Розділ 1. Зміст Первісного образу

Зміст Первісного образу стосується атрибутів Бога. У цьому розділі буде докладно й конкретно пояснено зміст Божественного образу: сонсан і хьонсан, янсон і имсон та індивідуальний образ, а також зміст Божественної природи: Шімджон, Логос і творчість. Почнемо з Божественного образу.

1.1. Божественний образ

Божественний образ належить до аспекту «форми» атрибутів Бога. Хоча ми не можемо бачити Бога, Він має певну форму. Власне кажучи, Він має потенціал (матеріал) для набуття форми, тобто детермінованість. Це і є Божественний образ. Він включає дуальні властивості сонсан і хьонсан та янсон і имсон, а також індивідуальний образ. Розпочнімо із сонсан і хьонсан.

1.1.1. Сонсан і хьонсан

Божі сонсан і хьонсан називають також первісним сонсан і первісним хьонсан. Разом узяті вони називаються дуальними властивостями. Стосунки між Богом і всім сущим — це стосунки Творця і творіння, але їх також можна розглядати як зв’язок між причиною та наслідком. Відповідно первісний сонсан — це першопричина нематеріального, функціонального аспекту предметів творіння, а первісний хьонсан — це першопричина матеріального аспекту, аспекту форми предметів творіння.

Стосунки між Богом і людиною — це стосунки батька та дитини. Вони схожі одне на одного, тому первісний сонсан відповідає душі людини, а первісний хьонсан відповідає її тілу. Проте ці дві властивості є не відокремленими, а гармонійно об’єднаними у взаємодоповнювальних стосунках атрибутами ¹. Саме це мається на увазі у «Викладі Принципу», коли говориться, що «Бог — це Суб’єкт, у Якому гармонійно поєднуються дуальні властивості: первісний сонсан і первісний хьонсан» (2019, с. 42). Таким чином, Божественний образ характеризується станом гармонії між первісним сонсан і первісним хьонсан.

Отже, з погляду онтології така концепція Божественного образу є ані ідеалістичною, ані матеріалістичною: її можна назвати «Теорією єдності», чи «Теорією об’єднання». Адже ідеалізм відповідає положенню, що тільки первісний сонсан є причиною Всесвіту, а матеріалізм відповідає положенню, що лише первісний хьонсан є субстанцією Всесвіту. Далі докладно розглянемо зміст сонсан і зміст хьонсан.

1.1.1.1. Сонсан (первісний сонсан)

1.1.1.1.1. Первісний сонсан і предмети творіння

Якщо сонсан Бога (первісний сонсан) порівняти з людиною, то він співвідноситься з її душею. Відповідно первісний сонсан (душа Бога) — це кінцева причина нематеріальних, функціональних аспектів усіх предметів творіння. Тобто він є першопричиною душі людини, інстинктів тварин, життєвої сили рослин та фізико-хімічної активності мінералів. Іншими словами, (первісний) сонсан Бога проявився у світі часу та простору на різних рівнях у вигляді фізико-хімічної активності мінералів, життєвої сили рослин, тваринних інстинктів та людської душі.

Отже, це означає, що сонсан (душа) Бога перебуває в неорганічних речовинах, таких як мінерали, хоча й на надзвичайно низькому рівні. У рослинах душа Бога приймає форму життя і проявляється як вища психічна функція (недавні експерименти показали, що рослини також мають психічні функції, які реагують на душу людини). У тварин сонсан Бога проявляється як ще вища психічна функція у формі інстинкту. Згідно з недавніми дослідженнями вчених було виявлено, що, як і в людей, у тварин також є функції інтелекту, емоцій і волі, тобто свідомість (однак різниця між тваринами й людьми полягає в тому, що у тварин немає самосвідомості, яка є в людей).

1.1.1.1.2. Внутрішня структура первісного сонсан

Сонсан Бога (первісний сонсан) складається з двох частин: внутрішнього сонсан і внутрішнього хьонсан. Внутрішній сонсан належить до функціональної, відповідно суб’єктивної частини, а внутрішній хьонсан — до об’єктивної частини. Щоб полегшити розуміння, розглянемо внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан Бога на прикладі душі людини, оскільки її душа нагадує душу Бога.

а) Внутрішній сонсан

Функціональна частина стосується функцій інтелекту, емоцій і волі. Інтелектуальна функція — це здатність пізнавати: сприймати (чуттєвість), міркувати (розсудок) і розуміти (розум); емоційна функція — це здатність відчувати такі емоції, як радість, гнів, сум, задоволення та ін.; вольова функція — це здатність до вольового акту, тобто здатність бажати, мати намір та рішучість. Ці функції активно впливають на внутрішній хьонсан, тому внутрішній сонсан стосовно нього є суб’єктивною частиною.

В інтелектуальній функції чуттєвість означає здатність до сприйняття через п’ять органів чуття, тобто здатність до інтуїтивного пізнання. Розсудок — це здатність міркувати і логічно визначати причину. Розум — це здатність шукати універсальну істину або здатність до концептуалізації.

Ці три функції можна пояснити, взявши як приклад процес відкриття Ісааком Ньютоном всесвітнього тяжіння. Спочатку Ньютон сприйняв факт падіння яблука. Потім він замислився про причину падіння яблука і усвідомив, що земля і яблуко притягуються одне до одного. Нарешті, за допомогою різноманітних експериментів і спостережень він виявив, що не тільки земля чи яблуко, а всі тіла у Всесвіті, які мають масу, володіють тяжінням. У цьому випадку першою стадією пізнання було чуттєве сприйняття, другою стадією — пізнання розсудком і третьою стадією — раціональне, тобто універсальне пізнання.

б) Внутрішній хьонсан

Внутрішній хьонсан є об’єктивною частиною всередині первісного сонсан і складається з кількох елементів «форми». Серед цих елементів форми основними є ідеї, поняття, закон та математичні принципи.

Ідея — це конкретне уявлення чи образ кожного окремого предмета творіння всередині душі (сонсан). Завдяки досвіду люди мають у своїй душі конкретний образ кожного предмета з об’єктивного світу; цей образ і є ідеєю. Люди набувають ідей через досвід, але оскільки Бог є абсолютною істотою, вважається, що Він від початку мав незліченну кількість ідей.

Поняття — це абстрактний образ, який утворюється зі спільних елементів, що входять до групи ідей. Наприклад, спільними елементами серед таких ідей, як-от: собака, курка, корова, свиня тощо є відчуття і рух. Ці елементи збираються в образ, і ми отримуємо абстрактну форму тварини, яка є поняттям. Існують видові (конкретні) поняття і родові (загальні) поняття.

Закон є першопричиною законів природи (наприклад, фізичних законів, хімічних законів тощо) і нормативних законів (законів повинності) або ціннісних принципів. Численні природні закони та нормативні закони є формою вираження цього закону через природні явища (фізичні та хімічні явища) та людське життя. Так само як у рослини (скажімо, дерева) з одного насіння проростає стовбур і розпускаються численні листки, вважається, що численні закони (закони природи, нормативні закони) виникли з одного закону.

Математичні принципи — це кінцева причина математичних явищ у світі природи. Тобто у внутрішньому хьонсан у вигляді ідей містяться незліченні числа, числові значення і методи обчислення, які лежать в основі математичних явищ. Піфагор стверджував, що числа є основою всього сущого. Британський фізик П. Дірак (1902—1984), який зробив значний внесок у розвиток квантової механіки, сказав: «Бог — це висококласний математик, і Він використовував математику надзвичайно високого рівня, коли створював Всесвіт» ². Можна сказати, що поняття чисел і математики, які тут згадуються, відповідають математичним принципам у філософії Об’єднання.

в) Принципове та біблійне обґрунтування «внутрішнього хьонсан»

Наведемо обґрунтування з Принципу Об’єднання та Біблії для теорії внутрішнього хьонсан.

Внутрішній хьонсан. «Хоча внутрішні якості невидимі, вони обов’язково мають певну структуру, яка проявляється через зовнішню форму. Ми називаємо внутрішні якості сонсан, а зовнішню форму — хьонсан» («Виклад Принципу», 2019, с. 41). Це означає, що видимій формі передує «форма» всередині сонсан. Це і є внутрішній хьонсан.

Ідеї та поняття. «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Бут. 1:27). Протягом шести днів Бог створював усе суще і кожен день завершував словами: «І сталося так» (Бут. 1:7, 9, 11), «і побачив, що добре воно» (Бут. 1:4, 10, 12, 18, 21, 25). Це означає, що предмети творіння вийшли схожими на ідеї та поняття, які містилися у Нього в душі.

Закон (Принцип). «Бог створив цей світ і діяв у ньому відповідно до Принципу» («Виклад Принципу», 2019, с. 100), «Бог, Творець Принципу» (там само, с. 65), «Створена за Принципом людина» (там само, с. 96), «Незважаючи на те, що Бог створив людей на основі Принципу, своє володарювання над ними Він здійснює через любов» (там само, с. 87). Як бачимо, Бог спочатку встановив закон (Принцип), а потім створив людей і все суще.

Математичні принципи. «Усесвіт є проявом первісних сонсан і хьонсан Бога, які субстанційно втілилися відповідно до числових законів. З цього випливає висновок про існування числового аспекту в природі Бога» (там само, с. 64), «Бог існує у відповідності до Принципу, який має числовий аспект» (там само, с. 304). Як бачимо, усі елементи «форми», які складають внутрішній хьонсан, ґрунтуються на Принципі Об’єднання («Викладі Принципу») та Біблії.

Вище ми розглянули функціональну частину (внутрішній сонсан) та об’єктивну частину (внутрішній хьонсан) всередині первісного сонсан Бога, порівнюючи його з людською душею. Ми детально розглянули первісний сонсан з метою розв’язання актуальних проблем. Наприклад, коли інтелект, емоції і воля, які є внутрішнім сонсан, функціонують на основі шімджон, встановлюються цінності істини, краси і добра, засновані на любові, і такий погляд на цінності стає еталоном для розв’язання актуальних проблем. Крім того, внутрішній хьонсан є об’єктивною частиною для інтелекту, емоцій та волі, й водночас разом з первісним хьонсан він є першопричиною матеріальної частини предметів творіння. З цього факту й того факту, що цінності, які відповідають інтелекту, емоціям і волі (суб’єктивній частині), є істиною, красою і добром, випливає логіка, що в нашому повсякденному житті ми маємо віддавати перевагу цінностям — істині, добру та красі над такими матеріальними цінностями, як їжа, одяг і житло. Вона теж стає еталоном для розв’язання актуальних проблем.

Далі розглянемо хьонсан Бога (первісний хьонсан).

1.1.1.2. Хьонсан (первісний хьонсан)

1.1.1.2.1. Первісний хьонсан і предмети творіння

Якщо порівнювати з людиною, то хьонсан Бога (первісний хьонсан) відповідає людському тілу. Він є першопричиною матеріального аспекту всіх предметів творіння. Тобто він є кінцевою причиною людського (фізичного) тіла, тіла тварин, рослинних клітин і тканин, а також атомів і молекул мінералів. Іншими словами, первісний хьонсан Бога проявився у світі часу та простору на різних рівнях у вигляді атомів і молекул мінералів, клітин і тканин рослин, тіла тварин і людського тіла.

Таким чином, першопричиною матеріальних елементів усіх створених предметів є хьонсан Бога. Ця першопричина має два види. Один — це сировинні елементи (матеріал), а другий — це потенціал приймати нескінченні форми (першопричиною форми усього сущого як такої є внутрішній хьонсан).

Розберемо, що являє собою потенціал приймати нескінченні форми (нескінченна адаптивність) на фігуральному прикладі води. Вода на відміну від інших речей сама по собі не має певної форми. Проте вона набуває різних форм залежно від посудини. У трикутній посудині вона виглядає трикутною, у прямокутній — прямокутною, у круглій посудині — круглою. Через те, що вода безформна, вона має нескінченну адаптивність, тобто може пристосовуватися до форми будь-якої посудини. Інакше кажучи, вода безформна, бо існує в незліченних формах. Аналогічно і первісний хьонсан Бога не має певної форми, але, крім матеріальних елементів, він також має можливість пристосовуватися до форми будь-якого образу, тобто володіє нескінченною адаптивністю. Отже, першопричина матеріальних елементів усіх створених предметів має два види: сировинні елементи (матеріал) і нескінченну адаптивність, які і складали зміст Божого хьонсан (первісного хьонсан).

У випадку з людьми творчість (створення) можна розглядати як роботу з перетворення видимого матеріалу (у випадку скульптури: гіпсу чи мармуру) таким чином, щоб він відповідав рамці «нематеріальної форми», задуманої душею. Іншими словами, творчість можна назвати роботою зі зведення матеріалу (змісту) з рамкою задуманої форми. Те саме можна сказати й про Боже творення. Бог помістив сировинні елементи (матеріал) з нескінченною адаптивністю в рамки (посудини), формою для яких слугували різноманітні ідеї внутрішнього хьонсан усередині первісного сонсан, після чого надав їм певної і конкретної форми. Таку роботу можна назвати творенням.

1.1.1.2.2. Первісний хьонсан і наука

У первісному хьонсан один із різновидів першопричини матеріального аспекту створених речей — це сировинні елементи, які є першопричиною всіх матеріальних предметів, які у свою чергу є об’єктом науки. Отож який зв’язок існує між сировинними елементами і науковцями?

Сучасна наука фундаментальною причиною матерії вважає енергію (фізичну енергію), яка є попередньою стадією елементарних частинок. Уважається, що ця енергія має як хвильову, так і корпускулярну природу. Однак, оскільки наука вивчає лише результівний світ, світ явищ, енергія, яку вона описує, не є кінцевою першопричиною матерії. Теорія Первісного образу каже, що цією кінцевою причиною є первісний хьонсан. Тож у наукових термінах первісний хьонсан можна описати як стадію, що передує енергії, тобто це «попередня стадія енергії», або просто «праенергія» ³.

1.1.1.2.3. Первісний хьонсан та енергія

Вважається, що в Божому творенні з первісного хьонсан (праенергії) за допомогою дії віддавання та приймання генерується два види енергії: енергія формування та енергія дії. Перша (енергія формування) негайно перетворюється на частинки та стає матеріальним матеріалом для формування всього сущого (предметів творіння), а друга (енергія дії) діє на все суще, щоб викликати сили взаємодії (наприклад, доцентрову силу, відцентрову силу тощо) між предметами творіння. У філософії Об’єднання ця енергія називається «первісною енергією». Коли ця первісна енергія проявляється як енергія дії в усьому сущому, ця енергія дії називається «всесвітньою первісною енергією».

Коли енергія формування та енергія дії генеруються з первісного хьонсан за допомогою дії віддавання та приймання, основою для дії віддавання та приймання є Шімджон, джерело любові. Тому ці дві енергії є не просто фізичними енергіями, а комплексом фізичної енергії і сили любові. Відповідно сила Божої любові міститься і в первісній енергії, і у всесвітній первісній енергії (після своєї промови на гранд-банкеті «День надії» у травні 1975 року преподобний Мун Сон Мьон часто згадував, що у всесвітній первісній енергії теж діє сила любові).

1.1.1.3. Відмінність між сонсан і хьонсан

Розглянемо питання про те, однорідні сонсан і хьонсан за своєю суттю чи неоднорідні, тобто питання про відмінність між сонсан і хьонсан. Яке місце серед онтологій традиційних філософій займає згадана вище теорія «дуальних властивостей сонсан і хьонсан»? Тобто теорія «дуальних властивостей сонсан і хьонсан» це монізм чи дуалізм? А також вона матеріалістична чи ідеалістична?

Під монізмом тут мається на увазі або моністичний матеріалізм, який стверджує, що початком Всесвіту є матерія, або моністичний ідеалізм, який стверджує, що початком Всесвіту є дух. До першого належить марксистський матеріалізм, а до другого — гегелівський ідеалізм. Дуалізм зі своєї позиції стверджує, що матерія і дух є окремими сутностями, які стали джерелом появи Всесвіту. Прикладом може служити картезіанський дуалізм Декарта, який визнає дві субстанції — мислення (дух) і протяжність (матерію).

Тож якою є теорія «дуальних властивостей сонсан і хьонсан», що розглядається у філософії Об’єднання, — моністичною чи дуалістичною? Тобто сонсан і хьонсан у Первісному образі є однорідними чи неоднорідними? Якщо ми скажемо, що вони неоднорідні, то тоді Бог є дуалістичною істотою. Щоб це дізнатися, потрібно з’ясувати, чи сонсан (душа) і хьонсан (праенергія) є двома неоднорідними елементами чи двома формами вираження однорідного елемента. Почнемо з висновку: первісний сонсан і первісний хьонсан є двома формами вираження однорідного елемента.

Приведемо аналогію з парою і льодом. Це дві різні форми вираження однієї сутності — води (H₂O). У рідкому стані сили тяжіння і відштовхування молекул води врівноважені, але при нагріванні сила відштовхування переважає і вода перетворюється на пару, а якщо температура падає нижче від точки замерзання і переважає сила тяжіння, вода перетворюється на лід. І пара, і лід є формами вираження води, тобто формами вираження взаємозв’язку між силою тяжіння і силою відштовхування молекул води. Отже, вони не є зовсім неоднорідними.

Так само дуальні властивості Бога сонсан і хьонсан є двома формами вираження Божого абсолютного атрибута, тобто однорідного елемента. Цей абсолютний атрибут — це душа, яка має енергію, або енергія, що має душу. Енергія і душа первісно є не окремими, а єдиними. Диференціацією цього абсолютного атрибута в процесі творення є сонсан як Божа душа і хьонсан як Боже тіло ⁴ .

Сонсан складається з ментальних елементів, але він також містить енергетичні елементи, при цьому ментальні елементи кількісно переважають енергетичні. Хьонсан складається з енергетичних елементів, але в ньому також містяться ментальні елементи, при цьому енергетичних елементів більше, ніж ментальних. Таким чином, сонсан і хьонсан не є повністю різнорідними елементами. Вони обидва мають спільні складові: ментальні та енергетичні елементи.

У світі творіння сонсан і хьонсан проявляються відмінно один від одного — як дух (душа) і матерія, проте між ними є дещо спільне. Це можна зрозуміти з наступного прикладу. Якщо на нерв м’яза ноги, узятої в жаби, подати електричний імпульс, м’яз скоротиться. З іншого боку, ми можемо думкою рухати м’язи рук і ніг. Душа стимулює нерви і рухає м’язи. Це означає, що в душі є енергія, схожа на матеріальну (електричну) енергію. Можливість рухати тілом іншої людини, наприклад рукою чи ногою, за допомогою гіпнозу теж свідчить про наявність енергії в душі.

З іншого боку, в енергії є елемент сонсан. Згідно з останніми науковими даними, було виявлено, що елементарні частинки утворюються у фізичному вакуумі завдяки вібрації енергії, але вібрація енергії при цьому не безперервна, а стадійна. Так само, як у музиці є гами, було виявлено, що коливання динамічної енергії відбувається на певних стадіях або рівнях, і внаслідок цього виникають різні типи елементарних частинок. Робимо висновок, що за енергією стоїть душа (сонсан), яка визначає стадії вібрації, подібно до того, як душею визначається різниця в музичних гамах.

Таким чином, сонсан містить елемент хьонсан, а в хьонсан є елемент сонсан, але в Первісному образі сонсан і хьонсан об’єднані в одне ціле. Різниця між сонсан і хьонсан виникає з, по суті, одного й того самого абсолютного атрибута. Коли в процесі творення цей атрибут стає предметом творіння і проявляється таким чином у створеному світі, він стає двома різними елементами. Це можна порівняти з малюванням двох прямих ліній у двох різних напрямках з однієї точки. При цьому одна з ліній відповідає сонсан (духу), а інша — хьонсан (матерії) (Рис. 1.1).

Рис. 1.1. Відмінність між сонсан і хьонсан з погляду Теорії єдності

У Біблії написано, що природу Бога можна пізнати через Його творіння (Рим. 1:20). Подивившись на творіння, ми бачимо дві сторони: душу (дух) і фізичне тіло, інстинкт і тіло, життя і клітини/тканини тощо. Тому з індуктивної точки зору атрибути Бога, абсолютної причинної істоти, ми називаємо «Божими дуальними властивостями». Однак, як уже було сказано, у Богові дуальні властивості насправді це одне ціле. Щодо цього Принцип Об’єднання говорить, що «Бог — це Суб’єкт, у Якому гармонійно поєднуються дуальні властивості: первісний сонсан і первісний хьонсан». З погляду онтології таку точку зору можна назвати «Теорією об’єднання» ⁵. А коли виражати онтологічно сам абсолютний атрибут до задуму творення, то це буде «Теорія єдності» ⁶.

Арістотель (384—322 до н.е.) вважав, що субстанція складається з форми (ейдосу) і матерії (хіле). Форма — це сутність, яка робить субстанцію такою, якою вона є, а матерія належить матеріалу, з якого субстанція складається. Форма і матерія Арістотеля, які стали основними поняттями в західній філософії, відповідають сонсан і хьонсан у філософії Об’єднання. Проте між цими двома поглядами існує принципова різниця, яка полягає ось у чому: згідно з Арістотелем, якщо ми простежимо шлях форми і матерії до первинного витоку, то зрештою прийдемо до чистої форми (первинної форми) та первинної матерії. Чиста форма, або Бог, є чистою активністю, без будь-якої матерії. Це не що інше, як саме мислення. Отож для Арістотеля Бог був чистим мисленням, або мисленням мислення. Первинна матерія, однак, розглядалася як повністю незалежна від Бога. Відповідно онтологія Арістотеля є дуалізмом. Крім того, оскільки він розглядав первинну матерію як незалежну від Бога, його онтологія відрізняється від християнського погляду на Бога як Творця всього сущого.

Ґрунтуючись на мисленні Арістотеля, Тома Аквінський (1225—1274) схожим чином розглядав чисту форму, або мислення мислення, як Бога. Подібно до Блаженного Августина (354—430), Тома Аквінський стверджував, що Бог створив світ із нічого. Бог є Творцем усього, включаючи матерію, а оскільки всередині Бога немає елементів матерії, Томі Аквінському не залишалося нічого іншого, як наполягати на створенні з нічого (creatio ex nihilo). Але доктрина, яка каже, що матерія виникає з нічого, є неприйнятною для сучасної науки, яка стверджує, що Всесвіт утворився з енергії.

Рене Декарт (1596—1650) уважав, що Бог, дух і матерія — це три різні види субстанції. Він вірив, що Бог зрештою є єдиною субстанцією, а дух і матерія у світі творіння є повністю незалежними одна від одної субстанціями, хоча кожна залежить від Бога. Тим самим Декарт відстоював дуалізм. Унаслідок цього йому було важко пояснити, як дух і матерія взаємодіють.

Фламандський філософ А. Гейлінкс (1624—1669), який успадкував дуальну теорію Декарта, спробував розв’язати проблему можливості взаємодії різнорідних духу і тіла шляхом припущення, що Бог є посередником між ними. Інакше кажучи, рух із боку духу чи тіла спонукає Бога спричинити відповідний рух з іншого боку. Це називається оказіоналізмом ⁷. Однак це всього лише зручне пояснення, на яке сьогодні ніхто не зважає. Тобто проблема полягала в погляді Декарта на дух і матерію як на абсолютно різні сутності.

Таким чином, концепції форми і матерії, а також духу і матерії, прийняті в західній філософії, зайшли в глухий кут. Розв’язанням цієї проблеми є концепція сонсан і хьонсан у філософії Об’єднання, тобто теорія, яка каже, що первісний сонсан і первісний хьонсан є двома формами вираження одного й того самого істотного елемента.

На цьому всі пояснення про «сонсан і хьонсан» у Божественному образі закінчено. Далі йтимуть пояснення про «янсон та имсон» — іншого аспекту Божественного образу.

1.1.2. Янсон та имсон

1.1.2.1. Янсон та имсон також є дуальними властивостями

Янсон та имсон також є дуальними властивостями Бога. Однак дуальні властивості янсон та имсон відрізняються від дуальних властивостей сонсан і хьонсан за рівнем. Сонсан і хьонсан є безпосередніми атрибутами Бога, тоді як янсон і имсон є непрямими атрибутами Бога та прямими атрибутами сонсан і хьонсан. Тобто янсон та имсон разом є атрибутами сонсан і водночас атрибутами хьонсан. Іншими словами, і Божий сонсан (первісний сонсан) має своїми атрибутами властивості янсон та имсон, і Божий хьонсан (первісний хьонсан) має своїми атрибутами властивості янсон та имсон.

Янсон та имсон перебувають у гармонійній єдності як дуальні властивості. Про це йдеться у «Викладі Принципу», коли говориться, що «Бог, як суб’єкт, існує на основі гармонійної взаємодії між дуальними властивостями янсон і имсон» (2019, с. 42). Корейський термін чунхва (중화), який використовується для янсон та имсон, а також для сонсан і хьонсан, означає гармонію і єдність. До того, як творення було задумано, дуальні властивості були в стані єдності. Під час творення ця єдність диференціювалася на позитивний і негативний атрибути. У цьому сенсі твердження східно-філософського трактату «Книга змін» про те, що «Велика межа породила інь-ян», є правильним.

Хоча концепція янсон та имсон схожа на концепцію «ян» та «інь» Книги змін, вони не обов’язково збігаються. У східній концепції «ян» означає світло, яскравість, а «інь» означає тінь, темряву. Ця основна концепція була розширена і використовується в різних значеннях. Наприклад, ян використовується для позначення сонця, гори, неба, дня, твердого, гарячого, високого тощо, а інь використовується для позначення місяця, долини, землі, ночі, м’якого, холодного, низького тощо.

Однак у філософії Об’єднання янсон та имсон є атрибутами сонсан і хьонсан. Ось чому у світі творіння сонсан і хьонсан утворюють «індивідуальне тіло», або «субстанцію», тоді як янсон і имсон проявляються лише як атрибути цієї субстанції (предмета творіння). Наприклад, з точки зору сонця і яскравості сонце (індивідуальне тіло) — це єдність (субстанція) сонсан і хьонсан, а янсон — це лише його яскравість. Так само місяць сам по собі — це індивідуальне тіло (субстанція), а имсон — це лише його блідість, відблиск яскравості.

Коротко обговоримо поняття «субстанції», яке використовується у філософії Об’єднання. Звісно, воно бере свій початок у Принципі Об’єднання. У ньому часто вживаються терміни зі словом «субстанція», такі як «субстанційна основа», «субстанційне приношення», «субстанційний храм», «субстанційний світ», «субстанційне втілення», «субстанційний об’єкт», «субстанційний шлях» тощо. Однак тут термін «субстанція» означає предмет творіння, індивідуальне тіло, людину з фізичним тілом, матеріальну істоту і так далі.

Кожен предмет творіння, включаючи людину, є тілом, яке поєднує (об’єднує) в собі сонсан і хьонсан, інакше кажучи, сонсан і хьонсан у предметах творіння є складовими частинами кожного індивідуального тіла. Тому сонсан і хьонсан самі по собі теж мають характер субстанції (предмета творіння). Так само як автомобіль є продуктом (субстанцією), так і його складові частини (наприклад, шини, коробка передач тощо) також є продуктами (субстанцією). Отже, у філософії Об’єднання як сонсан, так і хьонсан людини включені в концепцію субстанції.

У Первісному образі янсон і имсон називаються первісним янсон і первісним имсон («Виклад Принципу», 2019, с. 42). Сонсан і хьонсан та янсон і имсон у людині схожі на первісний сонсан і первісний хьонсан та первісний янсон і первісний имсон у Первісному образі. Однак, як пояснювалося вище, у створеному світі сонсан і хьонсан мають характер субстанції. Відповідно янсон та имсон є атрибутами субстанції сонсан і хьонсан (або індивідуального тіла, яке їх поєднує). Графічно це зображено на Рис. 1.2.

Рис. 1.2. Дуальні властивості сонсан і хьонсан та янсон і имсон у Первісному образі

Отже, щоб чітко розуміти зв’язок між сонсан і хьонсан та янсон і имсон у Первісному образі, нам потрібно з’ясувати зв’язок між сонсан і хьонсан як субстанціями та між янсон і имсон як їхніми атрибутами в людині. У таблиці 1.1 показано зв’язок між сонсан і хьонсан, а також між янсон і имсон у людині.

Таблиця 1.1. Янсон і имсон як атрибути сонсан і хьонсан (у випадку людини)

Як показано в таблиці, функції інтелекту, емоцій та волі сонсан (душі) мають атрибути янсон та имсон. Наприклад, аспекти янсон інтелекту — це ясність розуму, точність тощо. Аспекти имсон інтелекту — це розсіяність, неясність думки тощо. Аспекти янсон волі — це активність, креативність тощо. Аспекти имсон волі — це пасивність, консервативність і т. д. І само собою зрозуміло, що хьонсан (фізичне тіло) також має аспекти янсон (випнуті частини, опуклості тощо) та аспекти имсон (увігнуті частини, отвори тощо).

Слід зазначити, що пояснення в наведеній вище таблиці, стосуються тільки людини і не обов’язково узгоджуються у випадку Бога. Бог є причинною істотою, в центрі якої Шімджон. Тому до творення Його янсон та имсон, які є атрибутами сонсан (інтелекту, емоцій і волі) та хьонсан, існують лише як потенціали для гармонійних змін. Коли починається творення, янсон та имсон проявляються і викликають гармонійні зміни у функціях інтелекту, емоцій і волі, а також гармонійні зміни у хьонсан.

1.1.2.2. Зв’язок між янсон та имсон і чоловіком та жінкою

Між тим постає запитання про зв’язок між янсон та имсон і чоловіком та жінкою. На Сході з давніх часів чоловіків часто ототожнювали з ян, а жінок — з інь. Однак у філософії Об’єднання (Принципі Об’єднання) чоловік розглядається як «субстанція янсон», а жінка — як «субстанція имсон». На перший погляд точки зору на чоловіка і жінку на Сході та у філософії Об’єднання здаються однаковими, але насправді вони абсолютно різні.

Як видно з наведеної вище таблиці, й чоловічі, й жіночі сонсан і хьонсан мають як янсон, так і имсон, але янсон і имсон чоловічого сонсан якісно відрізняються від янсон і имсон жіночого сонсан. Наприклад, янсон і имсон чоловіка можна назвати «чоловічим ян-інь», а янсон і имсон жінки можна назвати «жіночим ян-інь». Чоловіка з такими янсон і имсон називають «єдністю сонсан і хьонсан» з якостями янсон, а жінку з такими янсон і имсон називають «єдністю сонсан і хьонсан» з якостями имсон. Простіше кажучи, чоловіка описують як «субстанційне втілення, якому властиві якості янсон», а жінку як «субстанційне втілення, якому властиві якості имсон» («Виклад Принципу», 2019, с. 43).

Слід зазначити, що янсон, який використовується для позначення чоловіка «субстанцією янсон», і имсон, який використовується для позначення жінки «субстанцією имсон», не обов’язково збігаються з янсон та имсон, наведеними в таблиці 1.1. Іншими словами, янсон та имсон у сонсан чоловіка і жінки та янсон та имсон у хьонсан чоловіка і жінки відрізняються. Розглянемо цей момент конкретніше.

По-перше, проаналізуймо різницю між янсон та имсон у хьонсан (фізичному тілі) чоловіка та жінки. У хьонсан, тобто в тілі і чоловіка, і жінки є випнуті частини й опуклості янсон, а також увігнуті частини й отвори имсон, але є відмінність. У чоловіків більше на одну опуклість (янсон), а в жінок більше на один отвір (имсон). Отже, ми виявили, що між янсон та имсон у хьонсан чоловіка та жінки існує кількісна різниця. Іншими словами, різниця між янсон та имсон у хьонсан чоловіка та жінки є кількісною.

Тоді що можна сказати про аспект сонсан? Різниця між янсон та имсон у чоловічому та жіночому сонсан не кількісна, а якісна (кількісної різниці в цьому розумінні між чоловіком і жінкою немає). Наприклад, і чоловік, і жінка мають ясність розуму (янсон) у сонсан, тобто душі, але якість цієї ясності в них різна. У чоловіків ясність розуму має здебільшого всеосяжний характер, тоді як ясність розуму в жінок більше орієнтована на деталі. Те саме стосується й дотепності.

Крім того, коли емоційний смуток (имсон) у душі стає надмірним, у чоловіка він має тенденцію перетворюватися на душевний біль (сильний, жорсткий смуток), а смуток жінки має тенденцію перетворюватися на скорботу (легкий, м’який смуток). Щодо активності (янсон) волі, то активність чоловіка зазвичай справляє на інших враження жорсткості, тоді як активність жінки справляє на інших враження м’якості. Такі відмінності між чоловіком і жінкою є якісними. Їх можна відобразити у формі таблиці 1.2.

Таблиця 1.2. Якісні відмінності в янсон та имсон між чоловіком і жінкою

Таким чином, між чоловіками та жінками існують якісні відмінності і в янсон, і в имсон їхнього сонсан (душі). Ці відмінності можна порівняти з вокальною музикою. У верхньому вокальному регістрі є різниця між чоловіком (тенор) та жінкою (сопрано), і в нижньому вокальному регістрі є різниця між чоловіком (бас) та жінкою (альт). Тож за наявності якісної різниці між янсон та имсон у сонсан чоловіка і жінки янсон та имсон чоловіка разом називаються як чоловічі, а янсон та имсон жінки разом описуються як жіночі. Отже, так встановлюються поняття «чоловічі янсон та имсон» і «жіночі янсон та имсон».

Тут може виникнути наступне запитання. Оскільки відмінності між чоловіком і жінкою у хьонсан є кількісними, легко сприйняти, що чоловік є субстанцією янсон, а жінка — субстанцією имсон. Проте в сонсан відмінності між чоловіком та жінкою є лише якісними, кількісної різниці немає. Тоді чому чоловіка називають субстанцією янсон, а жінку — субстанцією имсон? Це пояснюється тим, що зв’язок між янсон і имсон є зв’язком між суб’єктом і об’єктом незалежно від того, яка різниця між янсон та имсон чоловіка й жінки — кількісна чи якісна. Як буде пояснено нижче, стосунки між суб’єктом і об’єктом — це стосунки активного та пасивного, того, хто ініціює і відповідає, екстравертного та інтровертного. Досліджуючи якісну різницю між ян та інь, які є атрибутами сонсан (інтелекту, емоцій і волі) чоловіка та жінки, ми бачимо, що зв’язок між чоловічим ян і жіночим ян та зв’язок між чоловічим інь і жіночим інь є зв’язком суб’єкта та об’єкта.

Наприклад, у ясності розуму як аспекті янсон інтелектуальної функції чоловіча всеосяжність і жіноча орієнтація на деталі перебувають у стосунках суб’єкта та об’єкта; в аспекті имсон емоційної функції стосунки між чоловічим душевним болем (сильним смутком) і жіночою скорботою (легким смутком) — це теж стосунки суб’єкта та об’єкта. В активності — аспекті янсон вольової функції, стосунки між чоловічою жорсткістю і жіночою м’якістю також є стосунками суб’єкта та об’єкта. Така якісна відмінність між ян та інь у чоловіків і жінок означає, що зв’язок між чоловічими якостями та жіночими якостями є зв’язком між ян та інь, як і у випадку кількісної відмінності. Вище ми розкрили причину, з якої чоловіка називають субстанцією янсон, а жінку — субстанцією имсон.

1.1.2.3. Янсон та имсон як атрибути сонсан і хьонсан та розв’язання актуальних проблем

З наведеного вище стало ясно, що янсон та имсон є атрибутами сонсан і хьонсан. Причина, чому це важливо, полягає в тому, що цей факт є критерієм для розв’язання актуальних проблем. Під актуальними проблемами тут розуміються такі проблеми стосунків між чоловіком і жінкою, як-от: занепад статевої моралі, подружня дисгармонія, розпад сімей тощо.

Те, що янсон та имсон є атрибутами сонсан і хьонсан, означає, що зв’язок між «сонсан та хьонсан» і «янсон та имсон» є зв’язком субстанції та атрибутів. З-поміж них субстанція має першорядне значення, оскільки вона є основою, на якій ґрунтуються атрибути. Без субстанції атрибути не мають сенсу. Схожим чином, сонсан і хьонсан є субстанціями, на яких ґрунтуються янсон та имсон; без них янсон та имсон втрачають сенс.

Для людини сонсан і хьонсан практично означають єдність між сонсан і хьонсан, тобто єдність душі й тіла, єдність духовної і фізичної душі; іншими словами, досконалість характеру. А проблема янсон та имсон для людей у реальності означає поєднання чоловіка та жінки. Питанням тут є зв’язок між «досконалістю характеру» й «поєднанням чоловіка та жінки». Тобто чому у шлюбі чоловіка та жінки необхідною є умова досконалості характеру? На підставі твердження, що «янсон та имсон є атрибутами сонсан і хьонсан», формується логіка, що чоловік і жінка, перш ніж одружитися, мають досягти досконалості характеру.

У Трьох Благословеннях (досконалість особистості, досконалість сім’ї та досконалість володарювання), згаданих у Принципі Об’єднання, досконалість особистості (досконалість характеру) передує досконалості сім’ї (подружньому союзу). Підставою для цього було положення, що «янсон та имсон є атрибутами сонсан і хьонсан». У восьми принципах «Великого вчення» конфуціанства йдеться зокрема про «самовдосконалення, влаштування сім’ї, впорядкування держави, мир у світі». Тут самовдосконалення теж передує злагоді в сім’ї, тому що автор Великого вчення, напевно, несвідомо відчув це положення.

Сьогодні одна за одною виникають різноманітні соціальні проблеми, пов’язані зі стосунками між чоловіком і жінкою: занепад статевої моралі, подружня дисгармонія, розлучення, розпад сімей, втечі жінок із дому, торгівля жінками тощо. Це все тому, що до «вдосконалення сім’ї» не досягається «досконалість особистості»; бо до «влаштування сім’ї» не досягається «самовдосконалення».

Іншими словами, проблема чоловіків і жінок, яка є однією з найскладніших актуальних проблем сьогодення, може бути розв’язана лише шляхом удосконалення характеру як чоловіка, так і жінки перед удосконаленням сім’ї, тобто до того, як вони одружаться; шляхом самовдосконалення перед улаштуванням сім’ї. Це означає, що, як уже згадувалося, положення про те, що «янсон та имсон є атрибутами сонсан і хьонсан», стає ще одним критерієм розв’язання актуальних проблем. На цьому ми завершуємо пояснення щодо янсон і имсон у Первісному образі. Далі йдуть пояснення про індивідуальний образ — ще один атрибут форми.

1.1.3. Індивідуальний образ

1.1.3.1. Що таке індивідуальний образ?

Згадані вище сонсан і хьонсан, а також янсон та имсон є дуальними властивостями Бога, і у світі творіння ці два види парних атрибутів універсально проявляються в кожному предметі. Про це написано і в Біблії: «Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество [Божественний образ], думанням про твори стає видиме» (Рим. 1:20). Таким чином, оскільки кожне створіння універсально має сонсан і хьонсан та янсон і имсон, то сонсан і хьонсан та янсон і имсон Бога називаються «універсальним образом».

З іншого боку, кожне індивідуальне тіло має також свої унікальні властивості. Ось чому існує багато різних видів мінералів, рослин і тварин. Усі небесні тіла, чи то зірки, чи метеори, мають свої особливості. І надто кожна людина має унікальні характеристики: статуру, конституцію, зовнішній вигляд, характер, темперамент тощо.

Джерело причини таких індивідуальних характеристик предметів і людей лежить усередині первісного сонсан Бога, а конкретніше — у внутрішньому хьонсан. Причина цих індивідуальних характеристик усередині внутрішнього хьонсан Бога називається індивідуальним образом. Інакше кажучи, індивідуальний образ, який міститься всередині атрибутів Бога, виражається в кожній особі й виді творіння і називається індивідуальним образом творіння. Оскільки серед людей кожна особа має різні характеристики, індивідуальний образ людини називається «особистим індивідуальним образом», а оскільки всі предмети мають різні характеристики залежно від виду, індивідуальний образ предметів називається «видовим індивідуальним образом».

Тут хочеться звернути увагу на той факт, що індивідуальний образ усіх предметів та індивідуальний образ людини мають різні межі. У людини індивідуальний образ належить до характеристик кожної особи, а індивідуальний образ усіх предметів, крім людини (тварин, рослин, мінералів тощо), належить до характеристик певного виду, тобто видових відмінностей (зокрема, нижчого таксономічного рівня). Причина полягає в тому, що люди були створені як об’єкти Божої радості та Божі діти, а все суще було створено як об’єкти людської радості.

1.1.3.2. Індивідуальний та універсальний образи

Розглянемо зв’язок між універсальним образом та індивідуальним образом у предметів творіння. Хай би якою індивідуальною характеристикою був індивідуальний образ, він є не окремою від загального образу характеристикою, а індивідуалізацією універсального образу як такого. Наприклад, обличчя (зовнішність) у кожної людини відрізняється, тому що воно є індивідуалізацією та конкретизацією аспекту хьонсан — універсального образу обличчя, а особистість кожної людини відрізняється, бо вона є індивідуалізацією та конкретизацією сонсан — універсального образу характеру й темпераменту. Таким чином, у людини індивідуальний образ — це індивідуалізований універсальний образ кожної особи, а в інших предметів творіння — це індивідуалізований універсальний образ кожного виду.

Причина того, що у предметів творіння індивідуальний образ є індивідуалізованим універсальним образом, полягає в тому, що чинник індивідуалізації предметів творіння (індивідуальний образ), який міститься всередині внутрішнього хьонсан Бога, діє як чинник індивідуалізації Божих сонсан і хьонсан та янсон і имсон. При цьому універсальний образ Бога називається «Первісним універсальним образом», а індивідуальний образ у внутрішньому хьонсан Бога називається «Первісним індивідуальним образом». Універсальний образ та індивідуальний образ предметів творіння співвідносяться відповідно з Первісним універсальним образом та Первісним індивідуальним образом.

1.1.3.3. Індивідуальний образ і мутація

Далі поговоримо про зв’язок між індивідуальним образом і генами. Іншими словами, торкнемося загального зв’язку між видовими відмінностями живої істоти та людської особистості й генами. З точки зору еволюційної теорії, появу індивідуального образу як видових відмінностей живої істоти загалом можна розглядати як появу нових ознак унаслідок мутацій, а появу індивідуального образу як особистості людини можна розглядати як різноманітне змішуванням чи комбінуванням фрагментів ДНК (генетичної інформації) її батьків.

Однак із точки зору філософії Об’єднання теорія еволюції — це не що інше, як феноменологічне розуміння процесу творення. У живих організмів поява нових ознак шляхом мутації є фактично творенням нового індивідуального образу завдяки мутації як методу, а в людини поява нових ознак шляхом змішування (комбінування) ДНК батьків фактично є творенням нового індивідуального образу людини за допомогою методу змішування (комбінування) генетичної інформації (ДНК). Точніше кажучи, творення нового індивідуального образу в живих істотах або в людях означає надання живій істоті або людині нового індивідуального образу, який відповідає певному Первісному індивідуальному образу, що міститься в Божому внутрішньому хьонсан.

1.1.3.4. Індивідуальний образ і навколишнє середовище

Далі пояснимо зв’язок між індивідуальним образом і оточенням. Для того, щоб індивідуальна істота, яка має індивідуальний образ, могла рости, вона повинна перебувати в постійних взаємостосунках зі своїм оточенням. Іншими словами, індивідуальна істота з індивідуальним образом зростає і розвивається, змінюючись через дію віддавання та приймання з навколишнім середовищем. Це ґрунтується на законі віддавання та приймання, який говорить, що в результаті дії віддавання та приймання обов’язково формується єдине ціле або новоутворене тіло (змінене тіло).

Таким чином, хоча характеристики (індивідуальний образ) індивідуальної істоти в принципі є вродженими, деякі аспекти індивідуального образу змінюються під впливом факторів середовища і сприймаються ніби набуті характеристики (наприклад, у випадку однояйцевих близнюків). Однак можна помітити, що існують індивідуальні відмінності в характеристиках, які викликані одними і тими самими факторами середовища, і це тому, що існують індивідуальні відмінності в способі адаптації до середовища (у способі дії віддавання та приймання). Ці індивідуальні відмінності зумовлені індивідуальним образом. Таким чином, коли частина індивідуального образу змінюється та проявляється як набута характеристика, вона називається «змінюваним індивідуальним образом».

1.1.3.5. Гідність людської особистості

Насамкінець скажемо про гідність людської особистості. Характерні особливості усіх предметів творіння є цінними, оскільки вони походять з індивідуального образу (Первісного індивідуального образу) атрибутів Бога, але людська індивідуальність є особливо гідною, священною та дорогоцінною. Це тому, що людина є володарем усього сущого і водночас поєднує в собі духовне «я» і фізичне «я», а духовне «я» живе вічно навіть після смерті фізичного тіла. Оскільки люди мають реалізувати ідеал творення на землі та на небі, практикуючи любов завдяки своїй особистості, первісна особистість людей є настільки благородною та священною. Гуманізм часто стверджує гідність людської особистості чи індивідуальності, але доки він не визнає, що людська індивідуальність походить від Бога, подолати матеріалістичний погляд на людину, який розглядає людей як тварин, буде важко. У цьому сенсі теорія індивідуального образу (Первісного індивідуального образу) також стає критерієм для розв’язання ще одного актуального питання (питання про те, чому слід поважати людську особистість). На цьому всі пояснення щодо Божественного образу (сонсан і хьонсан, янсон і имсон та індивідуального образу) закінчено. Далі йдуть пояснення про Божественну природу.

1.2. Божественна природа

Атрибути Бога (Первісний образ) включають не тільки аспект форми, як описано вище, але також аспект функції, якості та здатності. Це Божественна природа. Всезнання, всемогутність, всюдисущість, найвище благо, найвища істина, найвища краса, праведність, любов, Творець, Суддя, логос тощо, які згадуються в традиційному християнстві чи ісламі, є поняттями, пов’язаними з Божественною природою, і філософія Об’єднання, звісно, визнає ці поняття вираженням Божественної природи.

Однак ці поняття не дуже допомагають у розв’язанні актуальних проблем, бо не належать до аспекту форми (Божественного образу) і більшість із них не мають прямого стосунку до Божого творення. Філософія Об’єднання виділяє три аспекти Божественної природи — Шімджон, Логос і творчість, які безпосередньо пов’язані з розв’язанням актуальних проблем. Серед них Шімджон є найважливішим аспектом Божественної природи, який досі не розглядала жодна релігія. Тож далі пояснимо ці поняття Божественної природи і розкриємо те, як вони можуть допомогти в розв’язанні актуальних проблем.

1.2.1. Шімджон

1.2.1.1. Що таке Шімджон?

Шімджон є серцевинною частиною Божих атрибутів, зокрема сонсан. Це «емоційний потяг до радості через любов». Щоб допомогти правильно зрозуміти таке поняття (значення) Шімджон, ми розглянемо його на прикладі з людьми. Всі люди від природи прагнуть до радості. Іншими словами, немає нікого, хто не хоче радіти. Доказом цього є те, що кожна людина хоче жити, шукаючи щастя. Це означає, що люди завжди живуть з бажанням отримати радість або потягом до радості.

Проте це також правда, що більшість людей не можуть отримати справжню радість, вічну радість. Це тому, що більшість людей хотіли знайти радість у грошах, владі, посаді чи навчанні. Істинну радість, вічну радість можна отримати тільки через життя в любові (істинній любові). Життя любові — це життя заради інших, життя альтруїстичного служіння, тобто життя, в якому намагаються сердечно порадувати інших.

1.2.1.2. Шімджон — це емоційний потяг

Емоційний потяг — це важкостримуване бажання, яке виривається зсередини. Звичайне бажання можна придушити волею, але емоційний потяг — це бажання, яке не можна придушити волею людини. З нашого повсякденного досвіду ми добре знаємо, що важко придушити наше прагнення до радості. Саме через потяг до радості людина прагне заробити гроші, обійняти посаду, розширити свої знання та здобути владу. Через потяг до радості маленькі діти цікавляться всім і стараються вчитися. Потяг до радості є мотивом навіть злочинних дій, просто в неправильному напрямку.

Таким чином, (бажання) потяг до радості важко придушити. Бажання людини можна повністю задовольнити лише тоді, коли воно буде виконано. У більшості людей бажання радості не задовольняється, бо вони не знають, що радість можна отримати лише через любов. Причина, через яку радість можна отримати лише через любов, полягає в тому, що основа радості лежить у Богові.

1.2.1.3. Бог є Шімджон

Бог має Шімджон, тобто емоційний потяг до радості через любов, і цей Божий потяг незрівнянно більш нестримуваний, ніж людський. Люди успадкували такий Шімджон Бога згідно із законом подібності, і хоча любов була втрачена через гріхопадіння, потяг до радості як такий залишається. Це свідчить про те, що емоційний потяг важко придушити.

У Бога цей емоційний потяг до радості підтримується потягом до любові. Іншими словами, оскільки істинну радість можна отримати лише через істинну любов, потяг до любові сильніше, ніж потяг до радості. Таким чином, потяг любові означає непереборне бажання любити. Непереборне бажання любити також означає непереборне бажання мати об’єкт любові.

Потяг до радості викликається цим потягом любові. Відповідно потяг любові — первинний, а потяг радості — вторинний. Тому любов — ніяк не засіб для радості, а тільки безумовний потяг. Неминучим результатом любові є радість. Отже, любов і радість — це дві сторони однієї медалі, і потяг до радості — це насправді лише потяг до любові, який проявився назовні.

Таким чином, Шімджон Бога можна також виразити як «емоційний потяг любити нескінченно». Любов обов’язково потребує об’єкта. Крім того, оскільки Божа любов є непереборним потягом, об’єкт цієї любові був також абсолютно потрібним. Таким чином, творення було необхідним, неминучим і ніяк не випадковим.

1.2.1.4. Творення Всесвіту і Шімджон

Бог створив людей і все суще як об’єкти любові, мотивом при цьому був Божий Шімджон. Людина була створена як Його безпосередній об’єкт любові, а все суще було створено як Його непрямий об’єкт любові. Твердження, що все суще є непрямим об’єктом, означає, що все суще безпосередньо є об’єктом любові людей. З точки зору мотиву творення люди і все суще є об’єктами Божої любові, але з погляду результату люди і все суще є об’єктами Божої радості.

Таким чином, теорія творення Всесвіту, мотивованого Шімджон, тобто «Теорія мотивації Шімджон», стала розв’язанням ще одного актуального питання (питання про те, яка теорія правильна: теорія створення чи теорія зародження). Інакше кажучи, було поставлено крапку в суперечці щодо виникнення Всесвіту між традиційною теорією створення й теорією зародження. Адже в теоріях зародження (наприклад, таких як теорія еманації Плотіна, теорія саморозвитку абсолютного духу Гегеля, теорія Великого вибуху Гамова, конфуціанська теорія Неба, яке породжує все суще, тощо) негативні аспекти реальності, як-от: злочин, плутанина абощо, розглядалися як явища природного походження, і шлях до їхнього розв’язання було заблоковано. А точна теорія творення може фундаментально усунути ці негативні аспекти.

1.2.1.5. Шімджон і культура

Далі йде пояснення ще одного значення твердження, що «Шімджон — це серцевина сонсан Бога». Це пояснення зв’язку між шімджон і культурою. Сонсан Бога (первісний сонсан) складається з внутрішнього сонсан і внутрішнього хьонсан. Внутрішній сонсан є більш внутрішнім, ніж внутрішній хьонсан, а Шімджон є ще більш внутрішнім, ніж внутрішній сонсан. Такий зв’язок присутній і в сонсан первозданної людини. Це графічно зображено на Рис. 1.3.

Рис. 1.3. Внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан із Шімджон у центрі

Це означає, що шімджон є рушійною силою інтелектуальної, емоційної та вольової діяльності людини. Шімджон є емоційним імпульсом, який постійно стимулює інтелектуальну, емоційну та вольову функції, спричиняючи інтелектуальну, емоційну й вольову діяльність. Завдяки інтелектуальній діяльності людини розвиваються різноманітні академічні галузі, включаючи філософію та науку; завдяки емоційній діяльності розвиваються такі мистецькі галузі, як живопис, музика, скульптура, архітектура тощо; завдяки вольовій діяльності розвиваються такі нормативні галузі, як релігія, етика, мораль, освіта тощо.

Отже, у людському суспільстві, що складається з первозданних людей, рушійною силою інтелектуальної, емоційної та вольової діяльності є шімджон і любов, тому всі академічні, мистецькі та нормативні зусилля будуть мотивовані шімджон, а їхньою метою буде втілення любові ⁸. Сукупність усіх академічних галузей, мистецьких галузей і нормативних галузей, тобто сукупність усієї інтелектуальної, емоційної та вольової діяльності складає культуру (цивілізацію). Таким чином, первозданна культура мотивована шімджон і встановлюється з метою втілення (практики) любові. Така культура триватиме вічно. У філософії Об’єднання вона називається «культурою шімджон», «культурою любові» або «культурою гармонії».

Однак через гріхопадіння прапредків людська культура була непринциповою культурою з різними негативними аспектами, і дійшла до наших днів, повторюючи цикли підйому й занепаду. Це сталося через те, що шімджон, серцевину сонсан людини, було вкрито егоїзмом, відповідно імпульс шімджон перетворився на поштовх до егоїзму.

Тож спосіб виправити сучасну хаотичну культуру полягає в тому, щоб прогнати егоїзм і оживити силу імпульсу шімджон у серцевині сонсан. Унаслідок таких перетворень мотивом стане шімджон і всі сфери культури будуть спрямовані на втілення любові. Тобто створиться культура шімджон, культура любові. Таким чином, твердження, що «Шімджон — це серцевина сонсан Бога», стає критерієм для розв’язання ще одного актуального питання — як можна вивести культуру з кризи, що склалася сьогодні.

1.2.1.6. Шімджон і первісна енергія

Наостанок наведемо пояснення про Шімджон і первісну енергію. Все суще у Всесвіті навіть після створення постійно отримує від Бога певну енергію. Отримуючи цю енергію, предмети творіння потім обмінюються енергією між собою. Відповідно перша є вертикальною енергією, а друга — горизонтальною. У філософії Об’єднання перша називається первісною енергією, а друга — всесвітньою первісною енергією ⁹.

Насправді, ця первісна енергія — це новоутворене тіло, сформоване за допомогою дії віддавання та приймання всередині Первісного образу, іншими словами, за допомогою дії віддавання та приймання між сонсан і хьонсан. Якщо бути більш точним, первісна енергія — це нова енергія, сформована за допомогою дії віддавання та приймання між імпульсом Шімджон у сонсан та праенергією у хьонсан. Коли первісна енергія діє у творінні, вона стає горизонтальною всесвітньою первісною енергією і спонукає дію віддавання та приймання між предметами творіння. Відповідно всесвітня первісна енергія є продовженням первісної енергії.

Всесвітня первісна енергія — це концепція, яка відповідає всесвітньому тяжінню у фізиці. Слова про те, що всесвітня первісна енергія є продовженням первісної енергії, утвореної імпульсом Шімджон та праенергією, означають, що між предметами творіння у Всесвіті діє не лише фізична сила, але й сила любові ¹⁰. Отже, любов людей одне до одного — це не довільна річ, яку можна робити чи ні, а Небесний шлях, яким повинні йти всі люди.

Таким чином, теорія про «зв’язок між Шімджон і первісною енергією» стає ще одним критерієм для розв’язання актуальних проблем. Іншими словами, ця теорія містить відповіді на такі практичні запитання: «Чи обов’язково треба любити інших?», «Чи не потрібна боротьба (насилля) в певний час?», «Що робити з ворогами: любити чи повалити?» На цьому пояснення про Шімджон завершено. Далі йдуть пояснення про Логос.

1.2.2. Логос

1.2.2.1. Що таке Логос?

Згідно з Принципом Об’єднання, Логос означає «Слово» або «Закон» («Виклад Принципу», 2019, с. 184). У Біблії сказано, що все суще було створено Словом Божим наступним чином. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього» (Іван 1:1-3).

У філософії Об’єднання Логос як «Слово» означає думку, задум, план Бога, а Логос як «Закон» означає розум і принципи. Розум тут, звісно, належить до інтелектуальної функції внутрішнього сонсан усередині первісного сонсан. Але розум як частина Логосу, що створив усе суще, відрізняється від людського розуму. Людський розум — це інтелектуальна здатність, наділена свободою, і водночас здатність до концептуалізації або до пошуку універсальної істини, але розум у Логосі — це не що інше, як проста свобода, здатність мислити та інтелектуальна здатність.

Принципи, які є ще одним аспектом Логосу, означають правила, які характеризуються винятково чистою механічністю й необхідністю без свободи чи мети. Іншими словами, принципи — це регулярні явища, які відбуваються однаково завжди і скрізь, перевершуючи час і простір. Подібно до того, як годинна та хвилинна стрілки годинника, який є механічним пристроєм, завжди і скрізь показують один і той самий час, принципам властива регулярність і механічність.

1.2.2.2. Логос — це Закон

Закон означає єдність розуму і принципів. Поговоримо про Логос як про такий Закон, щоб знайти і встановити ще один критерій для розв’язання актуального питання. Це питання полягає в тому, як упоратися з крахом цінностей, що спричиняє велике сум’яття в сучасному суспільстві.

У «Викладі Принципу» говориться, що Логос є об’єктом Бога і водночас має дуальні властивості (2019, с. 184). Це означає, що Логос є своєрідним предметом творіння, який відображає дуальні властивості Бога, новоутвореним тілом, яке можна розуміти як щось на зразок «єдиного цілого сонсан і хьонсан».

Однак, оскільки Логос є Божим «Словом» та «задумом», і оскільки все суще було створено цим Словом, сам Логос не може бути предметом творіння, ідентичним усьому сущому. Об’єкт Бога, який не є справжнім предметом творінням і відображає дуальні властивості Бога, може бути лише результатом Його мислення. Іншими словами, це «завершений задум», своєрідний план, накреслений у душі (первісному сонсан). Коли зводиться будівля, спочатку складається детальний проєкт цієї будівлі. Так само, коли Бог створює все суще, спочатку складається конкретний проєкт або план створення кожної речі. Це і є Логос.

Хоча проєкт не є будівлею, він сам по собі є продуктом, тобто результатом. Схожим чином, оскільки Божий Логос також є задумом чи проєктом, він також є результатом, а отже, новоутвореним тілом, своєрідним предметом творіння. Будь-який предмет творіння відображає дуальні властивості Бога. У такому разі які властивості Бога нагадує Логос як новоутворене тіло? Він відображає внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан усередині первісного сонсан ¹¹.

Іншими словами, стан, у якому внутрішній сонсан і внутрішній хьонсан об’єднані навколо певної мети, є «дуальними властивостями Логосу». Це так само як у Бога, стан, у якому первісний сонсан і первісний хьонсан утворюють гармонійну єдність, є Божественним образом. Як згадувалося вище, Логос — це Слово і водночас Закон. Відповідно які конкретно «дуальні властивості Логосу», коли розуміти його лише як Закон? Це є розум і принципи. Відповідно зв’язок між розумом і принципами такий, як і зв’язок між внутрішнім сонсан і внутрішнім хьонсан. І оскільки, як буде описано далі, взаємозв’язок між внутрішнім сонсан і внутрішнім хьонсан є зв’язком суб’єкта та об’єкта, зв’язок між розумом і принципами є зв’язком суб’єкта та об’єкта.

1.2.2.3. Логос — це єдність розуму і принципів

Оскільки все суще було створено за допомогою Логосу як «єдності розуму і принципів», усі предмети творіння об’єднують у собі раціональні та принципові елементи. Таким чином, в існуванні або русі всього сущого ці два елементи діють у єдності. При чому в предметах нижчого рівня переважає дія принципових елементів, а в предметах вищого рівня переважає дія раціональних елементів.

У мінералах, які є на найнижчому рівні, здається, що діють лише принципові елементи, а в людях, які є на найвищому рівні, здається що діють тільки раціональні елементи, хоча в обох випадках раціональні й принципові елементи діють спільно. Отже, існування та рух усього сущого — це єдність свободи й необхідності, а також єдність цілеспрямованості та механічності. Інакше кажучи, свобода задіяна в необхідності, а цілеспрямованість задіяна в механічності. Зв’язок між «необхідністю» і «свободою» традиційно розумівся як антиномія. Так само як «обмеження» і «звільнення» є протилежними поняттями, необхідність і свобода також сприймалися як протилежні поняття.

Однак що стосується концепції Логосу (Закону), філософія Об’єднання розглядає розум і принципи не як стосунки антиномії, а як стосунки об’єднання. Це аналогічно поїзду, який їде по рейках. Рух по рейках — це правило (принцип), якого потрібно дотримуватися, і якщо він зійде з рейок, це не тільки зруйнує сам поїзд, але й завдасть шкоди людям і будівлям поблизу. Поїзд повинен рухатися тільки рейками. У цьому розумінні рух поїзда є таким, що підпорядковується принципу і, отже, необхідним. Однак їздити по рейках швидко чи повільно — це свобода локомотива (машиніста).

Візьмемо іншу аналогію. Наприклад, водій автомобіля дотримується сигналів світлофора: їде на зелене світло й зупиняється на червоне. Усім необхідно дотримуватися цього правила дорожнього руху. Проте, як тільки вмикається зелене світло, водій може вільно регулювати швидкість, поки це не заважає безпеці руху. Отже, водіння автомобіля — це також єдність свободи і необхідності ¹².

Вище ми виявили, що стосунки між необхідністю і свободою в управлінні поїздом або автомобілем є стосунками єдності, аналогічно стосунки між розумом і принципами в Логосі також є стосунками єдності. Таким чином, ми можемо зрозуміти, що розум (свобода) і принципи (необхідність), як «дуальні властивості Логосу», — це не антиномія, а об’єднання.

Оскільки Логос — це єдність розуму (свободи) і принципів (необхідності), усі без винятку предмети, створені за допомогою Логосу, починаючи з астрономічних тіл у макроскопічному світі й закінчуючи атомами в мікроскопічному світі, об’єднують у своєму існуванні розум (свободу) і принципи (необхідність). Іншими словами, всі предмети існують, рухаються та розвиваються неодмінно через єдність усередині себе розуму і принципів, свободи і необхідності, цілеспрямованості й механічності.

Цей факт також узгоджується з теоріями деяких сучасних науковців. Наприклад, за допомогою експерименту з приєднанням гальванометра (поліграфа) було підтверджено наявність психіки в рослин (ефект Бакстера) ¹³, а теорія комплексної відносності доктора Жана Шарона (Jean E. Charon) підтверджує наявність механізмів «пам’яті» й «мислення» в електронах і фотонах ¹⁴. Іншими словами, той факт, що рослини мають душу, а електрони мають механізм мислення, говорить про те, що «розум і принципи» та «свобода і необхідність» діють спільно в усіх предметах творіння.

1.2.2.4. Логос і свобода та вседозволеність

Далі розкриємо справжнє значення свободи і вседозволеності стосовно Логосу. Це тому, що за допомогою правильного розуміння свободи і вседозволеності розв’язується ще одне актуальне питання. Це питання про те, які ефективні контрзаходи слід ужити щодо різноманітних актів порушення порядку, які вчиняються в ім’я свободи, і соціального хаосу, що виникає внаслідок цього. Щоб розв’язати цю проблему, спочатку слід розкрити справжнє значення свободи і вседозволеності.

У «Викладі Принципу» (2019, с. 95) сказано, що «не існує свободи за межами Принципу», «немає свободи без відповідальності» і «немає свободи без досягнення результату». Іншими словами, є три умови свободи: «бути в межах Принципу», «брати відповідальність» і «досягати результатів». Тут «за межами Принципу» означає «відхилення від закону, тобто принципів»; «відповідальність» означає виконання кожним своєї частки відповідальності й водночас втілення мети творення; а «результат» означає досягнення мети творення і принесення результатів добра. Однак виконання частки відповідальності, досягнення мети творення та принесення результатів добра — усе це Принцип у широкому значенні, Небесний шлях, яким люди повинні йти, і принципи (цінності, норми).

Отже, три вимоги до свободи, а саме «бути в межах Принципу», «брати на себе відповідальність» і «досягати результату», можна виразити одним словом як «свобода — це свобода в межах Принципу». Звідси випливає висновок, що справжня свобода зрештою встановлюється лише в єдності з принциповістю й необхідністю. Під принципами тут розуміються закони природи і принципи цінностей (норм) у людському житті. Цінності або норми мають силу тільки в контексті порядку. Акт ігнорування норм або руйнування порядку ніколи не є свободою в первісному світі.

Свобода в строгому значенні — це свобода вибору, і цей вибір є вибором на основі розуму. Отже, свобода починається з розуму і переходить у практику. При цьому виникає бажання практикувати свободу, і це є свобода волі, а коли свобода починає практикуватися на основі цієї волі, ці практичні дії стають свободою дій. Ці поняття свободи волі та свободи дій наведено у «Викладі Принципу» (2019, с. 96).

Однак такий вибір на основі свободи розуму, свобода волі та свобода дій не мають бути свавільними, а повинні здійснюватися в межах Принципу, тобто в межах принципів (цінностей) і порядку в єдності з необхідністю. Первісно свобода — це свобода розуму, а розум має діяти тільки в єдності з принципами. Тому первісна свобода може встановитися ​​лише в межах «Закону», тобто «Логосу», а свобода поза Логосом існувати самостійно не може. Люди часто думають, що закони обмежують свободу, але це ілюзія, яка походить від незнання принципового значення законів і свободи. Первісні закон і свобода призначені для здійснення любові, і є законом і свободою в любові. Істинна любов — джерело життя і радості. Тому в первісному світі свобода здійснюється в радості відповідно до законів. Це тому, що Логос формується на основі на Шімджон.

Свавільні думки чи вчинки поза Логосом є псевдосвободою. Це і є вседозволеність. Таким чином, свобода і вседозволеність мають зовсім різні значення. Свобода — це конструктивне поняття, яке несе результати добра, тоді як вседозволеність — це деструктивне поняття, яке несе результати зла. Свободу і вседозволеність часто плутають або неправильно розуміють, хоча вони геть різні. Це тому, що немає розуміння Логосу як істинної основи свободи. Якщо ми правильно зрозуміємо значення Логосу, ми пізнаємо справжнє значення свободи, відповідно зможемо запобігти вседозволеності, яка твориться в ім’я свободи, і, нарешті, стане можливим приборкати соціальний хаос. Це показує, що теорія Логосу теж є ще одним критерієм для розв’язання актуальних проблем.

1.2.2.5. Логос та Шімджон і любов

Нарешті, згадаємо про зв’язок між Логосом та Шімджон і любов’ю. Як уже було сказано вище, Логос є Словом, задумом і водночас Законом. Однак Слово (задум) і Закон не існують окремо, Закон включений у Слово як його частина. Це як фізіологія (наука про фізіологічні процеси в організмах) включена в біологію як її частина. Біологія складається з різних галузей, таких як анатомія, біохімія, екологія, ембріологія, таксономія, фізіологія та ін., і фізіологія — одна з них. Схожим чином Закон (Логос) є невеликою частиною Слова (задуму), в якому міститься безмежна кількість і різноманітність стосовно Божого творення. Він є тією частиною Слова, яка стосується критеріїв взаємодії та взаємозв’язку між предметами творіння. Отже, Слово і Закон жодним чином не окремі речі. Крім того, Шімджон, який є основою Слова, водночас є основою Закону, Логосу. Так само, як дослідження явищ життя організмів є спільним предметом для всіх галузей біології, Божий Шімджон у творенні є спільною основою задуму і Закону.

Ми говорили, що Шімджон — це емоційний потяг до радості через любов. Той факт, що такий Шімджон є основою задуму і Закону у творенні, означає, що всі явища у Всесвіті, такі як структура, існування, зміна та розвиток усіх предметів творіння, тримаються на потягу до любові. Тому й за Законом, незалежно від того, чи це закони природи чи принципи цінностей, обов’язково стоїть і повинна стояти дія любові. Закони природи зазвичай розуміють винятково як фізико-хімічні закони, але це неповне розуміння. У них неодмінно задіяна любов, хоча й на різних рівнях. І немає потреби повторювати, що ця любов має помітніше діяти в принципах цінностей і норм між людьми.

У вищесказаному, пояснюючи Логос, тобто Закон, ми в основному мали справу з розумом і принципами, а отже, свободою і необхідністю, але любов така ж важлива в діях Закону, як і сам Закон, і в певному сенсі любов за важливістю навіть перевершує Закон.

Життя лише за Законом без любові легко стає холодним, як казарма, яка живе тільки в дисципліні, і легко в’яне, як полова без зерна. Лиш там, де дотримуються Закону з теплотою любові, можна знайти спокій весняного саду, де цвітуть квіти і кружляють бджоли з метеликами. Цей факт є ще одним критерієм для розв’язання актуального питання про те, як по-справжньому принести мир у сім’ю. Іншими словами, теорія Логосу (Закону), заснована на Шімджон, слугує планом встановлення справжнього миру в сім’ї. Завершивши на цьому всі пояснення про Логос, переходимо до пояснень про творчість.

1.2.3. Творчість

1.2.3.1. Що таке творчість?

Загалом творчість визначається як «здатність створювати нові речі». У Принципі Об’єднання творчість трактується і в загальному сенсі, але навіть більше як «творча могутність». Це можна побачити з того факту, що «могутність Бога-Творця» і «творче начало Бога» використовуються у «Викладі Принципу» як синоніми (2019, с. 66).

Однак, якщо творчість Бога розуміти лише як творче начало або творчу могутність, це не можна вважати точним розумінням. Як уже неодноразово зазначалося, оскільки мета розуміння атрибутів Бога полягає у фундаментальному розв’язанні актуальних проблем, розуміння усіх Його атрибутів має бути точним і конкретним. Те саме стосується й творчості. Отже, важко точно осягнути творчість Бога лише за допомогою простого розуміння Його творення. Тут потрібно розкрити його характеристики та умови.

Боже творення не було випадковим, а тим більше спонтанним. Воно відбулося на основі нестримного, необхідного мотиву і на основі чіткого, цілеспрямованого наміру. Це творення є так званим «творенням, мотивованим Шімджон» (теорія мотивації Шімджон). У цьому творенні внутрішня і зовнішня чотирьохпозиційні основи та дія віддавання та приймання (будуть розглянуті нижче) обов’язково мають формуватися зосереджено на меті творення. Отже, творчість Бога конкретно визначається як «здатність формувати внутрішню та зовнішню чотирьохпозиційну основу, зосереджену на меті». Якщо це пояснити за аналогією з людським творенням (виробництвом нових товарів), то в цьому випадку формування внутрішньої чотирьохпозиційної основи означає задумати або розробити нову ідею (відповідно скласти креслення), а формування зовнішньої чотирьохпозиційної основи означає, що людина (суб’єкт) згідно з кресленнями належно використовує обладнання й сировину (об’єкт) і створює новий продукт (новоутворене тіло).

Проте в атрибутах Бога суб’єктом і об’єктом є відповідно сонсан і хьонсан. Тому в Богові формування внутрішньої чотирьохпозиційної основи — це формування Логосу, зосередженого на меті, а формування зовнішньої чотирьохпозиційної основи — це створення новоутворених тіл (усього сущого) за допомогою дії віддавання та приймання між сонсан (суб’єктом) і хьонсан (об’єктом), які зосереджені на меті.

Отже, Божа творчість — це здатність формувати внутрішню та зовнішню чотирьохпозиційну основу такого змісту; іншими словами «здатність формувати новоутворені тіла після формування Логосу» — це і є творчість Бога. Такий детальний розгляд поняття Божої творчості має на меті встановити фундаментальний критерій для розв’язання різноманітних актуальних проблем, пов’язаних з творенням (наприклад, проблеми забруднення, проблеми обмеження або скасування озброєнь, проблеми напряму науки та мистецтва тощо).

1.2.3.2. Творчість людини

Тепер розглянемо людську творчість. Усім відомо, що люди мають здатність створювати нове, тобто наділені творчістю. Божа творчість передалася людям відповідно до закону подібності. Оскільки люди первісно були створені на основі закону подібності, людська творчість повинна була успадкуватися й повністю нагадувати творчість Бога («Виклад Принципу», 2019, с. 66, 98, 181). Однак через гріхопадіння людей їхня творчість лише недосконало нагадує творчість Бога. Якби люди не скоїли гріхопадіння, людська творчість насправді могла б повністю нагадувати творчість Бога. Але той факт, що творчість людини нагадує творчість Бога, означає, що Бог надає людям Свою творчість.

Тоді для чого Бог хотів надати власну творчість людям? Для того, щоб «людина стала на положення творця всього, що існує у світі» (там само, с. 181), і «щоб люди отримали право володарювати над творінням» (там само, с. 88). Тут під володарюванням над творінням мається на увазі берегти й плекати об’єкти творіння та поводитися з ними як забажається. Іншими словами, поводження людини з різними предметами із серцем любові називається володарюванням над творінням, і це стосується майже всіх сфер людського життя. Наприклад, економіка, промисловість, наука, мистецтво тощо — усе це входить у поняття володарювання над творінням. Оскільки люди на землі живуть у своїх фізичних тілах, вони мають справу з матерією майже в усіх сферах життя. Тому без перебільшення можна сказати, що все життя людини є життям володарювання над творінням.

Проте первісне володарювання над творінням неможливе без успадкування творчості Бога. Первісне володарювання стосується творчого поводження з предметами з любов’ю, тобто дій, що виконуються творчо з любов’ю, таких як вирощування, виготовлення, виробництво, модернізація, будівництво, винахідництво, транспортування, зберігання, художня творчість тощо. У первісне володарювання над творінням включена не тільки економічна, промислова, наукова й мистецька діяльність, але навіть і релігійне та політичне життя, поки вони ставляться до речей з любов’ю. Для того щоб мати справу з предметами, первісній людині разом із любов’ю постійно потрібні нові винаходи (концепції), тому творчість Бога є неодмінно потрібною для первісного володарювання.

Якби люди не згрішили, вони змогли б повністю уподібнитися такій творчості, а отже, первісне володарювання над творінням було б можливим. Однак через гріхопадіння своїх прабатьків люди втратили свою первісну подобу, тому творчість, успадкована такими людьми, стала недосконалою, і відповідно володарювання людини над творінням теж стало недосконалим і безпринципним.

Тут може виникнути таке запитання: «Якщо Бог створив людей за законом подібності, то вони мали б успадкувати первісну творчість з моменту народження, і, отже, чи не продовжували б вони володіли первісною творчістю незалежно від гріхопадіння? Справді, хіба науковці та інженери сьогодні не демонструють видатні творчі здібності (креативність)?»

1.2.3.3. Творення за подобою

Тут стисло пояснимо, як «творення за подобою» конкретно проявляється у світі часу та простору. Коротко кажучи, Боже творення означає, що всі предмети творіння один за одним з’являються у світі часу та простору (чотиривимірному світі, включаючи час). Хоча на стадії Божого задуму творення відбулося поза часом і простором, для того щоби предмет творіння з’явився у світі часу та простору, його зростання починається на малій, незрілій або дитячій стадії, і через певний часовий проміжок він має досягти певного розміру.

Іншими словами, лише після досягнення певного розміру предмет творіння повністю відображає Божий задум та атрибути. Період до цього часу є його незрілою стадією, протягом якої він перебуває в процесі відображення Божого образу. Згідно з Принципом Об’єднання, цей період називається періодом розвитку і поділяється на три послідовні стадії: формування, росту й завершення («Виклад Принципу», 2019, с. 64). Люди згрішили на завершальному етапі стадії росту цього періоду розвитку (там само, с. 65). Тому вони успадкували максимум ⅔ (дві третини) первісної творчості. Хай яку геніальну творчість проявляють учені, вони далеко не досягають творчості, якою Бог первісно мав намір наділити людей.

Серед усіх предметів творіння згрішили тільки люди. Усі інші предмети не скоювали гріхопадіння, тому вони досягають досконалості та на своєму рівні відображають атрибути Бога. Тут виникає інше запитання: чому людина, яку називають вінцем творіння і царем природи, вчинила гріхопадіння? Це пояснюється тим, що все суще розвивається лише на основі володарювання та автономності самого Принципу, тоді як від людей на додаток до автономності й володарювання Принципу вимагалося взяти на себе частку відповідальності за свій розвиток.

1.2.3.4. Творчість і частка відповідальності

Тут автономність самого Принципу стосується життєвої сили організму, а володарювання — впливу його життєвої сили на середовище. Зростання дерева відбувається завдяки життєвій силі всередині нього, а володарювання стосується впливу, який дерево (життєва сила) здійснює на оточення. У випадку зростання людини теж спрацьовує автономність і володарювання самого Принципу. Однак у людини лише фізичне «я» розвивається на основі автономності й володарювання, а її духовне «я» — ні. Розвиток духовного «я» потребує умови іншого рівня — виконання частки відповідальності.

Тут слід пояснити, що розвиток духовного «я» не означає його зростання подібно до фізичного тіла. Оскільки духовне «я» тісно пов’язане з фізичним «я», воно автоматично росте в розмірі пропорційно зростанню фізичного «я». Розвиток духовного «я» тут означає духовну зрілість духовного «я», вдосконалення особистості, а також розвиток рівня шімджон. Коротше кажучи, розвиток внутрішнього ставлення, яке дозволяє практикувати Божу любов, і є розвитком духовного «я».

Такий розвиток духовного «я» досягається суто через виконання частки відповідальності. Частка відповідальності тут стосується безперервної практики любові, зберігаючи віру в Бога та дотримуючись заповідей, долаючи численні внутрішні й зовнішні випробування без чиєїсь допомоги, за власним рішенням.

Виконувати таку частку відповідальності в ситуації, коли Бог не може втручатися і за відсутності фізичних батьків, надзвичайно важко, але Адам мав виконати свою відповідальність. Проте Адам не виконав своєї частки відповідальності і зрештою через спокусу сатани вчинив гріхопадіння. Але чому Бог поклав на Адама частку відповідальності, у виконанні якої він міг зазнати невдачі? Хіба не можна було дати йому рости так само легко, як і решті творіння?

Він це зробив для того, щоб поставити людей у позицію володарювання над творінням (Бут. 1:28) і дати їм право на володарювання над творінням («Виклад Принципу», 2019, с. 88). Загалом володарювання означає розпоряджатися тільки предметами, які або належать людині, або які вона створила (виготовила). Тобто в принципі володарювання не передбачає керування майном або виробами інших. Крім того, оскільки Адам був створений після всього сущого, він не міг бути ані власником, ані творцем усього сущого. Однак, оскільки Бог створив людей як Своїх дітей і хотів передати їм Своє право Творця та зробити їх володарями, Він мав намір установити певну умову, яка дозволить визнати Адама як такого, хто теж брав участь у створенні Богом Всесвіту.

1.2.3.5. Досконалість людини й частка відповідальності

Ця умова полягає в тому, щоб Адам досяг своєї досконалості. Іншими словами, якби він удосконалив себе без будь-чиєї допомоги, Бог би визнав його кваліфікацію як того, хто створив Всесвіт. Це тому, що з точки зору цінності цінність однієї людини дорівнює цінності всього Всесвіту. Іншими словами, це тому, що людина є сумарним утіленням Всесвіту (Чонджу) («Виклад Принципу», 2019, с. 53, 69) і мікрокосмом (там само, с. 69), а також тому, що створення Всесвіту завершується лише з удосконаленням людей. Ось чому Ісус сказав: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матв. 16:26). Отже, якщо Адам сам себе вдосконалить, з погляду цінності він займе позицію, рівну тому, хто створив Всесвіт.

Проте творення відбувається за відповідальності самого творця. Бог створив Всесвіт під власну відповідальність. Схожим чином, робота Адама щодо самовдосконалення (творення) була часткою відповідальності самого Адама. З цієї причини Бог поклав частку відповідальності на Адама і Єву. Однак, оскільки Бог є Богом любові, він не поклав 100% відповідальності на Адама. Більшу частину відповідальності за розвиток людини взяв Бог, а на Адама та Єву поклав дуже невелику частину відповідальності (п’ятивідсоткову частку). І якби Адам виконав свої 5% відповідальності, Бог мав намір зарахувати йому виконання всіх 100% відповідальності. Попри велику Божу милість, Адам і Єва не виконали своєї частки відповідальності та впали в гріх; через це, зрештою, вони не змогли повністю успадкувати Божу творчість.

Якби люди не вчинили гріхопадіння, тобто якби люди повністю успадкували Божу творчість, яким був би результат? Якби люди не згрішили, а досягли досконалості, вони б спочатку успадкували Божий Шімджон, тобто емоційний потяг до отримання радості через любов, і стали б людьми любові, так само як Бог є Богом любові.

Це означає, що вся діяльність володарювання буде зосереджена на любові й заснована на шімджон. Як уже згадувалося, політика, економіка, промисловість, наука, мистецтво, релігія тощо є діяльністю володарювання, оскільки вони мають справу з матерією, і вона буде діяльністю любові на основі творчості, успадкованої від Бога (повної творчості) ¹⁵.

1.2.3.6. Первісна творчість і культурна діяльність

Вище було сказано, що культура (культура шімджон) — це сукупність інтелектуальної, емоційної та вольової діяльності, мотивованої імпульсом шімджон. Оскільки інтелектуальна діяльність, емоційна діяльність і вольова діяльність спільні в тому, що мають справу з матеріальними речами, цю культурну діяльність можна розглядати як діяльність володарювання на основі первісної творчості.

Якщо подивитися на сучасний світ з точки зору культури, світова культура стрімко занепадає. Політика, економіка, суспільство, наука, мистецтво, освіта, ЗМІ, етика, мораль, релігія тощо втратили відчуття напрямку і занурюються у вир плутанини. І поки не буде зроблено щось кардинальне, порятунок цієї культури, що занепадає, буде майже безнадійним.

Комуністична система диктатури, яка багато років зберігала міцну основу за залізною завісою і протистояла капіталістичній системі, почала руйнуватися після відкриття, що спонукало до впровадження капіталістичних методів. Хтось може дивитися на цю реальність і вихвалятися перевагою капіталістичної економічної системи, науки й техніки, але це недалекоглядне та помилкове сприйняття. Вони не розуміють, що нижчезазначені хронічні хвороби капіталізму неодмінно спричинять його занепад у найближчому майбутньому: трудові суперечки та поглиблення прірви між багатими й бідними через структурні протиріччя капіталістичної економіки, а також крах цінностей і наплив соціальних злочинів, які неминуче слідують за цим; крім того, розвиток кримінальних технологій унаслідок прогресу науки й техніки та збільшення забруднення внаслідок розвитку промисловості тощо.

З точки зору володарювання над творінням, першопричину сьогоднішньої культурної кризи слід шукати на самому початку людської історії. Саме через гріхопадіння своїх прабатьків люди не змогли повністю успадкувати ані Божу творчість, ані Божі Шімджон і любов. Унаслідок цього люди стали егоцентричними істотами, а егоїзм заполонив світ.

Отже, єдиний спосіб вивести сучасну культуру з кризи — це покласти край егоцентризму й егоїзму та розвивати всю діяльність зі створення й володарювання, зосередившись на Божій любові. Іншими словами, коли лідери різних сфер у всьому світі почнуть діяти, керуючись Божою любов’ю, заплутані й складні проблеми в різних сферах культури, таких як політика, економіка, суспільство, освіта, наука, релігія, філософія, мистецтво, ЗМІ тощо, будуть розв’язані фундаментально та в єдності, при цьому розквітне нова справжня культура миру. Ця культура не буде ні комуністичною, ні капіталістичною. Це буде культура нового типу — культура гармонії, яку ще називають культурою шімджон, культурою любові.

Зі сказаного вище видно, що теорія Божої творчості також є критерієм для розв’язання актуальних проблем. На цьому пояснення щодо творчості закінчено. Водночас закінчено пояснення Божої природи, а крім того, змісту Первісного образу.