2.2. Зміст і форма пізнання
Зазвичай, говорячи про зміст і форму, ми називаємо змістом те, що міститься всередині речі, а формою — її зовнішній вигляд. Однак в епістемології зміст стосується атрибутів речі, а форма стосується певних рамок, через які проявляються ці атрибути (тобто коли атрибути проявляються через певні рамки, ці рамки називаються формою).
2.2.1. Зміст об’єкта і зміст суб’єкта
Оскільки об’єктами пізнання є предмети творіння (речі), змістом цих об’єктів є властиві їм різноманітні атрибути: вигляд, вага, довжина, рух, колір, звук, запах, смак тощо. Відповідно зміст об’єкта — це матеріальний зміст, тобто зміст типу хьонсан. З іншого боку, суб’єктом пізнання є людина, тому змістом суб’єкта є властиві їй різноманітні атрибути, і вони такі самі, як і атрибути предметів творіння (речей): вигляд, вага, довжина, рух, колір, звук, запах, смак тощо. Тобто зміст суб’єкта — це матеріальний зміст.
Зазвичай, перераховуючи властиві людині атрибути, ми маємо на увазі розум, свободу, духовність тощо. Однак в епістемології, оскільки ми маємо справу з подібністю в змісті, будуть розглядатися такі самі атрибути, що властиві й об’єктам (предметам творіння). Будучи мікрокосмом, у якому інтегрований Всесвіт, людина поєднує в собі в зменшеному вигляді всі структури, елементи, якості тощо, властиві всім предметам творіння. Іншими словами, людина володіє тими самими атрибутами, що й предмети творіння.
Однак у пізнанні дія віддавання та приймання не відбувається тільки тому, що суб’єкт (людина) і об’єкт (предмет творіння) мають однакові атрибути. Оскільки пізнання є явищем мислення, душа суб’єкта також повинна мати певний зміст. Змістом у душі суб’єкта є прототип. Якщо бути більш точним, це частина прототипу, яка відповідає змісту, тобто «протообраз», який виникає в протосвідомості (підсвідомість у живої істоти, про яку буде пояснено нижче). Протообраз — це ментальний образ, який відповідає атрибутам людського тіла, й, отже, відповідає атрибутам (матеріальному змісту) предметів творіння в зовнішньому світі. Відповідно цей ментальний образ, тобто протообраз є ментальним змістом, який відповідає матеріальному змісту, тобто змістом типу сонсан. Таким чином, атрибути людського тіла відповідають атрибутам предметів творіння (матеріальному змісту), а ментальний образ (протообраз) людини відповідає атрибутам її тіла. Тому, врешті-решт, робимо висновок, що ментальний образ людини відповідає атрибутам предметів творіння. Отже, у пізнанні ментальний образ, тобто протообраз суб’єкта (людини) і матеріальний зміст (чуттєвий зміст) об’єкта (предмета творіння) приходять у відповідність один з одним, між суб’єктом і об’єктом відбувається дія віддавання та приймання, що й приводить до пізнання.
2.2.2. Форми об’єкта і форми суб’єкта
Атрибути предметів творіння (речей), які є об’єктами пізнання, завжди проявляються в певних рамках. Ці рамки є формами існування. Форма існування також є формою стосунків між атрибутами речі. Ці форми існування або форми стосунків є формами об’єкта в пізнанні. Оскільки людське тіло є Всесвітом у мініатюрі (мікрокосмом) і сумарним утіленням предметів творіння, воно має такі самі форми існування, як і всі предмети творіння. Проте форми в пізнанні мають бути формами всередині душі, тобто формами мислення. Вони є відображеннями форм існування тіла в протосвідомості, тобто образами форм (або образами стосунків), які утворюють частину прототипу.
2.2.3. Елементи, які утворюють прототип
Ментальний образ усередині суб’єкта, який є критерієм судження в процесі пізнання, називається прототипом. Прототип складається з таких елементів: по-перше, це протообраз. Це образ атрибутів клітин і тканин (елементів, з яких складається людське тіло), відображений у протосвідомості. Іншими словами, образ атрибутів клітин і тканин, відображений у дзеркалі протосвідомості, є протообразом.
Другим елементом прототипу є образ стосунків, тобто форма мислення. У протосвідомості відображаються не лише атрибути клітин і тканин людського тіла, але й форма існування (форма стосунків) цих атрибутів, відтак утворюється образ стосунків. Цей образ стосунків стає формою мислення, яка накладає певні обмеження на дію мислення в теперішній свідомості. Згадані вище протообраз і образ стосунків (форма мислення) — це ідеї, які не мають нічого спільного з досвідом, тобто це апріорні ідеї, але в прототипі є також набуті ідеї, додані через минулий і нещодавній досвід. Іншими словами, (емпіричні) ідеї, набуті через досвід, який передував пізнанню, утворюють частину прототипу в подальшому пізнанні. Тому коли ми стикаємося з речами, ідентичними до тих, що зустрічали раніше, то можемо легко розпізнати їх. Отже, прототип складається з трьох елементів: протообразу, образу стосунків (форми мислення) та емпіричних ідей.
Як було сказано, прототип складається з апріорного елемента, який передує досвіду, та емпіричного елемента, набутого через досвід. Апріорний елемент — це прототип у початковому значенні; це протообраз та образ стосунків, які з’явилися в протосвідомості. Це — «апріорний прототип», який не має нічого спільного з досвідом. Його також називають «початковим прототипом». Емпіричний елемент стосується емпіричних ідей, які виникають як образи всередині душі в ході нашого повсякденного життєвого досвіду, і виникнувши, вони стають частиною прототипу. Він називається «емпіричним прототипом». Прототип, який поєднує в собі апріорний та емпіричний прототипи, називається «комплексним прототипом». Усі прототипи в нашому повсякденному житті є комплексними.
2.2.4. Передіснування прототипу та його розвиток
Як зазначалося вище, прототип має апріорні й емпіричні елементи, тому при винесенні судження в певний момент критерієм (мірилом) для цього судження є попередньо сформований (комплексний) прототип. Таким чином, критерій судження (прототип) для пізнання неодмінно готується заздалегідь. Це називається «передіснуванням прототипу». Кант стверджував, що форми, якими володіє суб’єкт пізнання, є апріорними, тоді як епістемологія Об’єднання говорить про передіснування прототипу, який є в суб’єкта.
Прототипи (протообрази та образи стосунків), які людина має при народженні, ще не досконалі, бо в новонародженої дитини клітини, тканини, внутрішні органи, нерви, органи чуття, мозок тощо ще не розвинені. Відповідно її пізнанню бракує ясності. Але в міру зростання дитини разом із розвитком тіла протообрази й образи стосунків поступово прояснюються. До них постійно додаються нові ідеї, отримані завдяки досвіду. Таким чином, прототипи розвиваються якісно й кількісно. Це означає збільшення обсягу пам’яті та кількості нових знань і водночас — розвиток емпіричних прототипів, а відтак і комплексних прототипів.