1.3. Індивідуальний образ індивідуального істинного тіла
Поряд з універсальним образом (сонсан і хьонсан, янсон та имсон) кожне індивідуальне істинне тіло має унікальні й тільки йому притаманні атрибути. Ці унікальні атрибути становлять індивідуальний образ індивідуального істинного тіла. І зрозуміло, що цей індивідуальний образ бере початок від Первісного індивідуального образу.
1.3.1. Індивідуалізація універсального образу
Індивідуальний образ не є окремим атрибутом універсального образу, він є індивідуалізованим універсальним образом. Оскільки універсальний образ складається з атрибутів сонсан і хьонсан та янсон і имсон, різні прояви цих атрибутів у кожного предмета є не інакше, як їхнім індивідуальним образом. Характер (сонсан) і зовнішній вигляд (хьонсан) різних людей відрізняються один від одного. До того ж атрибути янсон та имсон аспекту сонсан і атрибути янсон та имсон аспекту хьонсан у різних індивідів також різні. Наприклад, кожен проявляє емоційний стан радості (атрибут янсон), а також емоційний стан печалі (атрибут имсон) по-різному. У різних індивідів носи (частина тіла типу янсон) відрізняються за розміром та формою. Вушна раковина (частина тіла типу имсон) за розміром та формою в різних індивідів також різна.
1.3.2. Видові відмінності та індивідуальний образ
Особливості, спільні для певних предметів, зазвичай називаються таксономічними ознаками, а таксономічні ознаки, характерні для окремих видів, що належать до одного роду, називаються видовими відмінностями. Наприклад, «людина», як і «собака» чи «кішка», є видовим поняттям, яке належить до родового поняття «тварина», але слово «розумна» є прикладом якості таксономічних ознак, спільних для видового поняття «людина» (з точки зору філософії Об’єднання зрозуміло, що і таксономічні ознаки, і видові відмінності тут — це все індивідуалізація універсального образу). Отже, таксономічні ознаки окремої живої істоти — це поєднання видових відмінностей на різних рівнях.
Розглянемо, наприклад, людину. Як живій істоті людині властиві таксономічні ознаки, тобто видові відмінності тварин, а не рослин. Як тварина людина має видові відмінності (характерні особливості) хребетних, а не безхребетних. Як хребетне людина має видові відмінності (характерні особливості) ссавців, а не риб або плазунів. Як ссавцеві людині властиві видові відмінності (характерні особливості) приматів, а не хижих (гризунів). Як примату людині властиві видові відмінності гомінідів, а не довгоруких мавп. Як гомініду людині властиві видові відмінності людей (Homo), а не людиноподібних мавп. І нарешті, як людина (Homo) вона має видові відмінності, тобто характерні особливості не первісної людини, а людини розумної (Homo Sapiens).
Таким чином, таксономічні ознаки людини включають видові відмінності (характерні особливості) семи рівнів: царства, типу, класу, ряду, родини, роду і виду. На основі видових відмінностей цих семи рівнів формуються специфічні якості індивіда, тобто створюється його індивідуальний образ. Можна сказати, що специфічні якості індивіда, які базуються на видових відмінностях семи рівнів, є індивідуальним образом людини.
Класифікація видових відмінностей людини на цих семи рівнях винайдена біологами для зручності. Однак Бог не створював людину шляхом пошарового нагромадження цих видових відмінностей. Відповідно до «Викладу Принципу» Бог створив усе суще за образом і подобою властивостей і форми людини, яку Він створив пізніше. 7 Перше, про що подумав Бог при створенні Всесвіту, було створення людини, однак людина стала найостаннішою, кого створив Бог. Тобто Бог сформував концепцію всього сущого, поклавши в її основу образ людини. Використовуючи образ людини як прототип, Бог розвинув концепцію тварин. Потім, ґрунтуючись на концепції тварин, Він створив концепцію рослин, а на основі концепції рослин — концепцію мінералів. Отже, при розробці концепцій Бог спочатку створив концепцію людини, потім по низхідній тварин, рослин і, нарешті, мінералів. Проте фактична черговість у творенні Всесвіту була зворотною. Це означає, що першими Бог створив речовини і небесні тіла, потім по висхідній — рослини, тварин і, нарешті, людей.
Бог розробляв концепцію людини не шляхом почергового поєднання кількох видових відмінностей, а шляхом безпосереднього задуму людини, яка відразу має всі атрибути (сонсан і хьонсан та янсон і имсон). Ба більше, концепція, створена Богом, була не абстрактною; Бог намалював у Своїй душі Адама і Єву з конкретними індивідуальними образами. Потім Бог виключив із концепції людини певні якості й елементи, трансформував її і тим самим створив концепцію різних тварин. Аналогічно з концепції тварин Він вилучив певні якості й елементи, трансформував її та створив концепцію різних рослин. Потім з концепції рослин Він вилучив певні якості й елементи, трансформував її і таким чином створив концепції різних небесних тіл і мінералів.
Що стосується тварин, Бог почав із концепції тварин вищого рівня розвитку і, трансформуючи її шляхом вилучення з неї певних якостей та елементів, поступово розвинув концепції тварин, що стоять на нижчому рівні розвитку. (Те саме стосується й рослин.) Тому, розглядаючи лише результати творення, складається враження, що видові відмінності тварин різного рівня пошарово накопичувалися в людині.
Стосовно мікросвіту слід зазначити, що індивідуальні образи молекул, атомів та елементарних частинок тотожні видовим відмінностям (характерним особливостям) кожного виду молекул, атомів та елементарних частинок. Наприклад, усі молекули води мають однакову форму та хімічні властивості. Те саме стосується атомів та елементарних частинок. Тобто в мікросвіті індивідуальний образ збігається з видовими відмінностями. Причиною цього є те, що атоми й елементарні частинки є складовими елементами буття вищого рівня розвитку. Те саме стосується й мінералів. Гори, річки й небесні тіла, які складаються з мінералів, усі мають свій індивідуальний образ. Але індивідуальні образи самих мінералів — це не що інше, як їхні видові відмінності. Те саме стосується рослин і тварин. Іншими словами, характерні особливості кожного виду є їхніми індивідуальними образами. Наприклад, характерні особливості гібіскусу складають індивідуальний образ усіх гібіскусів, а характерні особливості певного виду курки складають індивідуальний образ усіх курей того самого виду. Таким чином, кожна людина має свій індивідуальний образ, тоді як індивідуальний образ усіх інших предметів відрізняється залежно від виду.
1.3.3. Індивідуальний образ і навколишнє середовище
Індивідуальний образ людини — це характерні особливості, властиві їй від народження, проте в ньому також присутній аспект, який змінюється відповідно до навколишнього середовища. Причина цього в тому, що кожен індивід, як і Первісний образ, у своєму існуванні та русі виявляє одночасно як аспект збереження ідентичності, так і можливість розвитку (змін). Іншими словами, людина існує і росте, об’єднуючи в собі незмінність (аспект збереження ідентичності) і мінливість (аспект розвитку). З цих двох аспектів незмінний аспект є основним, а аспект змін — другорядним.
З погляду генетики можна сказати, що індивідуальний образ відповідає спадковій ознаці. У процесі розвитку індивіда його індивідуальний образ зазнає часткових змін через постійну дію віддавання та приймання з навколишнім середовищем. Частину індивідуального образу, яка змінюється або змінилася, називають «змінюваним індивідуальним образом». Таку варіабельну частину індивідуального образу можна співвіднести з набутою ознакою в генетиці.
Т. Д. Лисенко (1898—1976) проводив експерименти з яровизації озимої пшениці та стверджував, що характерні властивості живих істот можуть бути змінені шляхом зміни довкілля. Мало того, він заперечував як чисто метафізичну генетичну теорію МенделяМоргана, згідно з якою жива істота має незмінні ознаки, що передаються через гени. Лисенко заперечував наявність незмінних ознак у живих істотах і виділяв лише здатність до зміни під впливом довкілля. Теорія Лисенка дістала таку сильну підтримку з боку І. В. Сталіна (1879—1953), що вчені «менделісти-морганісти» були вигнані з радянської науки. Пізніше, внаслідок подальших експериментів закордонних науковців теорію Лисенка було визнано помилковою, а теорію Менделя-Моргана було відновлено у своїх правах як наукову. Зрештою стало очевидним, що лисенківщина була теорією, сфабрикованою за вказівкою радянського уряду з метою підтвердження матеріалістичної діалектики. Отже, ми можемо впевнено стверджувати, що кожен предмет поєднує в собі незмінність і мінливість.
Стосовно індивідуального образу залишається питання про те, чи дійсно середовище визначає людину. Комуністична ідеологія стверджує, що характер людини визначається навколишнім середовищем, і наполягає, наприклад, на тому, що керівні здібності В. І. Леніна (1870—1924) як революційного діяча були продуктом тогочасної ситуації в Росії. З погляду філософії Об’єднання людина є суб’єктом і володарем довкілля. У зв’язку з цим, коли назрівають певні умови середовища, людина, що наділена від народження неординарним характером і здібностями, стає вождем (суб’єктом), щоб узяти під контроль це середовище. Відповідно у випадку російської революції Ленін спочатку народився як власник виняткових здібностей, а коли внутрішні й зовнішні умови дозріли, він продемонстрував свої вроджені здібності і привів Росію до комуністичної революції, взявши під контроль тогочасне середовище. Отже, середовище визначає не весь індивідуальний образ людини, а впливає лише на змінювану його частину.