5.2. Фрідріх Ніцше

5.2.1. Погляди Ніцше на людину

На противагу К’єркегору, який говорив, що тільки поставши перед Богом, людина може знайти своє первісне «я», Фрідріх Ніцше (1844—1900) заявив, що первісне «я» можна знайти, тільки звільнившись від віри в Бога.

Ніцше нарікав на те, що люди в тогочасному європейському суспільстві нівелювалися та принижувалися, і вбачав, що причиною цього є християнський погляд на людину. Християнство заперечувало життя і наполягало на аскетизмі, відсуваючи людські цінності в потойбічний світ. Крім того, воно стверджувало, що всі люди є рівними перед Богом. З погляду Ніцше, це позбавляло людей їхньої життєвої енергії, придушувало сильних людей і робило з них середнячків.

Тож Ніцше напав на християнство, проголосивши, що «Бог помер» (Gott ist tot). Він вважав, що християнська мораль пригнічує життя і фізичне тіло людини такими концепціями, як «Бог» і «дух», своїм негативним поглядом на реальність життя закриває шлях сильним людям і підтримує слабких і стражденних. Таку християнську мораль він назвав мораллю рабів. Він відкидав християнське життя в любові й духовності та всебічно стверджував життя, засноване на інстинктах і життєвих потребах.

Для Ніцше життя — це сила рости, сила розвиватися. Він говорив, що в основі кожної дії людини лежить «воля до влади» (Wille zur Macht), бажання стати сильнішим. Ось його слова: «Скрізь, де я знаходив живих, я знаходив і волю до влади; навіть у волі тих, хто кориться і служить, я виявив волю стати паном». ¹⁰ Отож замість християнської моралі рабів Ніцше відстоював мораль панів (мораль героїв), у якій еталоном цінності є розмір влади. Про еталон добра і зла він говорить так: «Що таке добро? — Усе, що підносить у людині почуття влади, волю до влади і саму владу.

Що таке зло? — Усе, що походить від слабкості. Що таке щастя? — Відчуття, що влада зростає, що опір долається… Слабкі й невдахи мають повністю згинути. Це перше положення нашого людинолюбства. І потрібно допомогти їхній повній загибелі. Що шкідливіше за будь-який порок? Мати великий жаль до всіх скривджених і всіх немічних — це є християнство». ¹¹

Його ідеальний образ людини, що базується на моралі панів, — це надлюдина (Übermensch). Надлюдина, за Ніцше, це той, хто максимально реалізував людські можливості і втілює у собі волю до влади. Можливості надлюдини дозволяють їй витримати будь-який біль у житті та абсолютно утвердити життя. Абсолютно стверджувати життя означає терпіти ідею вічного повторення, тобто ідею, що світ повторюється вічно, без мети чи сенсу. Ніцше виражає її так: «Все йде, все повертається. Колесо буття обертається вічно». ¹² Це означає витримати будь-яку долю. Він говорив, що це стає можливим, якщо «розглядати неминуче як прекрасне» та «любити свою долю», і обстоював «любов до долі» (amor fati).

5.2.2. Погляди Ніцше на людину з точки зору філософії Об’єднання

Ніцше вважав, що крайній наголос християнства на загробному житті послаблює людей, оскільки робить їх нездатними цінувати реальне життя, проте його щирі зусилля з відновлення первісної людської природи заслуговують на високу оцінку. Претензія Ніцше була звинуваченням і попередженням християнству. Іншими словами, Ніцше вважав, що християнство відійшло від свого первісного духу. Християнський Бог, як Його бачив Ніцше, був потойбічним Богом суду, який сидить на високому місці та обіцяє воскресіння після смерті тим, хто чинив добрі справи, і карає тих, хто робив погані вчинки. Однак Ніцше критикував не саме вчення Ісуса, а апостола Павла, який перетворив вчення Ісуса на вчення, яке надмірно наголошувало на житті після смерті. ¹³

Згідно з філософією Об’єднання Бог — це не просто потойбічний Бог, який заперечує реальний світ і перебуває лише у високих місцях. Метою Божого творення було не Царство Небесне у світі після смерті, а здійснення Царства Небесного на землі. І коли Царство Небесне здійсниться на землі, ті, хто пізнав життя в цьому Царстві на землі, після смерті ввійдуть у Царство Небесне на небі. Місія Ісуса первісно теж полягала в реалізації Царства Небесного на землі. Тому є частка правди в твердженні Ніцше про те, що Павло перетворив вчення Ісуса на вчення, в якому надто великий акцент зроблено на потойбіччя. Але правдою є й те, що спасіння стало духовним спасінням, оскільки Ісус був розп’ятий через невіру єврейського народу, і люди в цьому світі завжди були змушені зазнавати вторгнення сатани, суб’єкта зла. Отже, критикуючи Павла, помилкою було заперечувати саме християнство, й поготів проголошувати смерть Бога.

Далі розглянемо твердження Ніцше про те, що всі живі істоти мають волю до влади. Як записано в книзі Буття, Бог благословив людей «панувати над усім». Тобто Бог наділив людей природою володарювання. Відповідно саме по собі бажання панувати (бажання володарювати) є властивістю первісної людської природи, даної Богом. Ця позиція панування (володарювання) відповідає «позиції суб’єкта», яка з точки зору філософії Об’єднання є однією з характеристик первісної природи людини. Однак, як зазначено в пункті «позиція суб’єкта», первісне володарювання є володарюванням на основі любові, а не на основі сили. Іншими словами, передумовою для того, щоб проявляти володарювання, є необхідність удосконалити свій характер, зосереджуючись на Божому Шімджон, і практикувати етику любові в сімейному житті. На такій основі проявляється справжнє володарювання. Утім, оскільки Ніцше проігнорував таку основу і висунув лише «волю до влади», у цьому була ще одна його помилка.

Ніцше казав, що християнська мораль — це мораль слабких, яка заперечує сильних, але це зовсім не так. Християнство навчало і повинно було навчати справжньої любові, щоб люди могли проявляти справжнє володарювання. Для цього люди мусили боротися зі злими силами, які діють через інстинктивні бажання фізичного тіла. Інстинктивні бажання тіла самі по собі не є злом, та оскільки духовний рівень духовного «я», що має керувати тілом, недосконалий, якщо грішна людина живе згідно з інстинктивними бажаннями тіла, вона підвладна силам зла (сатані). Коли духовний рівень духовного «я» підвищується й воно починає володарювати над фізичним тілом, тобто коли духовна душа починає володарювати над фізичною душею, рух фізичного тіла нарешті стає добрим.

Ніцше ігнорував дух, любов і розум та закликав цінувати тіло, інстинкт і життя. Це означає, що він ігнорував духовне «я» людини. Що залишиться в людині, якщо проігнорувати духовне «я»? Залишиться тільки тваринне тіло. Іншими словами, Ніцше врешті-решт понизив людину до рівня тварин. Відповідно закликати людей ставати сильними — це лише закликати їх ставати хижими звірами. Це не справжній образ людини, який Бог мав намір створити. Його зусилля повернути людей до первісної подоби заслуговують високої оцінки, але метод був абсолютно неправильним. Попри те, що людина є «тілом з єдиними сонсан і хьонсан», у якому сонсан є суб’єктом, а хьонсан є об’єктом, Ніцше зосереджувався лише на аспекті хьонсан та ігнорував аспект сонсан. Однак можна високо оцінити застереження Ніцше щодо схильності християн применшувати земне життя та забувати той факт, що Ісус прийшов, щоб здійснити Царство Небесне на землі.