5.5. Жан-Поль Сартр
5.5.1. Погляди Сартра на людину
Достоєвський завчасно сказав: «Якщо Бога немає, усе дозволено», і філософія Жана-Поля Сартра (1905— 1980) почалася саме з такого заперечення екзистенції Бога. Гайдеґґер обстоював екзистенцію без Бога, але Сартр пішов іще далі й говорив про екзистенцію, яка заперечує Бога. Він описує це виразом «екзистенція передує сутності» і пояснює це так:
«Екзистенція передує сутності... означає, що людина насамперед існує, зустрічається у світі, на мить з’являється у світі, а потім визначається. Для екзистенціаліста людина тому не піддається визначенню, що спочатку вона — ніщо. Тільки потім вона стане людиною, якою зробить себе сама. Таким чином, немає людської природи, оскільки немає Бога, який задумав її». 21
До того, як знаряддя буде виготовлено, мету або область його використання, тобто його сутність, уже визначено його виробником. Відповідно сутність передує існуванню. Так само, якщо Бог існує і людину створено згідно з Божою ідеєю, то можна сказати, що в людині теж сутність передує існуванню. Проте для Сартра, який заперечує Бога, сутність людини від початку не визначена. Людина виникла не з сутності, а з нічого.
Далі він говорить, що «екзистенція — це суб’єктність». Люди — випадкові істоти, які виникли з нічого і ніким не визначені. Тому люди самі планують свій спосіб існування і самі обирають себе. Ось що він має на увазі під суб’єктністю. Тобто люди самі обирають, ким їм бути: комуністами чи християнами, одруженими чи неодруженими.
За Сартром, фундаментальним характером такої екзистенції є «тривога». Людина обирає себе, але водночас це означає, що «кожна людина, обираючи себе, обирає все людство». 22 Відповідно обрати себе означає взяти на себе відповідальність за все людство, і в цьому наша тривога. Але тривога не заважає дії, навпаки, вона є умовою самої дії, частиною самої дії.
За Сартром, людина — істота «вільна». Бо людина, екзистенція якої передує сутності, нічим не визначається, і їй усе дозволено. Проте бути вільною означає нести повну відповідальність за свої вчинки, і в цьому сенсі бути вільною є для людини важким тягарем; «людина проклята бути вільною». 23 Інакше кажучи, людина тривожиться, оскільки вона вільна.
Сартр каже: «Людина вільна, людина — це свобода. З іншого боку, якщо Бога не існує, ми не маємо перед собою жодних цінностей чи вказівок, які б виправдовували наші вчинки. Таким чином, ні за собою, ні перед собою ми не маємо ні причин, ні приводів для виправдання у світлому царстві цінностей. Ми самотні, без виправдань. У цьому полягає ідея, яку я намагаюся передати, кажучи, що людина засуджена бути вільною». 24
Якщо людина — це суб’єктність, вона не може не проявляти свою суб’єктність, а для того, щоб це робити, має бути об’єкт, яким можна керувати. Існує «буття-всобі» (etre-en-soi) та «буття-для-себе» (etre-pour-soi). «Буття-в-собі» — це все суще, що існує саме по собі, а «буття-для-себе» — це людина з самосвідомістю. Немає проблем, коли люди проявляють свою суб’єктність стосовно «буття-в-собі» (всього сущого) як об’єкта; проблеми виникають, коли вони це роблять стосовно «буття-для-себе» (людей) як об’єкта. Бо не тільки я наполягаю на суб’єктності, а й інші теж наполягають на суб’єктності.
Коли людина має справу з іншою людиною, таке буття людини називається «буття-для-іншого» (etre-pour-autrui). Фундаментальна структура (взаємини) «буття-для-іншого» — це стосунки, в яких людина або «буття, яке дивиться», або «буття, на яке дивиться», тобто стосунки, в яких «інший є об’єктом для мене» або «я сам є об’єктом-для-іншого». 25 Тобто стосунки людей — це постійний конфлікт. Сартр говорить:
«Тому для людського буття марно намагатися уникнути цієї дилеми: або перевершуєш іншого, або дозволяєш іншому перевершити себе. Сутність взаємин між свідомостями не в співіснуванні (Mitsein), а в конфлікті». 26
5.5.2. Погляди Сартра на людину з точки зору філософії Об’єднання
Сартр казав, що в людині «екзистенція передує сутності» і що людина створює себе. Гайдеґґер так само казав, що людина повинна проєктувати себе в напрямку майбутнього. Але якщо у Гайдеґґера «поклик совісті», хоч і невиразний, але все ж веде людину до первісного «я», то у випадку Сартра первісне «я» повністю заперечується. Це природний результат, який випливає з повного відходу від Бога. Якщо людина прийме твердження Сартра, то в неї повністю зникнуть критерії добра і зла. Адже вона зможе раціоналізувати будьякий вчинок, якщо скаже, що вона прийняла рішення і зробила його під свою власну відповідальність. Якщо це станеться, людське суспільство неминуче позбудеться етики.
Сартр також говорив: «Людина — це суб’єктність». На противагу цьому, філософія Об’єднання стверджує, що «Людина — це суб’єктність і водночас об’єктність», тобто первісна природа людини включає як «позицію суб’єкта», так і «позицію об’єкта». Суб’єктність, про яку говорить Сартр, означає вільний вибір себе та об’єктивацію іншого. Але суб’єктність, про яку говорить філософія Об’єднання, стосується здатності володарювати над об’єктом за допомогою любові. Щоб проявити справжню суб’єктність, людина повинна спочатку встановити власну об’єктність. Іншими словами, потрібно спочатку мати об’єктну свідомість, стоячи в позиції об’єкта. Пройшовши через таку стадію в позиції об’єкта, людина зростає або просувається по службі і, нарешті, стає в позицію суб’єкта та проявляє свою суб’єктність.
За Сартром, взаємини між людьми — це конфліктні стосунки між суб’єктністю і суб’єктністю, або між свободою і свободою. Ця ідея, яка перегукується з Гоббсовою «війною всіх проти всіх», точно є хибним поглядом на суб’єктність і хибним поглядом на свободу. З таким поглядом на суб’єктність та свободу просто неможливо розв’язати плутанину в демократичному суспільстві. Людина повинна мати як аспект суб’єктності, так і аспект об’єктності, й водночас функції обох аспектів повинні бути в гармонійних стосунках віддавання та приймання. Лише тоді буде реалізовано світ миру.
Крім того, Сартр казав, що людина проклята бути вільною. Проте з погляду філософії Об’єднання свобода не є прокляттям. Свобода не може існувати окремо від Принципу, а Принцип — це норми для реалізації любові. Відповідно справжня свобода — це свобода реалізації любові й водночас свобода в рамках норм. Свобода поза нормами насправді є не свободою, а вседозволеністю.