2.2. Суб’єкт і об’єкт

Як говорилося раніше, індивідуальне істинне тіло володіє універсальним образом, що складається із сонсан і хьонсан, янсон і имсон. Ці властивості сонсан і хьонсан та янсон і имсон перебувають у стосунках суб’єкта й об’єкта. Індивідуальне істинне тіло, яке є предметом творіння, окрім сонсан і хьонсан та янсон і имсон, має ще один вид суб’єктно-об’єктної пари. Ця пара складається з головного та підлеглого елементів. Це зумовлено просторово-часовою природою створеного світу. Наприклад, стосунки між батьками й дітьми в сім’ї, учителями та учнями в школі, Сонцем і Землею в Сонячній системі, ядром і протоплазмою в клітині не належать ні до стосунків типу сонсан і хьонсан, ні до стосунків типу янсон і имсон. Вони є стосунками між головним і підлеглим елементами, які співвідносяться між собою як суб’єкт і об’єкт.

Таким чином, в індивідуальних істинних тіл є три види суб’єктно-об’єктних стосунків: сонсан і хьонсан, янсон і имсон та головного й підлеглого елементів. Усі вони походять від суб’єктно-об’єктних взаємостосунків між дуальними властивостями Бога. У такому разі які характеристики суб’єкта й об’єкта? Стосовно об’єкта суб’єкт характеризується центральністю, активністю, динамічністю, креативністю, ініціативністю і зовнішньою направленістю (екстравертністю). Стосовно суб’єкта об’єкт характеризується залежністю, пасивністю, статичністю, консервативністю, інертністю і внутрішньою направленістю (інтровертністю). Це не означає, що якийсь окремий суб’єктний елемент і окремий об’єктний елемент перебувають у всіх цих стосунках одночасно. Здебільшого їхні стосунки характеризуються якимось одним аспектом суб’єктнооб’єктних взаємостосунків. Тобто іноді вони можуть вступати в стосунки центрального та залежного, іноді в стосунки активного і пасивного тощо. Резюмуючи, можна сказати, що суб’єкт — це той, хто володарює, а об’єкт — це той, хто піддається володарюванню.

2.2.1. Система індивідуальних істинних тіл у світі творіння

Кожен предмет творіння характеризується корелятивними стосунками між суб’єктом і об’єктом, тобто між сонсан і хьонсан, янсон і имсон та головним і підлеглим елементами. Пояснимо це, навівши кілька прикладів індивідуальних істинних тіл на різних рівнях по низхідній, від Космосу (макрокосму) до елементарних частинок (мікрокосму). Попри великі розміри, Космос є одним індивідуальним істинним тілом. Він складається з духовного світу і Всесвіту (фізичного світу). Духовний світ є невидимим, а фізичний світ — видимим. Ці два світи перебувають у суб’єктно-об’єктних стосунках. У цьому випадку це стосунки між сонсан і хьонсан, так само як і стосунки між духовним «я» і фізичним «я» людини.

Всесвіт також є індивідуальним істинним тілом. Він має свій центр, довкола якого обертається приблизно 200 мільярдів галактик (туманностей). У цій системі стосунків центральна частина Всесвіту є головним елементом, а галактики — підлеглими елементами. Вони перебувають у стосунках суб’єкта й об’єкта. Галактика також є індивідуальним істинним тілом. Наприклад, галактика, в якій ми живемо, складається з групи зірок, які утворюють центральне ядро, та приблизно 200 мільярдів зірок, які його оточують. Ядро галактики є головним елементом, а зірки — підлеглими елементами, і ці два види елементів перебувають у суб’єктно-об’єктних стосунках. Сонце — одна з багатьох зірок, що утворюють галактику. Сонячна система також є індивідуальним істинним тілом. Вона складається із Сонця і дев’яти планет. Сонце і планети як головний і підлеглі елементи перебувають у стосунках суб’єкта й об’єкта. Земля, яка є однією з планет Сонячної системи, також є індивідуальним істинним тілом. Земля має центральну частину (ядро), а також — кору і поверхню. Головний елемент (ядро) і підлеглий елемент (кора та поверхня) перебувають у суб’єктно-об’єктних стосунках.

Поверхня Землі також може розглядатися як індивідуальне істинне тіло. Поверхня Землі складається з елементів природи та населена людьми. Люди виступають як головні елементи (суб’єкти), а елементи природи — як підлеглі елементи (об’єкти). Люди формують країни, які є індивідуальними істинними тілами, що складаються з уряду та народу, де уряд є головним елементом (суб’єктом), а народ — підлеглим елементом (об’єктом). Сім’я як одиниця країни також є індивідуальним істинним тілом, що складається з батьків і дітей та чоловіка і дружини. Батьки та діти перебувають у суб’єктно-об’єктних стосунках як головні й підлеглі індивіди. Чоловік і дружина також перебувають у суб’єктно-об’єктних стосунках як індивід типу янсон та індивід типу имсон. Окрема людина теж є індивідуальним істинним тілом, що складається з духовного «я» і фізичного «я». При цьому духовне «я» і фізичне «я» перебувають у суб’єктно-об’єктних стосунках, які є стосунками сонсан і хьонсан.

Зі свого боку, як індивідуальне істинне тіло фізичне «я» складається з головного мозку і тулуба з кінцівками, які є головним елементом (суб’єктом) і підлеглими елементами (об’єктами). Кожна клітина людського тіла є індивідуальним істинним тілом, що складається з ядра, яке виступає як головний елемент, і цитоплазми, що виступає як підлеглий елемент. Також ядро клітини є індивідуальним істинним тілом, що складається з хромосом, які виступають як головний елемент, і ядерного соку, що виступає як підлеглий елемент. Кожна хромосома також є індивідуальним істинним тілом, що складається з дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) як головного елемента і білків як підлеглого елемента. Нуклеїнова кислота — це молекула, яка сама є індивідуальним істинним тілом, що складається з азотних основ (пурини та піримідини) як головного елемента; моносахариди (рибоза й дезоксирибоза) та солі фосфорної кислоти виступають при цьому в ролі підлеглого елемента. Основи, сахариди та сіль фосфорної кислоти складаються з атомів. Атом є індивідуальним істинним тілом, що складається з елементарних частинок, а саме протонів (ядра) як головного елемента й електронів, що виконують роль підлеглого елемента. Кожна елементарна частинка також є індивідуальним істинним тілом і складається з головного та підлеглого елементів нижчого рівня.

Таким чином, у світі творіння існує безліч індивідуальних істинних тіл на різних рівнях, починаючи від елементарних частинок і закінчуючи Космосом. Кожне з них складається з корелятивних елементів — суб’єкта й об’єкта. При розгляді одного індивідуального істинного тіла з точки зору індивідуального істинного тіла вищого рівня воно є його складовим елементом. Наприклад, Сонячна система — це індивідуальне істинне тіло, що складається з Сонця і планет. Однак, якщо розглядати її з точки зору галактики (індивідуального істинного тіла вищого рівня), Сонячна система є складовою галактики. Це означає, що «індивідуальне істинне тіло» є відносним поняттям. Ба більше, «суб’єкт» і «об’єкт» — також відносні поняття. Наприклад, Сонце — суб’єкт стосовно планет, однак у галактиці воно є об’єктом стосовно ядра галактики. Прогресивна система індивідуальних істинних тіл та їхніх корелятивних суб’єктно-об’єктних елементів представлена на Рис. 2.4.

2.2.2. Типи суб’єкта й об’єкта

Поняття суб’єкта й об’єкта у філософії Об’єднання не завжди збігаються з поняттями суб’єкта й об’єкта в традиційній філософії. Пояснимо цю різницю. З епістемологічної точки зору до поняття суб’єкт у традиційній філософії належить те, що пізнає, тобто людська свідомість, або «я», тоді як до поняття об’єкт належить усе, що пізнається. Таким чином, до суб’єкта належить усе, що існує в межах свідомості (ідеї), а до об’єкта — все, що існує поза свідомістю (матерія). З онтологічного погляду, а також у практичному сенсі поняття суб’єкт стосується істоти, наділеної свідомістю (людини), тоді як поняття об’єкт стосується предмета, з яким стикається суб’єкт. Коротко кажучи, стосунки між суб’єктом і об’єктом у традиційній філософії належать до стосунків між свідомістю (або людиною) і предметом, з яким вона стикається. У філософії Об’єднання поняття суб’єкта й об’єкта несуть у собі інший зміст. Ці поняття застосовуються не тільки до стосунків між людиною і всім сущим (речами), а й до стосунків між людиною і людиною та між річчю і річчю. Виділяються чотири типи таких стосунків.

2.2.2.1. Первісний тип

Первісний тип стосунків — це вічні та універсальні стосунки між суб’єктом і об’єктом з погляду Божого творення, наприклад: стосунки між батьками та дітьми, чоловіком і дружиною, вчителем та учнями, Сонцем і планетами, ядром клітини й цитоплазмою, ядром атома та електронами тощо.

2.2.2.2. Тимчасовий тип

До тимчасового типу стосунків належать стосунки між суб’єктом і об’єктом, що мають місце в обмежений період часу. Такий тип стосунків часто трапляється в повсякденному житті. Одним із прикладів можуть бути стосунки між лектором і студентами, які встановлюються під час лекції. Навіть при первісному типі стосунків сторони іноді міняються місцями, щоби вступити в стосунки тимчасового типу. У сім’ї, наприклад, бувають випадки, коли дружина бере на себе обов’язки суб’єкта (голови сім’ї) замість чоловіка, коли він відсутній або хворий, а є випадки, коли діти беруть на себе відповідальність за сім’ю замість батьків, коли ті старі (або хворі). Такі випадки можна розглядати як суб’єктно-об’єктні стосунки тимчасового типу. Але при подібній зміні стосунки первісного типу між сторонами повністю не зникають, мало того, вони утворюють основу, на якій створюються стосунки тимчасового типу.

2.2.2.3. Перемінний тип

Перемінний тип стосунків — це стосунки, при яких суб’єкт і об’єкт навперемінно міняються місцями. Прикладом таких стосунків може бути розмова двох людей. Той, хто говорить, є суб’єктом, а хто слухає — об’єктом. При цьому в ході розмови мовець і слухач по черзі міняються місцями.

2.2.2.4. Невизначений тип

Буває, що людина має довільно вирішити, яка сторона є суб’єктом, а яка — об’єктом. Такі стосунки називаються стосунками невизначеного типу. Це означає, що вони об’єктивно не визначені. Наприклад, у стосунках тварин і рослин відбувається таке: тварини видихають вуглекислий газ, який поглинається рослинами, а рослини виробляють кисень, який поглинається тваринами. У випадку з потоком кисню рослини можуть розглядатися як суб’єкт, а у випадку з потоком вуглекислого газу суб’єктом можна вважати тварин. При цьому суб’єктно-об’єктні стосунки змінюються залежно від того, на чому робиться акцент, тобто відповідно до волі людини. Цей та інші подібні випадки можна розглядати як стосунки суб’єкта й об’єкта невизначеного типу.

2.2.3. Дія віддавання та приймання

Коли два індивіди, зосереджено на спільній меті, вступають у суб’єктно-об’єктні взаємини, вони починають віддавати та приймати певні елементи чи сили. Ця дія називається дією віддавання та приймання. Завдяки цій дії індивіди (предмети), що вступають у стосунки, підтримують своє існування, рухаються, змінюються і розвиваються. Наприклад, після вступу учнів до школи між ними та вчителями встановлюються взаємини. На основі цих взаємин учителі навчають, а учні набувають нових знань. Це є дія віддавання та приймання. Через цю дію передаються знання й навички та відбувається розвиток особистості й характеру учнів. Таким чином, учні будуть вдячні своїм учителям, а вчителі відчуватимуть винагороду. Інший приклад: юнак і дівчина знайомляться (чи випадково, чи їх навмисно знайомлять), після заручин і весілля вони створюють сім’ю і живуть у коханні. При цьому знайомство і заручини — це формування взаємин, а кохання в шлюбі — це дія віддавання і приймання. Сонячна система також може бути прикладом: 4,6 мільярда років тому між Сонцем і планетами встановилися взаємодоповнювальні стосунки. Відтоді вони взаємодіють унаслідок взаємного тяжіння, основою якого є сила всесвітнього тяжіння. Це також дія віддавання та приймання. Завдяки їй планети обертаються навколо Сонця.

Як говорилося в «Теорії Первісного образу», Бог має два аспекти: аспект збереження ідентичності та аспект розвитку. В аспекті збереження ідентичності сонсан і хьонсан Бога вступають у дію віддавання та приймання, у центрі якої Шімджон, і утворюють гармонійне або єдине ціле. Так підтримується вічне самоіснування Бога. В аспекті розвитку сонсан і хьонсан Бога вступають у дію віддавання та приймання, у центрі якої мета творення. Під час цього створюються примножені тіла, або новоутворені тіла (предмети творіння). У першому випадку це дія віддавання та приймання, що зберігає ідентичність, а в другому — дія віддавання та приймання для розвитку. Аналогічно у світі творіння теж існують дії віддавання та приймання, що зберігають ідентичність, і дії віддавання та приймання для розвитку. Це тому, що світ творіння був створений шляхом наслідування атрибутів Первісного образу згідно із законом подібності. Наприклад, у нашій галактиці дія віддавання та приймання відбувається між її ядром, яке є центром, та зірками, яких приблизно 200 мільярдів. Галактика має форму опуклої лінзи, що завжди є постійною, а зірки обертаються за певними орбітами. У цьому сенсі галактика має аспект незмінності. З іншого боку, стверджують, що спочатку галактика оберталася повільно, але з часом швидкість її обертання збільшувалася. Відомо також, що старі зірки вмирають, а нові народжуються. Отже, галактика має також аспект мінливості. Таким чином, у галактиці існує дія віддавання та приймання, що зберігає ідентичність, і дія віддавання та приймання для розвитку.

Як ішлося в «Теорії Первісного образу», всередині сонсан Бога між внутрішнім сонсан і внутрішнім хьонсан виникає дія віддавання та приймання, зосереджено або на Шімджон, або на меті, за допомогою якої вони породжують або єдине ціле, або новоутворене тіло. Це явище називається внутрішньою дією віддавання та приймання. З іншого боку, між первісним сонсан і первісним хьонсан також виникає дія віддавання та приймання, зосереджено або на Шімджон, або на меті, за допомогою якої вони породжують або єдине ціле, або новоутворене тіло. Це явище називається зовнішньою дією віддавання та приймання.

Ця двоступенева структура дій у Богові, тобто внутрішньої і зовнішньої дії віддавання та приймання, повністю застосовна до створеного світу. Таким чином, кожна істота обов’язково має всередині себе два елементи — суб’єкт і об’єкт, і водночас вона зовнішньо пов’язана з іншими істотами стосунками суб’єкта й об’єкта. Наприклад, у стосунках між людиною і всім сущим людина через внутрішню дію віддавання та приймання втягується в процес мислення і водночас через зовнішню дію віддавання та приймання пізнає все суще та здійснює над ним своє володарювання. При цьому внутрішньою дією віддавання та приймання є дія віддавання та приймання між духовною і фізичною душею всередині людини, тоді як зовнішня дія віддавання та приймання є дією віддавання та приймання між людиною і всім сущим (або між двома індивідами). Залежно від наявності або відсутності у суб’єкта й об’єкта волі чи свідомості можна виділити п’ять типів дії віддавання та приймання, описані нижче.

2.2.3.1. Взаємосвідомий тип

В аудиторії викладач є суб’єктом, а студенти — об’єктами. Між ними відбувається дія віддавання та приймання, причому обидві сторони усвідомлюють наявність цієї дії, яка називається дією віддавання та приймання взаємосвідомого типу. Дії віддавання та приймання, коли обидві сторони мають волю чи цілеспрямованість, можуть бути не лише у разі взаємин між двома індивідами, але й у стосунках людини і тварини, а також стосунках двох тварин. Усі вони належать до взаємосвідомого типу.

2.2.3.2. Односвідомий тип

Коли викладач пише слова на дошці, між викладачем і крейдою виникає дія віддавання та приймання. При цьому викладач має свідомість, а крейда — ні. Таким чином, одна сторона (суб’єкт) має свідомість, а інша (об’єкт) — рухається пасивно. Така дія називається дією віддавання та приймання односвідомого типу.

2.2.3.3. Несвідомий тип

У процесі дихання тварини вдихають кисень і видихають вуглекислий газ. З іншого боку, завдяки фотосинтезу рослини поглинають вуглекислий газ і виділяють кисень. У цьому процесі тварини та рослини не виділяють свідомо одна для одної вуглекислий газ чи кисень. Обидві сторони несвідомо обмінюються вуглекислим газом і киснем. Випадки, коли обидві сторони беруть участь у дії віддавання та приймання несвідомо, навіть якщо одна або обидві сторони мають свідомість, класифікуються як дії віддавання та приймання несвідомого типу.

2.2.3.4. Гетерономний тип

Випадки, коли ні суб’єкт, ні об’єкт не мають свідомості, але з волі третьої сторони вони примусово вступають у дію віддавання та приймання, класифікуються як дії віддавання та приймання гетерономного типу. Наприклад, відповідно до Божої мети творення (волі) Сонце (суб’єкт) і Земля (об’єкт) несвідомо залучені в дію віддавання та приймання. Інший приклад: різні деталі годинника залучені в дію віддавання та приймання між собою з волі їхнього виробника. Такі види дій віддавання та приймання розглядаються як дії гетерономного типу.

2.2.3.5. Порівняльний тип

Коли ми порівнюємо два або більше предметів і виявляємо гармонію між ними, то суб’єктивно вважаємо, що між ними існує дія віддавання та приймання. Цей вид дії віддавання та приймання називається дією порівняльного типу. При цьому людина приймає (свідомо чи несвідомо) один елемент за суб’єкт, інший — за об’єкт, зіставляє їх і вважає, що між ними є дія віддавання та приймання. Така дія віддавання та приймання є суб’єктивною.

Процес створення або оцінки витвору мистецтва — типові випадки дії віддавання та приймання порівняльного типу. У процесі створення витвору мистецтва художник підбирає та протиставляє кольори, світло і тіні тощо для того, щоб привести всі елементи в стан гармонії. Оцінюючи витвір мистецтва, людина також зіставляє і порівнює різні його елементи, щоб знайти в них гармонійне поєднання. Дію віддавання та приймання порівняльного типу можна виявити також у процесі мислення. Наприклад, судження «ця квітка — троянда» ґрунтується на розгляді словосполучення «ця квітка» як суб’єкта і слова «троянда» як об’єкта та їхнього порівняння. У процесі пізнання відбувається порівняння чуттєвого змісту, який надходить від об’єкта із зовнішнього світу (форми, кольору, запаху тощо) з прототипами (ідеями), що існують усередині людини, яка є суб’єктом. В епістемології Об’єднання цей процес називається зіставленням і є різновидом дії віддавання та приймання порівняльного типу.

2.2.4. Кореляти і протилежності

Як пояснювалося вище, в індивідуальному істинному тілі завжди присутні парні елементи суб’єкта й об’єкта. Ці парні елементи називаються корелятами. Після того, як суб’єкт і об’єкт, зосереджено на меті, зав’язують корелятивні стосунки, вони вступають у гармонійну дію віддавання та приймання, що приводить або до утворення єдиного цілого, або до створення примноженого тіла. (У філософії Об’єднання принцип дії віддавання та приймання коротко називається «законом віддавання та приймання».) Ця думка розходиться з поглядом матеріалістичної діалектики, яка стверджує, що всередині кожного предмета обов’язково є протилежності та протиріччя, і що розвиток предметів відбувається через боротьбу цих протилежностей. Отже, предмети розвиваються через гармонійну дію віддавання та приймання між корелятами, як стверджує філософія Об’єднання, чи вони розвиваються через боротьбу протилежностей, як стверджує матеріалістична діалектика? Насамперед слід сказати, що філософія Об’єднання і матеріалістична діалектика сходяться на тому, що в кожному предметі завжди є два елементи. Однак вони розходяться в питанні розвитку. Для того щоб визначити, хто правий, потрібно дослідити стосунки між цими двома елементами всередині предмета. Тобто потрібно встановити наявність чи відсутність у них спільної мети. За наявності в елементів спільної мети ми можемо говорити, що ці два елементи є корелятами, за її відсутності — протилежностями. Інший спосіб полягає у визначенні характеру взаємодії двох елементів, тобто в з’ясуванні, чи перебувають вони в стані гармонії чи боротьби. Якщо ми визначимо, що взаємодія є гармонійною, то це дія віддавання та приймання, якщо ні — це діалектична дія. Крім того, ми можемо визначити, хто правий, з’ясувавши, чи позиції двох елементів однакові, чи вони відрізняються.

К. Маркс стверджував, що всі явища розвиваються діалектично, проте він розглядав лише соціальні питання і не навів жодного прикладу, який би свідчив про те, що природні явища розвиваються через боротьбу протилежностей. Тому Ф. Енгельс, з метою усунення цього слабкого місця в теорії Маркса, вивчав природничі науки та виклав їхні результати в книгах «Діалектика природи» та «Анти-Дюрінг». В останній із них Енгельс зробив висновок, що «природа є пробним каменем для діалектики». ⁹ Іншими словами, він стверджував, що всі без винятку природні явища відбуваються на основі діалектики.

Проте ретельний аналіз природних явищ, на які посилається Енгельс, показує, що все, що відбувається в рамках цих явищ, є результатом не боротьби, а радше гармонійних дій, зосереджених на спільній меті. (Докладні приклади щодо цього опущені через брак місця.) Таким чином, природа є не «пробним каменем для діалектики», а, навпаки, природа є «пробним каменем для закону віддавання та приймання». Явище боротьби існує лише між людьми в людському суспільстві від початку історії, і це наслідок гріхопадіння прабатьків людства.