творіння. Будь-який предмет творіння відображає дуальні властивості Бога. У такому разі які властивості Бога нагадує Логос як новоутворене тіло? Він відображає внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан усередині первісного сонсан. 11
Іншими словами, стан, у якому внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан об’єднані навколо певної мети, є «дуальними властивостями Логосу». Це так само як у Бога, стан, у якому первісний сонсан і первісний хьонсан утворюють гармонійну єдність, є Божественним образом. Як згадувалося вище, Логос — це Слово і водночас Закон. Відповідно які конкретно «дуальні властивості Логосу», коли розуміти його лише як Закон? Це є розум і принципи. Відповідно зв’язок між розумом і принципами такий, як і зв’язок між внутрішнім сонсан і внутрішнім хьонсан. І оскільки, як буде описано далі, взаємозв’язок між внутрішнім сонсан і внутрішнім хьонсан є зв’язком суб’єкта та об’єкта, зв’язок між розумом і принципами є зв’язком суб’єкта та об’єкта.
1.2.2.3. Логос — це єдність розуму і принципів
Оскільки все суще було створено за допомогою Логосу як «єдності розуму і принципів», усі предмети творіння об’єднують у собі раціональні та принципові елементи. Таким чином, в існуванні або русі всього сущого ці два елементи діють у єдності. Причому в предметах нижчого рівня переважає дія принципових елементів, а в предметах вищого рівня переважає дія раціональних елементів.
У мінералах, які є на найнижчому рівні, здається, що діють лише принципові елементи, а в людях, які є на найвищому рівні, здається, що діють тільки раціональні елементи, хоча в обох випадках раціональні й принципові елементи діють спільно. Отже, існування та рух усього сущого — це єдність свободи й необхідності, а також єдність цілеспрямованості та механічності. Інакше кажучи, свобода задіяна в необхідності, а цілеспрямованість задіяна в механічності. Зв’язок між «необхідністю» і «свободою» традиційно розумівся як антиномія. Так само як «обмеження» і «звільнення» є протилежними поняттями, необхідність і свобода також сприймалися як протилежні поняття.
Однак що стосується концепції Логосу (Закону), філософія Об’єднання розглядає розум і принципи не як стосунки антиномії, а як стосунки об’єднання. Це аналогічно поїзду, який їде по рейках. Рух по рейках — це правило (принцип), якого потрібно дотримуватися, і якщо він зійде з рейок, це не тільки зруйнує сам поїзд, але й завдасть шкоди людям і будівлям поблизу. Поїзд повинен рухатися тільки рейками. У цьому розумінні рух поїзда є таким, що підпорядковується принципу, а отже, необхідним. Однак їздити по рейках швидко чи повільно — це свобода локомотива (машиніста).
Візьмемо іншу аналогію. Наприклад, водій автомобіля дотримується сигналів світлофора: їде на зелене світло й зупиняється на червоне. Усім необхідно дотримуватися цього правила дорожнього руху. Проте, як тільки вмикається зелене світло, водій може вільно регулювати швидкість, поки це не заважає безпеці руху. Отже, водіння автомобіля — це також єдність свободи і необхідності. 12
Вище ми виявили, що стосунки між необхідністю і свободою в управлінні поїздом або автомобілем є стосунками єдності, аналогічно стосунки між розумом і принципами в Логосі також є стосунками єдності. Таким чином, ми можемо зрозуміти, що розум (свобода) і принципи (необхідність), як «дуальні властивості Логосу», — це не антиномія, а об’єднання.
Оскільки Логос — це єдність розуму (свободи) і принципів (необхідності), усі без винятку предмети, створені за допомогою Логосу, починаючи з астрономічних тіл у макроскопічному світі й закінчуючи атомами в мікроскопічному світі, об’єднують у своєму існуванні розум (свободу) і принципи (необхідність). Іншими словами, всі предмети існують, рухаються та розвиваються неодмінно через єдність усередині себе розуму і принципів, свободи і необхідності, цілеспрямованості й механічності.
Цей факт також узгоджується з теоріями деяких сучасних науковців. Наприклад, за допомогою експерименту з приєднанням гальванометра (поліграфа) було підтверджено наявність психіки в рослин (ефект Бакстера), 13 а теорія комплексної відносності доктора Жана Шарона (Jean E. Charon) підтверджує наявність механізмів «пам’яті» й «мислення» в електронах і фотонах. 14 Іншими словами, той факт, що рослини мають душу, а електрони мають механізм мислення, говорить про те, що «розум і принципи» та «свобода і необхідність» діють спільно в усіх предметах творіння.
1.2.2.4. Логос і свобода та вседозволеність
Далі розкриємо справжнє значення свободи і вседозволеності стосовно Логосу. Це тому, що за допомогою правильного розуміння свободи і вседозволеності розв’язується ще одне актуальне питання. Це питання про те, які ефективні контрзаходи слід ужити щодо різноманітних актів порушення порядку, які вчиняються в ім’я свободи, і соціального хаосу, що виникає внаслідок цього. Щоб розв’язати цю проблему, спочатку слід розкрити справжнє значення свободи і вседозволеності.
У «Викладі Принципу» (2019, с. 95) сказано, що «не існує свободи за межами Принципу», «немає свободи без відповідальності» і «немає свободи без досягнення результату». Іншими словами, є три умови свободи: «бути в межах Принципу», «брати відповідальність» і «досягати результатів». Тут «за межами Принципу» означає «відхилення від закону, тобто принципів»; «відповідальність» означає виконання кожним своєї частки відповідальності й водночас втілення мети творення; а «результат» означає досягнення мети творення і принесення результатів добра. Однак виконання частки відповідальності, досягнення мети творення та принесення результатів добра — усе це Принцип у широкому значенні, Небесний шлях, яким люди повинні йти, і принципи (цінності, норми).
Отже, три вимоги до свободи, а саме «бути в межах Принципу», «брати на себе відповідальність» і «досягати результату», можна виразити одним словом як «свобода — це свобода в межах Принципу». Звідси випливає висновок, що справжня свобода зрештою встановлюється лише в єдності з принциповістю й необхідністю. Під принципами тут розуміються закони природи і принципи цінностей (норм) у людському житті. Цінності або норми мають силу тільки в контексті порядку. Акт ігнорування норм або руйнування порядку ніколи не є свободою в первісному світі.
Свобода в строгому значенні — це свобода вибору, і цей вибір є вибором на основі розуму. Отже, свобода починається з розуму і переходить у практику. При цьому виникає бажання практикувати свободу, і це є свобода волі, а коли свобода починає практикуватися на основі цієї волі, ці практичні дії стають свободою дій. Ці поняття свободи волі та свободи дій наведено у «Викладі Принципу» (2019, с. 96).
Однак такий вибір на основі свободи розуму, свобода волі та свобода дій не мають бути свавільними, а повинні здійснюватися в межах Принципу, тобто в межах принципів (цінностей) і порядку в єдності з необхідністю. Первісно свобода — це свобода розуму, а розум має діяти тільки в єдності з принципами. Тому первісна свобода може встановитися лише в межах «Закону», тобто «Логосу», а свобода поза Логосом існувати самостійно не може. Люди часто думають, що закони обмежують свободу, але це ілюзія, яка походить від незнання принципового значення законів і свободи. Первісні закон і свобода призначені для здійснення любові та є законом і свободою в любові. Істинна любов — джерело життя і радості. Тому в первісному світі свобода здійснюється в радості відповідно до законів. Це тому, що Логос формується на основі Шімджон.
Свавільні думки чи вчинки поза Логосом є псевдосвободою. Це і є вседозволеність. Таким чином, свобода і вседозволеність мають зовсім різні значення. Свобода — це конструктивне поняття, яке несе результати добра, тоді як вседозволеність — це деструктивне поняття, яке несе результати зла. Свободу і вседозволеність часто плутають або неправильно розуміють, хоча вони геть різні. Це тому, що немає розуміння Логосу як істинної основи свободи. Якщо ми правильно зрозуміємо значення Логосу, ми пізнаємо справжнє значення свободи, відповідно зможемо запобігти вседозволеності, яка твориться в ім’я свободи, і, нарешті, стане можливим приборкати соціальний хаос. Це показує, що теорія Логосу теж є ще одним критерієм для розв’язання актуальних проблем.
1.2.2.5. Логос та Шімджон і любов
Нарешті, згадаємо про зв’язок між Логосом та Шімджон і любов’ю. Як уже було сказано вище, Логос є Словом, задумом і водночас Законом. Однак Слово (задум) і Закон не існують окремо, Закон включений у Слово як його частина. Це як фізіологія (наука про фізіологічні процеси в організмах) включена в біологію як її частина. Біологія складається з різних галузей, таких як анатомія, біохімія, екологія, ембріологія, таксономія, фізіологія та ін., і фізіологія — одна з них. Схожим чином Закон (Логос) є невеликою частиною Слова (задуму), в якому міститься безмежна кількість і різноманітність стосовно Божого творення. Він є тією частиною Слова, яка стосується критеріїв взаємодії та взаємозв’язку між предметами творіння. Отже, Слово і Закон жодним чином не окремі речі. Крім того, Шімджон, який є основою Слова, водночас є основою Закону, Логосу. Так само, як дослідження явищ життя організмів є спільним предметом для всіх галузей біології, Божий Шімджон у творенні є спільною основою задуму і Закону.
Ми говорили, що Шімджон — це емоційний потяг до радості через любов. Той факт, що такий Шімджон є основою задуму і Закону у творенні, означає, що всі явища у Всесвіті, такі як структура, існування, зміна та розвиток усіх предметів творіння, тримаються на потягу до любові. Тому й за Законом, незалежно від того, чи це закони природи чи принципи цінностей, обов’язково стоїть і повинна стояти дія любові. Закони природи зазвичай розуміють винятково як фізико-хімічні закони, але це неповне розуміння. У них неодмінно задіяна любов, хоча й на різних рівнях. І немає потреби повторювати, що ця любов має помітніше діяти в принципах цінностей і норм між людьми.
У вищесказаному, пояснюючи Логос, тобто Закон, ми в основному мали справу з розумом і принципами, а отже, свободою і необхідністю, але любов така ж важлива в діях Закону, як і сам Закон, і в певному сенсі любов за важливістю навіть перевершує Закон.
Життя лише за Законом без любові легко стає холодним, як казарма, яка живе тільки в дисципліні, і легко в’яне, як полова без зерна. Лиш там, де дотримуються Закону з теплотою любові, можна знайти спокій весняного саду, де цвітуть квіти і кружляють бджоли з метеликами. Цей факт є ще одним критерієм для розв’язання актуального питання про те, як посправжньому принести мир у сім’ю. Іншими словами, теорія Логосу (Закону), заснована на Шімджон, слугує планом встановлення справжнього миру в сім’ї. Завершивши на цьому всі пояснення про Логос, переходимо до пояснень про творчість.
1.2.3. Творчість
1.2.3.1. Що таке творчість?
Загалом творчість визначається як «здатність створювати нові речі». У Принципі Об’єднання творчість трактується і в загальному сенсі, але навіть більше як «творча могутність». Це можна побачити з того факту, що «могутність Бога-Творця» і «творче начало Бога» використовуються у «Викладі Принципу» як синоніми (2019, с. 66).
Однак, якщо творчість Бога розуміти лише як творче начало або творчу могутність, це не можна вважати точним розумінням. Як уже неодноразово зазначалося, оскільки мета розуміння атрибутів Бога полягає у фундаментальному розв’язанні актуальних проблем, розуміння усіх Його атрибутів має бути точним і конкретним. Те саме стосується й творчості. Отже, важко точно осягнути творчість Бога лише за допомогою простого розуміння Його творення. Тут потрібно розкрити його характеристики та умови.
Боже творення не було випадковим, а тим більше спонтанним. Воно відбулося на основі нестримного, необхідного мотиву і на основі чіткого, цілеспрямованого наміру. Це творення є так званим «творенням, мотивованим Шімджон» (теорія мотивації Шімджон). У цьому творенні внутрішня і зовнішня чотирьохпозиційні основи та дія віддавання та приймання (будуть розглянуті нижче) обов’язково мають формуватися зосереджено на меті творення. Отже, творчість Бога конкретно визначається як «здатність формувати внутрішню та зовнішню чотирьохпозиційну основу, зосереджену на меті». Якщо це пояснити за аналогією з людським творенням (виробництвом нових товарів), то в цьому випадку формування внутрішньої чотирьохпозиційної основи означає задумати або розробити нову ідею (відповідно скласти креслення), а формування зовнішньої чотирьохпозиційної основи означає, що людина (суб’єкт) згідно з кресленнями належно використовує обладнання й сировину (об’єкт) і створює новий продукт (новоутворене тіло).
Проте в атрибутах Бога суб’єктом і об’єктом є відповідно сонсан і хьонсан. Тому в Богові формування внутрішньої чотирьохпозиційної основи — це формування Логосу, зосередженого на меті, а формування зовнішньої чотирьохпозиційної основи — це створення новоутворених тіл (усього сущого) за допомогою дії віддавання та приймання між сонсан (суб’єктом) і хьонсан (об’єктом), які зосереджені на меті.
Отже, Божа творчість — це здатність формувати внутрішню та зовнішню чотирьохпозиційну основу такого змісту; іншими словами, «здатність формувати новоутворені тіла після формування Логосу» — це і є творчість Бога. Такий детальний розгляд поняття Божої творчості має на меті встановити фундаментальний критерій для розв’язання різноманітних актуальних проблем, пов’язаних з творенням (наприклад, проблеми забруднення, проблеми обмеження або скасування озброєнь, проблеми напряму науки та мистецтва тощо).
1.2.3.2. Творчість людини
Тепер розглянемо людську творчість. Усім відомо, що люди мають здатність створювати нове, тобто наділені творчістю. Божа творчість передалася людям відповідно до закону подібності. Оскільки люди первісно були створені на основі закону подібності, людська творчість повинна була успадкуватися й повністю нагадувати творчість Бога («Виклад Принципу», 2019, с. 66, 98, 181). Однак через гріхопадіння людей їхня творчість лише недосконало нагадує творчість Бога. Якби люди не скоїли гріхопадіння, людська творчість насправді могла б повністю нагадувати творчість Бога.
Але той факт, що творчість людини нагадує творчість Бога, означає, що Бог надає людям Свою творчість. Тоді для чого Бог хотів надати власну творчість людям? Для того, щоб «людина стала на положення творця всього, що існує у світі» (там само, с. 181), і «щоб люди отримали право володарювати над творінням» (там само, с. 88). Тут під володарюванням над творінням мається на увазі берегти й плекати об’єкти творіння та поводитися з ними як забажається. Іншими словами, поводження людини з різними предметами із серцем любові називається володарюванням над творінням, і це стосується майже всіх сфер людського життя. Наприклад, економіка, промисловість, наука, мистецтво тощо — усе це входить у поняття володарювання над творінням. Оскільки люди на землі живуть у своїх фізичних тілах, вони мають справу з матерією майже в усіх сферах життя. Тому без перебільшення можна сказати, що все життя людини є життям володарювання над творінням.
Проте первісне володарювання над творінням неможливе без успадкування творчості Бога. Первісне володарювання стосується творчого поводження з предметами з любов’ю, тобто дій, що виконуються творчо з любов’ю, таких як вирощування, виготовлення, виробництво, модернізація, будівництво, винахідництво, транспортування, зберігання, художня творчість тощо. У первісне володарювання над творінням включена не тільки економічна, промислова, наукова й мистецька діяльність, але навіть і релігійне та політичне життя, поки вони ставляться до речей з любов’ю. Для того щоб мати справу з предметами, первісній людині разом із любов’ю постійно потрібні нові винаходи (концепції), тому творчість Бога є неодмінно потрібною для первісного володарювання.
Якби люди не згрішили, вони змогли б повністю уподібнитися такій творчості, а отже, первісне володарювання над творінням було б можливим. Однак через гріхопадіння своїх прабатьків люди втратили свою первісну подобу, тому творчість, успадкована такими людьми, стала недосконалою, і відповідно володарювання людини над творінням теж стало недосконалим і безпринципним.
Тут може виникнути таке запитання: «Якщо Бог створив людей за законом подібності, то вони мали б успадкувати первісну творчість з моменту народження, і, отже, чи не продовжували б вони володіли первісною творчістю незалежно від гріхопадіння? Справді, хіба науковці та інженери сьогодні не демонструють видатні творчі здібності (креативність)?»
1.2.3.3. Творення за подобою
Тут стисло пояснимо, як «творення за подобою» конкретно проявляється у світі часу та простору. Коротко кажучи, Боже творення означає, що всі предмети творіння один за одним з’являються у світі часу та простору (чотиривимірному світі, включаючи час). Хоча на стадії Божого задуму творення відбулося поза часом і простором, для того щоби предмет творіння з’явився у світі часу та простору, його зростання починається на малій, незрілій або дитячій стадії, і через певний часовий проміжок він має досягти певного розміру.
Іншими словами, лише після досягнення певного розміру предмет творіння повністю відображає Божий задум та атрибути. Період до цього часу є його незрілою стадією, протягом якої він перебуває в процесі відображення Божого образу. Згідно з Принципом Об’єднання цей період називається періодом розвитку і поділяється на три послідовні стадії: формування, росту й завершення («Виклад Принципу», 2019, с. 64). Люди згрішили на завершальному етапі стадії росту цього періоду розвитку (там само, с. 65). Тому вони успадкували максимум ⅔ первісної творчості. Хай яку геніальну творчість проявляють учені, вони далеко не досягають творчості, якою Бог первісно мав намір наділити людей.
Серед усіх предметів творіння згрішили тільки люди. Усі інші предмети не скоювали гріхопадіння, тому вони досягають досконалості та на своєму рівні відображають атрибути Бога. Тут виникає інше запитання: чому людина, яку називають вінцем творіння і царем природи, вчинила гріхопадіння? Це пояснюється тим, що все суще розвивається лише на основі володарювання та автономності самого Принципу, тоді як від людей на додаток до автономності й володарювання Принципу вимагалося взяти на себе частку відповідальності за свій розвиток.
1.2.3.4. Творчість і частка відповідальності
Тут автономність самого Принципу стосується життєвої сили організму, а володарювання — впливу його життєвої сили на середовище. Зростання дерева відбувається завдяки життєвій силі всередині нього, а володарювання стосується впливу, який дерево (життєва сила) здійснює на оточення. У випадку зростання людини теж спрацьовує автономність і володарювання самого Принципу. Однак у людини лише фізичне «я» розвивається на основі автономності й володарювання, а її духовне «я» — ні. Розвиток духовного «я» потребує умови іншого рівня — виконання частки відповідальності.
Тут слід пояснити, що розвиток духовного «я» не означає його зростання подібно до фізичного тіла. Оскільки духовне «я» тісно пов’язане з фізичним «я», воно автоматично росте в розмірі пропорційно зростанню фізичного «я». Розвиток духовного «я» тут означає духовну зрілість духовного «я», вдосконалення особистості, а також розвиток рівня шімджон. Коротше кажучи, розвиток внутрішнього ставлення, яке дозволяє практикувати Божу любов, і є розвитком духовного «я».
Такий розвиток духовного «я» досягається суто через виконання частки відповідальності. Частка відповідальності тут стосується безперервної практики любові, зберігаючи віру в Бога та дотримуючись заповідей, долаючи численні внутрішні й зовнішні випробування без чиєїсь допомоги, за власним рішенням.
Виконувати таку частку відповідальності в ситуації, коли Бог не може втручатися і за відсутності фізичних батьків, надзвичайно важко, але Адам мав виконати свою відповідальність. Проте Адам не виконав своєї частки відповідальності і зрештою через спокусу сатани вчинив гріхопадіння. Але чому Бог поклав на Адама частку відповідальності, у виконанні якої він міг зазнати невдачі? Хіба не можна було дати йому рости так само легко, як і решті творіння? Він це зробив для того, щоб поставити людей у позицію володарювання над творінням (Бут. 1:28) і дати їм право на володарювання над творінням («Виклад Принципу», 2019, с. 88).
Загалом володарювання означає розпоряджатися тільки предметами, які або належать людині, або які вона створила (виготовила). Тобто в принципі володарювання не передбачає керування майном або виробами інших. Крім того, оскільки Адам був створений після всього сущого, він не міг бути ані власником, ані творцем усього сущого. Однак, оскільки Бог створив людей як Своїх дітей і хотів передати їм Своє право Творця та зробити їх володарями, Він мав намір установити певну умову, яка дозволить визнати Адама як такого, хто теж брав участь у створенні Богом Усесвіту.
1.2.3.5. Досконалість людини й частка відповідальності
Ця умова полягає в тому, щоб Адам досяг своєї досконалості. Іншими словами, якби він удосконалив себе без будь-чиєї допомоги, Бог би визнав його кваліфікацію як того, хто створив Усесвіт. Це тому, що з точки зору цінності цінність однієї людини дорівнює цінності всього Всесвіту. Іншими словами, це тому, що людина є сумарним утіленням Усесвіту (Чонджу) («Виклад Принципу», 2019, с. 53, 69) і мікрокосмом (там само, с. 69), а також тому, що створення Всесвіту завершується лише з удосконаленням людей. Ось чому Ісус сказав: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матв. 16:26). Отже, якщо Адам сам себе вдосконалить, з погляду цінності він займе позицію, рівну тому, хто створив Усесвіт.
Проте творення відбувається за відповідальності самого творця. Бог створив Усесвіт під власну відповідальність. Схожим чином робота Адама щодо самовдосконалення (творення) була часткою відповідальності самого Адама. З цієї причини Бог поклав частку відповідальності на Адама і Єву. Однак, оскільки Бог є Богом любові, він не поклав 100% відповідальності на Адама. Більшу частину відповідальності за розвиток людини взяв Бог, а на Адама та Єву поклав дуже невелику частину відповідальності (п’ятивідсоткову частку). І якби Адам виконав свої 5% відповідальності, Бог мав намір зарахувати йому виконання всіх 100% відповідальності. Попри велику Божу милість, Адам і Єва не виконали своєї частки відповідальності та впали в гріх; через це, зрештою, вони не змогли повністю успадкувати Божу творчість.
Якби люди не вчинили гріхопадіння, тобто якби люди повністю успадкували Божу творчість, яким був би результат? Якби люди не згрішили, а досягли досконалості, вони б спочатку успадкували Божий Шімджон, тобто емоційний потяг до отримання радості через любов, і стали б людьми любові, так само як Бог є Богом любові.
Це означає, що вся діяльність володарювання буде зосереджена на любові й заснована на шімджон. Як уже згадувалося, політика, економіка, промисловість, наука, мистецтво, релігія тощо є діяльністю володарювання, оскільки вони мають справу з матерією, і вона буде діяльністю любові на основі творчості, успадкованої від Бога (повної творчості). 15
1.2.3.6. Первісна творчість і культурна діяльність
Вище було сказано, що культура (культура шімджон) — це сукупність інтелектуальної, емоційної та вольової діяльності, мотивованої імпульсом шімджон. Оскільки інтелектуальна діяльність, емоційна діяльність і вольова діяльність спільні в тому, що мають справу з матеріальними речами, цю культурну діяльність можна розглядати як діяльність володарювання на основі первісної творчості.
Якщо подивитися на сучасний світ з точки зору культури, світова культура стрімко занепадає. Політика, економіка, суспільство, наука, мистецтво, освіта, ЗМІ, етика, мораль, релігія тощо втратили відчуття напрямку і занурюються у вир плутанини. І поки не буде зроблено щось кардинальне, порятунок цієї культури, що занепадає, буде майже безнадійним.
Комуністична система диктатури, яка багато років зберігала міцну основу за залізною завісою і протистояла капіталістичній системі, почала руйнуватися після відкриття, що спонукало до впровадження капіталістичних методів. Хтось може дивитися на цю реальність і вихвалятися перевагою капіталістичної економічної системи, науки й техніки, але це недалекоглядне та помилкове сприйняття. Вони не розуміють, що нижчезазначені хронічні хвороби капіталізму неодмінно спричинять його занепад у найближчому майбутньому: трудові суперечки та поглиблення прірви між багатими й бідними через структурні протиріччя капіталістичної економіки, а також крах цінностей і наплив соціальних злочинів, які неминуче слідують за цим; крім того, розвиток кримінальних технологій унаслідок прогресу науки й техніки та збільшення забруднення внаслідок розвитку промисловості тощо.
З точки зору володарювання над творінням, першопричину сьогоднішньої культурної кризи слід шукати на самому початку людської історії. Саме через гріхопадіння своїх прабатьків люди не змогли повністю успадкувати ані Божу творчість, ані Божі Шімджон і любов. Унаслідок цього люди стали егоцентричними істотами, а егоїзм заполонив світ.
Отже, єдиний спосіб вивести сучасну культуру з кризи — це покласти край егоцентризму й егоїзму та розвивати всю діяльність зі створення й володарювання, зосередившись на Божій любові. Іншими словами, коли лідери різних сфер у всьому світі почнуть діяти, керуючись Божою любов’ю, заплутані й складні проблеми в різних сферах культури, таких як політика, економіка, суспільство, освіта, наука, релігія, філософія, мистецтво, ЗМІ тощо, будуть розв’язані фундаментально та в єдності, при цьому розквітне нова справжня культура миру. Ця культура не буде ні комуністичною, ні капіталістичною. Це буде культура нового типу — культура гармонії, яку ще називають культурою шімджон, культурою любові.
Зі сказаного вище видно, що теорія Божої творчості також є критерієм для розв’язання актуальних проблем. На цьому пояснення щодо творчості закінчено. Водночас закінчено пояснення Божої природи, а крім того, змісту Первісного образу.