1.7. Методологічний сумнів Декарта

Спираючись на видатні досягнення природничих наук після Ренесансу, філософія XVII ст. вважала механістичний погляд на природу абсолютно істинним і намагалася йому не суперечити. Раціоналізм був спробою обґрунтувати механістичний погляд на природу на більш фундаментальній основі; його родоначальником був Рене Декарт (1596—1650). Декарт вважав математичний метод єдиним справжнім академічним методом і, як і в математиці, спочатку шукав інтуїтивні істини, зрозумілі кожному, та намагався дедуктивно розвинути нові й достовірні істини на їх основі.

Питання тут полягає в тому, як знайти інтуїтивну істину, яка є відправною точкою філософії. Він сумнівався в усьому, у чому можна було сумніватися, щоб знайти абсолютно достовірну істину, яка б могла стати принциповою основою будь-якого знання. Так він усвідомив, що ми не можемо сумніватися в тому, що, сумніваючись, ми існуємо. Декарт сформулював це відомим висловом: «Я мислю, отже, я існую» (Сogito ergo sum). Потім він поставив питання, чому цей вислів не потребує жодних доказів своєї достовірності, і відповів, що це завдяки тому, що він є ясним і чітким. Із цього він вивів загальний критерій істини: «Все, що ми можемо ясно та чітко зрозуміти, є істинним».

Декарт сумнівався не заради сумнівів, а заради відкриття достовірних істин. Це називається «методологічним сумнівом». Декарт прагнув отримати достовірні знання за допомогою математичного методу, який передбачає, що людина починає з ясних і чітких інтуїтивних аксіом, а потім послідовно доводить кожне положення.